Постанова № 65313326, 07.03.2017, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 березня 2017 року Справа № 813/2930/16

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючий суддя Грень Н.М.,

секретар судового засідання Гавірко О.О..,

представника позивача Терлецька І.І.,

представника відповідача Холявка І.Я.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Прогрестехбуд" до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и в :

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Прогрестехбуд» до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області, з вимогою визнати протиправним та скасувати в повному обсязі податкове повідомлення-рішення ДПІ у Франківському районі м. Львова ГУ ДФС у Львівській області №0000171400 від 24.05.2016 року.

Позовні вимоги обґрунтовано безпідставністю винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки у позивача наявні всі підтверджуючі документи пов'язані із здійсненням господарської діяльності, вимог чинного законодавства позивач не порушував, а висновки податкового органу щодо відсутності реальних господарських операцій з ТзОВ «Укр Сервіс Груп» є помилковими та необґрунтованими, оскільки базуються на виявлених порушеннях у контрагента позивача. Вважає, відсутність інформації про контрагента у базі податкових органів не свідчить про неможливість виконання ним своїх зобов'язань та відповідно не дає підстав відповідачу для встановлення факту відсутності господарських операцій між позивачем та цим контрагентом.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю з підстав викладених у позовній заяві, просили позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив повністю з підстав викладених у письмовому запереченні, вважає позовні вимоги безпідставними, а винесення податковим органом податкового повідомлення-рішення за результатами проведення перевірки законними і обґрунтованими, просить у задоволенні позову відмовити.

Суд заслухав пояснення представників сторін, з'ясував обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, а також ті, які мають інше значення для вирішення справи, повно, всебічно та об'єктивно дослідив докази у справі, та встановив наступне.

Державною податковою інспекцією у Франківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Прогрестехбуд» (ЄДРПОУ 33316751) з питань господарських відносин з ТзОВ «Укр Сервіс Груп» (ЄДРПОУ 39123362) за квітень 2015 року, а також документального підтвердження використання у власній господарській діяльності товарів (робіт, послуг) або подальшої реалізації цих товарів (робіт, послуг) від вищезазначеного контрагента, за результатами якої складено акт №342/13-05-14-00/33316751 від 26.04.2016 року.

Перевіркою встановлено порушення:

- п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.5 ст. 198; п. 200.1, п.200.2, ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту в Деклараціях з ПДВ за квітень 2015 року на загальну суму 182986 грн., що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного (податкового) періоду на загальну суму 182986 грн.

За результатами перевірки та на підставі складеного акта, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000171400 від 24.05.2016 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 274479 грн., в т.ч. за основним платежем 182986 грн. і за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 91493 грн.

Вказані порушення, згідно з актом перевірки, полягають у тому, що позивач безпідставно завищив суму податкового кредиту по господарських відносинах з ТзОВ «Укр Сервіс Груп», оскільки такі операції фактично не здійснювалися.

Не погоджуючись із висновками Акту перевірки позивачем подано заперечення на акт перевірки до ДПІ у Франківському районі м. Львова ГУ ДФС у Львівській області.

Листом від 19.05.2016 року №7167/13-05-14-00 ДПІ у Франківському районі м. Львова ГУ ДФС у Львівській області повідомило, що аргументи наведені у запереченні до акту перевірки не спростовують висновки Акту виїзної позапланової документальної перевірки ТзОВ «Будівельна компанія «Прогрестехбуд».

26.05.2016 року товариством отримано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Франківському районі м. Львова ГУ ДФС у Львівській області №0000171400 від 24.05.2016 року.

Вказаним податковим повідомленням-рішенням ТзОВ «Будівельна компанія «Прогрестехбуд» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 274479 грн., в тому числі за податковими зобов'язаннями 182986 грн. та за штрафними фінансовими санкціями 91493 грн.

Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням товариство звернулось із скаргою до ГУ ДФС у Львівській області.

За результатами розгляду скарги ГУ ДФС у Львівській області залишило без змін податкове повідомлення-рішення ДПІ у Франківському районі м. Львова ГУ ДФС у Львівській області №0000171400 від 24.05.2016 року.

ТзОВ «Будівельна компанія «Прогрестехбуд» звернулось до ДФС України із повторною скаргою на вказане податкове повідомлення-рішення за результатами розгляду якої оскаржуване податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

При вирішенні спору по суті суд керувався наступним.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з Договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Варто зазначити, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.3 ст. 198 ПК України). Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника (п. 198.4. ст. 198 ПК України). Якщо у подальшому такі товари/послуги фактично використовуються в операціях, які не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування відповідно до цього розділу (за винятком випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу), чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів або встановлено факти недостачі (крадіжки), то з метою оподаткування такі товари/послуги, основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає таке використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження), у тому випадку, якщо платник податку скористався правом на податковий кредит за цими товарами/послугами. (п. 198.5 ст. 198 ПК України). Датою використання товарів/послуг вважається дата визнання витрат відповідно до розділу ІІІ цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відтак, необхідною умовою для віднесення платником податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду сум податку на додану вартість, включених в ціну придбаних товарів (послуг), є факт придбання таких товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника.

Виходячи з вимог Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон № 966-ХІV) обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

У ст. 2 Закону № 966-ХІV визначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Відповідно до вимог п. 3.2 ст. 3 Закону № 966-ХІV, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Також, наказом ДПА України від 29.03.2003 р. № 143 "Про затвердження форми декларації з податку на прибуток підприємства та порядку її складання" передбачено, що дані, наведені в декларації, повинні підтверджуватись первинними документами обліку та відповідати податковому обліку (звітності).

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підп. 1.2 п. 1, підп. 2.1 п. 2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704.

Згідно з підп. 1.2 п. 1 вказаного Положення, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (підп. 2.1 п. 2 Положення).

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону № 966-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п. 2 ст. 9 Закону № 966-ХІV).

Частиною 5 ст. 8 Закону № 966-ХІV передбачено, що підприємство самостійно визначає облікову політику; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановленим цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форму внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначено ст.200 ПК України.

Згідно ст.200 ПК України:

- сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (пункт 200.1);

- при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (пункт 200.2).

Відповідно до п.201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка згідно з п.201.6 ст.201 ПК України є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних (п.201.10 ст.201 ПК України).

Згідно з ч.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 встановлені обов'язкові реквізити для первинних документів, а саме: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Судом встановлено, що між ТзОВ «Будівельна компанія «Прогрестехбуд» та ТзОВ «Укр Сервіс Груп» укладено договір підряду №02-15/02-04 від 02.04.2015 року та договір підряду №01-15/03-03 від 03.03.2015 року

Як зазначено в акті перевірки, ТзОВ «Укр Сервіс Груп» видано податкові накладні № 478 від 30.04.2015 року, № 477 від 29.04.2015 року, №479 від 30.04.2015 року, які зареєстровані ТзОВ «Будівельна компанія «Прогрестехбуд» в Єдиному реєстрі податкових накладних.

На підтвердження господарських операцій із ТзОВ «Укр Сервіс Груп» позивачем долучено до матеріалів справи:

- довідку про вартість виконання будівельних робіт за квітень 2015 року;

-акт №01/04-2015 приймання виконання будівельних робіт за квітеньь2015 року;

- підсумкову відомість ресурсів за квітень 2015 року;

-акт №02/04-2015 приймання виконання будівельних робіт за квітень2015 року;

- підсумкову відомість ресурсів за квітень 2015 року

-акт №03/04-2015 приймання виконання будівельних робіт за квітень2015 року;

- підсумкову відомість ресурсів за квітень 2015 року

-акт №04/04-2015 приймання виконання будівельних робіт за квітень2015 року;

- підсумкову відомість ресурсів за квітень 2015 року

- довідку про вартість виконаних будівельних робіт за квітень 2015 року /а.с.71-97/;

- акт №01/04-2015 приймання виконання будівельних робіт за квітень2015 року;

- підсумкову відомість ресурсів за квітень 2015 року;

- акт №02/04-2015 приймання виконання будівельних робіт за квітень2015 року;

- підсумкову відомість ресурсів за квітень 2015 року

- податкову накладну №477 від 29.04.2015 року;

- податкову накладну №478 від 30.04.2015 року;

- податкову накладну №479 від 30.04.2015 року;

Розрахунки між товариствами проводились у безготівковій формі, що підтверджується долученими до матеріалів справи виписками по рахунках /а.с.66-69/.

Згідно з п.201.8 ст..201 Податкового кодексу право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

У відповідності до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення обов'язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

В Рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Інтерсплав проти України" (2007 рік, заява N 803/02). "Булвес" АД проти Болгарії" (2009 рік, заява N 3991/03) і "Бізнес Супорт Центр проти Болгарії" (2010 рік. заява N 6689/03) визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати. Якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України").

Вказане знайшло своє відображення і в практиці Верховного Суду України зокрема у рішенні від 29.10.2010 року у справі № 21-14а10 Верховний суд підтвердив, що несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлене останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Також у рішенні від 31.01.2011 року у справі № 21.47а10 Верховного Суду України вказано, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальності за негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Отже, платник податків не може нести відповідальність за дії контрагентів при відсутності вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості, як невід'ємного елементу верховенства права (ст. 8 Конституції України), індивідуальний характер відповідальності - тобто, що відповідати має саме той хто припустився порушення (ст. 61 Конституції України), забезпечення доведеності вини (ст. 129 Конституції України).

Зобов'язання по сплаті податків також має індивідуальний характер, оскільки відповідно до пп. 16.1.4 п 16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених Податковим кодексом України.

Відповідно до п. 36.5 ст. 36 ПК України відповідальність за невиконання неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків.

Нормами закону не встановлено відповідальності суб'єкта підприємницької діяльності за дії або бездіяльність його контрагентів - платників податків.

Таким чином, суд дійшов висновку, що господарські операції позивача у квітні 2015 року здійснені з ТзОВ «Укр Сервіс Груп» підтверджені належними первинними документами, що відповідають вимогам бухгалтерського обліку, на даних якого ґрунтуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Зі змісту цієї норми випливає, що саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.

Відповідач не навів жодних обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цієї операції для учасників операції, збитковості спірної операції, або інших обставин, які окремо або в сукупності могли б свідчити про безтоварність (фіктивність) вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про помилковість доводів відповідача щодо заниження позивачем сум податку на додану вартість, а відповідно, про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки у даній справі оспорюються рішення прийняті відповідачем, суб'єктом владних повноважень, суд відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України, перевіряє чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Обставини справи свідчать, що відповідні положення відповідачем дотримані не були, що в свою чергу зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду.

З огляду на викладене вище суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, а тому адміністративний позов належить задовольнити.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України суд присуджує на користь позивача здійснені ним документально підтверджені витрати по сплаті судового збору в сумі 4117,19 грн. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі.

Керуючись ст. ст. 4, 7-11, 14, 69-72, 86, 87, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

п о с т а н о в и в :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова ГУ ДФС у Львівській області №0000171400 від 24.05.2016 року.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Прогрестехбуд" ( м. Львів, вул. Героїв УПА буд. 72; ЄДРПОУ 33316751) з Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова ГУ ДФС у Львівській області ( м. Львів, вул. Стрийська, буд. 35, ЄДРПОУ 39508247), за рахунок бюджетних асигнувань, судовий збір, в сумі 4117 (чотири тисячі сто сімнадцять) грн. 19 коп.

Постанова може бути оскаржена, згідно зі ст. 186 КАС України, протягом 10 днів з дня її проголошення чи отримання копії постанови, шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили, згідно зі ст. 254 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Суддя Грень Н.М.

Повний текст постанови складено та підписано 14.03.2017 року.