Постанова № 65313036, 14.03.2017, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

14 березня 2017 року Справа № 814/210/17

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Марича Є.В. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1

доУправління соціального захисту Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області, вул. Чкалова, 12,Первомайськ,Миколаївська область,55213

простягнення коштів в сумі 80346,75 грн.,ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до суду з позовом про стягнення з Управління соціального захисту Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області (далі-відповідач, Управління) на користь позивача витрати на перевезення пасажирів, які користувалися пільгами з оплати проїзду у приміських автобусах за 2015 рік в сумі 80346,75 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ним сумлінно виконувались зобов'язання по перевезенню пільговиків, про що позивач своєчасно надавав звіт і розрахунки до Управління. В той же час бездіяльність відповідача, яка полягає у не забезпечення своєчасного перерахування компенсаційних виплат перевізнику, призвела до виникнення заборгованості, яка в обов'язковому порядку має бути стягнена так, як процес її виникнення і бездіяльність відповідача є нерозривно взаємопов'язаними.

Представниками сторін подано клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Дослідивши всі матеріали справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ФОП ОСОБА_1згідно діючого законодавства щодо пільг, компенсацій і гарантій протягом періоду січень - травень 2015 року надавав послуги по пільговому перевезенню окремих категорій громадян приміським транспортом. Пільги по безплатному користуванні приміським транспортом окремих категорій громадян передбачені такими нормативними актами України: Законом України від 28.02.1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (ст.ст.20;21;30), Законом України від 22 10.1993 року № 3551-ХП «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (ст.10-16), Законом України від 21.03.1991 року № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (ст.38-1), Законом України від 16.12.1993 року № 3721-XII «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» (ст.ст.7; 9), Постановою Кабінету Міністрів від 17.05.1993 року №354 «Про безплатний проїзд пенсіонерів на транспорті загального користування».

На виконання зазначених нормативних актів сторонами укладено угоду №143 від 12.01.2015 року про порядок відшкодування збитків, пов'язаних з перевезення пільгових категорій пасажирів автобусами приміських маршрутів (далі- Угода, арк. с. 11-12). На виконання умов Угоди ФОП ОСОБА_1 надано послуги по перевезенню пільгових категорій громадян на загальну суму 270510,56 грн.

Однак, відповідачем згідно акту звірки розрахунків не відшкодовано позивачу 80346,75 грн. (арк. с. 14), у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд вирішуючи спір між сторонами виходить з наступного.

Пільги з безоплатного користування приміським транспортом окремих категорій громадян передбачені: Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»; Законом України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», Постановою Кабінету Міністрів України від 17 травня 1993 року № 354 «Про безплатний проїзд пенсіонерів на транспорті загального користування».

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про автомобільний транспорт», надання соціально значущих послуг автомобільного транспорту здійснюється відповідно до законодавства з питань поставки продукції для державних потреб. Соціально значущими послугами автомобільного транспорту є послуги з перевезення пасажирів автобусними маршрутами загального користування за визначеними уповноваженими органами тарифами та на пільгових умовах відповідно до законодавства.

Згідно ст. 37 Закону України «Про автомобільний транспорт», Пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на

автобусних маршрутах загального користування. Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом. Безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно із законом. Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.

Згідно з пп. «б» п. 4 ч. 1 ст. 89 Бюджетного кодексу України, до видатків, які здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст, республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на державні програми соціального захисту, в тому числі компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

Видатки місцевих бюджетів, передбачені у пп. «б» п. 4 ч. 1 ст. 89 зазначеного Кодексу, проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (ч. 1 ст. 102 Бюджетного кодексу України).

Законом України «Про державний бюджет України на 2015 рік» передбачено виділення коштів на компенсацію підприємствам транспорту за надання послуг по пільговому перевезенню окремих категорій громадян.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року № 256 затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету (далі - Порядок).

Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку, фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та у районних бюджетах на зазначені цілі. Забороняється фінансування місцевих програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (далі - головні розпорядники коштів).

Згідно з пунктами 5, 6 Порядку, головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення): до 22 числа місяця, що настає за звітним - компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

Інформація про фактично нараховані за звітний період суми подається як в цілому, так і за розрахунками, не проведеними згідно з Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 року № 20.

Пунктом 6 Порядку зазначено, що у разі виникнення додаткових зобов'язань головні розпорядники коштів надсилають щомісяця до 18 числа фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад уточнену інформацію про фактично нараховані у поточному місяці суми. Зазначені фінансові органи готують уточнені реєстри нарахованих у поточному місяці сум та подають їх до 20 числа Міністерству фінансів АРК, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, управлінням Державної казначейської служби АРК, міст Києва та Севастополя.

Таким чином, Управлінням не було виконано вимоги п.6 Порядку і, суб'єкт владних повноважень, не здійснював управлінські функції щодо виконання зобов'язань.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження розміру своїх витрат на перевезення пасажирів, що користуються пільгами, позивач надсилав відповідачу акти звіряння розрахунків за надані населенню послуги, на які надаються пільги та розрахунки витрат на відшкодування збитків, пов'язаних з наданням пільг у відповідний період.

Згідно розрахунку витрат за перевезення пільгових категорій громадян за період січень - травень 2015 року перевезено 48360 пільговиків на суму 270510,56 грн., за актом звірки заборгованість складає 80346,75 грн.

З огляду на вищевикладене, вбачається, що загальна сума заборгованості відповідача на користь позивача у вигляді відшкодування витрат за надані послуги пільгового перевезення пасажирів скаладє 80346,75 грн. З аналізу наведених правових положень та обставин справи вбачається, що відсутність бюджетного асигнування не є підставою для звільнення від виконання грошового зобов'язання, взятого на себе державою в особі органу виконавчої влади.

Чинним законодавством України не врегульовано порядку проведення погашення заборгованості бюджетних установ у випадках, коли поточні бюджетні асигнування не покривають всі зобов'язання за укладеними договорами.

Аналогічна позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 13.10.2009 року у справі № 21-384во09.

Суд також зазначає, що вищенаведені висновки узгоджуються із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у рішенні по справі «Кечко проти України» про те, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" № 3477-IV від 23.02.06р. українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Отже, відсутність бюджетних асигнувань не може слугувати підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення вище приведених приписів нормативно-правових актів.

Згідно з ч.1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. 2, 7, 17, 94, 158, ч.3 ст. 160, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути з Управління соціального захисту Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 витрати на перевезення пасажирів, які користувалися пільгами з оплати проїзду у приміських автобусах за 2015 рік в сумі 80346,75 грн. (вісімдесят тисяч триста сорок шість гривень сімдесят п'ять копійок).

3.Присудити на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області сплачений згідно квитанції № 0.0.701413847.1 від 07.02.2017 року судовий збір в сумі 3,47 грн. та сплачений згідно квитанції №0.0.701401536.1 від 07.02.2017 року судовий збір в сумі 800 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Суддя Є.В. Марич