Ухвала суду № 65311501, 09.03.2017, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Справа №638/17153/15-ц Головуючий суддя І інстанції Грищенко І.О.

Провадження № 22-ц/790/1983/17 Суддя доповідач Карімова Л.В.

Категорія: відшкодування шкоди

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - Карімової Л.В.,

суддів колегії: Бурлака І.В.,

Яцини В.Б.,

за участю секретаря Баранкової В.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 січня 2017 року про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_3 до приватного підприємства «ТМ-ВІРА», ПАТ «СК КРАЇНА», третя особа - ОСОБА_4, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

28.05.2012 року на вул. Дерев'янко в м. Харкові сталася дорожньо-транспортна пригода за участю маршрутного таксі № 363, що обслуговується ПП «ТМ-ВІРА», під керуванням водія ОСОБА_4, який вироком Апеляційного суду Харківської областівід 13 липня 2015 року був визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 статті 286 КК України.

У жовтні 2015 року позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив стягнути на його користь з ПАТ СК "Країна" заподіяні йому як пасажиру маршрутного таксі матеріальні збитки, спричинені внаслідок ДПТ та моральну шкоду в розмірі 311 324, 94 грн. в межах ліміту встановленого положеннями ЗУ "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та стягнути на його користь з ПП "ТМ- ВІРА" залишок заподіяних матеріальних збитків та моральної шкоди, не покритих страховими виплатами.

Ухвалою судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 січня 2016 року відкрито провадження у вказаній цивільній справі.

16 січня 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просив вжити заходи забезпечення позову в межах заявлених позовних вимог у вигляді встановлення заборони на проведення державної реєстрації припинення приватного підприємства «ТМ-ВІРА» до моменту виконання рішення Дзержинського районного суду м. Харкова по вищевказаній справі.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 січня 2017 року в задоволенні заяви ОСОБА_3 про вжиття заходів забезпечення позову відмовлено.

З вказаною ухвалою не погодився ОСОБА_3 та звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати цю ухвалу та постановити нову, якою вжити в межах заявлених позовних вимог заходи забезпечення позову у вигляді встановлення заборони на проведення державної реєстрації припинення приватного підприємства «ТМ-ВІРА» до моменту виконання рішення Дзержинського районного суду м. Харкова, яке буде винесено по вказаній справі.

Вважає, що ліквідація відповідача унеможливить виконання рішення суду, яке буде ухвалено у цій цивільній справі, оскільки буде відсутня юридична особа, до якої звернуто його позов.

Зазначає, що висновок суду першої інстанції про неспівмірність заходів забезпечення позову із позовними вимогами є необгрунтованим, оскільки відповідач вже не займається господарською діяльністю, тому заборона на проведення ліквідації юридичної особи не може порушити нормальну господарську діяльність приватного підприємства «ТМ-ВІРА».

Вислухавши пояснення учасників процесу, що з»явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши відповідно до вимог ч.1 ст. 303 ЦПК України матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_3 про вжиття заходів забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що вжиття заходів забезпечення позову у вигляді встановлення заборони на проведення державної реєстрації припинення приватного підприємства «ТМ-ВІРА», може призвести до перешкоджання господарській діяльності юридичної особи в особі відповідача, обмежить можливість господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися належними йому правами, що може призвести до незворотних наслідків.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 151 ЦПК України, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду(ч.3 ст. 151 ЦПК).

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв»язку із застосуванням відповідних заходів.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції враховані вищевказані вимоги процесуального закону щодо адекватності вимог позову заходам забезпечення позову, його вимогам та інтересам сторін, і вважає, що висновок районного суду про те, що забезпечення позову запропонованим позивачем шляхом може обмежити можливість господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися належними йому правами та призвести до незворотніх наслідків.

В апеляційній скарзі не наведені докази того, що невжиття судом запропонованих заходів забезпечення позову може призвести до будь-яких незворотніх негативних наслідків для позивача.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 96 ЦК України, юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями самостійно усім належним їй майном.

Доводи апеляційної скарги про те, що ліквідація відповідача - приватного підприємства «ТМ-ВІРА» унеможливить виконання рішення судує необгрунтованими, оскільки в такому випадку майнові вимоги ОСОБА_3 можуть бути задоволені в порядку, передбаченому Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням вимог закону, що у відповідності до ст. 312 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги і залишення ухвали районного суду без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч. 2 ст. 307, п.1 ч.1 ст. 312, ст.ст. 313-315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу відхилити.

Ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 січня 2017 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду касаційному оскарженню не підлягає як така, що не перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Головуючий:

Судді: