Рішення № 6531096, 19.10.2009, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к.

РІШЕННЯ

Іменем України

19.10.2009Справа №2-7/4799-2009 За позовом Відкритого акціонерного товариства «Сімферопольська макаронна фабрика» (95014, м. Сімферополь, вул. Мармурова, 3/6, ідентифікаційний код 00382349) До відповідача Підприємства «Крим-продукт» (95044, м. Сімферополь, вул. Залеська, 7-А, к. 60, ідентифікаційний код 30999588)

Про стягнення 475712,99 грн.

Суддя ГС АР Крим І.І.Дворний

представники:

Від позивача – Ковальчук В. В., предст., дов №01-10/2009 від 01.10.2009 р.

Від відповідача - не з’явився.

Сутьспору: Відкрите акціонерне товариство «Сімферопольська макаронна фабрика» звернулось до Господарського суду АР Крим з позовом про стягнення з Підприємства «Крим-продукт» 475712,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не виконуються належним чином умови укладеного між сторонами договору №1 від 01.01.2008 р. в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару, у зв’язку з чим заборгованість Підприємства «Крим-продукт» перед Відкритим акціонерним товариством «Сімферопольська макаронна фабрика» складає 313267,79 грн., що стало підставою для звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості в примусовому порядку. Крім того, позивач також просить стягнути з відповідача пеню у сумі 5811,31 грн. та штраф у розмірі 156633,89 грн.

Відповідач у судове засідання жодного разу не з’явився, відзив на позов не надав, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце слухання справи був проінформований належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін – це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо неявка цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, підстав для відкладення розгляду справи судом не вбачається.

Суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами у порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розгляд справи відкладався у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ :

01.01.2008 р. між Відкритим акціонерним товариством «Сімферопольська макаронна фабрика» (Постачальник) та Підприємством «Крим-продукт» (Покупець) був укладений договір про поставки макаронних виробів №1, пунктом 1 якого передбачено, що Постачальник зобов’язується вироби та поставити макаронні виробі в асортименті, а Покупець прийняти а сплатити їх на умовах, визначених цим договором.

Пунктом 2.5 Договору сторони визначили умови оплати – Покупцю надається відстрочка платежу до 20 календарних днів на кожну партію товару.

Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту підписання уповноваженими особами накладних, що свідчать про передачу товару (п. 2.9 договору).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов укладеного договору позивачем був поставлений на адресу відповідача товар на загальну суму 466996,96 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи товарно-транспортними накладними.

Товар був прийнятий відповідачем, про що свідчить підпис представника Підприємства «Крим-продукт» у зазначених накладних. Повноваження представника відповідача підтверджуються відповідним довіреностями на одержання товарно-матеріальних цінностей, заповненими відповідно до вимог Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України №99 від 16.05.1996 р.

Однак, вартість товару відповідачем своєчасно та в повному обсязі погашена не була. Так, відповідачем частково сплачена заборгованість у сумі 7744,17 грн. та в рахунок погашення боргу Підприємством «Крим-продукт» було передано позивачеві борошно на загальну суму 145985,00 грн., про що був укладений договір про взаєморозрахунок від 17.11.2008 р. та виписана витратна накладна №РН-0000309 від 17.11.2008 р. Таким чином, заборгованість Підприємства «Крим-продукт» перед Відкритим акціонерним товариством «Сімферопольська макаронна фабрика» складає 313267,79 грн. (466996,96 грн. – 7744,17 грн. – 145985,00 грн.).

Листом №182 від 24.02.2009 р. Відкрите акціонерне товариство «Сімферопольська макаронна фабрика» повідомило відповідачеві про наявність заборгованості у сумі 313267,79 грн. та необхідність її погашення (а. с. 35). На вказане звернення відповідачем направлена заява з проханням відстрочення сплати боргу до 01.05.2009 р. (а. с. 33).

В листі Відкритого акціонерного товариства «Сімферопольська макаронна фабрика» №373 від 06.05.2009 р. (а. с. 34) була викладена повторна вимога про сплату боргу в сумі 313267,79 грн., у відповідь на яку Підприємство «Крим-продукт» направило лист №52 від 14.05.2009 р. з проханням надати відстрочку до 01.08.2009 р. (а. с.32). Проте, заборгованість у сумі 313267,79 грн. не була погашена відповідачем навіть після надання повторної розстрочки.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в ч. 1 ст.193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання— відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідач не представив суду доказів погашення заборгованості у сумі 313267,79 грн., у той час як відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством для доведення фактів такого роду. Таким чином, матеріалами справи підтверджується порушення відповідачем умов договору №1 від 01.01.2008 р. в частині повної та своєчасної оплати вартості спожитих послуг, у зв’язку з чим вимоги Відкритого акціонерного товариства «Сімферопольська макаронна фабрика» про примусове стягнення боргу є обґрунтованим та такими, що підлягають задоволенню.

Ч. 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до ст. 549 ЦК України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов’язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов’язань будь-яким з видів, передбачених ст. 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов’язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В пункті 4.3 Договору №1 від 01.01.2008 р. сторони передбачили, що у випадку затримки платежу за поставлений товар, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу та штраф в розмірі 50% від суми заборгованості у випадку, якщо строк прострочення перевищить 1 місяць.

Суд зазначає, що статтею 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання. Відповідно до ч. 1 ст. 231 названого Кодексу законом щодо окремих видів зобов’язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Приписами п. 6 вказаної статті унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором. Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань регулюються Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань». Статями 1, 3 цього Закону встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, положення Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

Вказаний висновок суду відповідає позиції Вищого господарського суду України, викладеній в п. 49 Інформаційного листа від 07.04.2008 р. N 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України».

З урахуванням цього, при обчисленні розміру пені за прострочення виконання відповідачем грошового зобов’язання за договором №1 від 01.01.2008 р. слід виходити з обмеження її розміру подвійною обліковою ставкою НБУ.

При цьому, відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано. Отже, вказана норма права передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції.

Суд звертає увагу на те, що хоча й позивачем здійснено нарахування пені за 289 днів прострочення, тобто більше, ніж за півроку, розмір заявленої до відшкодування пені у сумі 5811,31 грн. не перевищує граничного розміру, у зв’язку з чим вимоги про стягнення з відповідача пені також підлягають задоволенню.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з Підприємства «Крим-продукт» штрафу в сумі 156633,89 грн. (50% від суми заборгованості) суд погоджується з правомірністю його обчислення, проте розмір штрафу суд вважає за доцільне зменшити з наступних підстав.

Так, ч. 2 ст. 233 Господарського кодексу України передбачено, що якщо порушення зобов’язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Крім того, згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України зозмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналогічне право суду встановлено пунктом 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

В п. 42 Інформаційного листа від 07.04.2008 р. N 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» Вищий господарський суд Украъни зазначив, що при застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.

В пункті 3.9.2 Роз’яснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» від 18.09.97 р. N 02-5/289 (зі змінами та доповненнями станом на 30.04.2009 р.) зазначено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Суд зазначає, що всупереч положенням статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України позивач не надав суду доказів того, що порушення відповідачем свого обов’язку по повній та своєчасній сплаті вартості поставленого товару, завдало Відкритому акціонерному товариству «Сімферопольська макаронна фабрика» значних збитків. При цьому, суд звертає увагу на те, що кінцевий строк виконання зобов’язання неодноразово змінювався за погодженням обох сторін, у зв’язку з чим суд вважає, що розмір стягуваного штрафу у сумі 156633,89 грн. не відповідає наслідкам порушення строку виконання зобов’язання, а тому вважає за доцільне зменшити розмір неустойки на 90% та стягнути з відповідача штраф у сумі 15663,39 грн.

За таких обставин, позов підлягає частковому задоволенню.

Згідно з п. 6.3 Роз’яснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» №02-5/78 від 04.03.1998 р., з наступними змінами та доповненнями, у разі, коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою державного мита, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем.

Таким чином, судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь Державного бюджету України відповідно до приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Підприємства «Крим-продукт» (95044, м. Сімферополь, вул. Залеська, 7-А, к. 60, ідентифікаційний код 30999588) на користь Відкритого акціонерного товариства «Сімферопольська макаронна фабрика» (95014, м. Сімферополь, вул. Мармурова, 3/6, ідентифікаційний код 00382349) заборгованість у сумі 313267,79 грн., пеню у розмірі 5811,31 грн., штраф у сумі 15663,39 грн., 4757,13 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В іншій частині позову відмовити.

3.          Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Дворний І.І.