Рішення № 65306988, 25.01.2017, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 185/8916/16-ц

Провадження № 2/185/566/17

25 січня 2017 року м. Павлоград

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючий суддя Бабій С.О., при секретарі судового засідання Шмик К.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщені суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

04.11.2016 р. позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, яким просив стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 100000 грн. В обґрунтування позову посилається на те, що він мешкає в м. Павлограді по вул. Харківська 55\2, де сусідом позивача є відповідач, що мешкає по вул. Харківська 55\1 в м. Павлограді. У сторін по справі загальне подвір'я та загальний вхід на територію житлового будинку. Відповідач систематично вчиняє щодо позивача протиправні дії, чинить перешкоди у користуванні загальним подвір'я та загальним входом на територію житлового будинку. 20.04.2016 року відповідач не впустив на територію подвір'я працівників КП «Затишне місто» забрати сміття з подвір'я, висловлювався на їх адресу непристойними словами, у наслідок чого працівники не змогли вивезти сміття з подвір'я. 29.04.2016 року працівниками підприємства було проведено незапланований виїзд, при цьому ОСОБА_3 нецензурною лайкою, погрозою фізичною розправою не допускав в загальний двір працівників підприємства для вивезення побутових відходів, аналогічний випадок відбувся 21.09.2015 року. Також відповідач періодично перекривав подачу газу до приміщення, в якому мешкає позивач. Із вказаних питань позивача неодноразово звертався до Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області. З метою безпеки роботи газового приладу та недопущення втручання в його роботу, та з метою безпеки свого життя та здоров'я позивач у квітні 2016 року встановив камеру відео спостереження біля входу до свого будинку, 02.05.2016 року та 03.05.2016 р. позивач побачив, що її замазано фарбою, вважає, що це зробив відповідач. 08.06.2016 року померла моя мати позивача, яка проживала разом із останнім в будинку по вул. Харківська 55 і якій на праві власності належала 67/100 частина вказаного жилого будинку, після її смерті матері позивач не міг залишатися в будинку і вирішив здавати в оренду приміщення. Позивач впустив жити квартирантів у своє приміщення, проте відповідач став погрожувати їм, вести себе неадекватно, виганяти їх з двору. У наслідок таких дій відповідача не прожив і неділі квартиранти вимушені були залишити приміщення. Потім на доріжці, що веде від входу на територію будинку, відповідач написав «квартиранти жить не будут, хозяин». Незважаючи на неодноразові попередження зі сторони працівників Павлоградського відділу поліції щодо недопустимості протиправної поведінки, відповідач продовжує вчиняти протиправні дії, вчиняти скандали, погрожувати позивачу, висловлюватися на його адресу непристойними словами, чим завдав позивачу душевних страждань, пов'язаних з систематичним на протязі тривалого часу порушення його прав на користування та розпорядження належним йому майном, користування загальною територією подвір'я жилого будинку, право на нормальне створення умов для проживання у будинку, право на безпеку проживання у будинку, тому відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу моральну шкоду у розмірі 100 000грн.

У судовому засіданні позивач, предстаник позивача адвокат ОСОБА_4 підтримали позовні вимоги.

Відповідач, предстаник позивача адвокат ОСОБА_5 у судовому засіданні позов не визнали, подали заперечення відповідача проти позову, у яких зазначив, що посилання позивача на те, що відповідач чинить перешкоди позивачу у користуванні загальним подвір'ям та загальним входом на територію житлового будинку, не відповідають дійсності,суперечать матеріальним та процесуальним нормам права. Позивач не є власником домоволодіння та земельної ділянки по вул.Харківській,55/2, тому безпідставно вважати, що відповідач порушує саме право власності позивача на користування та розпорядження будинком та подвір'ям. Мати позивача,ОСОБА_6, була власником 67/100 частини будинку і в натурі ця частка будинку з спільного майна співвласників не була визначена за згодою сторін відповідно до законодавства, що є перешкодою та унеможливлює для позивача здавати частину будинку в оренду. Позивач не надав суду доказів проте, що відповідач порушує право позивача на безпеку та проживання у будинку. Факт перекриття вентиля газу відповідачем не доведений позивачем і є тільки припущенням позивача. Це підтверджується повідомленням поліції від 29.04.2016 року про відсутність в діях відповідача протиправних дій щодо перекриття газу до котла позивача. Відповідач не вчиняв протиправні дії щодо створення перешкоди позивачу по вивозу побутових відходів з подвір'я. Позивач не надав суду докази по укладенню договору оренди житла, тому безпідставно вважати те,що відповідач чинив перешкоди позивачу по цьому питанню. Відносно того, що 02.05.2016 року відповідач замазав об'єктив камери відеопостереження, вказує, що позивачу не заподіяна шкода, бо камера спостереження не пошкоджена, та об'єктив камери не був замазаний. Дружина відповідача ОСОБА_7, кремом для рук замазала частину скла вікна,через яке велося спостереження за камерою, що є самозахистом , оскільки має право на особисте життя та збереження у таємниці обставин свого особистого життя.

Вислухавши пояснення сторін, їх представників, допитавши свідка ОСОБА_7, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Відповідно до ст.41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст.316, 317, 319,321 ЦК України).

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст.ст.16, 386, 391 ЦК України.

Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (ст.ст. 379, 382 ЦК України).

У відповідності до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном.

Як вбачається із відмітки у паспорті позивача, він був зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_1 із 17.02.2004 р., а відповідно до свідоцтва на право на спадщину за заповітом від 19.01.2017 р., виданого державним нотаріусом Першої Павлоградської нотаріальної контори Дніпропетровської області ОСОБА_8 набув права власності на 67/100 житлового будинку по вул. Харківська 55, якій належав ОСОБА_6, яка померла 08.06.2016 р. (а.с.55-56).

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно частини 1 та 2 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

За змістом ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення.

Як слідує із ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес способами, передбаченими цим Кодексом та іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнімпереконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-яких конкретних правових доказів у доведення позовних вимог, із урахуванням часу набуття позивачем права власності на 67/100 житлового будинку по вул. Харківська 55, позивач суду не надав і судом таких доказів не здобуто. Із наданих позивачем письмових доказів (копій висновків Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області від 26.04.2016, 29.04.2016, 10.05.2016 та листів Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області від 28.04.2016,04.05.2016,11.05.2016) суд може достовірно встановити лише наявність особистісних неприязних відносин між сторонами у справі, та відсутність обгрунтованих підстав вважати дії відповідача по відношенню до позивача протиправними.

Оцінюючи доводи позивача, викладенні в обґрунтування позовних вимог у позовній заяві від 03.11.2016 р., суд також виходить із того, що відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Згідно зі ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Так, Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень ("Проніна проти України", рішення від 18.07.2006, N 63566/00, п. 23; "Руїз Торія проти Іспанії", рішення від 09.12.1994, Серія A, N 303-A, § 29).

Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до вимог п.5 постанови Пленуму Верховного суду України Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Ч.3 ст.23 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

З огляду на викладене, суд вважає, що позивачем не було доведено факту спричинення йому моральної шкоди (характер та обсяг страждань, яких він зазнав внаслідок дій відповідача, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, тощо), не доведено протиправності діянь відповідача, його вини, та наявність передбачених підстав для її стягнення із відповідача з урахуванням встановлених судом обставин справи, тому у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди слід відмовити.

При зверненні до суду позивачем судовий збір з позовної заяви не сплачувався на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» , оскільки останній є інвалідом ІI групи (а.с.28).

Відповідно до частини 4 ст. 88 ЦПК України у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від оплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 3,11,15, 57-61, 208-210, 212 - 215, 218, 222, 223, 294 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Судові витрати по справі по сплаті судового збору віднести на рахунок держави.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Дніпропетровської області через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя С. О. Бабій