Рішення № 65305098, 09.03.2017, Апеляційний суд Хмельницької області

Копія

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________

Справа № 725/1819/16-ц

Провадження № 22-ц/792/51/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2017 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Апеляційного суду Хмельницької області

в складі: головуючого судді Костенка А.М.,

суддів: Грох Л.М., Пєнти І.В.,

секретар Гриньова А.М.

з участю : представників позивача, представників відповідача

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 725/1819/16-ц за апеляційною скаргою ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2 на заочне рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 19 травня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу недійсним частково, переведення прав покупця, визнання права спільної сумісної власності подружжя, визначення частки у праві спільної сумісної власності.

Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з апеляційною скаргою, колегія суддів

в с т а н о в и л а :

Позивач звертаючись до суду з позовом, вказував, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який було зареєстровано відділом реєстрації актів цивільного стану Чернівецького міського управління юстиції 8 жовтня 2010 року актовий запис №1820. Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 20 січня 2016 року шлюб між ними було розірвано. За час перебування у шлюбі сторонами було придбано квартиру АДРЕСА_1. 1 квітня 2011 між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, яка діяла від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності, приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_6 було посвідчено договір купівлі-продажу квартиру АДРЕСА_1. 31 січня 2011 року постановою старшого державного виконавця Першотравневого відділу державної виконавчої служби Чернівецького міського управління юстиції ОСОБА_7 було накладено арешт на все нерухоме майно, що належало ОСОБА_4. З метою уникнення звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_2 покупцем у договорі зазначено сина ОСОБА_4 ОСОБА_1. Сторони договору ОСОБА_5 та ОСОБА_1 свідомо діяли при вчиненні договору купівлі-продажу спірної квартири для приховування інших правових наслідків набуття права власності на квартиру подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_4. В той же час спірна квартира придбана подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_4. в інтересах сімї. Між ОСОБА_5 та подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було досягнуто домовленості про істотні умови договору купівлі-продажу спірної квартири, ціну. Оплату за ________________

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_8 Провадження № 22-ц/792/51/17

Доповідач Костенко А.М. Категорія № 20

дану квартиру було здійснено на підставі попереднього договору між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, яка діяла від імені свого сина ОСОБА_1 на підставі довіреності. За рахунок коштів подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 оплачено ОСОБА_5 159000 грн., що на день укладення договору еквівалентно 20000 доларів США. Відповідно п.3 попереднього договору між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на підставі довіреності, грошові кошти ОСОБА_5 передано ОСОБА_4. Обставини купівлі спірної квартири за рахунок грошових коштів подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4, підтверджуються доходом ОСОБА_3, що в свою чергу вказує на те, що ОСОБА_1 на час вчинення оспорюваного договору досяг віку 20 років, був студентом, особистого доходу не мав, знаходився на утриманні матері ОСОБА_4. Крім того, ОСОБА_1 не володіє та не користується квартирою №27 по вул. Гаврилюка, 4 м. Чернівці. Тому, просив визнати договір купівлі-продажу недійсним частково, визнати права спільної сумісної власності подружжя та визначення частки у праві спільної сумісної власності.

Заочним рішенням Першотрвневого районного суду міста Чернівці від 19 травня 2016 року позов задоволено. Визнано договір укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, яка діяла від імені ОСОБА_1 купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_6 1 квітня 2011 року, недійсним в частині покупця ОСОБА_1. Переведено права покупця за договором між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, яка діяла від імені ОСОБА_1 купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_6 1 квітня 2011 року, на ОСОБА_3 та ОСОБА_4. Визнано право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_4. Визнано ідеальні частки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_4 по ? кожному. Скасовано заборону на відчуження квартири АДРЕСА_4 накладену ухвалою Першотравневого районного суду м. Чернівці від 25 квітня 2016 року.

Ухвалою Першотравневого районного суду м. Чернівці від 31 серпня 2016 року залишено без задоволення заяви ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення від 19 травня 2016 року.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, його представник ОСОБА_2 із заочним рішенням суду не погоджуються просять його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволені позову повністю, посилаються на порушення норм матеріального та процесуального права, вказують, що суд першої інстанції не повно зясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не сприяв повному, обєктивному та неупередженому її розгляду. Зазначали, що належність коштів, які були передані в оплату, виключно ОСОБА_3 жодним належним доказом не підтверджуються, подану копію декларації про його доходи неможна розцінювати як доказ, оскільки підпис на цьому документі не можливо ідентифікувати, не вказано у ній й те, за який рік вона подається та чи подавалася взагалі, відсутні позначки відповідного органу про прийняття цієї декларації про доходи. В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що на майно ОСОБА_4 накладався арешт на час укладення договору купівлі-продажу спірної квартири. Крім того, судом першої інстанції було порушено норми процесуального законодавства, а саме позивачем неповністю сплачено судовий збір при подачі позовної заяви. Позивач звернувся до суду з позовом який містив чотири вимоги дві вимоги немайнового характеру та дві майнового характеру всього 4282 грн. 40 коп. тоді як в матеріалах справи наявна квитанція про сплату судового збору лише 1600 грн.. За таких обставин суд першої інстанції мав би залишити позовну заяву без руху для доплати судового збору, в разі неосунення вказаних в ухвалі недоліків вважати заяву неподаною та повернути її позивачеві. Також судом першої інстанції не було залучено до участі в справі у якості співвідповідача ОСОБА_5.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення з наступних підстав.

У відповідності до п. п.3, 4 ч. 1 та ч. 2, ст. 309 підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Задовольняючи позов суд виходив з того, що ОСОБА_1 через свій майновий стан не міг сплатити кошти за договором купівлі-продажу за спірну квартиру, а тому суд дійшов до висновку, про доведеність факту сплати спільних коштів подружжя за придбану квартиру, укладення правочину з метою уникнення звернення стягнення на дану квартиру.

Однак, з таким висновком суду погодитись не можна.

Так судом встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є сином ОСОБА_4 від попереднього шлюбу.

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі з 8 жовтня 2010 року по 20 січня 2016 року.

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 20 січня 2016 року шлюб між сторонами розірвано.

22 листопада 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та громадянином ОСОБА_5 було укладено Договір про іпотечний кредит № CVHMGI0000001721, з умовами якого банк надав ОСОБА_5 кредит в сумі 150 000 грн. строком на 20 років до 22 листопада 2027 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 15% річних.

В той же день між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та громадянином ОСОБА_5 було укладено договір іпотеки для забезпечення виконання зобовязань ОСОБА_5, що випливають з кредитного договору від 22 листопада 2007 року, а саме повернення іпотекодержателю кредиту в розмірі 150000 грн. та сплати процентів за користування кредитом в розмірі 15% річних. Предметом іпотеки була квартира АДРЕСА_5.

В звязку з укладенням договору іпотеки в Єдиний реєстр заборон відчужень нерухомого майна було внесено відомості щодо заборони відчуження квартири АДРЕСА_5.

4 лютого 2011 року ОСОБА_5 та ОСОБА_1 від імені якого діяла його мати ОСОБА_4 як представник уклали нотаріально посвідчений попередній договір за умовами якого сторони: продавець ОСОБА_5 та покупець ОСОБА_1 зобовязались в строк до 1 квітня 2011 року укласти договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_5. Ціна квартири визначається сторонами у сумі 159000 грн., що на день укладення договору еквівалентно 20000 доларів США. Згідно до п. 3 договору кошти в сумі 159000 грн. передані продавцю на день укладення попереднього договору.

В день укладення попереднього договору 4 лютого 2011 року ОСОБА_1 через касу ПАТ КБ «ПриватБанк» як платник сплатив на рахунок в ПАТ КБ «ПриватБанк» як отримувачу ОСОБА_5 150798 грн. 72 коп. з призначенням платежу як погашення заборгованості по кредитному договору № CVHMGI0000001721 від 22 листопада 2007 року.

9 березня 2011 року ОСОБА_5 та ОСОБА_1 від імені якого діяла його мати ОСОБА_4 як представник уклали нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири за умовами якого продавець ОСОБА_5 передав, а покупець ОСОБА_1 прийняв у власність квартиру АДРЕСА_5. Згідно до п. 4 договору грошові кошти за квартиру продавець отримав від покупця до укладення даного договору в сумі 64087 грн.

В даному договорі нотаріус зазначила про відсутність заборони відчуження спірної квартири, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру заборон відчужень нерухомого майна від 9 березня 2011 року.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Ч.1 ст. 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У відповідності до ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

П. п. 9, 25 Пленум Верховного Суду України у п.25 постанови від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» розяснено, що згідно зі статтею 217 ЦК правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини. У цьому разі відповідно до статті 217 ЦК суд може визнати недійсною частину правочину, з'ясувавши думку сторін правочину. Якщо у недійсній частині правочин був виконаний однією зі сторін, суд визначає наслідки його недійсності залежно від підстав, з яких він визнаний недійсним.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Як вбачається з матеріалів справи оскаржуване рішення суду було ухвалено в порядку глави 8 ЦПК України як заочне рішення.

Відповідно до ст. 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Однак, відповідачі про розгляд справи належним чином повідомлені не були, подавали заяви про перегляд заочного рішення, однак судом в задоволенні цих заяв було відмовлено.

Ст. 303 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

За вказаних вище обставин колегія суддів вважає, що відповідачі з поважних причин, а саме неналежного повідомлення про час та місце слухання справив в суді першої інстанції, не могли подати докази, а тому апеляційний суд дослідив докази, подані відповідачами до апеляційного суду.

Згідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як на доказ передачу ОСОБА_3 коштів продавцю квартири суд послався саме на пояснення свідка ОСОБА_5, продавця квартири, який вказав, що кошти в сумі 159000 грн. йому в присутності ОСОБА_4 та за відсутності ОСОБА_1 передавав особисто ОСОБА_3.

Однак, як вбачається з дослідженої в суді апеляційної інстанції квитанції від 4 лютого 2011 року ОСОБА_1 через касу ПАТ КБ «ПриватБанк» як платник сплатив на рахунок отримувачу ОСОБА_5 в ПАТ КБ «ПриватБанк» 150798 грн. 72 коп. з призначенням платежу як погашення заборгованості по кредитному договору № CVHMGI0000001721 від 22 листопада 2007 року.

Перебування квартири в іпотеці банку на час укладення попереднього договору купівлі-продажу підтверджуються кредитним договором, іпотечним договором, витягом з Єдиного реєстру заборон відчужень нерухомого майна.

Крім того, в судовому засіданні апеляційного суду, як свідок був допитаний батько ОСОБА_1 ОСОБА_9, який пояснив, що напередодні укладення оспорюваного правочину купівлі-продажу квартири, дав своєму сину ОСОБА_1 100 000 грн. на придбання даної квартири також частину грошей на придбання квартири ОСОБА_1 дала його, ОСОБА_9, сестра та відповідно тітка ОСОБА_1, яка на той час проживала за кордоном, і на даний вже померла.

Вказані письмові докази та покази свідка в своїй сукупності з іншими письмовими документами спростовують пояснення свідка ОСОБА_5 щодо обставин сплати грошових коштів за квартиру шляхом передачі грошей йому ОСОБА_3 та висновки суду першої інстанції про відсутність грошових коштів в ОСОБА_1 на час придбання квартири.

Інших доказів в підтвердження своїх позовних вимог позивачем, що кошти, сплачені за квартиру, були спільними коштами подружжя, до суду надано не було, а наявність на час придбання квартири арешту на майно ОСОБА_4 не може бути беззаперечним доказом сплати за квартиру саме спільних коштів подружжя та відсутність коштів на придбання квартири у ОСОБА_1

Крім того, в цивільному законодавстві лише нормами частини 4 статті 362 ЦК України передбачено переведення прав та обов'язків покупця на іншу особу, а саме співвласника, однак тільки у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права іншого співвласника. Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.

Отже, норми статті 362 ЦК України можуть бути застосовані виключно при переважному праві купівлі частки у праві спільної часткової власності.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 18 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», суд не має права задовольняти позови про визнання правочину недійсним, якщо його метою є переведення на позивача прав та обов'язків покупця, оскільки цивільним законодавством передбачено інші наслідки порушення положення частини четвертої статті 362 ЦК України.

Таким чином позовні вимоги про визнання недійсним правочину в частині та переведення прав покупця є неналежним способом захисту порушеного права в розумінні вимог цивільного законодавства.

Однак, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним договору в частині покупця, переведення прав покупця на підставі ч. 1ст. 203, ст. 235 ЦК України, не врахував зазначені положення цивільного законодавства та роз'яснення Пленуму суду касаційної інстанції.

Також, суд, у порушення п. 2 ч. 6 ст. 130 ЦПК України, не вирішив питання про склад осіб, які беруть участь у справі, оскільки ОСОБА_5, як сторона договору купівлі-продажу від 9 березня 2011 року, мав бути відповідачем у справі, однак ОСОБА_5 як сторона в справі до розгляду взагалі залучений не був.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції на зазначені вище положення закону та обставини справи уваги не зверну та дійшов передчасного висновку про задоволення позовних вимог.

За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права.

Керуючись ст. ст. 307, 309, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2 задовольнити.

Заочне рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 19 травня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення:

В позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу недійсним частково, переведення прав покупця, визнання права спільної сумісної власності подружжя, визначення частки у праві спільної сумісної власності відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді сплати судового збору в сумі 4710 грн. 65 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий (підпис) А.М. Костенко

Судді (підписи) Л.М. Грох

ОСОБА_10

Згідно з оригіналом ОСОБА_11