Ухвала суду № 65305075, 13.03.2017, Апеляційний суд Хмельницької області

Копія

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________

Справа № 686/2334/15-ц

Провадження № 22-ц/792/519/17

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2017 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Апеляційного суду Хмельницької області

в складі: головуючого судді Ярмолюка О.І.,

суддів Пастощука М.М., Спірідонової Т.В.,

секретар Шевчук Ю.Г.,

з участю позивачки-відповідачки ОСОБА_1,

її представника ОСОБА_2,

відповідача-позивача ОСОБА_3,

його представника ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення грошової компенсації вартості ? частки автомобіля, індексації за прострочення виконання грошового зобов'язання та процентів від простроченої суми і зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа - Колективне підприємство «Цивільжитлобуд», про визнання особи стороною договору відступлення частки учасника простого товариства та визнання права власності на майнові права за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 січня 2017 року,

встановила:

У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зміненим і доповненим у подальшому позовом до ОСОБА_3 про стягнення грошової компенсації вартості ? частки автомобіля, індексації за прострочення виконання грошового зобов'язання та процентів від простроченої суми.

ОСОБА_1 зазначила, що з 16 липня 2005 року вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який розірвано за рішенням Городоцького районного суду Хмельницької області від 5 листопада 2014 року. У 2012 році ними за спільні кошти був придбаний автомобіль KIA Rio 1.4 і, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 (далі - автомобіль), який є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Сторони не можуть досягти згоди щодо поділу автомобіля, а 5 жовтня 2014 року ОСОБА_3 здійснив його відчуження без згоди позивачки. На даний час ОСОБА_3 відмовляється повернути їй половину коштів, виручених від продажу автомобіля, а тому він має сплатити позивачці суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та проценти від простроченої суми.

За таких обставин ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_3 на свою користь 87 302 грн. 50 коп. грошової компенсації вартості ? частки автомобіля, 5 669 грн. 95 коп. 3% річних і 59 776 грн. 02 коп. інфляційних втрат, а всього - 152 748 грн. 47 коп.

У травні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з уточненим у подальшому зустрічним позовом до ОСОБА_1, третя особа - Колективне підприємство «Цивільжитлобуд» (далі - КП «Цивільжитлобуд»), про визнання особи стороною договору відступлення частки учасника простого товариства та визнання права власності на майнові права.

ОСОБА_3 зазначив, що 11 жовтня 2007 року КП «Цивільжитлобуд» і ОСОБА_1 уклали договір відступлення частки простого товариства «Цивільжитлобуд-1», на підставі якого за відповідачкою закріплено квартиру АДРЕСА_1. Сторони за спільні кошти сплатили забудовнику більшу частину вартості цієї квартири, а після розірвання шлюбу ОСОБА_1 доплатила решту коштів. На даний час будівництво квартири не завершено, ступінь її готовності складає 95%, разом із тим, за час шлюбу сторони набули майнові права на квартиру. З урахуванням участі сторін у дольовому будівництві житла частка позивача в майнових правах на квартиру склала 46/100.

У зв'язку з цим, ОСОБА_3 просив суд визнати його, ОСОБА_3, стороною договору відступлення частки простого товариства «Цивільжитлобуд-1» від 11 жовтня 2007 року, укладеного між КП «Цивільжитлобуд» і ОСОБА_1, та визнати його, ОСОБА_3, власником 46/100 частки вартості майнових прав на незавершену будівництвом квартиру АДРЕСА_1.

Вказані позови прийняті судом до спільного розгляду.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 січня 2017 року первісний і зустрічний позови задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 87 302 грн. 50 коп. грошової компенсації вартості ? частки автомобіля. Визнано право власності ОСОБА_3 на 44/100 вартості майнових прав, що становить 390 409 грн., на незакінчену будівництвом квартиру АДРЕСА_1. В решті позовів відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд виходив з того, що сторони набули автомобіль за час шлюбу і він належав їм на праві спільної сумісної власності подружжя, а оскільки ОСОБА_3 здійснив відчуження автомобіля всупереч волі позивачки, то з нього на користь останньої слід стягнути грошову компенсацію вартості половини автомобіля. Норми ст. 625 ЦК України не застосовуються до сімейних правовідносин, отже, вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_3 інфляційних втрат і процентів від простроченої суми є безпідставними. Майнові права на квартиру АДРЕСА_1, вартістю 345 459 грн., із їх загальної вартості - 390 409 грн., сторони набули у шлюбі, внаслідок чого ОСОБА_3 є власником 44/100 частки цих прав. ОСОБА_1 уклала договір відступлення частки учасника простого товариства під час шлюбу та в інтересах сім'ї, що створює права й обов'язки для іншого подружжя, тому відсутні правові підстави для визнання ОСОБА_3 стороною цього договору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким первісний позов задовольнити, а в зустрічному позові відмовити, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не містять підстав для скасування рішення суду щодо відмови в позові ОСОБА_3 про визнання його стороною договору відступлення частки учасника простого товариства, тому в силу ч. 1 ст. 303 ЦПК України в апеляційному порядку в цій частині воно не переглядається.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач-позивач ОСОБА_3 зазначив, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування.

Представник КП «Цивільжитлобуд», який у встановленому порядку оповіщений про час і місце судового засідання, до суду не з'явився.

Заслухавши учасників процесу та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом вірно з'ясовані фактичні обставини справи та дана їм належна оцінка, а його висновки підтверджуються матеріалами справи і ґрунтуються на нормах діючого законодавства.

Встановлено, що з 16 липня 2005 року до 18 листопада 2014 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі.

11 жовтня 2007 року КП «Цивільжитлобуд» і ОСОБА_1 уклали договір, за умовами якого КП «Цивільжитлобуд» відступило останній свою несплачену частку в простому товаристві «Цивільжитлобуд-1», за якою закріплена квартира № 16 площею 72,16 кв.м. у житловому будинку, що мав бути збудований по АДРЕСА_1. При цьому ОСОБА_1 як правонаступник КП «Цивільжитлобуд» у договорі простого товариства «Цивільжитлобуд-1» від 29 листопада 2006 року зобов'язалася здійснити внесок у просте товариство в сумі 310 288 грн. і додаткові внески згідно договору.

Розмір загального внеску за квартиру склав 390 409 грн. За час шлюбу, протягом 2007-2010 років, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за спільні кошти сплатили 345 459 грн. цього внеску, а 14 листопада 2016 року, тобто вже після розірвання шлюбу, остання доплатила решту коштів - 44 950 грн.

На даний час будівництво квартири не завершено, ступінь її готовності складає 95%.

У 2012 році сторони придбали автомобіль, а в жовтні 2014 року ОСОБА_3 відчужив його без відома позивачки.

Зазначені обставини визнані сторонами та підтверджуються наявними у справі письмовими доказами.

Згідно висновку судової автотоварознавчої експертизи від 14 квітня 2016 року № 012/03/2016 (а.с. 131-141) дійсна ринкова вартість автомобіля на жовтень 2014 року склала 174 605 грн., а згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи від 24 листопада 2015 року № 309/015 (а.с. 85-107) ринкова вартість майнових прав на незакінчену будівництвом квартиру № 16 площею 72,16 кв.м. по АДРЕСА_1, становить 502 079 грн.

Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

З положень ч.ч. 1, 3 ст. 61 СК України слідує, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з ч. 1 ст. 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Як передбачено ч. 2 ст. 3 Закону України від 12 липня 2001 року № 2658-ІІІ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», майновим правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ч. 1 ст. 63 СК України).

В силу ч.ч. 1, 3, 4 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч. 1 ст. 70 СК України).

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 30 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», у випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в суді визнали, що автомобіль набутий ними за час шлюбу та є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, внаслідок чого їх частки в цьому майні є рівними.

З матеріалів справи вбачається, що після припинення сторонами шлюбних відносин ОСОБА_3 здійснив відчуження автомобіля без згоди ОСОБА_1 та привласнив виручені від продажу майна кошти.

Автомобіль є цінним майном, а тому згода другого з подружжя на його відчуження мала бути подана письмово. Як підтвердили сторони, така згода відсутня.

Суд першої інстанції правомірно виходив з того, що за таких обставин ОСОБА_1 має право на грошову компенсацію вартості ? частки автомобіля.

Уточнивши позовні вимоги (а.с. 171-172), ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_3 вартість цієї частки у розмірі 87 302 грн. 50 коп. При цьому ОСОБА_1 виходила з дійсної ринкової вартості автомобіля, встановленої висновком проведеної у справі судової автотоварознавчої експертизи (174605:2).

Саме таку суму грошової компенсації присудив суд з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1

Суд першої інстанції дотримався принципу диспозитивності цивільного судочинства, зміст якого зводиться до того, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, у межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1 ст. 11 ЦПК України).

Посилання ОСОБА_1 на неправильність визначення судом розміру грошової компенсації вартості належної їй частки автомобіля не відповідає фактичним обставинам справи.

До того ж, ОСОБА_1 не надала суду достатніх та об'єктивних доказів щодо іншої вартості спірного автомобіля.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання, її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.

Цієї статтею регулюються зобов'язальні правовідносини, тобто її дія поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду.

Передбачена статтею 625 ЦК України норма не застосовується до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулюються спеціальними законами.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд України в постанові від 20 січня 2016 року (справа № 6-2759цс15), яка згідно зі статтею 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

У справі, яка переглядається, спір між сторонами виник із сімейних правовідносин, отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_3 інфляційних втрат і процентів від простроченої суми є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуто; 3) мета придбання майна, яке дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.

Такий висновок відповідає правовій позиції, яку висловив Верховний Суд України в постанові від 25 листопада 2015 року (справа № 6-2333цс15).

Стаття 60 СК України презюмує, що майно, набуте під час шлюбу, належить чоловікові і жінці на праві спільної сумісної власності, якщо належними та допустимими доказами не буде доведено, що це майно набуте одним із подружжя за особисті кошти.

Саме до цього зводиться правовий висновок, викладений Верховним Судом України у постанові від 12 грудня 2012 року (справа № 148цс12).

З матеріалів справи вбачається, що на час фінансування будівництва квартири сторонами, зокрема протягом 2007-2010 років, вони перебували в зареєстрованому шлюбі, проживали разом і вели спільне господарство.

ОСОБА_1 уклала з КП «Цивільжитлобуд» договір про відступлення частки учасника простого товариства з метою придбання квартири для сім'ї, тому право власності на об'єкт будівництва за цим договором мало виникнути в обох із подружжя.

Ці обставини сторони визнали в суді, при цьому ОСОБА_1 не надала жодних доказів на їх спростування.

Твердження ОСОБА_1 про обмеження судом її права на надання доказів у справі не відповідає дійсності.

Майнові права на нерухомість, що є об'єктом будівництва (інвестування), не вважаються речовими правами на чуже майно, тому що об'єктом цих прав є не чуже майно, а також не вважаються правом власності, оскільки об'єкт будівництва (інвестування) не існує на момент встановлення іпотеки, а тому не може існувати й право власності на нього.

Отже, майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Таким чином, майнове право, яке є предметом договору дольового будівництва житла, - це обумовлене право набуття в майбутньому права власності на нерухоме майно )право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, необхідні й достатні для набуття речового права.

Саме з цього приводу Верховний Суд України висловив правову позицію у постанові від 30 березня 2016 року № 6-265цс16.

Сплативши повну вартість квартири АДРЕСА_1, сторони одержали право набути в майбутньому право власності на цю квартиру, тобто майнові права на неї.

Майнові права на суму 345 459 грн. ОСОБА_1 та ОСОБА_3 набули за спільні кошти, отже, враховуючи загальну вартість цих прав (390 409 грн.), суд обґрунтовано керувався тим, що розмір частки останнього в майнових правах на квартиру складає 44/100.

Довідки КП «Цивільжитлобуд» (а.с. 178, 180, 184) вказують на те, що вартість лічильника та газового котла увійшли до суми здійсненої 14 листопада 2016 року ОСОБА_1 доплати вартості квартири (44 950 грн.), тому посилання останньої на неврахування судом цих сум і неправильність визначення частки ОСОБА_3 в майнових правах на квартиру не відповідають фактичним обставинам справи.

Не спростовують висновків суду першої інстанції й інші доводи апеляційної скарги.

Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 січня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий /підпис/ О.І. Ярмолюк

Судді: /підпис/ М.М. Пастощук

/підпис/ Т.В. Спірідонова

Згідно з оригіналом: суддя апеляційного суду О.І. Ярмолюк

Головуючий у першій інстанції - Козак О.В.

Доповідач - Ярмолюк О.І. Категорія 48