Рішення № 65304764, 14.02.2016, Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 686/15719/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2017 року Хмельницький міськрайонний суд в складі:

головуючої судді Демінської А.А.,

з участю секретаря судового засідання Медвідь М.В.,

представника позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м. Хмельницький цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Проскурівський забудовник» до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обовязків, -

в с т а н о в и в :

В серпні 2016 року позивач з вернувся до суду з вище вказаним позовом, в якому просить стягнути з відповідача на його користь матеріальну шкоду в сумі 75167,57 грн., завдану ним під час виконання трудових обовязків. В обґрунтування заявлених позовних вимог, з урахуванням зміни підстави позову до початку судового розгляду, зазначив, що з 1.11.2011 року по 1.06.2016 року відповідач працював механіком у ТОВ «Проскурівський забудовник». 1.11.2011 року між товариством і ОСОБА_2 був укладений договір про повну матеріальну відповідальність. В період роботи відповідач отримував як представник позивача пальне на автозаправних станціях ТОВ «Вог Рітейл» за разовими довіреностями, виданими йому позивачем, та видавав водіям транспортних засобів, що знаходяться в користуванні позивача. Позивачем проведено 14.06.2016 р. згідно наказу від 07.06.2016р. інвентаризацію паливно-мастильних матеріалів, за які ніс відповідальність відповідач. Він повідомлявся про необхідність з'явитися для участі в інвентаризаційній комісії, але не з'явився, а надіслані йому письмові повідомлення про проведення інвентаризації повернулися позивачу. Згідно акту інвентаризації від 14.06.2016 р. та проколу інвентаризаційної комісії, виявлено нестачу матеріальних цінностей в кількості 4315 літрів на суму 75167,57 грн. за період з січня по вересень 2015 року та зясовано, що в цей час відповідач виконував роботу по прийманню, зберіганню, відпуску матеріальних цінностей, а саме дизельного палива. Добровільно відшкодувати завдану товариству шкоду відповідач відмовився, тому просить стягнути її в повному обсязі в судовому порядку.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала в повному обсязі і пояснила, що в обґрунтування заявлених вимог посилається на ч. 2 ст. 134 КЗпП України, оскільки позивач в силу закону мав би передати власнику все отримане за разовими довіреностями пальне, а також на факт укладення між сторонами договору про повну матеріальну відповідальність. Яким чином обліковувалося бухгалтерією підприємства отримане пальне, представнику позивача невідомо, але вона припускає, що позивач отримував пальне, ставив його на облік в бухгалтерії, після чого роздавав водіям. Посадова інструкція відповідача в позивача відсутня, водіям він видавав пальне, імовірно, за усними вказівками керівництва. Строк повернення отриманого пального сторонами не визначався. Звітності по отриманих за довіреностями товарно-матеріальними цінностями відповідач позивачу не подавав. Чи притягався відповідач під час роботи до відповідальності за неналежне виконання трудових обовязків, представнику позивача невідомо. Його вина як одна зі складових підстави заявленого позову виразилася в тому, що він знав про нестачу і не повернув її. Стверджує, що позивачем приєднані до даної судової справи всі документи, які були наявні в позивача під час проведення інвентаризації і використовувалися для встановлення її результатів, а оскільки після проведених кожною зі сторін по справі розрахунку на підставі поданих документів виявилися розбіжності в отриманих результатах, вважає, що інвентаризаційною комісією було допущено помилку в розрахунках з огляду на те, що пальне отримував також і директор підприємства; насправді, за підрахунками представника позивача в ході розгляду справи, нестача становить 2315 л пального на суму 48042,03 грн. Не бажає заявляти клопотання про проведення судової бухгалтерської експертизи у справі, оскільки вважає, що надані нею первинні документи та її власний розрахунок є достатніми доказами факту та розміру нестачі.

Відповідач в судовому засіданні проти позову заперечив і просить в його задоволенні відмовити. Пояснив, що жодної нестачі не допустив і все отримане пальне передав товариству, крім того, договору про повну матеріальну відповідальність не підписував, а проставлений в наданій представником позивача до справи копії такого договору підпис належить не йому. Коли він приступив до роботи, на підприємстві не велася жодна документація щодо обліку руху пального, тому він сам запровадив ведення заправочних відомостей і шляхових листів, при чому останні видавав кожного робочого дня на кожен транспортних засіб, навіть у дні, коли машини не працювали. Вважає, що позов заявлено виключно через неприязні стосунки, які склалися у нього з керівництвом, оскільки директору було відомо про весь рух пального за кожен день, таке пальне отримувалося щоденно по кілька разів і за нього щодня сплачувалися кошти. Видача пального відбувалася по переважно усних заявках менеджерів, прорабів, директора, але обовязково після того, як накладні на пальне були здані в бухгалтерію і пальне було поставлене на облік підприємством.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив і просить в його задоволенні відмовити, посилаючись на те, що позивач не довів позову, натомість на підприємстві не налагоджений належний облік і рух матеріальних цінностей, оскільки дані з одного і того ж приводу в різних наявних у справі документах не співпадають. Шляхові листи надані позивачем не на всі транспортні засоби та не за всі дні, тобто по наявних матеріалах неможливо провести точного обрахунку. Факту отримання пального відповідачем за разовими довіреностями не заперечує, однак вважає, що визначений ст. 134 КЗпП України обовязок відповідача як працівника передати отримане пальне роботодавцю виконаний, адже все пальне було одразу передано на облік підприємства, а вже після цього керівник доручав відповідачу зберігати пальне і передавати іншим працівникам. Відповідальність за облік та звітність лежить в силу закону саме на керівнику підприємства, котрий, однак, не витребовував у відповідача жодних звітів з приводу виконання разових довіреностей, як це зазначено в ст. 134 КЗпП України, тобто погоджувався з належним виконанням відповідачем своєї функції по довіреностях. Звертає увагу на наявність в трудовому законодавстві презумпції невинуватості працівника. Не бажає заявляти клопотання про проведення судової бухгалтерської експертизи у справі, пояснюючи, що навіть обрахована представником позивача нестача повністю перекривається даними заправочних відомостей, копії яких містяться у справі. З цієї ж причини не наполягає на проведенні почеркознавчої експертизи підпису в договорі про повну матеріальну відповідальність.

Заслухавши представників сторін, відповідач, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що в позові слід відмовити з наступних мотивів.

Встановлено, що в період з січня по серпень 2015 року включно відповідач, працюючи механіком в ТОВ «Проскурівський забудовник», за довіреностями, виданими позивачем, отримував у ТОВ «Вог Рітейл» паливно-мастильні матеріали, в тому числі дизпаливо.

Отримане дизпаливо відповідач видавав за вказівками керівника ТОВ «Проскурівський забудовник» іншим працівникам товариства. Письмового трудового договору з відповідачем укладено не було, посадова інструкція відсутня, письмових розпоряджень позивача відповідачеві на зберігання або відпуск пального не надано.

7.06.2016 року позивачем було видано наказ № 51, згідно котрого у звязку зі звільненням матеріально відповідальної особи визначено провести 14.06.2016 року інвентаризацію матеріальних цінностей паливно-мастильних матеріалів за період з січня по серпень 2015 року в складі комісії за участю механіка ОСОБА_2

Повідомлення про майбутнє проведення інвентаризації відповідач не отримував, участі в її проведенні не брав.

Зазначені обставини підтверджуються довіреностями на імя позивача, наказом про проведення інвентаризації, рапортами роботи машин механізмів, копії котрих містяться у справі, та сторонами не оспорюються.

14.06.2016 року робочою інвентаризаційною комісією позивача було складено акт інвентаризації нафтопродуктів (нафти), які належать ТОВ «Проскурівський забудовник» і перебувають на відповідальному зберіганні, за період з січня по серпень 2015 року, в якому зазначено, що в результаті інвентаризації встановлено нестачу 4315 л дизпалива.

15.06.2016 року інвентаризаційною комісією товариства було складено протокол, в якому визначено вартість 4315 л дизпалива 75167,57 грн. і в якості матеріально відповідальної особи щодо всієї виявленої нестачі зазначено ОСОБА_2

Копії зазначених акту та протоколу наявні в матеріалах справи.

Як передбачено в ч.ч. 1 2 ст. 130 КЗпП України, працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Згідно пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 134 КЗпП України, відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли:

1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно достатті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей;

2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами.

У відповідності до ст. 135-1 КЗпП України, письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

До початку судового розгляду справи відповідач заявляв клопотання про призначення почеркознавчої експертизи підпису, проставленого від його імені в наданому позивачем примірнику договору про повну матеріальну відповідальність, у відповідь на що позивач заявив про зміну підстав позову та виключення з таких підстав посилання на укладення сторонами договору про повну матеріальну відповідальність. Впродовж подальших судових засідань представник позивача стверджувала, що єдиною підставою позову є п. 2 ч. 1 ст. 134 КЗпП України, тобто заподіяння шкоди працівником підприємству внаслідок повернення не в повному обсязі отриманих за разовими довіреностями товарно-матеріальних цінностей. В двох останніх судових засіданнях представник позивача змінила свої пояснення, зазначивши, що обґрунтовує позов як п. 1, так і п. 2 ч. 1 ст. 134 КЗпП України.

Суд враховує ту обставину, що згідно ч. 2 ст. 31 ЦПК України, позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити підставу позову лише до початку розгляду судом справи по суті.

Крім того, у справі міститься лише незасвідчена ксерокопія договору про повну матеріальну відповідальність з підписом від імені ОСОБА_2, відповідач оспорює факт укладення між сторонами такого договору, а позивач його оригіналу або належно засвідченої копії не надав. Зазначене унеможливлює як проведення почеркознавчої експертизи справжності підпису, проставленого від імені відповідача, так і встановлення факту укладення між сторонами даного договору.

Разом з тим, в Переліку посад і робіт, котрі заміщуються чи виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм на схов, обробку, продаж, відпуск, перевезення або застосування в процесі виробництва, затвердженому постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 28 грудня 1977 року № 3447/24, який залишається на даний час чинним відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» від 12 вересня 1991, у зв'язку з Постановою Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року "Про проголошення незалежності України" та прийняттям Акта проголошення незалежності України, посада механіка відсутня.

Як розяснено в правовій позиції Верховного Суду України, висловленій ним в постанові від 28.01.2015року у справі № 6-229цс14, в постанові від 21.09.2016 року у справі № 6-933цс16, під виконанням працівником своїх трудових (службових) обовязків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою або спричинена необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обовязків працівника.

Оскільки ані письмово викладеного трудового договору (контракту), ані посадової інструкції у відповідача не було, будь-яких письмових наказів позивача відповідачеві на зберігання, обробку, відпуск, перевезення або застосування у процесі виробництва переданого йому дизпалива позивачем не надано, тому не встановлено в судовому засіданні і безпосереднього звязку роботи відповідача з такими зберіганням, обробкою, відпуском, перевезенням або застосуванням у процесі виробництва зазначених товарно-матеріальних цінностей.

За таких обставин договір про повну матеріальну відповідальність, на який посилається позивач, навіть в разі належного його підписання сторонами юридичної сили не має і не може бути підставою покладання на позивача повної матеріальної відповідальності.

Зазначене узгоджується з доводами постанови Верховного Суду України від 25.04.2012 у справі № 6-16цс12.

Що ж стосується покладення повної матеріальної відповідальності на відповідача у зв'язку з отриманням матеріальних цінностей за разовими довіреностями, то факт отримання дизпалива під звіт за разовими довіреностями не є свідченням покладення на відповідача трудових обов'язків щодо його зберігання, обліку та відпуску. Відповідно до ст. 31 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором, а тому відповідач не може нести повну матеріальну відповідальність за невиконання тих функцій, які не передбачені покладеними на нього трудовими обов'язками.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Згідно з ч. 5 ст. 9 вказаного Закону, господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Як вбачається зі змісту акту інвентаризації, на який позивач посилається в обґрунтування заявлених позовних вимог, він складений з помилками, зокрема:

-результати інвентаризації в ході розгляду справи було поставлено під сумнів самим же позивачем, оскільки представник позивача провела власний розрахунок, згідно котрого остаточно стверджувала про розмір нестачі 2315 л дизпалива на суму 48042,03 грн.;

-зазначені у ньому дані щодо кількості отриманого та виданого відповідачем дизпалива не відповідають даним бухгалтерського обліку (рух дизельного палива відображений в оборотно-сальдових відомостях по бухгалтерському рахунку 203) та дослідженим в ході судового розгляду справи первинним документам;

-відомості в стовпчику 7 не містять вартості, як це зазначено в верхньому заголовку, а дублюють відомості, зазначені в стовпчику 9;

-в стовпчику 4 акту вказується про кількість отриманого нафтопродукту за даними бухгалтерського обліку. За серпень 2015 року неправильно відображена різниця отриманого (3630 л) та виданого дизпалива (3810 л) (стовпчики 4, 5). Надлишок мав би скласти 180 л (стовпчик 10), однак в акті вказано нестачу 255 л (стовпчик 6);

-за червень 2015 року в акті зазначено не фактично отриману кількість дизпалива - 3090 л, а помилково вказано про отримання 7060 л палива, що фактично перебувало у залишку на початок місяця (а.с. 141 т. 1).

В силу частин 1, 2 ст. 135-3 КЗпП України, розмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами. У разі розкрадання, нестачі, умисного знищення або умисного зіпсуття матеріальних цінностей розмір шкоди визначається за цінами, що діють у даній місцевості на день відшкодування шкоди.

Протокол інвентаризаційної комісії містить визначення суми, на яку встановлено нестачу, однак матеріали справи не містять її обґрунтування. Крім того, в даному протоколі зазначено лише ОСОБА_2 як матеріально відповідальну особу, тоді як акт інвентаризації не містить жодних посилань на перевірку лише закріплених за ним товарно-матеріальних цінностей, натомість в судовому засіданні представник позивача пояснила, що дизпаливо отримувалось не лише позивачем, а також і директором підприємства.

За таких обставин зазначені акт інвентаризації та протокол суд оцінює критично і до уваги не бере.

Надані позивачем в результаті виконання його представником власного розрахунку ОСОБА_1 щодо кількості пального, виданого відповідачем водіям позивача за період з 1.01.2015 р. по 31.08.2015 р., наявні у справі, також не можуть бути взяті судом до уваги на підтвердження наявності нестачі та її розміру, оскільки остаточні результати, відображені позивачем в узагальнюючій таблиці, містять розбіжності з наявними у справі первинними документами, а саме:

- згідно таблиці, водієві автомобіля НОМЕР_1 у травні 2015 року дизпаливо не видавалося, тоді як у справі наявна заправочна відомість (а.с. 79 т. 1), відповідно до якої на вказаний автомобіль у зазначений період видано 1000 л дизпалива;

- згідно таблиці, на транспортний засіб КТА-25 СЕ 65-36 АО у квітні 2015 року дизпаливо не видавалося, тоді як у справі наявна заправочна відомість (а.с. 64 т. 3) щодо видачі на вказаний транспортний засіб 470 л дизпалива;

- згідно таблиці, на транспортний засіб КТА-25 СЕ 65-36 АО у серпні 2015 року видано 415 л дизпалива, натомість у справі наявна заправочна відомість (а.с. 44 т. 1) щодо видачі на вказаний транспортний засіб 790 л дизпалива, різниця становить 375 л;

- згідно таблиці, на автомобіль НОМЕР_2 у серпні 2015 року видано 320 л дизпалива, хоча у справі є заправочна відомість (а.с. 232 т. 2) щодо видачі на вказаний транспортний засіб 745 л дизпалива, різниця становить 425 л;

- згідно таблиці, на автомобіль НОМЕР_2 у червні 2015 року видано 570 л дизпалива, однак у справі є заправочна відомість (а.с. 10 т. 2) щодо видачі на вказаний транспортний засіб 610 л дизпалива, різниця становить 40 л;

- згідно таблиці, на транспортний засіб КТА-25 СЕ 65-36 АО у лютому видано 320 л дизпалива, проте у справі наявна заправочна відомість (а.с. 103 т. 2) щодо видачі на вказаний транспортний засіб 340 л дизпалива, різниця становить 20 л.

Тим самим розрахунки позивача щодо нестачі 2315 л дизпалива спростовуються наявними у справі не врахованими позивачем заправочними відомостями на 2330 л (1000+470+375+425+40+20).

Про відсутність нестачі дизельного палива свідчать і дані оборотно-сальдової відомості за грудень 2015 року, відповідно до якої придбане упродовж року дизельне паливо в повному обсязі використано у господарській діяльності та списане з рахунку (а.с. 90 т. 6).

Разом з тим, судом було розяснено представнику позивача право заявити клопотання про призначення у справі судової експертизи на предмет перевірки обґрунтованості акту інвентаризації, визначення розміру заявленої нестачі, проте заявити таке клопотання представник позивача категорично відмовилася.

Згідно ст. 138 КЗпП України, для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбаченихстаттею 130цього Кодексу.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Таким чином, за результатами дослідження усіх наявних у справі доказів у їх сукупності суд приходить до висновку про те, що позивачем не доведено наявності та розміру шкоди, заподіяння її з вини відповідача, а також наявності достатніх підстав для покладання на нього повної матеріальної відповідальності.За таких обставин у задоволенні позовних вимог слід відмовити. в повному обсязі

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 5, 8, 10, 11, 31, 60, 212 215 ЦПК України, ч. 2 ст. 31, ч.ч. 1 2 ст. 130, пп. 1, 2 ч. 1 ст. 134, ст. 135-1, ч.ч. 1, 2 ст. 135-3, ст. 138 КЗпП України, ч. 1 ст. 9, ч. 5 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Постановою Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» від 12 вересня 1991, Переліком посад і робіт, котрі заміщуються чи виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм на схов, обробку, продаж, відпуск, перевезення або застосування в процесі виробництва, затвердженим постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 28 грудня 1977 року № 3447/24, суд -

в и р і ш и в :

В позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Проскурівський забудовник» до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обовязків відмовити.

Сторони мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення Апеляційному суду Хмельницької області через Хмельницький міськрайонний суд.

Суддя: