Ухвала суду № 65302792, 07.03.2017, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 442/4502/16 Головуючий у 1 інстанції: Крамар О.В.

Провадження № 22-ц/783/2235/17 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А.

Категорія:27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Ванівського О.М., Струс Л.Б.,

секретар: Бадівська О.О.,

за участю в судовому засіданні заявника ОСОБА_2, представника заявника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, представника заінтересованої особи ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07 лютого 2017 року у справі за заявою ОСОБА_2 про видачу дубліката виконавчого листа у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6 та ОСОБА_4 про повернення самовільної зайнятої земельної ділянки, -

в с т а н о в и л а :

ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07 лютого 2017 року у якій ухвалою цього ж суду від 13.02.2017 року виправлено описку, в задоволенні заяви ОСОБА_2 про видачу дубліката виконавчого листа відмовлено.

Вказану ухвалу оскаржив ОСОБА_2

В своїй апеляційній скарзі просить ухвалу скасувати та ухвалити нову, якою задоволити його заяву. Вважає ухвалу необґрунтованою, а висновки суду такими, що не відповідають фактичним обставинам справи. Зазначає, що судом не взято до уваги те, що рішення Дрогобицького міськрайонного суду від 01.12.1997 року не скасоване і не змінене, тому виконання рішення проведено на законній підставі без будь-якого порушення норм законодавства. Зазначає, що суд не повинен був брати до уваги листи Дрогобицького міського суду від 01.06.1998 р. №13х-110 та листа Львівського обласного суду від 10.06.1998 року №4-ц-316/98, у яких нібито вказано, що рішення суду виконано, оскільки підтвердженням виконання рішення суду може бути лише акт державного виконавця про закриття виконавчого провадження, а такого документа в матеріалах справи немає. Навпаки наявний акт про неповне виконання рішення суду.

В судове засідання окрім заявника, його представника та представника заінтересованої особи ОСОБА_4 - решта осіб, що беруть участь у справі не з'явилися, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи у їх відсутності, зважаючи на те, що такі особи повідомлялись про час та місце судового розгляду належним чином, обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки суду представлено не було та вимоги ч.2 ст. 305 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення заявника та його представника на підтримання апеляційної скарги, представника заінтересованої особи - в заперечення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи в межах доводів скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.

Як вбачається із змісту оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст. 370 ЦПК України, Інструкцію «Про виконавче провадження», затверджену наказом міністра юстиції СРСР 15.11.1985 року №22, Інструкцію з діловодства в органах державної виконавчої служби, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 5.07.1999 року №470/7 та відмовляючи в задоволенні заяви про видачу дубліката виконавчого листа, суд виходив з того, що рішенням Дрогобицького міського суду Львівської області від 01.12.1997 року позов задоволено, вирішено повернути земельну ділянку розміром 121 м.кв. з користування власників будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_6, ОСОБА_4 в належне користування власнику будинку АДРЕСА_2 ОСОБА_2, встановивши розміри земельної ділянки, закріпленої за цим будинком з південної та східної сторони, межі якої проходять з будинковолодінням №54 на вул.Зварицькій, відповідно 14,5 м. і 7,5 м., з північної сторони /річка Серет/-25,1 м. Рішення набрало законної сили 11.12.1997 року. З виконання даного рішення суду було відкрито виконавче провадження. 12.05.1998 року судовим виконавцем Дрогобицького міського суду складено акт, в якому зазначено, що рішення суду виконано не повністю, виконання перенесено. Окрім цього, як вбачається з листа Дрогобицького міського суду від 01.06.1998 року №13з-110 та листа Львівського обласного суду від 10.06.1998 року №4ц-316/98 рішення суду у даній справі виконано. Дані про те, що стягувачем оскаржувався документ судового виконавця, яким завершено виконавче провадження відсутні. Враховуючи вищенаведене, суд вважав, що заявником не представлено доказів про те, що оригінал виконавчого листа втрачено, рішення суду є виконаним, а тому в задоволенні заяви слід відмовити.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції відповідають обставинам, що мають значення та вимогам закону.

Відповідно до чинної ч.1 ст. 370 ЦПК України замість втраченого оригіналу виконавчого листа або судового наказу суд, який видав виконавчий лист або судовий наказ, має право за заявою стягувача або поданням державного виконавця видати його дублікат. Суд, який видав виконавчий лист про стягнення аліментів, має право за поданням державного виконавця, приватного виконавця у разі встановлення кількох місць роботи чи отримання доходів боржника видати дублікат виконавчого листа.

Відповідно до змісту вказаної норми закону суд, який видав виконавчий лист або судовий наказ, має право за заявою стягувача або поданням державного виконавця видати його дублікат замість втраченого оригіналу таких документів. Тобто питання видачі дублікату, зокрема, і виконавчого листа може вирішуватись у випадку втрати його оригіналу.

Зважаючи на вказане звертаючись до суду в порядку ст. 370 ЦПК України стягувач або державний виконавець повинні довести в першу чергу втрату оригіналу виконавчого документу.

Як вбачається із матеріалів справи, вірно встановлено судом першої інстанції та особами, що беруть участь у справі не спростовано жодних доказів втрати виконавчого листа, виданого за наслідками розгляду справи №2-773 1997 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6, ОСОБА_4 про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки, рішення у якій постановлено Дрогобицьким міським судом Львівської області 1.12.1997 року, заявником не подано та такі відповідно у матеріалах справи відсутні.

Навпаки, як вірно встановлено судом першої інстанції у матеріалах справи наявні докази виконання згаданого рішення суду акт судового виконавця від 12.05.1998 року (а.с. 93, 109), листи Дрогобицького міського суду від 1.06.1998 року (а.с. 168) Львівського обласного суду від 10.06.1998 року (а.с. 170).

Крім цього, із чинних на час ухвалення згаданого рішення суду та його виконання норм ЦПК України 1963 року вбачається таке.

Згідно ст. 348 за правилами, викладеними в цьому розділі Кодексу, підлягають виконанню:

1) рішення, ухвали і постанови судів у цивільних справах, а також постанови суддів про стягнення аліментів;

2) вироки, ухвали і постанови судів у кримінальних справах в частині майнових стягнень;

3) постанови судді або суду в частині майнових стягнень у справах про адміністративні правопорушення;

4) мирові угоди, затверджені судом;

4-1) постанови прокурора про виселення в адміністративному порядку громадян, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом;

5) виконавчі написи нотаріусів;

6) рішення арбітражного суду в передбачених законом випадках;

6-1) рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України, арбітражів (третейських судів), спеціально утворюваних для розгляду окремих справ;

7) ( Пункт 7 виключено на підставі Закону N 2857-12 від

9) рішення товариських судів про майнові стягнення;

10) рішення третейських судів;

11) рішення комісій по трудових спорах;

12) постанови профспілкових комітетів підприємств, установ, організацій по спорах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я або втратою годувальника;

13) постанови адміністративних органів або службових осіб, яким законом надано право провадити стягнення з громадян у безспірному порядку;

14) рішення виконавчих комітетів районних, міських, районних у містах Рад народних депутатів про примусовий продаж другого будинку, що належить громадянинові на праві особистої власності;

15) рішення виконавчих комітетів міських, селищних і сільських Рад народних депутатів про стягнення з державних підприємств, установ, організацій, колгоспів, інших кооперативних організацій, їх об'єднань, інших громадських організацій шкоди за потрави посівів і пошкодження насаджень;

16) рішення іноземних судів у передбачених законом випадках;

17) постанови комісії в справах неповнолітніх щодо грошових стягнень;

18) рішення державних органів, прийняті з питань володіння і користування культовими будівлями та майном;

19) рішення комісій Рад народних депутатів з питань поновлення прав реабілітованих;

20) рішення Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень у передбачених законодавчими актами випадках.

Судові рішення виконуються після того, як вони набрали законної сили, за винятком випадків негайного їх виконання (статті 217 і 218 цього Кодексу).

Стаття 349 ЦПК передбачала, що виконавчими документами є:

1) виконавчі листи;

2) виконавчі написи нотаріусів;

3) накази арбітражного суду, рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду та Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України;

4) посвідчення комісій по трудових спорах підприємств, установ, організацій;

6) інші рішення і постанови, передбачені статтею 348 цього Кодексу.

За статтею ж 354 ЦПК було передбачено, що по кожному рішенню, яке набрало законної сили, видається один виконавчий лист. Коли на підставі постановленого рішення належить передати майно, що є в кількох місцях, або коли рішення постановлено на користь кількох позивачів чи проти кількох відповідачів, суд має право на заяву стягувачів видати кілька виконавчих листів, точно зазначивши, яку частину рішення згаданим листом треба виконати.

У справах про стягнення аліментів, у разі виплати допомоги на неповнолітніх дітей у період розшуку їх батьків, суддя на підставі подання судового виконавця про заборгованість по аліментах, що склалася, виносить ухвалу про видачу виконавчого листа на стягнення з боржника сум виплаченої допомоги з нарахуванням установлених законодавством десяти процентів на ці суми.

За заявою органу внутрішніх справ суддя виносить ухвалу про видачу виконавчого листа на стягнення з боржника витрат по його розшуку.

Стаття 356 передбачала, що судовий виконавець починає виконавчі дії на усну або письмову заяву стягувача, прокурора, осіб, які мають право звертатись до суду з заявами на захист прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб (пункт 3 статті 5 цього Кодексу), органів Антимонопольного комітету України на підставі належно виданих виконавчих документів.

По справах про стягнення аліментів, про відшкодування збитків, завданих злочином, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я або втратою годувальника, про стягнення грошових сум з службових осіб, винних у незаконному звільненні чи переведенні працівників або в невиконанні рішення суду про поновлення на роботі, про конфіскацію майна, а також про стягнення сум до державного бюджету виконавчий лист передається судом безпосередньо судовому виконавцеві для виконання, про що повідомляється відповідно фінансовий орган чи стягувач. За проханням стягувача суд може і по інших справах передати виконавчий лист безпосередньо судовому виконавцеві для виконання.

Стаття 357 вказувала про те, що замість загубленого оригіналу виконавчого листа суд, який постановив рішення, має право видати дублікат. Заява про видачу дубліката розглядається в судовому засіданні з викликом сторін і заінтересованих осіб, проте їх неявка не є перешкодою для вирішення питання про видачу дубліката. На ухвалу суду в питанні видачі дубліката може бути подано скаргу, внесено окреме подання.

Також, на службову особу, винну у втраті виконавчого документа, суд за поданням судового виконавця вправі накласти штраф у сумі до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, якщо в діях службової особи немає ознак злочину (стаття 358 ЦПК).

Окрім цього за ст.ст. 359 ЦПК рішення суду в справі, в якій хоч би однією з сторін є громадянин, може бути пред'явлено для примусового виконання протягом трьох років з моменту набрання ним законної сили, а в усіх інших справах - протягом одного року. Строки пред'явлення до виконання постанов інших органів встановлюються відповідним законодавством. Рішення про стягнення періодичних платежів можуть бути пред'явлені до виконання протягом всього періоду, на який присуджені ці платежі. За час, який передує пред'явленню рішення до виконання, періодичні платежі стягуються в межах строків, встановлених у цій статті. Строк давності переривається пред'явленням виконавчого документа до виконання, якщо законодавством не встановлено інше, а також частковим виконанням рішення, якщо одна або обидві сторони по справі є громадяни. Стягувачам, які пропустили строк для пред'явлення виконавчого листа або виконавчого напису до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено, якщо інше не встановлено законодавством. Заява про поновлення пропущеного строку подається до суду, який постановив рішення, або до суду за місцем виконання і розглядається в судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі, проте їх неявка не є перешкодою для вирішення питання про поновлення пропущеного строку. На ухвалу суду в питанні поновлення строку може бути подано скаргу, внесено окреме подання.

Згідно статті 370 ЦПК виконання рішення припиняється у випадках:

1) прийняття судом письмової відмови стягувача від стягнення;

2) скасування актів, що були підставою виконання;

3) затвердження судом мирової угоди між боржником і стягувачем;

4) смерті стягувача або боржника, якщо передбачені рішенням права або обов'язки не переходять до правонаступника померлого;

5) закінчення зазначеного законом строку давності.

На ухвалу судді про припинення виконання може бути подано скаргу, внесено окреме подання.

В разі припинення виконання всі вжиті судовим виконавцем заходи по примусовому виконанню (опис майна, арешт майна тощо) відміняються, а виконавчий документ повертається стягувачеві з написом про виконання або з зазначенням обставин, з яких рішення не може бути виконано. Припинене виконавче провадження не може бути розпочато знову.

Також (ст. 371 ЦПК) виконавчий документ, за яким стягнення не провадилось або проведено частково, повертається стягувачеві:

1) за заявою стягувача;

2) якщо у боржника відсутнє майно або доходи, на які може бути звернено стягнення;

3) якщо стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване при виконанні рішення (стаття 388 цього Кодексу), або одержати вилучені у боржника певні предмети, зазначені у рішенні суду;

4) якщо за вказаною стягувачем адресою боржник не проживає або не працює чи не знаходиться його майно, за винятком випадків, передбачених статтею 97 цього Кодексу.

У випадках, передбачених в пунктах 2, 3 і 4 цієї статті, судовий виконавець складає акт, що його перевіряє і затверджує суддя, постановляючи про це відповідну ухвалу.

Повернення виконавчого документа стягувачеві не позбавляє його права знову пред'явити цей документ до виконання в межах строків, передбачених статтею 359 цього Кодексу.

Статтею ж 373 ЦПК було передбачено контроль за виконанням рішень і оскарження

дій судового виконавця. А саме, контроль за правильним і своєчасним виконанням судових рішень здійснює суддя того суду, при якому знаходиться судовий виконавець. Скарги на процесуальні дії судового виконавця по виконанню рішення або відмову у вчиненні таких дій можуть бути подані стягувачем чи боржником протягом п'яти днів з дня вчинення оскаржуваної дії або з дня, коли зазначеним особам, не повідомленим про час і місце виконання дії, стало про неї відомо. Скарги на процесуальні дії судового виконавця розглядаються в судовому засіданні. Стягувач і боржник повідомляються про час і місце засідання, проте їх неявка не перешкоджає розглядові скарги. На ухвалу районного (міського) суду може бути подано скаргу, внесено окреме подання.

Вказані норми закону додатково вказують на порядок та механізми виконання рішення суду, про яке йшлося та яким взмозі та вправі був скористатись заявник та, зокрема, і такими передбачено строк пред'явлення виконавчих документів до виконання, який, що стосується даного рішення суду, - сплив, оскільки з часу ухвалення рішення пройшло майже двадцять років, що додатково вказує на безпідставність заяви про видачу дублікату виконавчого листа, оскільки навіть гіпотетична видача такого дублікату не матиме юридичних наслідків, оскільки строк пред'явлення такого виконавчого листа до виконання давно сплив.

Зважаючи на вказане доводи апеляційної скарги слід визнати безпідставними, а саму скаргу - відхилити, ухвалу ж суду першої інстанції як таку, що відповідає обставинам справи та вимогам закону слід залишити без змін.

Крім цього, із письмових та усних пояснень осіб, що беруть участь у справі, вбачається, що між сторонами у згаданій справі фактично виник новий спір та заявник не позбавлений права на звернення за вирішенням такого до суду у встановленому законом порядку.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.2 п.1, 312 ч.1 п.1, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, -

у х в а л и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07 лютого 2017 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий : Я.А. Левик

Судді: О.М. Ванівський

Л.Б. Струс