Рішення № 65298578, 14.03.2017, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/11834/16-ц

Провадження № 2/752/1056/17

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

14 березня 2017 року Голосіївський районний суд міста Києва у складі: головуючого - судді Новак А.В.,

при секретарі Закаблуківській О.А.,

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,-

встановив:

позивач звернулася з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості. Мотивувала свої вимоги тим, що він 26 лютого 2015 року передав у борг ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 1200000 доларів США, про що останнім було складено власноручно підписану письмову розписку із зазначенням суми та дати повернення, яка між сторонами договору позики була визначена датою повернення коштів - до 31 грудня 2015 року.

Позивач зазначає, що відповідачем ОСОБА_2 не було повернуто у визначений домовленістю між ними строк грошові кошти, а тому він звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

Позивач зазначає, що на момент укладення договору позики відповідач ОСОБА_2 перебував у шлюбі із ОСОБА_3 і як зазначено у розписці, грошові кошти отримувалися ним для використання в інтересах сім'ї, а саме для здійснення будівництва жилого будинку, який у подальшому було оформлено на ім'я ОСОБА_3

Позивач з посиланням на статтю 65 Сімейного кодексу України, статті 1047, 1049, 1050 Цивільного кодексу України просить суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 солідарно заборгованість у розмірі 29757844.80 гривні, три процента річних у розмірі 512225.19 гривень за 210 днів прострочення терміну повернення боргу відповідно до правил статті 625 Цивільного кодексу України та суму інфляції, яка складає 1458134.39 гривень.

В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги позовної заяви та просив її задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить направлення судової повістки за адресою місця проживання відповідача, зареєстрованого у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 5 ст. 74 ЦПК України, у разі відсутності осіб які беруть участь у справі, за такою адресою, вважається що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав та заперечували проти їх задоволення.

Зокрема представник зазначив, що йому достеменно не відомо чи ОСОБА_2 брав у борг зазначену суму грошових коштів, однак по словам його довірительниці її чоловік таких коштів у борг не брав. В той же час представник ОСОБА_3 зазначив, що у письмовій розписці на яку посилається позивач стоїть підпис, який не належить ОСОБА_2

Представник ОСОБА_3 визнає і підтверджує факт того, що житловий будинок розташований за адресою вулиця Мічурина, 45 у місті Києві був побудовиний ОСОБА_2 і у подальшому зареєстрований на праві власності за ОСОБА_3

Вважає, що позовні вимоги в частині стягнення суми боргу з його довірительниці не підлягають задоволенню.

Заслухавши представників сторін, дослідивши і проаналізувавши докази, які містяться в матеріалах справи, суд на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов наступних висновків.

26 лютого 2015 року між ОСОБА_2.(позичальник) та ОСОБА_1 (позикодавець) було укладено договір безпроцентної позики, згідно якого ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 1200000 доларів США - еквівалент на момент подачі позову до суду 29757844.80 гривень з умовою повернення заборгованості у строк до 31 грудня 2015 року.

На підтвердження отримання грошових коштів ОСОБА_2 було видано письмову розписку із зазначення суми отриманої ним від позикодавця, кінцевим терміном повернення боргу та мети для якої грошові кошти були взяті у борг.

Як зазначено у письмовій розписці зазначена сума коштів необхідна для фінансування закінчення будівництва житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2.

В судовому засіданні представники сторін визнали та не заперечували той факт, що на момент вирішення спору в суді житловий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_2 зареєстрований на праві власності за ОСОБА_3.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України, обставини визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Суд вважає, що позивачем доведено належними і допустимими доказами факт укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договору позики 1200000 доларів США, при цьому судом також береться до уваги, з урахуванням встановлення обставини належності на праві власності будинку ОСОБА_3, що договір позики був укладений ОСОБА_2 в інтересах сім'ї.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику(грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

В конкретному випадку сторонами договору було визначено строк - 31 грудня 2015 року і суду не надано доказів виконання ОСОБА_2 свого обов'язку по поверненню грошових коштів.

Відповідно до ч. 2 ст. 65 Сімейного кодексу України, при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

До початку розгляду справи по суті відповідачам ОСОБА_3 до суду не було пред'явлено позовних вимог про визнання договору недійсним з підстав визначених ч. 2 ст. 65 Сімейного кодексу України.

В ході розгляду справи представником позивача суду не надавалося доказів того, що укладений між ОСОБА_2 та позивачем договір позики визнано недійсним і у тому числі з підстав того, що ОСОБА_3 не надавала своєму чоловікові ОСОБА_2 дозволу на укладення такого.

Виходячи з таких обставин та враховуючи вказівку у письмовій розписці на мету отримання грошових коштів у борг і з врахуванням оформленого за ОСОБА_3 права власності на житловий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_2, суд з урахуванням правил ч. 2 ст. 65 Сімейного кодексу України вважає доведеним факт укладення договору позики від 26.02.2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за згодою ОСОБА_3, оскільки протилежного перед судом не доведено.

Відповідно до ч. 4 ст. 65 Сімейного кодексу України, договір укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

За таких обставин, суд вважає, що позивачем доведено правомірність його вимоги про стягнення суми боргу з ОСОБА_2 та ОСОБА_3, солідарно у розмірі 29757844.80 гривень, з урахуванням правил ч. 1 ст. 533 Цивільного кодексу України, відповідно до якого грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях з розрахунку 1 долар США = 24.798 гривень, відповідно до розрахунку здійсненого позивачем та обсягу позовних вимог підтриманих в судовому засіданні представником.

Задовольняючи вимогу ОСОБА_1 в іншій частині позовних вимог та беручи до уваги наданий ним розрахунок суми процентів та суми боргу з урахуванням індексу інфляції, суд враховує дотримання ОСОБА_1 правил статті 1050 ЦК України, що свідчить про правомірність і доведеність вимог останнього в цій частині з посиланням на правила статті 625 ЦК України і вважає, що з відповідачів підлягає стягненню у солідарному порядку три процента річних у розмірі 512225.19 гривень за 210 днів прострочення терміну повернення боргу та суму інфляції, яка складає 1458134.39 гривень.

В той же час, під час розгляду справи представником позивача у своїх поясненнях було вказано на те, що позивач припускає факт смерті ОСОБА_2, однак в подальшому зазначив що ним можливо цей факт є спотвореним.

На двічі задане судом питання представнику ОСОБА_3, останній стверджував що йому нічого не відомо про факт смерті чоловіка його довіритель ниці - ОСОБА_2

Натомість у судових дебатах представник ОСОБА_3 зазначив, що начеб-то ОСОБА_2 помер.

Сторонами спору суду не надавалося будь-яких доказів щодо зазначеної обставини.

З довідки адресного бюро, що міститься в матеріалах справи вбачається про те, що ОСОБА_2 перебуває на реєстраційному обліку за адресою: АДРЕСА_1, при цьому будь яких відміток про зняття відповідача з реєстраційного обліку у зв'язку з його смертю, зазначена довідка не містить.

З урахуванням такої поведінки представника відповідача про невизначеність з обговорюваною судом обставиною, щодо ОСОБА_2, відсутністю належних доказів про факт смерті останнього та відсутності клопотань про витребування доказів на підтвердження чи спростування такої обставини, суд вважає, що така поведінка представника відповідача ОСОБА_3.(зміна пояснень та їх невизначеність) є намаганням останнього затягнути розгляд справи, а тому судом до уваги не приймається.

Відповідно до ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Принцип безпосередності судового розгляду закріплено у ст.159 ЦПК України відповідно до якої суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.60 ЦПК України обов'язок доказування покладаються на сторін, які посилаються на обставини, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, суд вважає, що відповідач реалізував своє диспозитивне право щодо подання доказів і участь у дослідженні таких доказів у той спосіб, який він обрав самостійно.

Виходячи із принципу змагальності сторін закріпленому у ст.10 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, а тому суд вважає, що такі твердження представника ОСОБА_3 носять форму припущень.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 Цивільного-процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України.

На основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов категоричного висновку про необхідність задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 повністю, вважаючи такі обґрунтованими та переконливо доведеними перед судом.

Розподіл судових витрат між сторонами вирішити в за правилами ст. 88 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 212-215, 223, 294-296 ЦПК України,суд,-

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3, солідарно на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 31728204(тридцять один мільйон сімсот двадцять вісім тисяч двісті чотири) гривні 80 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3, солідарно на користь ОСОБА_1 7165(сім тисяч сто шістдесят п'ять) гривень 60 копійок судових витрат.

Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його проголошення, а рішення яке було ухвалено без участі особи, яка її оскаржує протягом десяти днів з дня отримання копії рішення. Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду м. Києва через Голосіївський районний суд м. Києва.

Суддя А.Новак