Рішення № 65297490, 13.03.2017, Здолбунівський районний суд Рівненської області

Справа № 562/3230/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13.03.2017 року Здолбунівський районний суд

Рівненської області

в складі: головуючого судді Шуляка А.С.

при секретарі Солдатовій О.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду м.Здолбунів справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Соул-Україна» про визнання недійсним договору лізингу та стягнення коштів, -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом і просив визнати недійсним договір фінансового лізингу № 00555 від 25 серпня 2016 року, який укладений між ним та ТОВ «Соул-Україна» та стягнути з відповідача сплачені нею за вказаним договором грошові кошти в розмірі 30000,00 грн. При цьому позивач зазначав, що за вказаним договором вона мала придбати мінітрактор Dong Leng 244 за ціною 63000,00 грн. На виконання договору позивач 25.08.2016 року сплатив авансовий платіж в розмірі 30000,00 грн.. Повернувшись додому та уважно прочитавши договір вона зрозуміла, що її обманули. Вважає, що вказаний договір є недійсним в силу ст.220, 215 ЦК України, так як повинен був засвідчуватися нотаріально, у відповідності до вимог ст.2 ЗУ «Про фінансовий лізинг», ст.ст.806, 799 ЦК України, але вказаного не зроблено. Також, вказаний договір фінансового лізингу, на думку позивача, підлягає визнанню недійсним, оскільки договір містить несправедливі умови, що є порушенням ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів». Крім того позивач зазначає, що укладений договір є недійсним на підставі ч.1 ст.227 ЦК України.

В судове засідання позивач не зявилася, в заяві поданій до суду справу просить розглянути без її участі. Позовні вимоги підтримує повністю.

Представник відповідача в судове засідання не зявився. До суду від останнього надходили заяви в яких він просив суд розгляд справи, призначений на 26.01.2017 р., 20.02.2017 р. відкласти у звязку з неможливістю прибути до суду та визнати причину неявки поважною. В судове засідання 13 березня 2016 року відповідач викликався за раніше вказаною адресою за якою він отримував повідомлення. Проте, лист з викликом до суду повернувся без вручення в звязку з тим, що адресат вибув.

Згідно ст.77 ЦК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо особа за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

За таких обставин суд приходить до висновку про можливість розгляду справи без участі сторін та ухвалення заочного рішення.

Дослідивши письмові докази суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню.

Між сторонами 25 серпня 2016 року був укладений договір фінансового лізингу № 00555 за умовами якого, згідно з п.1.1 Договору лізингодавець ТОВ «Соул-Україна» взяв на себе зобовязання придбати у продавця визначений лізингоодержувачем ОСОБА_1 у додатку №1 до договору предмет лізингу за вартістю предмету лізингу, яка визначається продавцем, та передати даний предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на умовах, визначених Договором, а лізингоодержувач повинен сплачувати відповідні платежі, які передбачені договором. Лізингоодержувач користується предметом лізингу на умовах договору та згідно з положеннями чинного законодавства України.

Згідно з п.1.2 договору предметом фінансового лізингу є транспортний засіб зазначений в даній статті та у додатку №1 до договору, а саме: мінітрактор Dong Leng 244.

Відповідно до п.1.4. Договору, предмет лізингу є власністю Лізингодавця до моменту переоформлення права власності на предмет лізингу на Лізингоодержувача, згідно з умовами даного Договору.

Пунктом 1.5 Договору передбачає, що предмет лізингу придбавається Лізингодавцем, для передачі його у користування Лізингоодержувачу, на умовах викладених у п.4.1 статті 4 Договору.

Відповідно до ст.2 Договору, даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє не менше 61 місяця, але у будь-якому випадку до повного виконання зобовязань сторонами за даним договором.

П.4.1. статті 4 Договору передбачає, що лізингодавець зобовязаний купити предмет лізингу за вартістю предмета лізингу, в строк який передбачає розумний період часу який необхідний для пошуку предмета лізингу, додаткового погодження з Лізингоодержувачем характеристик Предмета лізингу та узгодження із Продавцем усіх правових аспектів із оплати продавцю предмета лізингу, але не більше 60 робочих днів, та виключно після того, як Лізингодавець отримає від Лізингоодержувача такі платежі: - платіж за оформлення договору; - авансовий платіж; - різницю до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п.9,4 ст.9 даного Договору, або різницю до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п.9.5. ст.9 даного Договору (за наявності).

Пунктом 9.1. статті 9 Договору передбачено, що авансовий платіж складає частину від погодженої вартості предмета лізингу, а також у випадках передбачених договором частину від вартості предмета лізингу, зазначеного у даному Договорі та у Додатку № 1 до даного Договору в розмірі 50% на момент укладання даного Договору.

Пунктом 9.2. статті 9 Договору передбачено, що Лізингоодержувач має можливість сплатити авансовий платіж, на умовах викладених у даному Договорі, впродовж 1 місяця з моменту підписання даного Договору.

Авансовий платіж Лізингоодержувач зобовязаний сплачувати на підставі виданої квитанції або рахунку Лізингодавця або самостійно на розрахунковий рахунок Лізингодавця (п.9.3 ст.9 Договору).

Відповідно до умов Договору (вступна части договору «Визначення термінів») платіж за оформлення договору це першочерговий одноразовий платіж, розмір якого погоджений між Сторонами та який входить до складу першого платежу, що підлягає сплаті Лізингоодержувачем на розрахунковий рахунок Лізингодавця за організаційні заходи, повязані з підготовкою, перевіркою, розглядом документів та укладанням Договору. А також за здійснення необхідних дій Лізингодавця, які пов"язані з передачею предмета лізингу Лізингоодержувачу, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір платежу за оформлення договору становить 10% від погодженої вартості Предмета лізингу.

Пунктом 8.1. ст.8 Договору визначено, що погодженою вартістю предмета лізингу на момент укладання даного Договору становить сума в розмірі 300000 грн., яке і береться для проведення розрахунку оплати першого платежу.

Зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач на виконання Договору сплатив на рахунок Лізингодавця платіж за оформлення договору в розмірі 30000 грн.

Вказана обставина підтверджується копією квитанції № 0.0.606472042.1 від 25.08.2016 р. про оплату 30000грн. ОСОБА_1 на рахунок ТОВ «Соул-Україна» в рахунок виконання договору № 00555 від 25.08.2016 року.

Зі змісту позовних вимог позивача вбачається, що вона просить визнати недійсним договір фінансового лізингу № 00555 від 25.08.2016 року і стягнути сплачені нею кошти за цим договором.

В той же час в обґрунтування свого позову позивач зазначає, що підставою недійсності договору, він вважає недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору, що передбачено ст.220 ЦК України.

Тобто, судом встановлено, що позивач вважає укладений між ним і відповідачем договір фінансового лізингу таким, що є нікчемним і у звязку з цим фактично просить встановити факт його нікчемності та застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину.

Правовідносини, що виникли між сторонами з приводу укладення, виконання та розірвання договору, а також і вирішення спору між сторонами регулюється нормами Цивільного Кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку, Законом України «Про фінансовий лізинг», а також Законом України «Про захист прав споживачів».

Так, з преамбули Закону України «Про захист прав споживачів» вбачається, що він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

За статтями 1 та 2 ЗУ «Про фінансовий лізинг», фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають з договору фінансового лізингу, за яким лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізиногоодержувачем специфікацій та умов та передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч.2 ст.806 ЦК України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду), з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Відповідно до положень ч.2 ст.628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства, за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) й договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст.628 ЦК України.

Згідно зі ст.799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч.3 ст.640 ЦК України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню є укладеним з дня такого посвідчення.

Відповідно до ч.1 ст.220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним.

Виходячи із положень, викладених в п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню. Вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.12.2015 року у справі № 6-766цс15, а саме, що згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Договір фінансового лізингу, що підписаний позивачем та відповідачем 25 серпня 2016 року, предметом якого визначений транспортний засіб, є змішаним договором, тому що містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, але в порушення ст.799 ЦК України не був нотаріально посвідчений.

У відповідності до п.5 ч.1 ст.4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансовий лізинг вважається фінансовою послугою, а відповідно до п.2 ч.1 ст.7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності», ліцензуванню підлягає такий вид господарської діяльності як надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів).

Зі змісту договору фінансового лізингу можна дійти висновку про те, що у відповідача, на час укладення договору фінансового лізингу, була відсутня ліцензія на здійснення такого виду діяльності, оскільки у тексті самого договору, та зазначених реквізитах відповідача відомості про наявність такої ліцензії відсутні. Також, згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, діяльність за код КВЕД 64.91 «Фінансовий лізинг» не належить до основної діяльності відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.227 Цивільного кодексу України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Крім того, в укладеному договорі не конкретизований предмет лізингу (рік випуску, колір, індивідуальні технічні характеристики, індивідуальна комплектація тощо), що є порушенням ч.2 ст.6 Закону України «Про фінансовий лізинг», ст.807 ЦК України та є підставою для визнання договору фінансового лізингу недійсним.

Також, ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Аналіз змісту спірного договору фінансового лізингу, укладеного між сторонами дає підстави дійти висновку, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені в Законі України «Про фінансовий лізинг», положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Таким чином, на підставі досліджених доказів, суд вважає, що підписаний сторонами договір фінансового лізингу № 00555 від 25 серпня 2016 року слід визнати недійсним.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ч.1 ст.236 ЦК України).

Відповідно до ч.1, 2, 5 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Відповідно до ст.88 ЦПК України необхідно стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати в розмірі 551,20 грн.

Керуючись ст.ст.10, 60, 88, 213, 215, 224 ЦПК України, на підставі ст.ст.15, 16, 216, 220, 227, 628, 799, 806, 808 ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про фінансовий лізинг», суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати договір фінансового лізингу № 00555 від 25 серпня 2016 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Соул-Україна» та ОСОБА_1 недійсним.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Соул-Україна» (ЄДРПОУ 40099841) на користь ОСОБА_1 сплачені за договором фінансового лізингу від 25 серпня 2016 року № 00555 грошові кошти в сумі 30000,00 грн. (тридцять тисяч гривень 00 коп.).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Соул-Україна» (ЄДРПОУ 40099841) на користь ОСОБА_1 судові витрати по спліті судового збору в сумі 551 (пятсот пятдесят одна) грн. 20 коп.

Заочне рішення суду може бути переглянуто Здолбунівським районним судом за письмовою заявою відповідача поданою протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення суду без задоволення, на заочне рішення, може бути подана апеляційна скарга в апеляційний суд Рівненської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення ухвали.

Суддя