Рішення № 65296257, 23.02.2017, Решетилівський районний суд Полтавської області

Справа № 546/990/16-ц

Провадження № 2/546/60/17

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2017 року селище Решетилівка

Решетилівський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді Беркути Л.Г.

при секретарі Захарченко Л.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Решетилівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» про визнання договору фінансового лізингу недійсним, застосування реституції та стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» про визнання договору фінансового лізингу недійсним, застосування реституції та стягнення коштів, посилаючись на наступне.

22 серпня 2016 року між ним та ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» в особі представника ОСОБА_2 було підписано договір № 005121 фінансового лізингу з метою придбання сільськогосптехніки, а саме трактора МТЗ 82.1.26, вартістю 18416,99 доларів США. Вказаний договір було укладено у простій письмовій формі та підписано у офісному приміщенні представництва відповідача, нотаріально посвідчений даний договір не був.

В мережі Інтернет він знайшов оголошення про проведення акційного продажу техніки, зателефонувавши на зазначений в оголошенні номер, він дізнався акційну ціну товару на сільськогосподарську техніку станом на 22 серпня 2016 року. При укладенні договору представником відповідача його було переконано у потребі поспішно сплатити перший платіж та підписати договір, оскільки закінчується термін акції, тому ним було сплачено кошти у розмірі 47700,00 грн на рахунок відповідача, а пізніше у той же день підписано договір. За домовленістю, трактор він мав отримати у строк до 29 серпня 2016 року, для чого йому треба приїхати до офісу у м. Кременчку, де буде оформлено додаткові документи та визначено місце отримання трактора.

Після приїзду додому, він ретельно проаналізував умови підписаного договору та інформацію про відповідача у мережі Інтернет, після чого зрозумів, що відповідач є підприємством із сумнівною репутацією, а зміст договору не відповідає вимогами цілого ряду норм чинного законодавства та порушує його права, як споживача. Він вважає, що представником відповідача його свідомо введено в оману та порушено вимоги ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів».

Протягом 23 серпня 2016 року 29 серпня 2016 року він безрезультатно намагався отримати від відповідача додаткову інформацію щодо дати та місця отримання трактора.

29 серпня 2016 року він приїхав до офісу відповідача у м. Кременчку, для отримання трактора, однак представництва відповідача там вже не було. Відповідач виїхав та не повідомив його про нове місце перебування.

У подальшому, після його звернення на адресу ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» із заявою про повернення коштів, йому було роз`яснено, що договір розірвано, а сплачені ним кошти поверненню не підлягають, оскільки дані обставини передбачено умовами договору.

Позивач зазначає, що враховуючи наявність несправедливих умов спірного договору, відсутність у відповідача ліцензії для надання фінансових послуг та відсутність нотаріального посвідчення спірного договору № 005121 фінансового лізингу, необхідно визначити даний договір фінансового лізингу недійсним. Тому позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом та просить визнати недійсним договір фінансового лізингу № 005121 від 22 серпня 2016 року, укладений між ним та ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО», застосувати до договору фінансового лізингу умови нікчемності договору, стягнути з ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» кошти у розмірі 47 700 грн. та витрати на правову допомогу у сумі 2200,00 грн.

У судовому засідання позивач ОСОБА_1 заявлені вимоги підтримав та просив задовольнити.

Представник відповідача ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто»» у судове засідання не зявився без поважних причин, хоча про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення /а.с.60/.

З огляду на зазначене та зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.224 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що між ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО», як лізингодавцем з однієї сторони та ОСОБА_1, як лізингоодержувачем з другої сторони, було укладено договір фінансового лізингу №005121 від 22 серпня 2016 року з Додатками №1 та №2 у простій письмовій формі /а.с.14-23/.

За умовами договору лізингодавець зобовязався придбати предмет лізингу (транспортний засіб МТЗ - 82.1.26 дизельний, із механічною КПП, привід 4х4) у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених договором (п. п. 1.1., 1.3.). Предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 30 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця адміністративного платежу, авансового платежу, комісії за передачу предмета лізингу, у разі наявності різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, визначених в п. п. 9.4., 9.6. (п. п. 1.7., 4.1.). Строк лізингу починається з моменту передачі предмету лізингу та підписання акту приймання-передачі предмета лізингу і закінчується через 60 місяців з моменту підписання акту приймання-передачі предмету лізингу та в останньому місяці сплати лізингового платежу за додатком №3 до цього договору (п. 2.2.).

Додатком №1 до договору встановлено графік сплати авансового платежу 50% від вартості предмета лізингу, що становить 18416,99 доларів США і підлягає сплаті впродовж 12 місяців по 767,37 доларів США на місяць /а.с.22/.

На виконання вказаного правочину ОСОБА_1 на розрахунковий рахунок ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» сплачено 47700,00 грн., що підтверджується квитанцією №0.0.604899619.1 від 22 серпня 2016 року /а.с.24/.

07 вересня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про розірвання укладеного між ними договору фінансового лізингу та повернення сплачених ним коштів /а.с.26-27/.

Листом від 25 жовтня 2009 року відповідач повідомив ОСОБА_1, що за його заявою договір фінансового лізингу № 005121 від 22 серпня 2016 року вважається розірваним з 29 серпня 2016 року, а також довів до відому, що сплачені ним кошти є адміністративним платежем, який поверненню не підлягає /а.с.29/.

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ст.203, ч. 1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостоюстатті 203 цього Кодексу.

Враховуючи те, що згідно п.1.3 Договору лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність та передати у користування лізингоодержувача, то суд приходить до висновку, що він є непрямим лізингом, який може бути виключно консенсуальним.

Договір лізингу віднесений Цивільним кодексом до різновидів договору майнового найму, але лізингові відносини в Україні регулюються спеціальним Законом України «Про фінансовий лізинг».

Закон України «Про фінансовий лізинг» визначає загальні правові та економічні засади фінансового лізингу.

Відповідно до ст. 1 вказаного Закону, фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобовязується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). За приписами ст. 6 Закону договір лізингу має бути укладений у письмовій формі.

Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.

Вивчивши договір укладений між сторонами у справі, судом встановлено, що він не містить конкретних визначень щодо розміру щомісячних лізингових платежів, не вказано в кого саме лізингодавець придбає трактор, не визначено конкретний порядок та місце отримання лізингоодержувачем предмета договору, яким чином буде відбуватися страхування транспортного засобу.

Вище перелічені умови є обов'язковими, але в самому договорі вони відсутні.

Крім того, ст.2 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Згідно ст.799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Враховуючи те, що ОСОБА_1, як одна із сторін договору фінансового лізингу є фізичною особою, то цей договір повинен бути обов'язково нотаріально посвідченим.

Судом встановлено, що вищезгаданий договір фінансового лізингу від 22 серпня 2016 року нотаріально не посвідчувався.

Верховний Суд України у постанові від 16.12.2015 року у справі № 6-2766цс15 зазначив, що виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою договір фінансового лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України. Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

В силу ч.1 ст. 360-7 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обовязковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Згідно ч.1 ст.220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобовязується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Статтею 807 ЦК України передбачено, що предметом договору лізингу може бути не споживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Як підтверджено матеріалами справи та встановлено судом під час розгляду справи, між сторонами виникли цивільно-правові відносини на підставі укладеного договору фінансового лізингу.

Згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідач не представив суду документи, які б підтвердили, встановлене законом ліцензування даного виду господарської діяльності (фінансового лізингу) Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО», хоча частина 1 статті 227 Цивільного кодексу України вказує, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

У відповідності до ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж, як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Як вбачається зі змісту договору лізингу, укладеного між сторонами, адміністративний платіж - це першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу Першого платежу, підлягає сплаті за розгляд та підготовку документів для укладення Договору, та становить відсоток від вартості предмета Лізингу. Тобто адміністративний платіж - це одноразова плата лізингоодержувача лізингодавцю при укладанні договору.

З п.4.1 Договору вбачається, що Лізингодовець передає у користування Предмет Лізингу Лізингоодержувачу не пізніше 30 робочих днів з дати отримання на поточний рахунок Лізингодавця наступних платежів: Адміністративного платежу, Авансового платежу в розмірі 50 % вартості предмету лізингу (стаття 9 Договору), Комісії за передачу предмета лізингу.

Як вбачається із наведених договірних умов, складові першого лізингового платежу - «адміністративний платіж» виходить за межі переліку таких платежів, передбачених законом.

У відповідності до ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» розмір лізингових платежів є істотною умовою договору.

Договором передбачено право лізингодавця змінювати та розривати договір в односторонньому порядку, проте таке право в жодному випадку не передбачається для лізингоодержувача. Одночасно, для лізингоодержувача встановлюються жорсткі зобовязання та непропорційно великий розмір штрафу. Так, у п. 10.14 передбачено, що за дострокову сплату платежів лізингоодержувач сплачує штраф в розмірі 10% від суми достроково погашення.

Виконання зобов'язань забезпечено лише відповідальністю лізингоодержувача. В п.п.10.15, 12.4, 12.5, 12.6 Договору лізингу передбачена сплата лізингоодержувачем штрафу, пені. При цьому адекватного захисту прав лізингоодержувача від неналежного виконання договірних зобовязань лізингодавцем, умовами договору не передбачено.

Таким чином, забезпечено захист інтересів лише лізингодавця, що свідчить про очевидний дисбаланс між правами та обовязками сторін.

Згідно ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу.

Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства.

Законом України «Про захист прав споживачів», встановлено недійсність правочинів, здійснених з використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема, у введені в оману споживачів, шляхом пропонування з метою реалізації однієї продукції до реалізації іншої, позбавлення споживачів достатнього періоду часу для прийняття свідомого рішення.

Згідно з положеннями ч. 1, п. п. 2, 4, 7 ч. 3, ч. 5 та ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Забороняються як такі, що вводять в оману, зокрема: з метою спонукання споживачів до прийняття швидкого рішення та позбавлення їх достатнього періоду часу для прийняття свідомого рішення. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Так, згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 названого Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживача.

Аналізуючи норми статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Згідно з ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобовязана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, врахувавши в системному звязку норми чинного законодавства, які регулюють відносини в сфері фінансового лізингу, та обставини справи, зокрема те, що між сторонами було укладено цивільно-правовий договір без дотримання усіх передбачених чинним законодавством вимог, крім того договір фінансового лізингу, укладений між сторонами, містить несправедливі умови, а тому є підстави для визнання умов договору несправедливими в силу вимог Закону України «Про захист прав споживачів», а договору - недійсним у відповідностідо ст. 215 ЦК України.

Таким чином, суд приходить до висновку, що договір фінансового лізингу укладений між сторонами є нікчемним з підстав, визначених положеннями ч.1 п.5 ч.2, ч.6 ст.19 ЗУ «Про захист прав споживачів», як такий, що укладений із застосуванням нечесної підприємницької практики та з підстав, визначених ч.1 ст.220 ЦК України, оскільки він нотаріально не посвідчений.

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 6 листопада 2009 року N 9: правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Згідно з п. 13 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року N 9: з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню.

У звязку з цим, суд приходить до висновку, що оскільки ОСОБА_1 сплатив на користь ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» кошти в сумі 47700,00 грн., то вони підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до ч. 3 ст. 88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Таким чином, оскільки позивача, звільнено від сплати судового збору на підставі ч. 1 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів», з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 551,20 грн. (розмір судового збору, який підлягав би сплаті позивачем, як фізичною особою, на день звернення із позовною заявою).

Відповідно до ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат повязаних з розглядом судової справи, належать, зокрема витрати на правову допомогу. Відповідно до ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом. Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що судові витрати на правову допомогу - це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов'язані з наданням цій стороні правової допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права при вирішенні цивільної справи в розумному розмірі з урахуванням витраченого адвокатом часу. Відповідно до п. 3.1. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою НБУ № 637 від 15.12.2004 року, квитанція до касового прибуткового ордеру є належним документальним підтвердженням факту внесення грошових коштів у касу адвоката та сплати суми гонорару.

В пункті 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 року №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» зазначено, що підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у пункті 2 частини третьої статті 79, статтях 84, 88, 89 ЦПК. Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

З огляду на зазначене, враховуючи відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат, повязаних з оплатою правової допомоги адвоката у сумі 2200,00 грн.

Керуючись ст.ст.10,11,88,60,209,212,215,218,224,226 ЦПК України, ст.ст. 202,203,215,216,220,236 ЦК України, суд,

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» задовольнити частково.

Визнати договір фінансового лізингу № 005121 від 22 серпня 2016 року укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія ВАШ АВТО» та ОСОБА_1 недійсним.

Стягнути з Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» (ЄДРПОУ 39733392) на користь ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, грошові кошти в розмірі 47700,00 грн (Сорок сім тисяч сімсот гривень 00 копійок).

Стягнути з Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія ВАШ АВТО» (ЄДРПОУ 39733392) до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у сумі 551,20 грн. (Пятсот пятдесят гривень двадцять копійок).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Полтавської області через Решетилівський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення, а особам, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя