Рішення № 65291787, 13.03.2017, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/2613/16-ц 13.03.2017 13.03.2017 13.03.2017

Провадження №22-ц/784/484/17

Справа N 489/2613/16-ц Головуючий І інстанції Губницький Д.Г.

Провадження №22-ц/784/484/17 Доповідач апеляційної інстанції Лисенко П.П.

Категорія - 34

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

13 березня 2017 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Лисенка П.П.,

суддів: Самчишиної Н.В. та Галущенка О.І.,

із секретарем судового засідання - Горенко Ю.В.,

з участю :

представника військової частини А4465 - Ворони О.Л.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою представника військової частини А4465 - Ворони Олексія Леонідовича рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 10 січня 2016 року, ухваленого в цивільній справі за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_3 та військової частини А4465 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов'язаних з виплатою страхового відшкодування,

у с т а н о в и л а :

25 травня 2016 року Моторне (транспортне) страхове бюро України пред'явило до ОСОБА_3 зазначений позов, який обґрунтовувало наступним.

09 березня 2014 з вини відповідача, який керував автобусом ПАЗ 3205 державний номер НОМЕР_1, сталася дорожньо-транспортна пригода, в якій було пошкоджено належний ОСОБА_4 автомобіль Опель Вектра з державним номером НОМЕР_2

Оскільки на час скоєння пригоди водій ОСОБА_3 не мав чинного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності транспортних засобів, то завдана ним майнова шкода була відшкодована Моторним (транспортним) страховим бюро України у розмірі 50 000 гривень, які бюро і просить стягнути з відповідача в регресному порядку, оскільки добровільно сплатити їх - той не бажає. Крім того, просив стягнути з відповідача 2 000 гривень на покриття витрат на правову допомогу, 1 030 гривень - витрат на оплату послуг аварійного комісара і 1 378 гривень - витрат на оплату судового збору.

У подальшому позивач уточнив свої вимоги і просив провести стягнення у солідарному порядку з ОСОБА_3 та військової частини А4465, оскільки названа юридична особа є власником транспортного засобу, а ОСОБА_3 - найманим працівником зазначеної військової частини, в обов'язок якого входить керування автобусом, яким було пошкоджено автомобіль ОСОБА_4

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 10 січня 2016 року позов задоволено частково.

Відшукуванні позивачем грошові суми стягнуто з військової частини, а у позові до ОСОБА_3, як неналежного відповідача по справі - відмовлено.

Представник військової частини А4465 - Ворона О.Л. подав на це рішення апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у вимогах до військової частини, оскільки за законом шкоду повинна відшкодовувати особа, винна в її заподіянні.

Апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржене рішення суду І інстанції в частині вирішення питання про стягнення витрат на правову допомогу скасувати і в цій частині ухвалити нове рішення - про відмову у вимозі. В іншій частині судове рішення залишити без змін, оскільки в ній - суд ухвалив його з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Вирішуючи спір таким чином, як викладено у оскарженому рішенні, місцевий суд виходив з того, що у зв'язку з порушенням працівником А4465 ОСОБА_3 під час виконання ним трудових обов'язків Правил дорожнього руху України сталася дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої було пошкоджено автомобіль ОСОБА_4 і він потребував ремонту.

Завдану шкоду у розмірі 50 000 гривень постраждалому відшкодувало Моторне (транспортне) страхове бюро України, яке набуло право регресу до власника автомобіля, за участі якого шкоду заподіяно, і яким є військова частина А4465. Оскільки та добровільно витрати бюро не відшкодовує, то їх, а також судові витрати, слід стягнути з військової частини за судовим рішенням.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області погоджується з такими обставинами та правовідносинами, висновки суду І інстанції щодо них і результату вирішення справи, за виключенням висновку суду про стягнення витрат на правову допомогу, вважає вірними, обґрунтованими й законними.

Що ж до відшкодування витрат на правову допомогу, то вони не підлягали стягненню, оскільки недоведені належними та допустимими доказами.

Так, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Цивільно-правова відповідальність за шкоду, завдану діяльністю, що є джерелом підвищеної небезпеки, настає у разі її цілеспрямованості (наприклад, використання транспортних засобів за їх цільовим призначенням), а також при мимовільному проявленні шкідливих властивостей об'єктів, що використовуються в цій діяльності (наприклад, у випадку завдання шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля). В інших випадках шкода відшкодовується на загальних підставах, передбачених статтею 1166 ЦК України , особою, яка її

Особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до статті 1191 ЦК України.

Відповідно до ст. ст. 1172, 1201 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, (як майнову так і моральну) завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових обов'язків).

При цьому, слід враховувати і положення правил та договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, згідно яких страховщик відшкодовує завдані збитки та моральну шкоду в межах, передбачених договором.

На особу, яка перебувала в трудових відносинах на підставі трудового договору (контракту) і завдала шкоди у зв'язку з використанням транспортного засобу, що належить роботодавцю, відповідальність за завдання шкоди може бути покладена лише за умови, якщо буде доведено, що вона заволоділа транспортним засобом неправомірно (частини третя і четверта статті 1187 ЦК України).

Фізична чи юридична особа, яка відшкодувала шкоду, завдану її працівником при виконанні трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) чи цивільно-правового договору, має право зворотної вимоги (регресу) до такого працівника - фактичного завдавача шкоди - у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (частина перша статті 1191 ЦК України).

Відповідно до статті 21 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон № 1961-IV) на території України забороняється експлуатація транспортного засобу без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, тобто володільці транспортних засобів, за винятком осіб, звільнених від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності згідно з пунктом 13.1 статті 13 цього Закону, зобов'язані застрахувати ризик своєї цивільної відповідальності, яка може настати внаслідок завдання шкоди життю, здоров'ю або майну інших осіб при використанні транспортних засобів. У зв'язку із цим при пред'явленні позовних вимог про відшкодування такої шкоди в результаті дорожньо-транспортної пригоди безпосередньо до особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, суд має право виключно в порядку, передбаченому статтею 33 ЦПК України, залучити до участі у справі страхову організацію (страховика), яка застрахувала цивільну відповідальність володільця транспортного засобу. Непред'явлення вимог до страховика за наявності підстав для стягнення завданої шкоди саме зі страховика є підставою для відмови в позові до завдавача шкоди у відповідному розмірі.

Оскільки відповідно до статті 3 Закону № 1961-IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється як з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих унаслідок дорожньо-транспортної пригоди, так і захисту майнових інтересів страхувальників, враховуючи положення статті 1194 ЦК України, питання про відшкодування шкоди самою особою, відповідальність якої застрахована, вирішується залежно від висловленої нею згоди на таке відшкодування та виконання чи невиконання нею передбаченого статтею 33 Закону № 1961-IV обов'язку щодо письмового надання страховику, з яким укладено відповідний договір (у передбачених випадках Моторному (транспортному) страховому бюро України, далі - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого зразка. У разі відсутності такої згоди завдана потерпілому шкода підлягає відшкодуванню страховиком у межах передбаченого договором страхування страхового відшкодування. Наявність такої згоди у вигляді відповідної заяви цієї особи та виконання нею передбаченого статтею 33 Закону № 1961-IV обов'язку з'ясовується судом першої інстанції, у зв'язку з чим до участі у справі може бути залучений страховик.

Відповідно до ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закону), у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 39 Закону МТСБУ є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам.

Статтею 41.1. пункт "а" Закону передбачено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

До страховика (МТСБУ), який виплатив страхове відшкодування, переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, яка одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Сума страхового відшкодування підлягає стягненню з особи, відповідальної за завдані збитки, відповідно до правил статті 993 ЦК України.

З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України) відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.

Саме цими положеннями цивільного законодавства слід було керуватися при вирішенні справи.

Як вбачається, з матеріалів справи, найманий працівник військової частини А4465 ОСОБА_3, під час виконання трудових обов'язків вчинив дорожньо-транспортну пригоду, внаслідок якої було завдано збитків власнику іншого, пошкодженого в пригоді автомобіля, у розмірі 50 000 гривень (а.с. - 6-7). Через відсутність у військової частини полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності наземного транспортного засобу, завдану шкоду відшкодувало Моторне (транспортне) страхове бюро України, у зв'язку з чим воно набуло права регресної вимоги до власника автобуса.

Військова частина, за виписаними вище нормами, зобов'язана була покрити виплачене відшкодування у розмірі 50 000 гривень, проте цього не зробила. У зв'язку з цим, виплачену Моторним (транспортним) страховим бюро України грошову суму слід стягнути з в/ч А4465.

Оскільки цього ж, з таких же мотивів дійшов і суд 1 інстанції, то підстав для задоволення апеляційної скарги немає, а тому її слід відхилити.

Крім того, в силу статей 79, 88 ЦПК України, районному суду слід було стягнути з військової частини і доведені позивачем судові витрати, що той і зробив, не помітивши при цьому, відсутності доказів щодо оплати Моторним (транспортним) страховим бюро України правової допомоги.

У зв'язку з цим, вимога позивач про стягнення 2 000 гривень, начебто понесених ним на оплату правової допомоги, задоволенню не підлягала.

Оскільки районний суд був іншої думки і названу суму стягнув, то виписаний вище висновок слід втілити рішенням апеляційної інстанції і відмовити в названій вимозі. Що ж до інших сум, стягнутих на відшкодування судових витрат, то вони здійсненні обґрунтовано, а тому в цій частині рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 308, 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів;

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника військової частини А4465 - Ворони Олексія Леонідовича задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 10 січня 2016 року в частині стягнення з військової частини А4465 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України 2 000 гривень на відшкодування витрат на правову допомогу скасувати і в цій частині ухвалити нове рішення, яким у задоволенні названої вимоги відмовити за її недоведеністю.

В інші частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий П.П.Лисенко

Судді: О.І. Галущенко

Н.В. Самчишина