Ухвала суду № 65288292, 13.03.2017, Калинівський районний суд Вінницької області

132/97/17

Ухвала

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.03.2017 Калинівський районний суд Вінницької області

в складі: головуючого Павленко І.В.

при секретарі Жовті С.В.

за участю адвоката ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Калинівка адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Постійно діючої узгоджувальної комісії по вибору земельних ділянок для суспільних потреб, будівництва житлових будинків, розміщення малих архітектурних форм та розгляду земельних спорів виконавчого комітету Калинівської міської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Вінницької регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», ОСОБА_3 про визнання рішення протиправним,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Калинівського районного суду Вінницької області знаходиться адміністративна справа за позовом ОСОБА_2 до Постійно діючої узгоджувальної комісії по вибору земельних ділянок для суспільних потреб, будівництва житлових будинків, розміщення малих архітектурних форм та розгляду земельних спорів виконавчого комітету Калинівської міської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Вінницької регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», ОСОБА_3 про визнання рішення протиправним.

27.02.2017 року від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову ОСОБА_3 надійшло клопотання про закриття провадження по справі, мотивоване тим, що дану справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

13.03.2017 року в судовому засіданні представник ОСОБА_3 на підставі довіреності ОСОБА_4 підтримав клопотання про закриття провадження по справі, з мотивів наведених у ньому.

Представник позивачки ОСОБА_2 - адвокат ОСОБА_1 заперечував проти закриття провадження у справі.

Представник відповідача на підставі довіреності ОСОБА_5 при вирішенні даного питання покладається на думку суду.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу суд дійшов наступних висновків.

Так, підстави для закриття провадження визначенні статтею 157 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 157 КАС України суд закриває провадження у справі: 1) якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства; 2) якщо позивач відмовився від адміністративного позову і відмову прийнято судом; 3) якщо сторони досягли примирення; 4) якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду з того самого спору і між тими самими сторонами; 5) у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою особи, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва, або ліквідації підприємства, установи, організації, які були стороною у справі.

Таким чином, положеннями цієї статті передбачено вичерпний перелік підстав для закриття провадження.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Аналогічна норма міститься в ст.4 КАС України, згідно якої юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений порядок судового вирішення.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів правових актів індивідуальної дії), дії чи бездіяльності.

Відповідно до п. п. 2, 3 Постанови пленуму Вищого адміністративного суду України № 8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» від 20.05.2013 року за змістом частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший поряд судового вирішення.

Законодавство не містить визначення терміна "публічно-правовий спір". Для розгляду спору адміністративним судом необхідно встановити його публічно-правовий зміст (характер). Для з'ясування характеру спору суди повинні враховувати, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Це означає, що в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне.

Вирішуючи питання про віднесення норми до публічного права, а спору до публічно-правового, суди повинні враховувати загальнотеоретичні та законодавчі критерії. Зокрема, за змістом пункту 1 частини першої статті 3 КАС України у публічно-правовому спорі як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суди повинні звертати увагу на те, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

Із змісту позовної заяви ОСОБА_2 вбачається, що наявний спір стосовно меж земельних ділянок ОСОБА_3 та ОСОБА_2, оскільки на переконання позивачки відбулося зменшення меж земельної ділянки "спільного користування", а тому таке погодження повинно бути проведено за участі позивачки. Таким чином в основу наявних правовідносин покладено саме приватно-правовий спір про межі земельних ділянок.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні Занд проти Австрії від 12.10.1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних судах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомочність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу не віднесену до його юрисдикції, не може вважатись «судом, встановленим законом» у розумінні ч. 1 ст. 6 Конвенції.

В разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельної ділянки у власність, користування чи оренду, тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації, подальше оспорювання правомочності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, тому виникає спір про цивільне право.

Рішенням № 369 від 25.11.2014 року Калинівська міська рада надала дозвіл ОСОБА_3 на розробку технічної документації із землеустрою, а від так наявний спір про цивільне право. Дана позиція у згоджується з практикою Верховного суду України, висловленою у постановах від 24.02.2015 у справі № 21-34а15, від 17.02.2015 у справі № 21-551а14, від 16.12.2014 у справі №21-554а14, від 09.12.2014 у справі № 21-308а14, від 11.11.2014 у справі № 21-493а14, від 03.06.2014 у справі № 21-144а1, від 14.02.2012 у справі № 21 -1041 во 10 та № 21 -1042во 10.

Крім того, у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз'яснено, що згідно зі ст. 158 ЗК України суди розглядають справи за спорами про межі земельних ділянок, що перебувають у власності чи користуванні громадян-заявників, які не погоджуються з рішенням органу місцевого самоврядування чи органу влади з питань земельних ресурсів.

Погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов'язкових технічних помилок. При цьому ст. 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є «погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами». Із цього зовсім не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документу - акта погодження меж - слід вважати, що погодження меж не відбулося. Видається, що погодження полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а із мотивів відмови (якщо вони озвучені). Якщо такими мотивами є виключно неприязні стосунки - правового значення вони не мають. Правильною є практика судів, які у разі виникнення спору не вважають саму по собі відсутність погодження меж підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним.

Підписання акта погодження меж самостійного значення немає, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. З огляду на це, слід вважати, що спір про право у випадку не підписання акта погодження меж відсутній.

В свою чергу, позивач ОСОБА_2 не вказує з яких підстав відбудеться порушення її прав (зменшення її земельної ділянки) на земельну ділянку пл. 0,0001 га власницею якої вона є відповідно до державного акту серії ЯБ №962558 від 19.04.2007 року у результаті затвердження документації із землеустрою ОСОБА_3 без погодження меж із ОСОБА_2

В силу положень пункту 1 частини 1 статті 157 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до ч. 2 ст. 161 КАС України, при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що обставини за яких ОСОБА_3 просить закрити провадження у даній справі є підставою для закриття провадження в розумінні положень ст. 157 КАС України.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 157 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Постійно діючої узгоджувальної комісії по вибору земельних ділянок для суспільних потреб, будівництва житлових будинків, розміщення малих архітектурних форм та розгляду земельних спорів виконавчого комітету Калинівської міської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Вінницької регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», ОСОБА_3 про визнання рішення протиправним провадженням закрити.

Повторне звернення з тією самою позовною заявою не допускається.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається до Вінницького апеляційного адміністративного суду протягом пяти днів з дня проголошення ухвали.

Суддя: