Постанова № 65287980, 10.03.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 березня 2017 р.м.ОдесаСправа № 471/1175/16-а

Категорія: 10.3 Головуючий в 1 інстанції: Скарницька І.Б. Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Федусика А.Г.,

суддів - Шевчук О.А. та Зуєвої Л.Є.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Братської районної державної адміністрації Миколаївської області на постанову Братського районного суду Миколаївської області від 05 грудня 2016 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління соціального захисту населення Братської районної державної адміністрації Миколаївської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А :

В листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Братської районної державної адміністрації Миколаївської області (далі Управління) про визнання дій Управління щодо виплати у 2016 році разової грошової допомоги до 05 травня у розмірі меншому, ніж передбачено ч.4 ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» - неправомірними та зобов'язання Управління здійснити перерахунок, нарахувати і виплатити йому щорічну разову грошову допомогу до 05 травня як інваліду війни 1 групи за 2016 рік відповідно до ч.4 ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі десяти мінімальних пенсій за віком, виходячи із розрахунку мінімальної пенсії за віком, визначеної частиною 1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» на момент проведених виплат, з урахуванням раніше виплачених сум.

Постановою Братського районного суду Миколаївської області від 05 грудня 2016 року позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з зазначеною постановою суду, Управління подало апеляційну скаргу, в якій зазначено, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволення позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для її задоволення виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що позивач згідно пенсійного посвідчення серія ААІ №213162 є інвалідом війни 1 групи.

В листопаді 2016 року позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій було зазначено, що йому було нараховано та виплачено щорічну разову грошову допомогу до 05 травня як інваліду війни 1 групи за 2016 рік у розмірі меншому, ніж передбачено чинним законодавством. Також, позивач просив здійснити перерахунок, нарахування і виплату щорічної разової грошової допомоги до 05 травня як інваліду війни 1 групи за 2016 рік відповідно до розмірів, передбачених ч.4 ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Листом від 09 листопада 2016 року №У-123-П позивача повідомлено про здійснення спірних виплат у розмірі, відповідному ч.4 ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а саме - 2975,00 грн..

Фактична відмова Управління в проведенні перерахунку, нарахуванні і виплати щорічної разової грошової допомоги до 05 травня як інваліду війни 1 групи за 2016 рік відповідно до розмірів, передбачених ч.4 ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і стала підставою для його звернення з позовом до суду.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, а тому прийшов до висновку, що відповідачем неправомірно застосовано до виплати разової грошової допомоги відповідачу до 05 травня положення Постанови Кабінету Міністрів України № 141 від 02 березня 2016 року, замість положень правового акта, що має вищу юридичну дію, а саме Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Колегія суддів не погоджується з таким висновком та вважає його помилковими з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, обґрунтовуючи власну правову позицію, позивач посилався на положення ч.4 ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі Закон) в наступній редакції: «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком».

Колегія суддів зазначає, що, дійсно, станом на час виникнення спірних правовідносин діяла вказана редакція Закону, яка поновила (набрала) чинність після визнання змін (якими було передбачено, що разова грошова допомога виплачується у розмірах, які визначаються КМУ в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України), внесених Законом України № 107-VI від 28 грудня 2007 року неконституційними згідно з Рішенням Конституційного Суду № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року.

Разом з тим, Законом України №79-VIII від 28 грудня 2014 року Бюджетний кодекс України (Розділ VI. ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ) було доповнено пунктом 26, яким установлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Наведені норми набрали законної сили з 01 січня 2015 року та станом на час виникнення спірних правовідносин рішенням Конституційного Суду України неконституційними не визнавались, законами не змінювались, а тому були чинними та підлягали застосуванню.

Посилання позивача в даних спірних правовідносинах на рішення Верховного суду України від 10 лютого 2016 року колегія суддів вважає безпідставним, оскільки відносини по вказаній справі, що розглядалась Верховним судом України, виникли у 2014 році, коли Бюджетний кодекс України (Розділ VI. ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ) ще не було доповнено пунктом 26 згідно Закону України № 79-VIII від 28 грудня 2014 року.

Крім того, колегія суддів враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні «Великода проти України» від 03 червня 2014 року, в якому Суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

У зазначеному рішенні Європейський суд став на бік держави України та, між іншим, наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.

Аналогічний правовий підхід Європейським судом з прав людини застосований й в рішеннях від 09 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» та від 12 жовтня 2004 року у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії», в якому Суд зазначив, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового, і такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат.

Таким чином, враховуючи все вищезазначене у сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що здійснення Управлінням перерахунку, нарахування і виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги згідно норм постанови КМУ від 02 березня 2016 року № 141 «Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», абзацом 1 п.1 ч.1 якої передбачено, що інвалідам війни (I групи) та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, ґетто та інших місць примусового тримання, визнаним інвалідами загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбачена Законом здійснюється у розмірі - 2975 грн., є правомірним та таким, що узгоджується з положеннями Бюджетного кодексу України.

Приймаючи до уваги викладене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Враховуючи наведені положення діючого законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при ухвалені постанови припустився порушень норм права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим судове рішення підлягає скасуванню з постановленням по справі нового рішення про відмову в задоволені позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 201, 205, 207, 254 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Братської районної державної адміністрації Миколаївської області - задовольнити.

Постанову Братського районного суду Миколаївської області від 05 грудня 2016 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_2 до Управління соціального захисту населення Братської районної державної адміністрації Миколаївської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Постанова апеляційного суду набирає чинності згідно законодавства та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому КАС України.

Головуючий: А.Г. Федусик Суддя: Суддя: Л.Є Зуєва О.А. Шевчук