Ухвала суду № 65287123, 14.03.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції Мирошниченко О.В.

№22-ц/796/3319/2017 Доповідач Кравець В.А.

Справа №752/21311/15-ц

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 березня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді Кравець В.А.,

суддів: Махлай Л.Д., Мазурик О.Ф.,

за участю секретаря Синявського Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 січня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи: Головне територіальне управління юстиції в м. Києві, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання права на спадкування за законом та стягнення компенсації вартості частки спадкового майна,

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив встановити факт проживання однією сім'єю покійного спадкодавця ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та відповідача ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу з 20 липня 2010 року по день смерті спадкодавця ІНФОРМАЦІЯ_1; визнати житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, та земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та померлого спадкодавця ОСОБА_6; визнати за ним право на спадкування за законом після померлого спадкодавця ОСОБА_6 по Ѕ частині житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2; стягнути з відповідача грошову компенсацію за проданий відповідачем будинок та земельну ділянку в сумі 2 400 000 грн. та вирішити питання судових витрат.

В мотивування вимог посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_6. Після смерті батька він, як єдиний спадкоємець першої черги прийняв спадщину, оскільки інших спадкоємців, крім нього немає. ОСОБА_3 є його матір'ю. Шлюб між спадкодавцем та відповідачем розірвано 20 липня 2010 року.

Проте, шлюб між батьками було розірвано фіктивно, відповідач та спадкодавець продовжували проживати однією сім'єю, як чоловік та жінка, мали спільний бюджет, підтримували шлюбні відносини, в період спільного проживання за кошти його батька був побудований будинок за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 397,5 кв.м.

Свідоцтво про право власності на спірний будинок відповідач отримала лише 29 листопада 2012 року, після розірвання шлюбу зі спадкодавцем. Хоча вказаний будинок на 100% був побудований та готовий для здачі в експлуатацію ще у 2008 році (в період шлюбу відповідача з покійним).

17 червня 2013 року відповідач відчужила спірний будинок за ціною 941 969 гривень 00 коп., хоча дійсна ціна за якою був здійснено продаж є 3 200 000 гривень 00 коп. Також разом з будинком позивач відчужила і земельну ділянку, на якій розташований спірний будинок за ціною 695 620 гривень 00 коп, дійсна ціна, за яку відповідач продала земельну ділянку, є 1 600 000 гривень 00 коп. Про дійсну ціну розповідала сама ОСОБА_3, а також одразу ж після продажу спірного будинку ОСОБА_3 відкрила рахунок в AT «УкрСиббанк», куди вона поклала суму, яка дорівнює дійсній ціні, за якою було вчинено продаж будинку та земельної ділянки.

Після того, як він дізнався про продаж спірного будинку та земельної ділянки, він мав розмову з нею, яка в свою чергу обіцяла йому віддати половину грошей від продажу будинку та земельної ділянки, але в подальшому від своєї обіцянки відмовилась, чим порушила його права, як спадкоємця.

Укладаючи договір купівлі-продажу спірного будинку та земельної ділянки ОСОБА_3 знала про те, що спірний будинок та земельна ділянка є спільною сумісною власністю її та спадкодавця, і внаслідок такого продажу будуть порушені права третіх осіб.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 17 січня 2017 року у задоволенні позову - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення позову, посилаючись на те, що суд ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, не з'ясувавши дійсні обставини спору.

Вказує на те, що свідки, яки були заявлені стороною позивача дали свідчення про те, що будинок був повністю збудований за кошти покійного спадкодавця, відповідач матеріально не приймала участі у будівництві будинку. Також надана була довідка з БТІ м. Києва про те, що 100 % будинок був побудований у 2007 році - коли покійний спадкодавець та відповідач перебували у шлюбі. Також свідки засвідчили факт того, що після 2007 року і до продажу будинку ремонтних робіт та поліпшень не відбувалось.

В судовому засіданні представники позивача ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити з вищевказаних підстав.

Представник відповідача проти апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду у справі залишити без зміни.

Заслухавши доповідь судді Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з його недоведеності та необґрунтованості.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Частиною 1 ст.303 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2, виданого 03.08.2011 року Відділом реєстрації смерті у м. Києві (а.с. 5).

ОСОБА_1 є рідним сином ОСОБА_6, що підтверджується копією свідоцтва про народження ОСОБА_1, серії НОМЕР_3, виданого 23.08.1990 року Відділом ЗАГС Обухівського райвиконкому Київської області (а.с. 6).

Після смерті ОСОБА_6 6 грудня 2011 року до 12 Київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини звернувся ОСОБА_1, на підставі якої Сімнадцятою конторою заведено спадкову справу № 52109317 (а.с. 55, 69).

28.01.2012 року до 17 Київської державної нотаріальної контори надійшла заява про прийняття спадщини третьою особою ОСОБА_5 (а.с. 56).

28.01.2012 року до 17 Київської державної нотаріальної контори надійшла заява про прийняття спадщини третьою особою ОСОБА_4 (а.с. 58).

31.01.2012 року до 17 Київської державної нотаріальної контори надійшла заява про відкликання заяви про прийняття спадщини третьою особою ОСОБА_5 та відмову від спадщини на користь ОСОБА_1 (а.с. 59).

31.01.2012 року до 17 Київської державної нотаріальної контори надійшла заява про відкликання заяви про прийняття спадщини третьою особою ОСОБА_4 та відмову від спадщини на користь ОСОБА_1 (а.с. 60).

09.06.2012 року до 17 Київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини звернувся ОСОБА_1 (а.с. 71).

09.06.2012 року 17 Київською державною нотаріальною конторою ОСОБА_1 видано Свідоцтво про право на спадщину за законом на спадщину, що залишилась після смерті ОСОБА_6, а саме квартиру АДРЕСА_1, що належала ОСОБА_6 на підставі договору дарування (а.с. 78 - копія Свідоцтва про право на спадщину за законом).

02.02.2016 року ОСОБА_1 звернувся до 17 Київської нотаріальної контори із заявою про видачу йому Свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок АДРЕСА_2 (а.с. 71).

02.02.2016 року постановою державного нотаріуса відмовлено у вчиненні нотаріальної дії у зв'язку з тим, що відсутні будь-які правоустановчі документи на житловий будинок, що розташований по АДРЕСА_2 та неможливо встановити, чи належав він померлому ОСОБА_6 (а.с. 93).

ОСОБА_6 перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 з 11.11.1989 року по 20.07.2010 року.

20.07.2010 року шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 розірвано, про що свідчить свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4, видане 20.07.2010 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві.

Рішенням Київської міської ради від 06.12.2007 року 1394/4227 ОСОБА_3 було передано у особисту приватну власність земельну ділянку площею 0, 1000 га по АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (а.с. 128-129), а в подальшому Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради(Київська міська державна адміністрація) 15 квітня 2008 року ОСОБА_3 було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_5, що зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №07-7-03935. Вказана обставина стверджується даними з нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17.06.2013 року (а.с. 9).

29 листопада 2012 року Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення №1827-С/ЖБ від 28.11.2012 року ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності на жилий будинок АДРЕСА_2, площею 397,5 кв.м. (а.с. 101).

На підставі договорів купівлі-продажу від 17.06.2013 року, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Звєрьковою H.B., ОСОБА_3 відчужено на користь ОСОБА_9 будинок та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2. Відповідно до умов вказаних вище договорів продаж будинку здійснено за ціною 941 969 гри., а земельної ділянки - 695 620 грн. (а.с. 9,10).

У відповідності до вимог ст.74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Так, фактичне подружжя - це особи, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі з іншими особами. Якщо ж чоловік або жінка перебувають у зареєстрованому шлюбі, навіть якщо вони і не підтримують протягом тривалого часу будь-яких відносин і не спілкуються один з одним, вони не можуть розглядатися як особи, на яких розповсюджує свою дію ст. 74 СК України.

Аналіз статті вказує на те, що лише майнові права та обов'язки жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. При цьому закон встановлює загальне правило: майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності.

Згідно довідки № 229 від 01.12.2011 року, виданої Будинком відпочинку «Конча-Заспа», у період з 25.09.1997 року і по день смерті ОСОБА_6 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 62), де зареєстровані також і сторони у справі.

Інших належних та допустимих письмових доказів, які б доводили факт спільного проживання однією сім'єю спадкодавця ОСОБА_6 та відповідача ОСОБА_3 після розірвання шлюбу між ним та по день смерті спадкодавця, матеріали цивільної справи не містять.

Таким чином, вірним є висновок про те, що позивачем не доведено, що у період з 20 липня 2010 року по день смерті спадкодавця ІНФОРМАЦІЯ_1 між ОСОБА_3 та померлим ОСОБА_6 після розірвання шлюбу продовжували існувати усталені відносини, що притаманні подружжю.

Норми СК України у статтях 57, 60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя з приводу належного їм майна, згідно з якими:

1) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної власності;

2) майно, набуте кожним із подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.

З метою збереження балансу інтересів подружжя, дотримуючись принципів добросовісності, розумності і справедливості СК України містить винятки із загального правила.

Зокрема, відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею/ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй/йому особисто.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які є підставами виникнення права спільної власності на майно подружжя) визначені у статті 60 СК України.

За змістом цієї норми належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна.

Виходячи з наведеного для правильного застосування статті 60 СК України та визнання майна спільною сумісною власністю суд повинен установити не тільки факт набуття цього майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Саме про таке застосування норм статей 57, 60 СК України зазначено в постановах Верховного Суду України від 19 червня та 2 жовтня 2013 року, від 01.07.2015 року у справі №6-612цс15, 16.12.2015 року у справі №6-2641цс15

Під час здійснення поділу майна в судовому порядку суд повинен виходити з презумпції рівності часток, а також з вимог статті 71 СК України, відповідно до якої поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі або реалізується через виплату грошової компенсації вартості його частки в разі неподільності майна (частина друга статті 364 ЦК України).

Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Доводи апелянта про те, що вказаний будинок на 100% був побудований та готовий для здачі в експлуатацію ще у 2008 році (в період шлюбу відповідача з покійним) не спростовують висновків суду , що на момент смерті ОСОБА_6 спірний житловий будинок не був введений в експлуатацію, право власності не було зареєстроване за жодною особою, а тому будь-яких підстав для визнання його спадковим майном немає.

Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

У ЦК України, крім понять «нерухомість», «нерухоме майно», «об'єкт нерухомого майна» (частина перша статті 181, пункт 6 частини першої статті 346, статті 350, 351), вживаються також інші поняття, наприклад: «об'єкт незавершеного будівництва» (стаття 331), «об'єкт будівництва» (статті 876, 877, 879-881, 883), однак прямого визначення цих понять не міститься.

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Таким чином, спірний житловий будинок не був власністю спадкодавця ОСОБА_6, як не був і об'єктом спільного майна подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_3, а тому ОСОБА_3 мала право на їх відчуження без згоди позивача - ОСОБА_1

Декларації про готовність об'єкта до експлуатації (а.с. 98-100) не є правоустановлюючим документом, підписана лише відповідачем ОСОБА_3, затверджена Інспекцією Держархбудконтролю у місті Києві лише 29.08.2012 року, а тому не може бути доказом виникнення права власності на вказаний будинок за ОСОБА_6, як на день розірвання шлюбу з ОСОБА_3 - 20.07.2010 року так і на день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1.

Позивачем не надано будь-яких достовірних письмових доказів щодо участі спадкодавця чи несення ним витрат на будівництво вказаного житлового будинку.

Покази свідків не підтверджують надані суду документи про те, що житловий будинок був побудований за кошти ОСОБА_6, так як відсутні будь-які письмові докази щодо розміру таких витрат, вартості проведених чи виконаних робіт.

Згідно п. 5 ч.1 ст. 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Оскільки відповідачем ОСОБА_3 спірна земельна ділянка набута внаслідок безоплатної приватизації в межах норм, визначених ЗК України, на зазначену земельну ділянку не розповсюджується режим власності, спірна земельна ділянка є особистою приватною власністю відповідача ОСОБА_3

В силу ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відсутні в апеляційній скарзі доводи, які б давали підстави до скасування рішення суду, оскільки при розгляді справи у апеляційному суді скаржник не надав будь - яких переконливих доказів на спростування висновків суду першої інстанції.

Отже, суд першої інстанції всебічно і об'єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону.

Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.218, 303,304,307,308, 313-315,317 ЦПК України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 січня 2017 року в справі залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.

Головуючий

Судді