Ухвала суду № 65286274, 28.02.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" лютого 2017 р. м. Київ К/800/28425/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Приходько І.В.

Юрченко В.П.

при секретарі судового засідання: Ігнатенко О.В.,

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Краматорську Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області

на ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2015 року

та постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25 серпня 2015 року

по справі № 805/2880/15-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Краматорськтеплоенерго»

до Державної податкової інспекції у м. Краматорську Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Краматорськтеплоенерго» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Краматорську Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07.07.2015 року №000058220/15937, №0000372201/15938 з податку на додану вартість, №0000362201/15939 з податку на прибуток та №0000352201/15943 з орендної плати з юридичних осіб.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 25 серпня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2015 року, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на порушення судами норм матеріального права та прийняття судового рішення без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 23.03.2015 року по 04.06.2015 року відповідачем була проведена документальна планова перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2014 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2014 року з питань дотримання вимог законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 року по 31.12.2014 року, за результатами якої складений акт перевірки від 18.06.2015 року № 333/05-15-22-01-34657789.

Згідно висновків акту перевірки встановлено, крім іншого, порушення позивачем пп.14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п.22.1 ст. 22, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суми ПДВ до сплати на загальну суму 1468695,00 грн. та завищення суми від`ємного значення за грудень 2014 року у сумі 12680947,00 грн.; пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138 ПК України, в результаті чого занижений податок на прибуток за 2014 рік у сумі 2652580,00 грн.; пп. 271.1.1 п. 271.1 ст.271, пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПК України, в результаті чого занижена орендна плата з юридичних осіб у загальній сумі 133942,32 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 07.07.2015 року, крім інших, були прийняті податкові повідомлення-рішення № 000058220/15937, яким позивачу зменшена сума від`ємного значення з ПДВ за грудень 2014 року на 12680947,00 грн.; № 0000372201/15938, яким позивачу донараховано ПДВ в сумі 1468695,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 50% у сумі 734347,50 грн.; № 0000362201/15939, яким позивачу донарахований податок на прибуток у сумі 2652580,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 25% у сумі 663145,00 грн. та № 0000352201/15943, яким позивачу донарахована орендна плата з юридичних осіб у сумі 133942,32 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 25% у сумі 33485,58 грн.

Задовольняючи позов в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07.07.2015 року №000058220/15937, №0000372201/15938 та №0000362201/15939, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пункту 138.11 цієї статі, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5; підпунктів 138.10.5; 138.10.6 пункту 138.10, пункт 138.11, 138.12 цієї статті, пункт 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, згідно з положеннями підпунктів 139.1.1 та 139.1 9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України, витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно зі статтею 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) та зменшення суми оподаткованого доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто, з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги у вказаній частині, дотримались правових позицій, що висловлені Верховним Судом України в постановах від 21 січня 2011 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 14367304) та від 27 березня 2012 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 24068062) та надали вірну оцінку обставинам реального здійснення господарських операцій.

Так, на підставі доказів, що містяться у справі: договори, акти приймання-передачі, податкові накладні із відповідними витягами з єдиного реєстру податкових накладних, товарно-транспортні накладні, видаткові накладні, посвідчення про якість, розрахунки, листи та ін., оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій зробили юридично правильний висновок про підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Крім того, чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

За таких обставин, суди дійшли правильного висновку щодо наявності підстав для задоволення позову у вказаній частині.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 07.07.2015 року №0000352201/15943, виходили з того, що відповідач при розрахунку позивачу суми орендної плати за земельні ділянки, користуючись відомостями про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, зазначені у листі Управління Держземагенства у м. Краматорську Донецької області, не вірно нарахував податкові зобов'язання з орендної плати за землю, оскільки станом на час прийняття спірного податкового повідомлення-рішення залишалося чинним рішенням Краматорської міської ради від 24 лютого 2010 року № 34/V-47 «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель міста Краматорська» та з того часу інших рішень про затвердження нової нормативної грошової оцінки земельної ділянки міською радою не приймалось.

Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на те, що вказані висновки судів не можна вважати такими, що зроблені на підставі повно та всебічно досліджених встановлених фактичних обставин справи.

В акті перевірки зазначено, що позивачем за період 2013-2014 років задекларована орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності в сумі 298651,24 грн. Відповідач отримав від Управління Держземагенства у м. Краматорську відомості щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок, які знаходяться у користуванні позивача, та розрахував нормативну грошову оцінки обох земельних ділянок у загальній сумі 7192349,94 грн., а також розрахував суму орендної плати за 2013 рік - 215770,50 грн. та за 2014 рік - 215770,50 грн. Таким чином, перевіркою встановлено заниження позивачем грошового зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності за 2013 рік на суму 66971, 16 грн. та за 2014 рік - 66971,16 грн.

Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України встановлено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.

Базою оподаткування земельним податком, зокрема, є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом (підпункт 271.1.1 пункту 271.1 статті 271 ПК України).

Відповідно до пункту 288.7 статті 288 ПК України податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу.

Згідно з пунктом 286.1 статті 286 ПК України, яка визначає порядок обчислення плати за землю, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Відповідні центральні органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів та державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 286.2 статті 286 ПК України визначено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 01 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Таким чином, наведеною нормою закріплено обов'язок платника земельного податку, а відповідно до пункту 288.7 статті 288 ПК України й платника орендної плати за землю, подавати дані ДЗК про нормативну грошову оцінку землі разом із першою декларацією та у разі зміни такої оцінки.

При цьому, за правилами частини другої статті 18 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1378-IV «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, незалежно від їх цільового призначення проводиться не рідше ніж один раз на 5-7 років.

Звертаючись до суду з позовом, позивач на обґрунтування протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення послався на те, що орендна плата сплачувалась згідно довідок Управління Держкомзему у місті Краматорську, сума орендної плати визначена у відповідних податкових деклараціях.

В свою чергу, відповідачем отримано від Управління Держземагенства у місті Краматорську відомості щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок, які знаходяться у користуванні позивача, та розраховано нормативну грошову оцінки обох земельних ділянок та суму орендної плати відповідно до отриманих відомостей.

Подання позивачем до податкового органу нової довідки (витягу) із даними ДЗК у зв'язку зі зміною нормативної грошової оцінки орендованих ним земельних ділянок, як того вимагає пункт 286.2 статті 286 ПК України, не встановлено.

При цьому, ні стаття 286 ПК України, ні Закон № 3613-VI, який набрав чинності 01 січня 2013 року, не вимагають при обчисленні плати за землю після зазначеної дати замінювати видані раніше органами, що здійснювали ведення ДЗК, його дані про нормативну грошову оцінку землі (за невстановлення нової) на відомості про таку ж оцінку, оформлені відповідно статті 38 Закону № 3613-VI.

При цьому судами не досліджено та не з'ясовано питання щодо фактичного розміру нормативної грошової оцінки земельних ділянок, які знаходились у користуванні позивача на момент здійснення відповідних правовідносин, беручи до уваги те, що дані, на які посилаються сторони є різними та кожна сторона вважає їх такими, що відповідають дійсності.

Оскільки зазначені обставини справи не були з'ясовані судами попередніх інстанцій, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, і це порушення вимог ч.4, ч.5 ст.11 КАС України не може бути усунено судом касаційної інстанції з урахуванням меж касаційного перегляду справи, встановлених ст. 220 КАС України, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 07.07.2015 року № 0000352201/15943.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги викладене у цій ухвалі, виконати вимоги процесуального законодавства та в залежності від встановленого і у відповідності з нормами матеріального права вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 160, 210- 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Краматорську Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області задовольнити частково.

Ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2015 року та постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25 серпня 2015 року по справі №805/2880/15-а скасувати в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 07.07.2015 року № 0000352201/15943 із направленням справи у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

В решті ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2015 року та постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25 серпня 2015 року по справі №805/2880/15-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ч. 6 ст. 254 КАС України та оскарженню не підлягає.

Головуючий підписГолубєва Г.К.Судді підписПриходько І.В. підписЮрченко В.П.

Ухвала складена у повному обсязі 03.03.2017 р.