Ухвала суду № 65284987, 23.02.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/10288/16 Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О. Суддя-доповідач: Шурко О.І.

У Х В А Л А

Іменем України

23 лютого 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,

при секретарі Дуденкові О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 грудня 2016 року у справі за адміністративним позовом Комунального підприємства "Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт" до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 грудня 2016 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволені позовних вимог.

Апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є на його переконання підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідачем проведено перевірку своєчасності сплати позивачем узгоджених податкових зобов'язань до бюджету, за результатами якої складено Акт № 5013/26-56-11-01-18 від 12.11.2015.

Відповідно до Акта перевірки встановлено, що позивачем протягом граничних строків несвоєчасно сплачено узгоджену суму податкового зобов'язання з ПДВ.

Як видно зі змісту Акта перевірки від 12.11.2015, останній складено за наслідками проведення камеральної перевірки.

На підставі вказаного Акта перевірки відповідач виніс податкове повідомлення-рішення № 0021331501 від 18.11.2015, згідно з яким за затримку понад 30 календарних днів сплати суми грошового зобов'язання в розмірі 247 908,35 грн. визначено штраф у розмірі 20 % у сумі 49 581,67 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням відповідача, позивач вказав, що ним було оплачено податкове зобов'язання за листопад 2013 року в сумі 22 825 грн. на підставі платіжного доручення від 27.12.2013 № 820019 та з грудень 2013 року в сумі 52 508 грн. на підставі платіжного доручення від 15.01.2014 № 5 з дотриманням граничних строків.

Однак, відповідач направив позивачу податкову вимогу від 12.11.2014 № 5731-25 щодо несплати ПДВ.

У зв'язку з цим позивач направив відповідачу листи від 02.12.2014 № 068/01-471 та від 09.12.2014 № 068/01-483, якими поінформував останнього про своєчасну сплату ПДВ та просив зарахувати їх на рахунок № 31111029700008, за яким обліковується ПДВ.

25.12.2014 на підставі власного висновку № 11485-20 відповідач самостійно здійснив перерахунок коштів у сумі 75 333 грн. на рахунок № 31111029700008.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що дії відповідача щодо проведення камеральної перевірки позивача є протиправними, а тому така перевірка не має правових наслідків, складений за наслідками такої перевірки акт не може вважатися належним та допустимим доказом порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Підпунктом 75.1.1 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України встановлено, що камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків.

Згідно з пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Системний аналіз наведених положень Податкового кодексу України, що діяли на час спірних правовідносин, дає підстави стверджувати, що камеральна перевірка проводиться виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, а тому під час проведення камеральної перевірки не має правових підстав для визначення порушень термінів сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання.

Разом з тим, своєчасність усіх передбачених Податковим кодексом України податків та зборів повинна перевірятись під час проведення документальних перевірок, порядок яких визначений ст.ст. 77, 78 Податкового кодексу України.

Крім того, слід зазначити, що нарахування штрафних санкцій платникові податку за наслідками проведення камеральної перевірки є можливим лише у разі виявлення помилок у звітності, поданій таким платником. В іншому ж випадку підставою для визначення штрафних санкцій щодо сплати податків та зборів є дані саме документальних перевірок.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 18 квітня 2016 року (справа №826/14668/14).

Стаття 200 Податкового Кодексу України містить положення щодо камеральної перевірки звітності з податку на додану вартість.

Так, відповідно до пункту 200.10 статті 200 Податкового кодексу України протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, контролюючий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних.

Отже, наведеною нормою законодавцем для контролюючого органу встановлено строк проведення камеральної перевірки заявлених платником податків даних у податкових деклараціях з податку на додану вартість - протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації.

В даному випадку відповідач провів камеральну перевірку 12.11.2015 щодо податкових зобов'язань з ПДВ за період 2013-2015 років, тобто поза межами граничного терміну проведення такого виду перевірки декларацій з податку на додану вартість, встановленого пунктом 200.10 статті 200 Податкового кодексу України.

Порушення строків проведення камеральної перевірки свідчить про її незаконність, що, у свою чергу, дає підстави для висновку про незаконність прийнятих за її результатами й оскаржуваного позивачем податкового повідомлення-рішення.

Стосовно висновків, зроблених під час перевірки про те, що позивач несвоєчасно здійснив оплату самостійно визначеного податкового зобов'язання за період 2013-2015 роки, то з Акта перевірки неможливо встановити в який період і в якому розмірі позивачем було саме прострочено сплату податкового зобов'язання з ПДВ.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач здійснив своєчасну оплату податкового зобов'язання з ПДВ за листопад та грудень 2013 року, однак у платіжному дорученні помилково був вказаний рахунок для обліку доходів Державного бюджету з призначенням платежу «Інші надходження», замість «Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів». Тобто грошові кошти, спрямовані на оплату самостійно визначеного зобов'язання з ПДВ були своєчасно зараховані до Державного бюджету України, але із помилковим зазначенням призначення платежу.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в тому, що вказана помилка позивача могла бути своєчасно виявлена та відкоригована, за умови дотримання відповідачем вимог щодо строків проведення камеральних перевірок.

Крім того, надходження коштів, спрямованих на оплату самостійно визначеного податкового зобов'язання, на Єдиний казначейський рахунок свідчить про виконання податкового зобов'язання. Тому, оскільки в даному випадку позивач спрямував кошти на рахунки надходжень до Державного бюджету України, то його податкове зобов'язання з ПДВ вважається виконаним.

У постанові від 27.01.2015 по справі №21-425а14 Верховний Суд України виклав правову позицію, відповідно до якої невиконання контролюючим органом вимог закону щодо порядку призначення та проведення перевірок призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

У зв'язку з викладеним, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що проведена перевірка не має правових наслідків, а складений за наслідками такої перевірки акт не може вважатися належними та допустимим доказом порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Оскільки в обґрунтування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення покладені висновки акта камеральної перевірки №5013/26-56-11-01-18 від 12.11.2015, то оскаржуване податкові повідомлення-рішення прийняте протиправно, у зв'язку з чим позов про його скасування підлягає задоволенню, що і було вірно враховано судом першої інстанції при винесені рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надані докази, які є у справі, були оцінені колегією суддів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Крім того, було оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що відповідає вимогам ст. 86 КАС України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 грудня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 28.02.2017.

Головуючий суддя Шурко О.І.

Судді: Степанюк А.Г.

Василенко Я.М.