Постанова № 65282657, 06.03.2017, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 березня 2017 року м. Чернігів Справа № 825/252/17

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Бородавкіної С.В.

за участі секретаря - Гайдука С.В.,

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

представників відповідача - Тарасенка О.М., Масенка О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернігівського прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1.) звернувся до суду з адміністративним позовом до Чернігівського прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (далі - Прикордонний загін) та, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить:

- визнати дії відповідача щодо не виплати йому індексації грошового забезпечення за липень 2015 року - грудень 2016 року протиправними;

- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з липня 2015 року по грудень 2016 року;

- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому недоплачену частину грошової допомоги на оздоровлення за 2016 рік в сумі 3 106,50 грн. та матеріальну допомогу за 2015-2016 роки, яка складає 7 882,00 грн.;

- стягнути в відповідача на його користь моральну шкоду за невиплату індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби в сумі 28 800,00 грн.?

Свої позовні вимоги мотивує тим, що нарахування йому грошового забезпечення відповідачем проводилося не в повному обсязі та своєчасно не доводилось з яких видів воно складається.

Так, відповідно до вимог Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям ДПС України, розмір матеріальної допомоги визначається, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, на яке військовослужбовець має право згідно із законодавством України на день звернення. Розмір його фактичного грошового забезпечення на час звернення за матеріальною допомогою в травні 2016 року складав 5928,00 грн., однак матеріальну допомогу відповідач нарахував в сумі 760,00 грн., різниця складає 5 168,00 грн. В серпні 2015 року його грошове забезпечення складало 3 479,00 грн., але фактично йому виплачено матеріальну допомогу в сумі 760,00 грн., різниця в недоплаті складає 2714,00 грн. Тобто, на його думку, за 2015-2016 роки відповідачем недоплачено йому матеріальної допомоги на суму 7882,00 грн.

Крім того, грошова допомога на оздоровлення за 2016 рік була виплачена в сумі 5177,50 грн., а повинна була бути виплачена в розмірі місячного грошового забезпечення, яке виплачувалося в розмірі 8284 грн. Таким чином, різниця в недоплаті вказаної допомоги складає 3106,50 грн.

Протягом 2015-2016 років грошове забезпечення йому, як і іншим військовослужбовцям частини, виплачувалось в різних розмірах у зв'язку із змінами в порядку його нарахування, але індексацію грошового забезпечення позивачу не нараховували. Однак, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці і її проведення, у зв'язку зі зростанням споживчих цін, є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Також зазначив, що незаконні дії відповідача призвели до приниження його честі, гідності, а також ділової репутації, порушення нормальних життєвих зв'язків, унеможливилось продовження активного громадського життя, порушились стосунки з оточуючими людьми. Своїми незаконними діями відповідач обмежив його право на своєчасне отримання грошового забезпечення в повному обсязі, внаслідок чого він був змушений вживати надмірний максимум зусиль щоб забезпечити мінімальні потреби, які потрібні для існування як його особисто так і сім'ї. Все вищенаведене відобразилося на стані здоров'я позивача та призвело до страждань. Зазначив, що розрахунок матеріальної шкоди був розрахований відповідно до методики проф. Ерделевського О.М.

Позивач та його представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити у повному обсязі.

Представники відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнали, просили відмовити в їх задоволенні, надали письмові заперечення та пояснили, що грошова допомога для оздоровлення за 2016 рік ОСОБА_1 була нарахована в сумі 5 177,50 грн. та виплачена в листопаді 2016 року в сумі 5 099,84 грн., з врахуванням утримання військового збору в розмірі 1,5%, відповідно до наказу Чернігівського прикордонного загону від 14.11.2016 № 560-КП.

Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань ОСОБА_1 була нарахована в сумі 760,00 грн. та виплачена в серпні 2015 року в сумі 748,60 грн., з врахуванням утримання військового збору в розмірі 1,5%. В 2016 році вказана допомога була нарахована в сумі 760,00 грн. та виплачена в травні 2016 року в сумі 748,60 грн., з врахуванням утримання військового збору в розмірі 1,5%.

Також зазначили, що кошторисними призначеннями Державної прикордонної служби України з липня 2015 року не передбачена виплата індексації грошових доходів персоналу. Тому, позивачу індексація з липня 2015 року не нараховувалась. У 2016 році індексація грошових доходів персоналу Державної прикордонної служби України не проводилась з вищевказаних причин. При цьому зауважили, що потреба до розпорядника вищого рівня, а саме Адміністрації Держприкордонслужби надавалась щомісячно, але через відсутність фінансових ресурсів видатки на проведення індексації грошового забезпечення не здійснювались.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги мають бути задоволені частково, виходячи з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Державній прикордонній службі України (Чернігівський прикордонний загін) на посаді прапорщика, відповідно до контракту від 09.07.2016, укладеного між позивачем та начальником Чернігівського прикордонного загону підполковником Тимчуком І.Ф. Строк дії контракту - до 08.07.2020 (а.с. 115-116).

Відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, наказом начальника Прикордонного загону від 14.11.2016 № 261-ос, прапорщика ОСОБА_1, старшого техніка групи пожежної безпеки відділу персоналу, було звільнено з військової служби згідно п «и» (у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем) частини 6 (із застосуванням частини 8) статті 26 в запас, з 01.12.2016.

Наказом начальника Прикордонного загону від 14.12.2016 № 287-ос ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу загону, всіх видів забезпечення. Відповідно до вищевказаного наказу із позивачем здійснено розрахунок при звільненні. Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у 2016 році виплачена. Грошова допомога для оздоровлення за 2016 рік виплачена(а.с. 10).

Як вбачається із довідки про доходи від 14.12.2016 № 662, ОСОБА_1 в травні 2016 року було нараховано матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань в сумі 760,00 грн. та в листопаді 2016 року грошову допомогу для оздоровлення в сумі 5177,50 грн. (а.с. 45).

Відповідно до довідки відповідача, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань була виплачена позивачу в серпні 2015 року в сумі 760,00 грн. Виплата індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 не здійснювалась з липня 2015 року, оскільки вказані видатки не були передбачені кошторисними призначеннями Державної прикордонної служби України (а.с. 51).

Вважаючи виплату Прикордонним загоном матеріальної допомоги для оздоровлення в 2016 році, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань в 2015 - 2016 роках на вищевказаному рівні, та невиплату з липня 2015 року по грудень 2016 року індексації грошового забезпечення, ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Згідно із ч. 1 ст. 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. У зв'язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.

Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання праці військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх трудових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2011-XII).

Так, частинами 1-4 ст. 9 Закону № 2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України визначені в Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 № 425, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 18.06.2008 за № 537/15228 (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Інструкція).

Розділом 3.6 Інструкції врегульовано питання нарахування та виплати військовослужбовцям вищевказаної категорії, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Так, відповідно до п. 3.6.1 Інструкції військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) за рішенням начальника (командира) органу Держприкордонслужби може надаватися у межах фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисі органу Держприкордонслужби, один раз на рік матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Матеріальна допомога надається військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) на підставі рапорту, який подається по команді.

Питання виплати матеріальної допомоги розглядається комісією, склад якої затверджується наказом начальника (командира) органу Держприкордонслужби. Рішення комісії оформляється протоколом, який затверджується начальником (командиром) органу Держприкордонслужби, і разом з рапортами військовослужбовців, наявними підтвердними документами передається до фінансово-економічного підрозділу для виплати матеріальної допомоги.

Матеріальна допомога військовослужбовцям надається за місцем штатної служби (п. 3.6.2 Інструкції).

Згідно із п. 3.6.3 Інструкції розмір матеріальної допомоги визначається, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, на яке військовослужбовець має право згідно із законодавством України на день звернення.

Наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 02.02.2015 № 19 «Про грошове забезпечення (заробітну плату) військовослужбовців (працівників) Державної прикордонної служби України у лютому - грудні 2015 року» встановлено, що військовослужбовцям (крім Адміністрації Державної прикордонної служби України та розвідувального органу Адміністрації Держприкордонслужби України) один раз на рік надавати матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових низань у розмірі посадового окладу, передбаченого штатом на день звернення про її надання (п. 8 Наказу) (а.с. 130-132).

Аналогічні положення містяться в п. 6 наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 06.06.2016 № 493-ос «Про грошове забезпечення (заробітну плату) військовослужбовців (працівників) Державної прикордонної служби України у 2016 році» (а.с. 127-129).

З аналізу наведеного вбачається, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань надається у межах фонду грошового забезпечення в розмірі посадового окладу військовослужбовця на день звернення.

Судом встановлено, що в 2015 - 2016 роках, за наслідками розгляду поданих військовослужбовцями, в тому числі і прапорщиком ОСОБА_1, рапортів щодо виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, комісією Чернігівського прикордонного загону було прийнято рішення про виплату їм вищевказаної допомоги при наявності коштів у порядку як розглядались рапорти.

Зазначені рішення оформлені протоколами засідання Комісії: від 14.08.2015 № 9 (затверджений т.в.о. начальника Чернігівського прикордонного загону підполковником Марчем М.Б.) та від 16.05.2016 № 5 (затверджений начальником Чернігівського прикордонного загону полковником Тиркаловим С.А.) (а.с. 63-64, 66-69).

Відповідно до довідок відповідача про розмір та види грошового забезпечення ОСОБА_1, протягом 2015-2016 років посадовий оклад позивача становив 760,00 грн. (а.с. 65, 70), що узгоджується із схемою посадових окладів осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного суд зазначає, що ОСОБА_1 протягом оскаржуваного періоду мав право на отримання допомоги для вирішення соціально-побутових питань в розмірі посадового окладу, тобто - 760,00 грн.

Як встановлено судом та не заперечувалось сторонами в судовому засіданні, ОСОБА_1 у 2015 - 2016 роках отримав вищевказану допомогу саме у зазначеному розмірі, що узгоджується із вимогами діючих нормативно-правових актів, а тому в задоволенні позовних вимог щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену частину допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2015-2016 роки в сумі 7882,00 грн., слід відмовити.

Розділом 3.7 Інструкції врегульовано порядок нарахування та виплати військовослужбовцям Державної прикордонної служби України допомоги для оздоровлення.

Відповідно до пунктів 3.7.1 та 3.7.2 Інструкції військовослужбовцям один раз на рік надається допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям за їх рапортом за місцем штатної служби на підставі наказу начальника (командира) органу Держприкордонслужби, а начальникові (командирові) - на підставі наказу вищого начальника (командира) із зазначенням у ньому розміру допомоги.

Згідно із п. 3.7.4 Інструкції розмір допомоги для оздоровлення визначається, виходячи з посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно із законодавством на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02.02.2016 № 73 «Про затвердження Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.02.2016 за № 217/28347, встановлено, що винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення та інших одноразових виплат (п. 8) (а.с. 113-114).

Судом встановлено, що нарахування грошової допомоги для оздоровлення прапорщику ОСОБА_1 було здійснено відповідачем в листопаді 2016 року на підставі наказу начальника Чернігівського прикордонного загону від 14.11.2016 № 560-кп «Про виплату грошової допомоги для оздоровлення за 2016 рік», виходячи з розміру його місячного грошового забезпечення станом на дату видання наказу (а.с. 71-73).

Відповідно до довідки Чернігівського прикордонного загону, розмір грошового забезпечення позивача, на момент нарахування та виплати йому грошової допомоги для оздоровлення, складав 8284,00 грн. (а.с. 74). При цьому, як вбачається із вказаної довідки, даний розрахунок здійснено з врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60 % від місячного грошового забезпечення (3106,50 грн.), яка відповідно до вимог Наказу № 73 не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення допомоги на оздоровлення.

Таким чином, розмір грошового забезпечення ОСОБА_1, з урахуванням якого має здійснюватись нарахування та виплата йому допомоги на оздоровлення, станом на 14.11.2016 становив 5177,50 грн.: 760,00 грн. (посадовий оклад) + 60,00 грн. (оклад за військовим званням) + 205,00 грн. (надбавка за вислугу років 25 % від посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням) + 922,50 грн. (надбавка за виконання особливо важливих завдань під час проходження служби 90 % від посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та вислуги років) + 114,00 грн. (надбавка за особливі умови служби, пов'язані з підвищеним ризиком для життя 15 % від посадового окладу) + 3116,00 грн. (премія 410 % від посадового окладу).

Як встановлено судом та не заперечувалось сторонами в судовому засіданні, ОСОБА_1 у 2016 році отримав вищевказану допомогу саме у зазначеному розмірі, що узгоджується із вимогами діючих нормативно-правових актів, а тому в задоволенні позовних вимог щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену частину допомоги на оздоровлення за 2016 рік в сумі 3106,50 грн., слід відмовити.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними дій відповідача в частині невиплати йому індексації грошового забезпечення з липня 2015 року по грудень 2016 року та зобов'язання нарахувати та виплатити вказані кошти суд зазначає таке.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Абзацом другим ч. 3 ст. 9 Закону України № 2011-ХІІ встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Індексація грошового забезпечення військовослужбовцям здійснюється в порядку та розмірах, установлених законодавством (п. 1.9 Інструкції).

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1282-ХІІ).

Статтею 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до статей 4, 6 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі Порядок № 1078).

Згідно з п. 1-1 Порядку № 1078 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (у 2016 році - 103 відсотка).

Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Відповідно до п. 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

За змістом п. 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Пунктом 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.

Відповідно до п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (вказана норма застосовується із 01.12.2015).

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Суд звертає увагу, що відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що нормами Закону № 1282-ХІІ та Порядку № 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Пунктом 6 Порядку № 1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов'язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. В Законі йдеться про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено у судовому засіданні, Чернігівським прикордонним загоном протягом липня 2015 року - грудня 2016 року надсилалася до Адміністрації Держприкордонслужби України інформація про потребу відкритих асигнувань (а.с. 75, 77, 79, 81, 83, 85, 87, 89, 91, 93, 95, 97, 99, 101, 103, 105, 107, 109) і у зв'язку із відсутністю відповідних видатків на проведення індексації грошового забезпечення (а.с. 76, 78, 80, 82, 84, 86, 88, 90, 92, 94, 96, 98, 100, 102, 104, 106, 108, 110) вказані кошти ОСОБА_1 не виплачувались.

Проте, суд вважає необґрунтованими посилання представників відповідача на вказану обставину, оскільки відсутність на рахунках Чернігівського прикордонного загону коштів для виплати індексації грошового забезпечення не є само по собі належним доказом неможливості здійснення вказаних виплат. Так, відповідачем не надано суду доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується Чернігівський прикордонний загін, кошти на індексацію грошового забезпечення відсутні.

Враховуючи наведене суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 у вищевказаній частині мають бути задоволені.

Щодо стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 моральної шкоди за невиплату індексації грошового забезпечення в сумі 28800,00 грн. суд виходить з такого.

Згідно із ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає:

- у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

- у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Тобто, заподіяна моральна шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.

Згідно з п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди обов'язковому з'ясуванню підлягає наявність такої шкоди.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до п. 9 вищевказаної постанови, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Отже, позивач повинен довести, що порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Частиною 1 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

При визначенні розміру моральної шкоди суд має враховувати протиправність діяння відповідача, яким заподіяно моральну шкоду та наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, проте в судовому засіданні не було доведено настання моральних та душевних страждань у позивача саме з вини Чернігівського прикордонного загону.

Позивач не надав суду жодних доказів того, що ним дійсно було перенесено значні душевні потрясіння, стрес, моральні страждання. Суд не має відомостей про душевний стан позивача, про наявність у нього психічних розладів чи депресивного стану, які спричинені протиправними діями відповідача. Так, ОСОБА_1 лише зазначив, що у зв'язку із не нарахуванням та невиплатою індексації грошового забезпечення з липня 2015 року по грудень 2016 року, він зазнав моральних страждань.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що посилання ОСОБА_1 на Методику встановлення заподіяння моральної шкоди та метод оцінки розміру компенсації спричинених страждань, розроблену проф. Ерделевського О.М., як таку на підставі якої позивачем здійснено розрахунок моральної шкоди є необґрунтованим, оскільки 29.01.2016 прийнято рішення про припинення її застосування, що підтверджується інформацією на офіційному сайті Міністерства юстиції України в реєстрі методик проведення судових експертиз (http://rmpse.minjust.gov.ua/search).

Враховуючи вищевикладене, у задоволені вимоги про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 моральної шкоди за невиплату індексації грошового забезпечення в сумі 28800,00 грн. слід відмовити.

Щодо вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Чернігівського прикордонного загону на його користь витрат на правову допомогу, суд вважає, що їх необхідно задовольнити частково, враховуючи таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 87 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 87 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на правову допомогу; витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням.

Згідно із ч. 1 та ч. 3 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Витрати на правову допомогу - це витрати сторін та третіх осіб, які вони несуть у зв'язку із оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця у галузі права, котрі беруть участь у справі.

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною і особою, яка надає правову допомогу.

При цьому, суд звертає увагу, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам - наприклад, особисті розписки адвоката про одержання авансу.

До складу витрат включаються лише фактично сплачені стороною або її представником (а не будь-ким) витрати.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 01.10.2002 по справі № 30/63, в якій зазначено, що судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Статтею 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» передбачено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Таким чином, з системного аналізу положень статей 87, 90, 94 Кодексу адміністративного судочинства України, статті 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» вбачається, що до витрат пов'язаних з розглядом справи в адміністративному процесі (зокрема в частині витрат на правову допомогу) відносяться витрати понесені стороною у судовому засіданні під час судового розгляду справи.

Водночас судовий розгляд справи складається із кількох етапів, зокрема: відкриття провадження у справі та підготовче провадження; розгляд справи по суті; судові дебати; винесення і проголошення рішення.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що компенсація витрат на правову допомогу може бути проведена тільки у тих випадках, якщо вона полягала в участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді - в межах судового розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 на підтвердження понесених витрат на правову допомогу було надано: договір про надання правової допомоги від 31.01.2017, акт виконаних робіт від 17.02.2017 та копію квитанції до прибуткового касового ордера від 16.02.2017 № 40 на суму 12 500,00 грн. (а.с. 22-23, 26, 27).

Відповідно до змісту акту виконаних робіт, позивачу була надана правова допомога шляхом: надання усної юридичної консультації (7 год) - 2100,00 грн., складання процесуальних документів по даній адміністративній справі (15 год) - 4500,00 грн., підготовка до судових засідань по даній справі (8 год) - 2400,00 грн., час прибуття та участь в судових засіданнях (4 год) - 1200,00 грн., підготовка, консультація позивача до участі в судовому засіданні першої інстанції (8 год) - 2300,00 грн. Всього: 12 500,00 грн. (42 год).

Однак, суд звертає увагу, що судові витрати, в тому числі на правову допомогу, повинні бути пов'язані тільки з розглядом конкретної адміністративної справи, що розглядається судом, і за надання правової допомоги за визначених законом обставин. До списку доказів, які необхідно подати суду для підтвердження понесеного розміру судових витрат, необхідно долучати розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, а також докази того, що на виконану роботу була затрачена саме така кількість годин, як заявлено, оскільки у суду виникне обґрунтований сумнів щодо можливого завищення витраченого часу для виконання тієї чи іншої роботи.

Разом з тим, надання правової допомоги у вигляді правових консультацій, вивчення, складання та подача процесуальних документів не підлягають компенсації (відшкодуванню) як правова допомога відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, як вбачається зі змісту долученого до матеріалів справи акту виконаних робіт, його складено за наслідками надання ОСОБА_1 правової допомоги щодо скасування наказу про звільнення і наказу про включення зі списків частини, відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Однак, предметом розгляду справи № 825/252/17 було стягнення з Чернігівського прикордонного загону невиплачених коштів.

Враховуючи вищенаведене суд вважає, що ОСОБА_1 має бути компенсовано витрати на участь представника в судовому засіданні. При цьому суд звертає увагу, що в акті виконаних робіт суб'єктом надання правової допомоги вказано 4 год участі, однак, відповідно до журналів судових засідань, ОСОБА_2 був присутній в судових засіданнях 2 год. 39 хв.: 21.02.2017 з 10:05 до 11:10 (а.с. 52-55), 02.03.2017 з 09:47 по 10:35 (а.с. 123-125) та 06.03.2017 з 10:20 до 11:04 (а.с. 140-141).

Законом встановлений граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу, який може бути стягнутий з суб'єкта владних повноважень, а у разі задоволення позову, суд вважає, що право позивача на компенсацію понесених витрат на правову допомогу не є абсолютним та може бути обмеженим з урахуванням вимог розумності та справедливості.

Так, година участі адвоката в судовому засіданні складає 640,00 грн. (1600,00 грн. * 40%), що з урахуванням фактичного часу участі представника в судовому засіданні складає 1493,33 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Враховуючи вищенаведене суд вважає, що ОСОБА_1 має бути компенсовано за рахунок бюджетних асигнувань Чернігівського прикордонного загону витрати на правову допомогу в сумі 373,33 грн., пропорційно до однієї задоволеної вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення з липня 2015 року по грудень 2016 року та похідної від неї вимоги щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за вищевказаний період.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 має бути задоволений частково.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись статтями 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Чернігівського прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з липня 2015 року по грудень 2016 року.

Зобов'язати Чернігівський прикордонний загін Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з липня 2015 року по грудень 2016 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Чернігівського прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ 14321765) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) витрати на правову допомогу в сумі 373 (триста сімдесят три) грн. 33 коп.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167,186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя С.В. Бородавкіна