Рішення № 65279845, 30.01.2017, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/36671/14-ц

Категорія 18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(ЗАОЧНЕ)

30 січня 2017 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Москаленко К.О.,

при секретарі - Козачук К.П., Ольховській М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Омега Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про визнання договорів факторингу недійсними в частині передачі боргу по кредитному договору,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом до відповідачів, в якому просить визнати недійсним договір про передачу прав за іпотечним договором від 28.11.2012, укладений між ТОВ «ФК» Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи».

Протягом розгляду справи позивач неодноразово змінював підстави позову, подавши відповідні заяви, в останній редакції заяви просив: визнати недійсним договір факторингу №15 від 28.11.2012, укладений між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» в частині передачі боргу по кредитному договору № 0101/0608/88-157, укладений між позивачем та ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Омега Банк» від 26.06.2008; визнати недійсним договір факторингу від 28.11.2012, укладений між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» в частині передачі боргу по кредитному договору № 0101/0608/88-157, укладений між позивачем та ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Омега Банк» від 26.06.2008.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що вказані договори факторингу укладені всупереч вимогам ст. ст. 203, 215 ЦК України, оскільки не відповідають положенням п.2 ст.1 міжнародного договору, п.п.2,1 Розпорядження Держфінпослуг №231 від 03.04.2009, ст. 12 Конвенції про міжнародний факторинг», ст. 512, ст.1083 ЦК України. Зокрема, посилається на відсутність у ПАТ «Сведбанк» підстав відповідно до п.2 ст.1 Конвенціїї про міжнарожний факторинг для відступлення права вимоги за споживчим кредитним договором фактору ТОВ «ФК «Вектор Плюс», а також на відсутність у ПАТ «Сведбанк» дозволу на передачу прав вимоги за кредитним та іпотечним договорами ТОВ «ФК «Вектор Плюс», що не відповідає п.2.6.4 договору факторингу. Крім того, зазначає, що договір про відступлення прав за іпотечним договором від 28.11.2012, укладений між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та договір про передачу прав за іпотечним договором від 28.11.2012, укладений між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» є нікчемними, оскільки порушують публічний порядок.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав в повному обсязі, посилаючись на викладені в ньому обставини та доводи, просив позов задовольнити, проти заочного розгляду не заперечив.

Відповідачі ПАТ «Омега Банк», ТОВ «ФК «Вектор Плюс», ТОВ «Кредитні ініціативи», повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи в судове засідання своїх уповноважених представників не направили та не повідомили про причини їх неявки, заяв про розгляд справи за їх відсутності до суду не надходило, разом з тим від представника відповідача ПАТ «Омега Банк» до суду надійшли письмові заперечення, згідно яких останній просив відмовити у задоволенні позову. Заперечуючи проти задоволення позову представник ПАТ «Омега Банк» зазначив, що при укладенні договору факторингу сторони діяли правомірно з дотриманням всіх вимог чинного законодавства для укладення такого договору.

За вказаних обставин, суд на підставі ч.4 ст. 169, ч.1 ст.224 ЦПК України, з огляду на відсутність заперечень представника позивача, визнавши причини неявки відповідачів, які не направили до суду своїх уповноважених представників, неповажними, визнав можливим провести заочний розгляд справи, у відсутність відповідачів, та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі даних та доказів, які вважає достатніми для правильного вирішення справи.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами шляхом дослідження письмових доказів в матеріалах справи, надходить до наступних висновків.

Як встановлено судом, 26.06.2008 між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Омега Банк», та позивачем було укладений кредитний договір №0101/0608/88-157. 28.11.2012 між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» було укладено договір факторингу № 15, відповідно до якого банк відступив Фактору свої права вимоги заборгованості по кредитному договору №0101/0608/88-157 від 26.06.2008, укладений з боржником, право на вимогу якої належить банку на підставі документації. 28.11.2012 між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено договір факторингу, відповідно до якого право вимоги за зобов'язаннями, які виникли у ОСОБА_1 за кредитним договором №0101/0608/88-157 від 26.06.2008 відступлено ТОВ «Кредитні ініціативи». Крім того, рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21.11.2014, яке станом на час розгляду справи набрало законної сили, вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи» про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за вказаним кредитним договором, були задоволені повністю- в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №0101/0608/88-157 від 26.06.2008 в розмірі 366 146 грн. 75 коп., а саме: за кредитом - 321 611 грн. 97 коп., по відсотках - 38 389 грн. 27 коп., пені - 6 145 грн. 51 коп. звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1. (т.1 а.с. 14-16, 19-26, т.2 а.с.132-136, 154-152)

Відповідно до ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є: свобода договору та свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.

Статтею 6 ЦК України закріплено принцип свободи договору, який передбачає право суб'єкта цивільного права на укладення й інших договорів, прямо не передбачених актами цивільного законодавства, але відповідають загальним засадам цивільного законодавства. Сторони договору мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Статтею 512 ЦК України встановлено, що кредитор у зобов'язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 513 ЦК України передбачено, що правочин щодо зміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частина 1 статті 516 ЦК України передбачає, що зміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1ст. 517 ЦК України передбачено, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.

Відповідно до ст.1079 ЦК України сторонами договору факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Згідно ст. 1080 ЦК України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов'язань або відповідальності перед боржником у зв'язку з порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.

Відповідно до ст. 1083 ЦК України наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо договором факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, воно здійснюється відповідно до положень цієї глави.

Визнання правочину недійсним у судовому порядку можливо з підстав недодержання стороною (сторонами) в момент його вчинення вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст.203 ЦК України(ч.1 ст. 215 цього кодексу).

Обгрунтовуючи позов позивач посилається на невідповідність оспорюваних договорів вимогам п.2 ст.1 Конвенціїї про міжнародний факторинг, відповідно до якого ПАТ «Сведбанк» на мало законних підстав відступати права вимоги, зокрема, за споживчим кредитним договором фактору ТОВ «ФК «Вектор Плюс», п.п.2,1 Розпорядження Держфінпослуг №231 від 03.04.2009, ст. 12 Конвенціїї про міжнародний факторинг, ст. 512, ст.1083 ЦК України, відповідно до яких ТОВ «ФК «Вектор Плюс» не мало права без попереднього дозволу передавати право вимоги за кредитними договорами ТОВ «Кредитні ініціативи», а також посилається на відсутність у ТОВ «Кредитні ініціативи» відповідної генеральної ліцензії НБУ на здійснення валютних операцій.

Відповідно до п.11) ч.1 ст.4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг є фінансовою послугою, право надавати яку відповідно до ч.5 ст.5 цього Закону мають фінансові установи з урахуванням вимог Цивільного кодексу України і цього Закону.

Згідно з ч.2 ст.5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» виключне право або інші обмеження щодо надання окремих фінансових послуг установлюються законом про діяльність відповідної фінансової установи та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг. При цьому ні ЦК України, ні цей Закон не містять будь-яких обмежень щодо складу осіб, відносно яких може бути відступлено право вимоги.

Посилання позивача та його представника на п.п.1.2. розпорядження №231 від 03.04.2009 Держкомфінпослуг в чинній на момент укладення оспорюваного договору редакції, відповідно до якої у фактора немає прав на придбання права відступної вимоги до фізичної особи не суб'єкта господарювання суд не приймає до уваги, з огляду на те, що вказана норма не відповідала вимогам ч.5 ст.5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» як акту вищої юридичної сили і виключена з розпорядження.

Щодо посилань позивача та його представника на порушення п.2 ст.1 Конвенціїї про міжнародний факторинг, відповідно до якого для цілей цієї Конвенції "договір факторингу" означає договір, укладений між однієюстороною (постачальником) та іншою стороною (фактором), відповідно до якого: (a) постачальник відступає або може відступати фактору право грошової вимоги, яке випливає з договорів купівлі-продажу товарів, укладених між постачальником та його покупцями (боржниками), крім договорів купівлі-продажу товарів, придбаних в першу чергу для їхнього особистого, сімейного або домашнього використання та ст. 12 вказаної Конвенції, відповідно до якої ця Конвенція не застосовується до подальшого відступлення права грошової вимоги, яке забороняється за умовами договору факторингу, а тому, на думку позивача та його представника, ПАТ «Сведбанк» на мало законних підстав відступати права вимоги, зокрема, за споживчим кредитним договором фактору ТОВ «ФК «Вектор Плюс», то суд вважає їх безпідставними та такими, що грунтуються на власний розсуд та власному припущенні, оскільки вказана норма не містить обмежень щодо укладення оспорюваних договорів і умовами договору факторингу №15 від 28.11.2012 не передбачено заборону подальшого відступлення права грошової вимоги.

По суті посилань позивача та його представника на відсутність у ТОВ «Кредитні ініціативи» ліцензії на здійснення валютних операцій, то слід зазначити, що відповідно до змісту терміну «валютні операції» та положень Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» самі по собі операції за договором факторингу не є валютними операціями, адже не пов'язані з переходом права власності на валютні цінності чи користування ними або використання у будь-який спосіб. Право вимоги заборгованості за кредитним договором як предмет договору факторингу не є валютною операцією, а тому відсутність у сторони договору ліцензії на здійснення валютних операцій не має правового значення для укладення договору факторингу кредитної заборгованості за валютним кредитним договором.

Судом не приймаються до уваги як безпідставні доводи позивача та його представника про те, що оспорювані договори були укладені всупереч п.2.6.4 договору факторингу, без попереднього дозволу Спостережної Ради ПАТ «Сведбанк», що не відповідає ст.ст.512, 1083 ЦК України, оскільки по суті ці доводи базуються на власний розсуд та суб'єктивному тлумаченні положень вказаних норм та умов договору факторингу.

Як встановлено судом, кредитним договором не передбачено будь-яких обмежень про відступлення прав вимоги та заміни кредитора, а тому згода боржника на заміну кредитора законом не вимагається.

Твердження представника позивача про нікчемність договору про відступлення прав за іпотечним договором від 28.11.2012, укладений між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та договору про передачу прав за іпотечним договором від 28.11.2012, укладений між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи», оскільки порушують публічний порядок суд вважає безпідставними, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1,2 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Разом з тим, позивачем та його представником суду не надано доказів того, що вказані договори про відступлення прав за іпотечним договором укладені з метою порушення інтересів держави і суспільства, у сторін договорів був намір порушити публічний порядок, доказів наявності вини в намірі порушити публічний порядок, а також доказів незаконного заволодіння предметом іпотеки.

Статтею 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу ч. 1ст. 628ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс», а також ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» домовились з усіх істотних умов та уклали договір факторингу № 15 від 28.11.2012 та договір факторингу від 28.11.2012 в письмовій формі.

Суд вважає, що договір факторингу № 15 від 28.11.2012 та договір факторингу від 28.11.2012 відповідають вимогам законодавства, були спрямовані на реальне настання наслідків обумовлених ним, на виконання умов цього договору, банк передав фактору всю необхідну документацію, а фактор - ТОВ «ФК «Вектор Плюс» на виконання п.3.3 Договору оплатив ціну продажу.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що оспорювані договори факторингу не можуть бути визнані недійсними, оскільки в момент їх вчинення сторонами були дотримані всі вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину відповідно до ст. 203 ЦК України. Договори факторингу відповідають вимогам законодавства, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст.6,203,215,512,514,516,517,627,1077-1086 ЦК України, ст. ст.3 - 14,60,88,209,213- 215, 223, 224-226, 292, 294 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Омега Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про визнання договорів факторингу недійсними в частині передачі боргу по кредитному договору, - відмовити.

Заочне рішення суду може бути переглянута судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Згідно загального порядку оскарження, дане рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається Апеляційному суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва.

Заочне рішення суду набирає законної сили відповідно до загального порядку, встановленого ЦПК України, згідно якого рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Печерського

районного суду м.Києва К.О. Москаленко