Окрема думка судді № 65278315, 06.03.2017, Апеляційний суд Запорізької області

"06" березня 2017 р.

Окрема думка

судді Апеляційного суду Запорізької області Булейко О.Л. стосовно ухвали Апеляційного суду Запорізької області від 6 березня 2017 року у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 за фактом вчинення кримінальних правопорушень передбачених ч.1 ст. 115, ч.2 ст.421 КК України.

Апеляційним судом Запорізької області розглядалося провадження 11кп/778/534/17 ЄУ№327/2/17 за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні - прокурора військової прокуратури Запорізького гарнізону на ухвалу Розівського районного суду Запорізької області від 05.01.2017, якою було повернуто прокурору клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру щодо ОСОБА_1 у кримінальному провадженні за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч.1 ст.115, ч.2 ст.421 КК України.

На стадії апеляційного розгляду, прокурором у кримінальному провадженні було внесене клопотання про продовження строку запобіжного заходу ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 у вигляді поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають його небезпечну поведінку.

Оскільки більшість суддів апеляційного суду проголосували за задоволення вищевказаного клопотання прокурора у кримінальному провадженні, я вважаю за необхідне скористатися правом, передбаченим ч.3 ст. 375 КПК України і висловити окрему думку стосовно повноважень апеляційного суду на стадії вирішення питання про повернення клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру вирішувати питання про продовження запобіжного заходу.

На моє переконання, апеляційний суд, отримавши кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 для розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду, якою було повернуто клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру не мав процесуального права вирішувати інші, не передбачені законом питання на даній стадії процесу.

Відповідно до положень ст.508 КПК України застосування запобіжних заходів, до особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру здійснюється за загальними правилами передбаченими цим кодексом.

Згідно з ч. 1 ст.131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Порядок, підстави і загальні принципи застосування запобіжних заходів регулюються главою 18 КПК України, а саме 176-206 КПК України. За змістом ч.4 ст.176 запобіжні заходи підчас досудового розслідування застосовуються слідчим суддею за клопотанням слідчого погодженого з прокурором або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження судом за клопотанням прокурора.

Розглядаючи клопотання процесуального прокурора про продовження тримання запобіжного заходу, суд апеляційної інстанції вийшов за межі своєї компетенції, формально підійшов до розгляду клопотання, порушуючи при цьому засади кримінального провадження.

Більшість суддів апеляційного суду дійшла висновку про необхідність розгляду вказаного клопотання з огляду на положення ст.331 КПК України, відповідно якого, суд зобовязаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Разом з тим положення цієї норми застосовується на стадії судового розгляду кримінального провадження.

Виходячи із загальних принципів та підстав для застосування запобіжного заходу, як було зазначено вище, запобіжний захід обирається на певних стадіях кримінального процесу, слідчим суддею, чи судом.

Стадії кримінального процесу це відносно самостійні частини процесу, кожна із яких має власні завдання, специфічне коло учасників і процесуальних засобів діяльності, проходить притаманні тільки для неї етапи і завершаються прийняттям певного рішення, яким вона, як правило, трансформується в наступну стадію. Діяльність кожної стадії здійснюється на підставі загальних положень, притаманних тільки їй.

За матеріалами кримінального провадження, 3 січня 2017 року на адресу Розівського районного суду Запорізької області надійшло клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру щодо ОСОБА_1 у кримінальному провадженні за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч.1 ст.115, ч.2 ст.421 КК України.

Ухвалою Розівського районного суду Запорізької області від 05.01.2017 року клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру щодо ОСОБА_1 у кримінальному провадженні за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч.1 ст.115, ч.2 ст.421 КК України повернуто прокурору.

Судове провадження регулюється розділом 4 КПК. На моє переконання, вважати вказане кримінальне провадження таким, яке знаходиться в провадженні суду не можна, так як клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру по суті місцевим судом не розглядалося, і на стадії підготовчого судового засідання було повернуто прокурору. Відтак фактично провадження знаходиться на стадії досудового розслідування. З огляду на це, на мою думку питання про продовження строку запобіжного заходу мало б вирішуватися слідчим суддею місцевого суду за клопотанням слідчого погодженим із прокурором, або за клопотанням прокурора.

Таким чином, апеляційний суд, виходячи із стадійності кримінального процесу, певного кола учасників стадій процесу, уразливого стану ОСОБА_2, який перебуває у спеціальному медичному закладі, вирішуючи питання щодо законності і обґрунтованості ухвали суду про повернення прокурору клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру, не міг вирішувати питання про продовження строку запобіжного заходу.

У рішенні ЄСПЛ від 9 жовтня 2014 року «Чанєв проти України», яке є нормою права для судів, зверталася увага щодо недопустимості так званого «автоматичного» продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (у вказаному випадку продовження строку перебування особи у психіатричному закладі), тому клопотання про продовження запобіжного заходу мало б відповідати вимогам ст.ст.184, 199 КПК України а під час його розгляду прокурор мав би доводити обставини визначені ч.1 ст.194 КПК.

Однак подане клопотання про продовження строку запобіжного заходу не містило обовязкових елементів передбачених ст.184, ч.3 ст.199 КПК України, в ньому викладено виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, докази на підтвердження вини ОСОБА_1 і наведені обставини, які вказують на можливість застосування примусових заходів медичного характеру, однак не зазначено ризики зазначені у ст.177 КПК України і виклад обставин, що заявлені ризики не зменшились чи зявилися нові. У судовому засіданні прокурор не доводив, що застосування іншого більш мякого запобіжного заходу не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки особи щодо якої вирішується питання про продовження строку запобіжного заходу.

Суддя Апеляційного суду

Запорізької області ОСОБА_3