Рішення № 65278027, 07.03.2017, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 466/6712/15 Головуючий у 1 інстанції: Кавацюк В.І.

Провадження № 22-ц/783/1197/17 Доповідач в 2-й інстанції: Шумська Н. Л.

Категорія:27

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючий суддя Шумська Н.Л.

судді: Левик Я.А., Струс Л.Б.

секретар Бадівська О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним, -

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 10 жовтня 2016 року первісний позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_4 625 114, 93 грн. заборгованості за договором позики від 11 листопада 2011 року та 3654 грн. витрат по оплаті судового збору. Зустрічний позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір позики, який був укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 22 серпня 2013 року. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 551, 20 грн. витрат по оплаті судового збору.

Рішення оскаржила відповідач ОСОБА_2, вважає його незаконним та необґрунтованим, ухваленим при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, недоведеності обставин, які суд вважав встановленими, а також з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Скаргу мотивує тим, що суд не з'ясував суми боргу, яка існує між сторонами, які кошти були позичені. Окрім цього не було з'ясовано коли і за яких обставин були передані кошти ОСОБА_2, чи мало місце реальне передання коштів. В порушення вимог ст.10, 57, 60, 212 ЦПК України суд не надав належної правової оцінки зібраним у справі доказам, стягнув 40 000 грн. в той час коли письмового підтвердження такої позики немає. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову повністю.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є частково обґрунтованою.

Відповідно до ст.303 ЦПК оскаржуваною є частина рішення про задоволення позову ОСОБА_4 інша частина рішення, про задоволення зустрічного позову не оскаржувалась, тому апеляційним судом не переглядається.

Відповідно до вимог ст.ст.11, 59, 60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до вимог цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. При цьому кожна із сторін зобов»язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову повністю, суд першої інстанції допустив неповноту з»ясування обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи у частині стягнення 40 000 грн. в якості боргу за договором позики.

Відповідно до ст.1064 ЦК за договором позики одна сторона передає у власність другій стороні грошові кошти, а позичальник зобов»язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.

Договір позики укладається у письмові формі, якщо його сума перевищує у десять разів неоподатковуваний мінімум доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики може бути представлена розписка.

Однак, суд першої інстанції не дав належної оцінки факту відсутності письмового договору та розписки, що свідчить про відсутність належних доказів укладення договору позики в цій частині.

Пояснення позивача на судовому засіданні про те, що ОСОБА_2 визнавала борг у 40 000 грн. не відповідає матеріалам справи та змісту рішення суду першої інстанції, оскільки судом не застосовано ст..61 ЦПК, не віднесено обставину укладення договору позики між сторонами на 40 000 грн. до таких, що визнані сторонами і не потребують доказуванню.

Без дотримання вимог щодо визнання обставин, що мають значення у справі (ст..61 ЦПК) такими, що не потребують доказуванню, відсутні підстави звільнення від доказування. Позивач, відповідно до ст..57-60 ЦПК повинен довести на підставі належних і допустимих доказів, ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

Таким чином, судом першої інстанції допущено порушення, які відповідно до ч.1ст.309 ЦПК є безумовними підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

У цій частині колегія суддів приймає доводи апеляційної скарги як обґрунтовані, рішення суду слід скасувати, оскільки судом проведено розрахунки суми заборгованості, інфляційні втрати та 3% річних на суму боргу, яка розрахована помилково.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо виникнення у відповідача зобов»язання перед позивачем на підставі договору позики від 11.11.2011року (а.с.68), за яким ОСОБА_2 позичила у ОСОБА_5 12500дол. США, та 100000грн., разом 200000грн. на строк 1 рік.

Оскільки відповідач не виконала своїх зобов»язань за цим договором, вимоги позивача про стягнення боргу та притягнення до цивільної відповідальності за ст..625 ЦК частково обґрунтовані.

Застосовуючи ст..625 ЦК до позики у доларах США. суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального права, оскільки така відповідальність передбачена лише для позики, вираженій у національній валюті. Не врахував суд також правові позиції Верховного Суду України щодо застосування ст..625 ЦК до позик у іноземній валюті.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 192 ЦК іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Порядок та правила використання іноземної валюти на території України на сьогодні встановлені Декретом від 19 лютого 1993 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93), Правилами використання готівкової іноземної валюти на території України (затверджено постановою Правління Національного банку України (далі - НБУ) від 30 травня 2007 р. № 200; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 червня 2007 р. за № 656/13923), Положенням про порядок здійснення операцій з чеками в іноземній валюті на території України (затверджено постановою Правління НБУ від 29 грудня 2000 р. № 520; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21 лютого 2001 р. за № 152/5343) та іншими документами.

Згідно зі ст. 524 ЦК зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Разом з тим, незалежно від фіксації еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, згідно з частинами 1 та 2 ст. 533 ЦК грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Зважаючи на зміст зазначеної статті та беручи до уваги практику Європейського суду з прав людини, суди у разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті повинні зазначити в резолютивній частині рішення розмір суми, що підлягає стягненню у цій іноземній валюті з вказівкою на конвертацію цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу.

Верхом Судом наголошувалось, що беручи до уваги правову природу трьох процентів річних, передбачених ст. 625 ЦК, як особливої міри відповідальності, правильною є практика судів, які стягують їх виключно в національній валюті Україні - гривні.

Таким чином, судом застосовано відповідальність за знецінення грошей, яке відбувається через інфляційні процеси, не лише до національної валюти, а також і до іноземної валюти, що суперечить природі відповідальності, передбаченої ст.625 ЦК.

Апеляційним судом встановлено помилковість проведеного позивачем та судом першої інстанції розрахунку сум позовних вимог, проведено власний розрахунок, відповідно до умов договору позики, в межах вимог, які заявлені у суді першої інстанції. 100 000 (борг за договором позики) + 10828,99грн (3% річних за період, вказаний позивачем) + 89345,15грн. (інфляційні втрати за вказаний позивачем період) + 271375грн. (заявлена позивачем сума, еквіваленту 12500 дол.США) = 471549 грн. 14 коп. Ця сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у порядку часткового задоволення його позовних вимог на підставі укладеного договору позики.

Позивачем самостійно визначено спосіб захисту порушеного права у формі стягнення суми боргу, розрахованого на час подання позову до суду, що не суперечить закону. Позовні вимоги ним не змінювали та не уточнювались, отже вимоги про стягнення суми боргу за договором позики у частині зобов»язання в іноземній валюті (12500 дол.США) в розрахунку еквіваленту станом на час ухвалення рішення чи на день здійснення платежу позивачем не заявлено. Відтак, у апеляційного суду, відповідно до вимог ст.ст.11, 60, 303 ЦПК, відсутні підстави для проведення розрахунку на підставах, відмінних від позовних вимог та за інший період.

У відповідності до вимог ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскільки апеляційним судом встановлено часткову невідповідність рішення суду вимогам ст..212-214 ЦПК та підстави, передбачені ч.1ст.309 ЦПК, рішення в оскаржуваній частині слід скасувати та ухвалити нове про часткове задоволення позову, стягнення з відповідача на користь позивача 471 549 грн. 19 коп. боргу за договором позики від 11.11.2011року. У решті рішення не оскаржувалось, залишається без змін.

Керуючись ст.ст. 303, п.2ч.1ст.307, ч.1ст.309, ч.2ст.314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10 жовтня 2016 року скасувати у частині задоволення позову ОСОБА_4. У цій частині хвалити нове рішення.

Первісний позов задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 борг за договором позики - 471 549 (чотириста сімдесят одну тисячу п»ятсот сорок дев»ять ) грн. 19 коп.

У решті рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено протягом 20 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя

Судді: