Постанова № 6527095, 05.05.2009, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 травня 2009 р.                                                                       справа № 2а-3109/09/0570

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого                                                  судді

при секретарі                                                  Рябовол М.О.

за участю:

представника позивача                                                   Криворучка В.Ж.,

представників відповідача                                                  Авер`янової О.І., Антощук О.С.,

Самойленко Ю.Б., Гайдея О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за адресою: м. Донецьк-52, вул. 50-ї Гвардійської дивізії, 17, адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Олдіс» до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 16.09.2008 № 0001402342/1 на суму 3604,00 грн., № 0001132342/1 на суму 106795,00 грн., № 0001142342/1 на суму 89213,00 грн., -

В С Т А Н О В И В:

          23.02.2009р. ТОВ «Олдіс» звернулося до суду з позовом до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 16.09.2008 № 0001402342/1 на суму 3604,00 грн., № 0001132342/1 на суму 106795,00 грн., № 0001142342/1 на суму 89213,00 грн.

          В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на підставі акту від 23.06.2008 № 1737/23-2/31971958 про результати планової виїзної документальної перевірки ТОВ «Олдіс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 по 31.12.2007, відповідачем 07.07.2008 були прийняті податкові повідомлення-рішення № 0001132342/0, яким визначено податкове зобов’язання на суму 106795 грн. з податку на прибуток приватних підприємств у зв’язку із порушенням позивачем п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», та № 0001142342/0, яким визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість у зв’язку із порушенням позивачем п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

          Позивач, не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями оскаржив їх до Жовтневої МДПІ м. Маріуполя та ДПІ у м. Маріуполі, але скарги були залишені без задоволення, а податкові повідомлення-рішення – без змін.

          Позивач вважає, що відповідачем під час складання акту перевірки було порушено вимоги п. 2.1.5, п. 2.3.2, п. 2.3.4, п. 4.11 Наказу ДПА України від 10.08.2005 № 327 «Про затвердження порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового і валютного законодавства», зареєстрованого у Міністерстві юстиції України від 25.08.2005 за № 925/11205, у частині відсутності підстав на підписання посадовою особою відповідача Гайдей О.О. акту перевірки, не відображення порушення п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», порушення строків прийняття податкових повідомлень-рішень. Також в обґрунтування неправомірного включення до складу валових витрат, які не пов’язані з господарською діяльністю, по взаємовідносинам ТОВ «Олдіс» із ТОВ «Футуре - Індастрі» згідно договору № 25/1 від 09.01.2007 на проведення маркетингових досліджень, відповідач у п. 3.1.2 акту перевірки вказав, що товари бренду «Unilever» ТОВ «Олдіс» поставлялися монопольно всім великим торгівельним центрам і іншим оптовим торгівцям м. Маріуполя протягом 2005, 2006, 2007 років і дане дослідження згідно даних документів по реалізації ТМЦ не вплило на підвищення збуту товарів цього бренда, а «Звіт по результатам дослідження» за своєю сутністю є формальним. Висновок звіту наступний: «Для підвищення пізнавальності товару марки «Доместос» рекомендується проведення широкомасштабних рекламних акцій по доведенню інформації до покупця», в той час, як телевізійна реклама даної торгової марки показується на різних каналах українського телебачення. При цьому у акті перевірки відсутні докази, які підтверджують «монопольну поставку», «формальний Звіт по результатам дослідження», а також, що реклама марки «Доместос» показувалася з різних каналів українського телебачення.

Вартість отриманих від ТОВ «ТБ «Амстор» і ТОВ «Футуре-Індастрі» послуг і сплачених сум винагород, віднесені до складу валових витрат на підставі п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», який дозволяє платникам податків включати до валових витрат суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3-5.8 цієї статті. За змістом п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 цього Закону до складу валових витрат не включаються витрати, не підтверджені розрахунковими, платіжними та іншими документами. Особливих вимог до форми та виду таких документів статтею 11 цього Закону не пред’являється. Отже, оскільки актом перевірки встановлено, що у наявності маються дійсні угоди про сплату винагород і надання маркетингових досліджень, акти, які свідчать про надання послуг, платіжні доручення про перерахування коштів виконавцю, покупцю, то у діях позивача відсутні порушення п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

У відповідності до п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або митними деклараціями (іншими подібними документами згідно п.п. 7.2.6 цього пункту). Актом перевірки встановлено наявність дійсних угод з вказаними вище контрагентами підприємства на отримання послуг, а також наявність податкових накладних на підтвердження права на формування податкового кредиту.

За таких обставин позивач вважає безпідставними висновки акту перевірки, якими відповідач обґрунтовує прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, у зв’язку з чим просить задовольнити позовні вимоги (т. 1 а.с. 4-8).

Представник позивача у судовому засідання підтримав позовні вимоги та пояснив, що 26.04.2006 між ТОВ «Олдіс» та ТОВ «Торгівельний будинок «Амстор» укладено договір поставки № 1258, згідно з яким постачальник ТОВ «Олдіс» зобов’язується поставити непродовольчі товари у відповідності з поданим покупцем ТОВ «Торгівельний будинок «Амстор».замовлення, а покупець зобов’язується прийняти товар і своєчасно оплатити його вартість. Відповідно до п. 5.3 Договору ціна на товар визначається на підставі погодженої сторонами специфікації (прас-листами) ч може бути змінена виключно по попередньому узгодженню з покупцем не менш ніж за 5 робочих днів до змін. 26.04.2006р. додатком № 2 оформлені додаткові умови поставки товару до договору № 1258 від 26.04.2006, а також укладені додаткові угоди №№ 1-5 від 26.04.2006 у відношенні продукції торгових марок «Benckiser» і «Cussons», «Колгейт-Палмолив», «Лореаль», «Henkel», «Unilever», додаткові угоди № 6 від 11.08.2006, № 7 від 26.10.2007, № 6/а від 16.01.2007, № 8 від 15.11.2007, № 9 від 15.11.2007. Договір № 1258 від 26.04.2006 виконано в повному обсязі, суми підтверджуються актами здавання-приймання, податковими накладними, виписками банку.

ТОВ «Олдіс» 09.01.2007 уклало договір з ТОВ «Футуре-Індастрі 2100» на проведення маркетингових досліджень, згідно з умовами якого замовник ТОВ «Олдіс» довіряє, а виконавець ТОВ «Футуре-Індастрі 2100» зобов’язується організувати і здійснити маркетингове дослідження коньюктури ринку товарів непродовольчої групи компанії «Unilever» (засіб Domestos, Domestos Крем, мило Dove, шампунь Sansilk, Timotei, Dove, дезодоранти Rexona). Згідно з п. 2.1 цього Договору виконавець зобов’язується організувати роботи у рамках предмету дослідження по місту Маріуполь. Послуги по Договору № 25/1 були виконані у повному обсязі, що підтверджується відповідними документами, а саме актами приймання-передачі, податковими накладними. Згідно договору ТОВ «Олдіс» отримало результати досліджень про споживчі переваги, що надає можливість надати споживачу необхідну продукцію на ринок, що відповідає якісним характеристикам, і переважну по упаковці і зовнішньому виду, тобто проведення даних досліджень надасть можливість залучити нових покупців як зараз, так і у майбутньому.

На підставі п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ч.ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», ст. 5, п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» представник позивача вважає, що до складу витрат, і, відповідно, податкового кредиту, були правомірні включені витрати по господарським операціям, пов’язаним із виконанням договорів № 1258 від 26.04.2006 і 25/1 від 09.01.2007.

Просив задовольнити позовні вимоги.

Представники відповідача у судовому засіданні заперечували проти задоволення позову з тих підстав, що перевіряючий Гайдей О.О. був вказаний у направленні № 925 від 17.05.2008 та наказі № 783 від 17.05.2008, отже мав повноваження на підписання акту перевірки. Під час перевірки було встановлено порушення п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у частині включення до складу валових витрат сум витрат за надані послуги, які не пов’язані з господарською діяльністю підприємства у розмірі 297363 грн., у т.ч. у 1 кварталі 2007р. у розмірі 144159 грн., у 2 кварталі у розмірі 27197 грн., у 3 кварталі 2007 у розмірі 63309 грн. та у 4 кварталі 2007р. у розмірі 62698 грн., що призвело до заниження податку на прибуток у розмірі 74341 грн., у т.ч. за 1 квартал у розмірі 36040 грн., за 2 квартал у розмірі 6799 грн., за 3 квартал у розмірі 15827 грн., за 4 квартал у розмірі 15675 грн. Позивачем надавалися послуги згідно додаткових угод по договору № 1258/248/06 від 26.04.2006 з ТОВ «ТБ «Амстор», згідно умов якого право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін товарної (товарно-транспортної) накладної, яка засвідчує момент передачі товару. Пунктом 2 додаткових умов постачання товару передбачалося право покупця вимагати від постачальника сплати певних грошових сум винагород.

Визначення поставки товарів надано у п. 1.4 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», згідно з яким поставка товарів – будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання. Укладаючи договір поставки, до якого застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, сторони фіксують у ньому умови про кількість, асортимент, якість і комплектність товару. Необхідність перелічених умов в договорі купівлі-продажу прямо передбачено главою 54 ЦК України. Частина 2 ст. 689 ЦК України зобов’язує покупця вжити всіх необхідних з його боку заходів для забезпечення передачі та отримання товару, якщо інше не встановлено договором чи актами цивільного законодавства. Право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін товарної (товарно-транспортної) накладної, яка засвідчує момент передачі товару.

Позивачем до складу валових витрат віднесені витрати у вигляді винагород по товарно-матеріальних цінностях, які вже реалізовані ТОВ «ТБ «Амстор» і не можуть бути пов’язані з продажем продукції, якої вже немає на балансі підприємства і власником якої воно не являється. Законодавством прямо передбачено, що витрати, включені до валових витрат, придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Отже, висновки позивача щодо відсутні з його боку порушень вимог п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», є невірними.

ТОВ «Олдіс» укладено договір з ТОВ «Футуре-Індастрі 2100» № 25/41 від 09.01.2007 на проведення маркетингових досліджень за темою «Дослідження кон’юнктури ринку торгових марок непродовольчої групи товарів». Згідно комерційного плану маркетингові дослідження проводилися в присутності товарів бренду «Unilever» на ринках та торгових центрах м. Маріуполя, але ці товари поставлялися ТОВ «Олдіс» монопольно всім великим торговим центрам та мілкороздрібним оптовим торговцям м. Маріуполя на протязі 2005, 2006, 2007 років і дане дослідження, згідно наданих документів з реалізації товарно-матеріальних цінностей, не вплинуло на підвищення збуту товарів цього бренду, а «Звіт по результатам дослідження» по своїй суті є формальним. Роботи виконувалися згідно графіка по етапах і передавалися актами всього на суму 120000,00 грн., у т.ч. ПДВ 20000 грн. Оплата за виконані роботи проводилася 03.07.2007 на суму 120000 грн. згідно платіжному доручення № 3031. Отже, у порушення п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивачем включено до складу валових витрат суму витрат, які не пов’язані з господарською діяльності підприємства у розмірі 100000,00 грн.

Жовтнева МДПІ отримала заперечення до акту перевірки № 1737/23-2/31971958 від 23.06.2008. Враховуючи вимоги Наказу ДПА України від 10.08.2005р. № 327 «Про затвердження порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового ат валютного законодавства», зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 25.08.2008 за № 925/11205, заперечення повинні були бути надані протягом трьох робочих днів від дня отримання примірника акту. Акт перевірки ТОВ «Олдіс» отримало 23.06.2008. Дата відправлення заперечень 01.07.2008. Заступником начальника Жовтневої МДПІ оспорювані податкові повідомлення-рішення були винесені та відправлені 07.07.2008 згідно вимог законодавства.

Просили відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах заявлених позовних вимог, суд встановив наступне.

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Олдіс» зареєстровано виконавчим комітетом Маріупольської міської ради Донецької області 10.05.2002, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи Серії А00 № 285324 (т. 1 а.с. 9). Згідно з довідкою Управління статистики у місті Маріуполі № 02-19-1330 від 06.11.2007 ТОВ «Олдіс» включено до ЄДРПОУ за № 31971958 (т. 1 а.с. 10), здійснює діяльність торгово-закупівельної діяльності, оптової та роздрібної торгівлі предметами гігієни, побутової хімії, товарами народного споживання та ін. відповідно до Статуту (т. 1 а.с. 77-98). ТОВ «Олдіс» є платником податку на додану вартість згідно зі Свідойтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість № 08493620 (т. 1 а.с. 75).

У період з 19.05.2008 по 13.06.2008 Жовтневою МДПІ м. Маріуполя проводилася планова виїзна документальна перевірка ТОВ «Олдіс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 по 31.12.2007, за результатами якої складено акт від 23.06.2008 № 1737/23-2/31971958 (т. 1 а.с. 14-40).

Згідно висновків акту перевірки встановлено порушення позивачем п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у вигляді включення до складу валових витрат суми витрат за надані послуги, які не пов’язані з господарською діяльністю підприємства у розмірі 297363 грн., у т.ч. у 1 кварталі 2007 у розмірі 144159 грн., у 2 кварталі 2007 у розмірі 27197 грн., у 3 кварталі 2007 у розмірі 63309 грн. та у 4 кварталі 2007 у розмірі 62698 грн., що призвело до заниження податку на прибуток у розмірі 74341 грн., в т.ч. за 1 квартал у розмірі 36040 грн., за 2 квартал у розмірі 6799 грн., за 3 квартал у розмірі 15827 грн., за 4 квартал 2007 у розмірі 15675 грн. Також у акті вказано на порушення позивачем п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» у вигляді включення до складу податкового кредиту суми ПДВ у розмірі 59472,79 грн., в т.ч. за лютий 20838,71 грн., за березень 7993,13 грн., за квітень 789,05 грн., за травень 46503,40 грн., за липень 4987,85 грн., за серпень 5333,31 грн., за вересень 2340,69 грн., за жовтень 9690,67 грн., за листопад 2847,01 грн., за грудень 1,97 грн. (т. 1 а.с. 39).

У зв’язку з виявленими порушеннями податкового законодавства 07.07.2008 Жовтневою МДПІ м. Маріуполя були прийняті податкові повідомлення-рішення № 0001142342/0 про сплату суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 89213,00 грн., у т.ч. за основним платежем – 59473,0 грн., за штрафними санкціями – 29740,0 грн., та № 0001132342/0 про сплату суми податкового зобов’язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 106795,00 грн., у т.ч. за основним платежем 74341,00 грн., за штрафними санкціями – 32454,00 грн.

Позивач оскаржив вказані податкові повідомлення-рішення до Жовтневої МДПІ м. Маріуполя, ДПІ у м. Маріуполі, ДПА в Донецькій області, рішеннями яких скарги залишені без задоволення, податкові повідомлення-рішення – без змін та збільшено суму нарахованого податкового зобов’язання з податку на прибуток (штрафні санкції) на 3604,00 грн. (т. 1 а.с. 54-56, 57-59, 60-62)

За результатами оскарження 16.09.2008 заступником начальника Жовтневої МДПІ м. Маріуполя прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

№ 0001402342/1, згідно з яким за порушення позивачем п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та на підставі п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток приватних підприємств (штрафні санкції) у розмірі 3604,00 грн. (т.1 а.с. 11),

№ 0001132342/1, яким за порушення позивачем п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та на підставі п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 106795,00 грн., у т.ч. за основним платежем -74341 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 32454 грн. (т.1 а.с. 12),

№ 0001142342/1, яким за порушення позивачем п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та на підставі п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 89213 грн., у т.ч. за основним платежем - 59473 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 29740 грн. (т.1 а.с. 13).

Суд вважає дані податкові повідомлення-рішення незаконними з наступних підстав:

1. Як вбачається з матеріалів справи 26.04.2006 між ТОВ «Торгівельний будинок «Амстор» та ТОВ «Олдіс» укладено Договір постачання № 1258/248/06, предметом якого є постачання ТОВ «Олдіс» на адресу покупця ТОВ «Торгівельний будинок «Амстор» продовольчих товарів відповідно до поданого замовлення. Згідно з п. 1.2 цього Договору право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін товарної (товарно-транспортної) накладної, яка засвідчує момент передачі товару (т. 1 а.с. 99-101).

До вказаного Договору сторонами прийнято Додаткові умови від 26.04.2006, які є додатком № 2 до Договору та його невід’ємною частиною. Згідно п. 2 цих Додаткових умов, покупцю належить право вимагати від постачальника, тобто від ТОВ «Олдіс», сплати певних сум винагород за розміщення брендової стійки, розміщення товару на торцевих полицях та пал летах, на касових полицях та ін. (т. 1 а.с. 104).

Також 26.04.2006 між сторонами Договору укладено Додаткову угоду № 1, якою передбачено сплата винагороди за досягнутий щоквартальний обсяг постачань після закінчення кожного кварталу з моменту укладання даного Договору на підставі вартості поставлених товарів за минулий квартал протягом 10 днів з моменту виставлення рахунку (т. 1 а.с. 105). Аналогічним чином встановлені певні строки сплати винагороди у Додаткових угодах № 2 від 26.04.2006 (т. 1 а.с. 106), № 3 від 26.04.2006 (т. 1 а.с. 107), № 4 від 26.04.2006 (т. 1 а.с. 108), № 5 від 26.04.2006 (т. 1 а.с. 109), № 6 від 11.08.2006 (т. 1 а.с. 110), № 7 від 26.10.2007 (т. 1 а.с. 111), № 6/а від 16.01.2007 (т. 1 а.с. 112), № 8 від 15.11.2007 (т. 1 а.с. 113), № 9 від 15.11.2007 (т. 1 а.с. 114-115).

Фактичне надання послуг та розмір суми винагород згідно вищевказаних Договору та додаткових угод підтверджується актами здачі-прийомки робіт (надання послуг) (т. 1 а.с. 132-251, т. 2 а.с. 1-35).

Відповідач у акті перевірки зазначає, що ТОВ «Олдіс» до складу валових витрат віднесено витрати у вигляді винагород по товарно-матеріальним цінностям, які вже реалізовані ТОВ «Торгівельний будинок «Амстор» і не можуть бути пов’язані з продажем продукції, якої вже немає на балансі підприємства і власником якої воно не являється (т. 1 а.с. 25).

Суд не погоджує таку позицію відповідача, оскільки вона не ґрунтується на вимогах Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Так, у відповідності до п. 5.1 ст. 5 цього Закону валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Сплата винагороди ТОВ «Торгівельний будинок «Амстор» передбачена умовами Договору постачання № 1258/248/06 від 26.04.2006 та Додатковими умовами та угодами, які є його невід’ємною частиною. Укладення та виконання договору постачання продукції, в свою чергу, є одним з напрямків господарської діяльності позивача згідно з його Статутом. Суд зазначає, що виплата винагороди позивачем у даному випадку є фактично виконанням з його боку господарського договору, тобто пов’язана зі здійсненням господарської діяльності. Норми п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не пов’язують визначення певних витрат у якості валових із моментом їх фактичного здійснення (до або після здійснення постачання товару, його продажу), а відтак, посилання відповідача на факт реалізації товару ТОВ «Торгівельний будинок «Амстор» (що відповідач взагалі не підтвердив документально) до моменту виплати винагород є необґрунтованим.

Крім того, Довідкою ДПІ у Київському районі м. Донецька від 24.01.2009 № 362/23-2/32516492 про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Торгівельний будинок «Амстор» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Олдіс» за грудень 2006, січень-квітень, червень, липень-листопад 2007, підтверджено, що ТОВ «Торгівельний будинок «Амстор» є виконавцем наданих послуг. Перевіркою не встановлено розбіжностей з відомостями, отриманими від ТОВ «Олдіс», а також встановлено відображення в податковому обліку результатів господарських відносин відповідно до відомостей, отриманих від ТОВ «Олдіс», тобто фактично підтверджено надання послуг, пов’язаних зі здійсненням господарської діяльності (підтверджено наявність господарських операцій).

2. 09.01.2007 між ТОВ «Олдіс» і ТОВ «Футуре-Індастрі 2100» укладено договір № 25/1 на проведення маркетингових досліджень, предметом якого є організація та здійснення виконавцем ТОВ «Футуре-Індастрі 2100» маркетингових досліджень коньюктури ринку товарів непродовольчої групи компанії «Unilever» по місту Маріуполь (т. 1 а.с. 116-117).

Виконання договору з боку ТОВ «Футуре-Індастрі 2100» підтверджено Звітом по результатам дослідження (т. 1 а.с. 119-130), актом виконаних робіт від 17.02.2007 (т. 1 а.с. 131), згідно з яким сума виконаних робіт складає 120000,00 грн., у т.ч. ПДВ 20000,00 грн.

У акті перевірки відповідач вказує, що товари компанії «Unilever» поставлялися позивачем монопольно всім великим торговим центрам та мілкороздрібним оптовим торгівцям м. Маріуполя на протязі 2005, 2006, 2007 років і дане дослідження згідно наданих документів з реалізації ТМЦ не вплинуло на підвищення збуту товарів цього бренду, а Звіт по результатам дослідження по своїй суті являється формальним. Оплата за виконані роботи здійснена платіжним дорученням № 3031 від 03.07.2007 на суму 120000,00 грн. Відповідач у акті дійшов висновку, що підприємством включено до складу валових витрат суму витрат, які не пов’язані з господарською діяльністю підприємства у розмірі 100000,00 грн. у 1 кварталі 2007 (т. 1 а.с. 29).

Суд вважає такий висновок відповідача безпідставним, оскільки він не підтвердив документально факт монопольного постачання ТОВ «Олдіс» товарів компанії «Unilever» по м. Маріуполю, не довів формальність Звіту по результатам дослідження, не обґрунтував те, що витрати на оплату проведення маркетингового дослідження не використовувалися позивачем у власній господарській діяльності.

Так, дослідженням у судовому засіданні вищевказаного Звіту встановлено, що він містить аналіз розповсюдження і наявності вивчаємих товарів на ринках і торгових центрах Маріуполя, аналіз товарів конкурентів, визначення конкурентоспроможності продукції та ін. Посилання у Звіті (т. 1 а.с. 123) на проведення порівняння вивчаємих товарів на ринках і магазинах міста Кіровоград суд вважає опискою, оскільки містом дослідження був Маріуполь та у Звіті досліджувалися саме ринки та магазини міста Маріуполя відповідно до таблиці Звіту № 1 (т. 1 а.с. 119-120).

Крім того, акт виконаних робіт від 17.02.2007 (т. 1 а.с. 131) містить усі необхідні реквізити, передбачені п.п. 1,2 ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність”, у тому числі у акті зазначено зміст та обсяг господарської операції. Документом, що свідчить про фактичне проведення виконавцем дослідження є вищевказаний Звіт.

До того ж, у Постанові Президії Верховного Суду України та Президії Ради суддів України № 7 від 03.04.2009 «Про стан здійснення судочинства адміністративними судами» наголошується, що згідно з практикою Верховного Суду України у даній категорії справ під час судового засідання судом мають з’ясовуватися обставини щодо фактичного наміру підприємства одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності.

20.02.2007 директором ТОВ «Олдіс» прийнято наказ № 18П «Про використання результатів маркетингового дослідження», згідно з яким на підставі отриманих результатів маркетингового дослідження відповідно до договору № 25/1 від 09.01.2007 у підприємстві використовуються отримані дані у роботі відділу «Юнілівер» для розширення ринку збиту і об’ємів реалізації товарів, що свідчить про реалізацію позивачем наміру одержати економічний ефект у результаті своєї господарської діяльності.

Таким чином, з огляду на положення п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” позивач правомірно включив до складу валових витрат суму витрат на придбання послуг з маркетингових досліджень у І кварталі 2007 у розмірі 100000 грн., тобто без урахування суми податку на додану вартість, сплаченої у ціні послуги, у розмірі 20000 грн. (п.п. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 цього Закону).

3. Згідно з актом перевірки позивачу також інкримінується порушення п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» у вигляді включення до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 39472,79 грн. згідно податкових накладних, отриманих від ТОВ «Торгівельний будинок «Амстор», та 20000,00 грн. згідно податкової накладної, отриманої від ТОВ «Футуре-Індастрі 2100» (т. 1 а.с. 32-34).

Матеріалами справи підтверджено наявність належним чином оформлених податкових накладних, які можуть бути підставою для включення сум податку на додану вартість до суми податкового кредиту звітного періоду відповідно до вимог Закону України «Про податок на додану вартість» (т. 2 а.с. 36-124).

У відповідності до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Як встановлено судом вище, виплата винагороди на користь ТОВ «Торгівельний будинок «Амстор» та оплата маркетингових послуг, наданих позивачу ТОВ «Футуре-Індастрі 2100» є витратами, понесеними у зв’язку із здійсненням господарської діяльності підприємства, а також діяльність щодо відносин позивача із ТОВ «Торгівельний будинок «Амстор» і ТОВ «Футуре-Індастрі 2100», є такою, що пов’язана з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг), у зв’язку з чим є безпідставним висновок відповідача щодо неправомірності включення позивачем зазначених у податкових накладних сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

До того ж, суд зазначає, що ні у акті перевірки, ні у судовому засіданні відповідачем не доведено, в чому саме полягає порушення з боку ТОВ «Олдіс» вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». У акті перевірки таке порушення взагалі не обґрунтовується та його зміст не описується, що є безумовним порушенням вимог п. 2.3.2 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового і валютного законодавства, затвердженого Наказом ДПА України від 10.08.2005 № 327, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України від 25.08.2005 за № 925/11205.

Отже, оскільки у судовому засіданні не знайшов підтвердження факт вчинення позивачем порушень п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», є неправомірним здійснення донарахування сум податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість, зроблене відповідачем оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями від 16.09.2008.

У відповідності до п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” у разі, коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Оскільки суд прийшов до висновку про неправомірність донарахування контролюючим органом податкового зобов’язання позивачу, то, відповідно, є неправомірним застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій.

На підставі ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;          

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно пункту 6.1 статті 6 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами, та державними цільовими фондами» при прийняті контролюючим органом податкового повідомлення в ньому зазначається підстава такого нарахування.

Оскільки відповідач не довів суду законну підставу нарахування позивачу, суд задовольняє позовні вимоги ТОВ „Олдіс” та визнає недійсними податкові повідомлення – рішення Жовтневої МДПІ м. Маріуполя від 16.09.2008 № 0001402342/1 на суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 3604,00 грн., від 16.09.2008 № 0001132342/1 на суму 106795,00 грн., у т.ч. основного платежу 74341,00 грн., штрафних (фінансових) санкцій 32454,00 грн., від 16.09.2008 № 0001142342/1 на суму 89213,00 грн., у т.ч. основного платежу 59473,00 грн., штрафних (фінансових) санкцій – 29740,00 грн.

У відповідності до ст. 94 КАС України суд стягує з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3,40 грн., які підтверджені документально (т. 1 а.с. 3).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Олдіс» до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 16.09.2008 № 0001402342/1 на суму 3604,00 грн., № 0001132342/1 на суму 106795,00 грн., № 0001142342/1 на суму 89213,00 грн. – задовольнити.

Визнати недійсними податкові повідомлення-рішення Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя від 16.09.2008 № 0001402342/1 на суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 3604,00 грн.; від 16.09.2008 № 0001132342/1 на суму 106795,00 грн., у т.ч. основного платежу 74341,00 грн., штрафних (фінансових) санкцій 32454,00 грн.; від 16.09.2008 № 0001142342/1 на суму 89213,00 грн., у т.ч. основного платежу 59473,00 грн., штрафних (фінансових) санкцій – 29740,00 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Олдіс» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 (три) грн. 40 коп.

Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частина у судовому засіданні 05 травня 2009 року. Постанова виготовлена в повному обсязі та підписана 10 травня 2009 року.

          Заява про апеляційне оскарження постанови суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі - з дня складення в повному обсязі - до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

          Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

          Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання зяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                           Христофоров А.Б.