Постанова № 65266467, 10.03.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 33/785/229/17

Номер справи місцевого суду: 521/18567/16-п

Головуючий у першій інстанції Передерко Д. П.

Доповідач Толкаченко О. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.03.2017 року м. Одеса

Суддя апеляційного суду Одеської області Толкаченко О.О., за участю особи, що притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 та захисника Сидоренка В.М., розглянувши апеляційну скаргу захисника Сидоренка В.М. в інтересах ОСОБА_2, на постанову Малиновського районного суду м. Одеса від 07 грудня 2016 року,

ВСТАНОВИВ:

Зазначеною постановою

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин України, проживає за адресою: АДРЕСА_1

визнаний винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 10 200 (десять тисяч двісті) грн. з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 (один) рік. Стягнутий судовий збір.

Відповідно до оскаржуваної постанови суду, 23 жовтня 2016 року о 08 год.00 хв. водій ОСОБА_2 керував автомобілем «ВАЗ 21063», реєстраційний номер НОМЕР_3 на автодорозі Одеса - Чорноморськ з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: різкий запах алкоголю з ротової порожнини, помутніння оболонки очей. Від проходження в установленому порядку медичного огляду на визначення стану алкогольного сп'яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин відмовився у присутності двох свідків.

Своїми діями водій ОСОБА_2 порушив вимоги п.2.5 «Правил дорожнього руху України» чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП.

Не погодившись з постановою Малиновського районного суду м. Одеса від 07 грудня 2016 року, представник ОСОБА_2 - адвокат Сидоренко В.М. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, викликати у судове засідання та допитати в якості свідків, заявлених в апеляційній скарзі осіб.

Доводи апеляційної скарги Сидоренко В.М. обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, у зв'язку з неповнотою проведеного судового розгляду та порушенням права ОСОБА_2 на захист.

В апеляційній скарзі представник Сидоренко В.М вказує на те, що суд першої інстанції порушив принципи верховенства права, законності, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та вимоги статей 6, 13, 17 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 59 Конституції України, статей 7, 266 КУпАП. На думку ОСОБА_5, це виразилось в тому, що судом першої інстанції не врахував пояснення ОСОБА_2 про події того дня, залишив поза увагою порушення встановленого законом порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, а винесене рішення є невмотивованим та ухвалене на припущеннях.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2 та його захисника Сидоренка В.М., які підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, заслухавши свідків, дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення апеляційний суд дійшов таких висновків.

Частиною 7 ст. 294 КпАП України передбачено, що апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду скарги буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Розглядаючи справу стосовно ОСОБА_2 по суті, апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість апеляційної скарги і в частині того, що постанова суду першої інстанції є незаконною, оскільки постановлена з істотними порушеннями вимог діючого КУпАП та неповнотою дослідження доказів.

Так, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - ЄКПЛ або Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України № 475/97-ВР від 17.07.1997 р.; Конвенція набула чинності для України 11.09.1997 р.

Прецедентна практика ЄСПЛ, застосовуючи критерій суворості покарання за вчинення адміністративного правопорушення, санкція за вчинення якого у КУпАП передбачає адміністративний арешт, відносить адміністративні правопорушення до кримінально-правової сфери з усіма гарантіями статті 6 Конвенції.

Разом з цим, і інші адміністративні правопорушення можуть підпадати під сферу дії кримінально-правового аспекту статті 6 Конвенції. Зокрема це порушення правил дорожнього руху (позбавлення права управління - Рішення ЄСПЛ «Лутц проти Німеччини» від 25.08.1987 р.; Рішення ЄСПЛ «Маліге (Malige) проти Франції» від 23.09.1998 р.); дрібні правопорушення пов'язані з нанесенням шкоди (Рішення ЄСПЛ в справі «Лауко та Кадубеч проти Словаччини», від 2 вересня 1998 року, Reports of Judgments and Decisions 1998-VI).

ЄСПЛ дійшов висновку, що стаття 6 Конвенції не може застосовуватися з точки зору "кримінального обвинувачення" до такої міри покарання як негайне позбавлення посвідчення водія (Комюніке Секретаря Європейського Суду з прав людини стосовно рішення у справі «Ескубе проти Бельгії»).

Отже, ЄСПЛ вирішуючи питання застосування ст. 6 Конвенції не ставить в залежність виведення з під юрисдикції кримінальних судів певних видів правопорушень віднесених до юрисдикції інших органів, посадових осіб.

Виходить, що у справах про адміністративні правопорушення на які ЄСПЛ поширює кримінально правовий аспект, - особа, щодо якої розглядається справа та потерпілий, додатково користуються гарантіями ст.6 Конвенції: право на оскарження судових рішень, право на допомогу перекладача, право на виклик та допит свідків, на розумний строк розгляду справи, негайне і достатнє інформування про характер і причини обвинувачення, право на юридичну допомогу, право на безоплатну допомогу захисника (за браком коштів), ін. Крім того, в таких справах діє презумпція невинуватості.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що при розгляді даної справи про адміністративне правопорушення слід керуватися в тому числі й Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини.

З постанови суду першої інстанції вбачається, що ОСОБА_2, який брав участь у розгляді справи, категорично не визнав себе винним та заперечував проти того, що він вживав алкогольні напої, стверджуючи, що того дня він погано себе відчував та прийняв лікарський засіб «Стоптусин».

Такі ж самі пояснення ОСОБА_2 навів і в протоколі про адміністративне правопорушення (а.с.2).

При цьому, суд визнав наведені покази ОСОБА_2 неправдивими та в категоричній формі вказав на доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні ним правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.

Одночасно, з постанови суду вбачається, що вказаний висновок судом був зроблений на підставі фактично трьох доказів, а саме: показань свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7, протоколу про адміністративне правопорушення, висновку тестування на алкоголь.

При цьому суд першої інстанції не дотримувався принципів безпосередності дослідження доказів, рівності сторін перед судом, змагальності, порушив гарантовані Конституцією України право ОСОБА_2 на захист від пред'явленого обвинувачення, а також положень ст.6 Європейської Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, згідно якої кожен хто обвинувачується в скоєнні злочину, має право на виклик та допит його свідків, на тих же підставах, що і свідків, які свідчать проти нього. А також допитувати свідків, які свідчать проти нього.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини «Жуковський проти України» від 03 березня 2011 року наголошується, що за загальним правилом пункти 1 і 3 «d» статті 6 Конвенції вимагають надання підсудному відповідної та належної можливості заперечувати показання свідка обвинувачення і допитати його або під час надання останнім своїх показань, або пізніше.

Встановлені апеляційним судом порушення вимог КУпАП та ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, допущені при розгляді даної справи є безперечною підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

З метою усунення неповноти розгляду справи та поновлення прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності апеляційним судом були виконані вимоги статей 279, 280 та 293 КУпАП.

Відповідно до ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, …. тощо.

При вирішенні питання про винуватість особи у вчиненні адміністративного правопорушення суд зобов'язаний проводити оцінку доказів у справі про адміністративне правопорушення. Ця оцінка є правовою і може даватися тільки суб'єктами, які уповноважені в цьому.

Стаття 252 КУАП визначає, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

В ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 та його захисник Сидоренко В.М. підтримали доводи апеляційної скарги, при цьому ОСОБА_2 не визнав себе винним у вчиненні правопорушення та надав пояснення щодо обставин складення протоколу про адміністративні правопорушення, стосовно нього, аналогічні тим, що були ним надані в ході розгляду справи судом першої інстанції.

Крім того, апеляційним судом, на виконання вимог ст.ст. 279, 280 та 293 КУпАП та з метою забезпечення принципів безпосередності дослідження доказів, рівності сторін перед судом і змагальності, в судове засідання неодноразово викликались старший інспектор ДПС ГУНП в Одеській області, яки складав протокол стосовно ОСОБА_2, а також свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7, проте вказані особи до апеляційного суду для надання пояснень щодо обставин події, яка розглядається, не з`явились.

Під час апеляційного розгляду були досліджені матеріали справи про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП відносно ОСОБА_2, в ході чого було встановлено, що матеріали містять чотири документи, а саме:

протокол про адміністративне правопорушення серії АП1 №549668 (а.с.2), складений 23 жовтня 2016 року, відповідно до якого 23 жовтня 2016 року о 08:00 годин на автодорозі Одеса-Чорноморськ водій ОСОБА_2 керував автомобілем НОМЕР_2 з ознаками алкогольного сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота, помутніння очей. В графі пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 зробив власноручний запис, згідно з яким він не погодився зі складеним протоколом про адміністративне правопорушення відносно нього, оскільки він алкогольні напої не вживав, а в зв'язку з поганим самопочуттям прийняв лікарський засіб «Стоптусин» (а.с.1).

довідку облікових даних ДПС ГУНП в Одеській області про те, що ОСОБА_2 не притягувався протягом року до адміністративної відповідальності за ознаками ст. 130 ч.1 КУпАП.

пояснення свідка ОСОБА_8 про те, що в його присутності водій ОСОБА_2 відмовився від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп'яніння, а також пояснення свідка ОСОБА_6 про те, що водій ОСОБА_2 відмовився проходження медичного огляду на стан алкогольного сп'яніння при цьому демонстрував їм флакон з лікарським засобом на спиртовій основі (а.с.3-4).

Оцінюючи зазначені докази апеляційний суд дійшов висновків про таке.

Протокол про адміністративне правопорушення серії АП1 №549668 (а.с.2), складений 23 жовтня 2016 року відносно ОСОБА_2, який був складений інспектором патрульної поліції ОСОБА_9 в цілому відповідає вимогам ст.256 КУпАП.

В своїх поясненнях в протоколі ОСОБА_2 заперечував проти того, що він взагалі вживав алкогольні напої, а лише вжив лікарський засіб, оскільки почувався погано.

Свідок ОСОБА_6 у своїх поясненнях зазначав, що ОСОБА_2 дійсно стверджував на місці складення протоколу про адміністративне правопорушення про те, що вживав лікарський засіб на спиртовій основі та демонстрував цей засіб (а.с.3).

Одночасно, апеляційним судом встановлено, що висновок тестування на алкоголь, на якій як на доказ вини ОСОБА_2 у своєї постанові послався суд першої інстанції, матеріали справи взагалі не містять.

З метою перевірки фактичних обставин викладених у протоколі про адміністративне правопорушення серії АП1 №549668, складений 23 жовтня 2016 року відносно ОСОБА_2, апеляційний суд тричі направляв запити до ДПС ГУНП в Одеській області з вимогою забезпечити явку інспектора патрульної поліції ОСОБА_9 до апеляційного суду для його допиту у якості свідка по справі ОСОБА_2

Однак в судові засідання апеляційного суду, призначені на 31.01.2017 та 24.02.2017 зазначений свідок не з'явився.

Апеляційний суд вважає таку бездіяльність співробітників поліції щодо виконання вимог суду ухиленням від дачі пояснень у якості свідків, а тому ставить під сумнів достовірність даних викладених у протоколі про адміністративне правопорушення серії АП1 №549668, складений 23 жовтня 2016 року відносно ОСОБА_2

Також неодноразово до судових засідань апеляційного суду, призначених на 14.02.2017, 24.02.2017 та 10.03.2017 викликались і свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_8, але зазначені свідки до апеляційного суду також не з`явились.

Враховуючи вимогу ч.4 ст.294 КУпАП щодо скороченого строку розгляду апеляційного перегляду, апеляційний суд вважає, що вичерпав всі можливості для отримання інших доказів по цій справі.

Статтею 62 Конституції України встановлено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

За вище викладених обставин, апеляційний суд дійшов висновку про недоведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.

Відповідно до п.1 ст.247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 на підставі п.1 ст.247 КУпАП.

Керуючись ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.62 Конституції України, статтями 247, 293, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу захисника Сидоренка В.М. в інтересах ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Малиновського районного суду м.Одеси від 07 грудня 2017 року, якою ОСОБА_2 визнано винним за ч.1 ст.130 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 10200 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік - скасувати.

Закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя апеляційного суду

Одеської області О.О. Толкаченко