Постанова № 65264067, 21.02.2017, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 203/319/17

Провадження № 2-а/0203/49/2017

ПОСТАНОВА

іменем України

21.02.2017 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого-судді Єдаменко С.В.

при секретарі Заярній А.Ю.

за участю представника позивача ОСОБА_1

представників відповідача Козій І.М., Романенко І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Дніпропетровської митниці Державної фіскальної служби України про скасування постанови у справі про порушення митних правил -

встановив:

Позивач звернувся до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська з адміністративним позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що 06 жовтня 2016 року відносно нього заступником начальника Дніпропетровської митниці ДФС України було винесено постанову № 0062/110000014/16 про притягнення позивача до відповідальності за порушення митних правил за ст. 485 Митного кодексу України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 300% несплаченої суми митних платежів, що складає 1 682 787 грн. 18 коп. Позивач вважає вказану постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню у зв'язку з тим, що він є нерезидентом: має громадянство та постійно проживає на території Сполучених Штатів Америки, згідно ст. 380 Митного кодексу України йому надано право тимчасового ввезення на митну територію України строком до одного року транспортного засобу. Крім того, постанову було винесено з порушенням вимог чинного законодавства: позивач не був повідомлений про час і місце розгляду справи, не було проведено оцінку транспортного засобу, у зв'язку з чим не зрозуміло на якій підставі розрахована сума штрафу. У зв'язку з викладеним позивач просив скасувати постанову про притягнення його до відповідальності за порушення митних правил, поновити строк на її оскарження.

В судовому засіданні представник позивача адміністративний позов підтримала та просила його задовольнити, посилаючись на викладені в ньому доводи. Додатково зазначала, що пропущено шестимісячний строк притягнення до відповідальності, законодавча невизначеність митного платежу на підставі якого відповідач нарахував штраф розмірі 300 відсотків.

Представники відповідача в судовому засіданні проти задоволення адміністративного позову заперечували, посилаючись на те, що протокол та оскаржувана постанова складені законно та обґрунтовано. Позивач, хоча й має громадянство США, проте не вийшов з громадянства України, крім того, він має зареєстроване місце проживання в Україні, володіє нерухомим майном, тому має розглядатись як резидент України і міг ввозити транспортний засіб лише за умови попередньої сплати митних платежів. Оскільки позивач при ввезенні на митну територію України транспортного засобу надав митному органу недостовірні відомості щодо свого статусу нерезидента, завдяки чому уникнув сплати митних зборів, його було правомірно притягнуто до відповідальності за порушення митних правил згідно ст. 485 Митного кодексу України.

Заслухавши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

23 вересня 2015 року в зоні діяльності Одеської митниці ДФС через пункт пропуску «Маяки-Удобне-Паланка» позивачем як громадянином США в режимі тимчасового ввезення терміном до одного року було ввезено транспортний засіб «HUMMER H2», реєстраційний НОМЕР_2, країна реєстрації - США, кузов № НОМЕР_1. 02 жовтня 2015 року позивач звернувся до Дніпропетровської митниці ДФС із заявою на видачу посвідчення про реєстрації вказаного засобу та надав зобов'язання до 23 вересня 2016 року вивезти вказаний транспортний засіб за межі митної території України. 30 червня 2016 року на адресу відповідача надійшла інформація, що позивач має громадянство України, має постійне місце проживання на території України, є резидентом, у зв'язку з чим відносно нього було складено протокол про порушення митних правил від 20 липня 2016 року № 0062/110000014/16.

06 жовтня 2016 винесено постанову про порушення митних правил № 0062/110000014/16, відповідно до якої позивача було визнано винним у порушенні митних правил, передбачених ст.485 МК України та накладено штраф в розмірі 300 відсотків суми несплачених митних платежів, що становить 1 682 787 грн. 18 коп.

Вказані обставини підтверджуються копією протоколу про порушення митних правил від 30 червня 2016 року № 0062/110000014/16, копією постанови про порушення митних правил від 06 жовтня 2016 року № 0062/110000014/16 (а.с. а.с. 54 - 58).

Не погодившись з постановою про притягнення до відповідальності за порушення митних правил позивач оскаржив її в судовому порядку. Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 лютого 2017 року позивачу поновлено строк оскарження постанови про притягнення до відповідальності за порушення митних правил (а.с. 48).

Оцінюючи правомірність оскаржуваної постанови суд виходить з наступного.

Згідно ч.ч. 1 - 3, 5 ст. 380 Митного кодексу України тимчасове ввезення громадянами-нерези-дентами на митну територію України транспортних засобів особистого користування дозволяється на строк до одного року. Цей строк може бути продовжено органами доходів і зборів з урахуванням дії обставин непереборної сили та особистих обставин громадян, які ввезли такі транспортні засоби, за умови документального підтвердження цих обставин, але не більш як на 60 днів. Обов'язковою умовою допуску зазначених транспортних засобів до тимчасового ввезення на митну територію України є реєстрація цих транспортних засобів в уповноважених органах іноземних держав, що підтверджується відповідним документом. Транспортні засоби особистого користування, що тимчасово ввозяться на митну територію України громадянами-нерезидентами, не підлягають письмовому декларуванню та звільняються від подання документів, що видаються державними органами, уповноваженими здійснювати види контролю, зазначені у статті 319 цього Кодексу. Пропуск таких транспортних засобів через митний кордон України здійснюється без застосування до них заходів гарантування, передбачених розділом Х цього Кодексу. Пальне, що міститься у звичайних (встановлених заводом-виробником) баках зазначених транспортних засобів, не підлягає письмовому декларуванню та не є об'єктом оподаткування митними платежами.

Тимчасове ввезення громадянами-резидентами транспортних засобів особистого користування, що класифікуються за товарними позиціями 8702, 8703, 8704 (загальною масою до 3,5 тонни), 8711 згідно з УКТ ЗЕД та причепів до них товарної позиції 8716 згідно з УКТ ЗЕД дозволяється на строк до одного року під письмове зобов'язання про їх зворотне вивезення за умови письмового декларування в порядку, передбаченому законодавством України для громадян, після сплати всіх митних платежів, які відповідно до закону підлягають сплаті при імпорті таких транспортних засобів. Тимчасове ввезення громадянами-резидентами на митну територію України інших транспортних засобів особистого користування дозволяється на строк до одного року під письмове зобов'язання про їх зворотне вивезення за умови письмового декларування в порядку, передбаченому законодавством України для громадян, та із застосуванням до них заходів гарантування, передбачених розділом Х цього Кодексу.

Тимчасово ввезені транспортні засоби особистого користування повинні бути вивезені за межі митної території України з дотриманням строків, установлених відповідно до вимог цього Кодексу, або поміщені у митні режими відмови на користь держави, знищення або руйнування чи можуть бути оформлені для вільного обігу на митній території України за умови сплати митних платежів, які відповідно до закону підлягають сплаті при імпорті таких транспортних засобів.

Згідно п. 7 ч. 1 ст. 4 Митного кодексу України під громадянами в цьому кодексу розуміються громадяни - фізичні особи: громадяни України, іноземці, особи без громадянства.

Таким чином, громадяни-нерезиденти мають право тимчасово ввозити транспортні засоби на митну територію України терміном до одного року без сплати митних платежів, в той час як резиденти зобов'язані сплачувати всі належні митні збори.

Згідно п. 33 ч. 1 ст. 4 Митного кодексу України нерезиденти це: а) юридичні особи, утворені відповідно до законодавства інших держав, які здійснюють свою діяльність за межами України, а також їх відокремлені підрозділи з місцезнаходженням на території України, які не здійснюють господарську діяльність відповідно до законодавства України;

б) розташовані на території України дипломатичні представництва, консульські установи, інші офіційні представництва іноземних держав та міжнародних організацій, які мають дипломатичні привілеї та імунітет;

в) фізичні особи: іноземці та особи без громадянства, громадяни України, які мають постійне місце проживання за межами України, у тому числі ті, які тимчасово перебувають на території України;

Відповідно до п. 45 ч. 1 ст. 4 Митного кодексу України постійне місце проживання - місце проживання на території будь-якої держави не менше одного року громадянина, який не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір проживати на території цієї держави протягом будь-якого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цим громадянином службових обов'язків або зобов'язань за договором (контрактом).

Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, позивач є громадянином США, має паспорт громадянина США від 22 вересня 2010 року (а.с. 15).

Водночас, позивач не вийшов з громадянства України, у 1995 році отримав дозвіл на виїзд на постійне проживання до США, 21 липня 2005 року позивач повернувся на Україну та пройшов процедуру повернення на постійне місце проживання, має зареєстроване місце проживання на території України за адресою: АДРЕСА_1. Вказане підтверджується листом ГУ ДМС України у Дніпропетровській області від вересня 2016 року № 1201/13872 (а.с. 91).

Позивач також має прав власності на нерухоме майно за адресою реєстрації свого місця проживання в Україні (а.с. 37).

При визначенні статусу позивача як резидента чи нерезидента України суд виходить з такого.

Згідно ст. 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство. При цьому вказана норма віднесена до основних засад конституційного устрою.

Відповідно до п. 1 ст. 2 Закону України «Про громадянство України» одним з принципів визначений принцип єдиного громадянства - громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.

Сам по собі факт невиходу позивача з громадянства України не є підставою для визначення його статусу, разом з тим, реєстрація постійного місця проживання позивача на території України, проходження ним процедури повернення на постійне місце проживання на території України, відповідно до приписів п.п. 33, 45 ч. 1 ст. 4 Митного кодексу України свідчать про наявність у позивача статусу резидента України для цілей, визначених цим Кодексом.

Посилання представника позивача на те, що позивач сплачує податки на території США (а.с. а.с. 102 - 109) не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки вказане лише свідчить про наявність у нього оподатковуваного доходу на території цієї країни і не визначає місце проживання.

Не може бути взята до уваги і надана представником позивача довідка (а.с. а.с. 97 - 98), оскільки в ній зазначається, що позивач працює на співробітника компанії, розташованої в м. Нью-Йорк, США і виконує роботи розробника програмного забезпечення, тобто в довідці нічого не говориться, що позивач працює саме в компанії та виконує роботи саме в її приміщенні в м. Нью-Йорку. Суд окремо зауважує, що роботи з розробки програмного забезпечення можуть виконуватись дистанційно.

Інших доказів постійного проживання позивача саме в США суду надано не було.

При таких обставинах суд приходить до висновку, що у взаємовідносинах з митними органами позивач має розглядатись як резиденти України, а при зверненні за митним оформленням транспортного засобу на пільгових умовах (без сплати митних платежів) надав митному органу неправдиві відомості щодо свого статусу.

Відповідно до ст.458 Митного кодексу України порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред'явлення їх митним органам для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на митні органи цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність.

Згідно зі ст.485 Митного кодексу України передбачена відповідальність за заявлення в митній декларації з метою неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру неправдивих відомостей та/або надання з цією ж метою митному органу документів, що містять неправдиві відомості щодо істотних умов зовнішньоекономічного договору (контракту), ваги, кількості, країни походження, відправника та/або одержувача товару, неправдиві відомості, необхідні для визначення коду товару згідно з УКТЗЕД та його митної вартості, або несплата митних платежів у строк, встановлений законом, або інші протиправні дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів, за відсутності ознак злочину, а так само використання товарів, стосовно яких надано пільги щодо сплати митних платежів, в інших цілях, ніж ті, у зв'язку з якими було надано такі пільги.

Відповідно до ст.529 Митного кодексу України постанова митниці у справі про порушення митних правил може бути оскаржена до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної митної справи, або до місцевого загального суду як адміністративного суду в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.288 КУпАП постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржено у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному КАС України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.

Відповідно до ст.530 Митного кодексу України законність та обґрунтованість постанови митниці у справі про порушення митних правил можуть бути перевірені судом або центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної митної справи, а постанови центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної митної справи, - судом у зв'язку з поданням адміністративного позову.

Відповідно до ст.531 Митного кодексу України підставами для скасування постанови про накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил або про припинення провадження у справі про порушення митних правил є: 1) відсутність у діях особи, яка притягується до відповідальності, ознак порушення митних правил; 2) необ'єктивність або неповнота провадження у справі або необ'єктивність її розгляду; 3) невідповідність викладених у постанові висновків фактичним обставинам справи; 4) винесення постанови неправомочною особою, безпідставне недопущення до участі в розгляді справи особи, притягнутої до відповідальності, або її представника, а також інше обмеження прав учасників провадження у справі про порушення митних правил та її розгляду; 5) неправильна або неповна кваліфікація вчиненого правопорушення; 6) накладення стягнення, не передбаченого цим Кодексом.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що дії позивача утворюють склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 485 Митного кодексу України.

Твердження позивача щодо порушення порядку притягнення до адміністративної відповідальності, через те, що позивач не був присутній при складанні протоколу про порушення митних правил та постанови про притягнення до відповідальності за порушення митних правил, не міг надати пояснення, суд не приймає до уваги, оскільки виклики до митного органу та примірник протоколу надсилався позивачу за його зареєстрованим місцем проживання в України (а.с. а.с. 77 - 78, 78 на зв.). Доводи та пояснення позивача були враховані судом при ухваленні постанови, проте вони не спростовують висновки митного органу.

Суд також не погоджується з доводами представника позивача, що відповідачем було пропущено строк накладення адміністративного стягнення, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 467 Митного кодексу України Якщо справи про порушення митних правил відповідно до статті 522 цього Кодексу розглядаються органами доходів і зборів, адміністративне стягнення за порушення митних правил може бути накладено не пізніше, ніж через шість місяців з дня вчинення правопорушення, а у разі розгляду органами доходів і зборів справ про триваючі порушення митних правил, у тому числі передбачені статтями 469, 477-481, 485 цього Кодексу, - не пізніше, ніж через шість місяців з дня виявлення цих правопорушень.

Правопорушення, вчинене позивачем, було виявлене при надходженні інформації від УСБУ в Дніпропетровській області згідно листа від 29 червня 2016 року (а.с. 59), а адміністративне стягнення було накладене 06 жовтня 2016 року, тобто в межах 6-місячного строку з дня виявлення правопорушення.

Не підлягає врахуванню і доводи представника позивача щодо неможливості визначення суми митних платежів та, відповідно, розрахунку суми штрафу за ст. 485 Митного кодексу України.

Як вбачається з матеріалів адміністративної справи вартість автомобіля «HUMMER H2», реєстраційний НОМЕР_2 була визначена позивачем в розмірі 10 тисяч доларів США в заяві, поданій до Дніпропетровської митниці ДФС України (а.с. 68). Розрахунок суми митних платежів, належних до сплати (а.с. 76) було здійснено митним органом відповідно до вимог нормативно-правових актів в розмірі 560 929 грн. 06 коп., виходячи із заявленої позивачем вартості автомобіля, перерахованим за курсом НБУ в національну валюту. Штрафна санкція, накладена на позивача відповідно до ст. 485 Митного кодексу України, становить 300% від суми митних платежів, і складає 1 682 787 грн. 18 коп.

Зазначення в розрахунку платежів посилання на Закон України «Про податок на додану вартість» не має істотного значення, оскільки ставка податку на додану вартість, визначена Податковим кодексом України становить ті ж самі 20%, що зазначені в розрахунку.

Інші заперечення позивача не мають правового значення і не впливають на законність постанови відповідача про притягнення позивача до відповідальності за порушення митних правил.

При таких обставинах адміністративний позов є необґрунтованим і задоволенню не підлягає.

Судові витрати по справі згідно ч. 5 ст. 94 КАСУ України не стягуються.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 257, 264, 266, 380, 458, 485, 529 - 531 Митного кодексу України, ст.4 Конституції України, ст. 2 Закону України «Про громадянство України», ст.ст. 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

У задоволені позову ОСОБА_4 до Дніпропетровської митниці Державної фіскальної служби України про скасування постанови у справі про порушення митних правил від 06 жовтня 2016 року № 0062/110000014/16 - відмовити.

Постанова набирає чинності в порядку, передбаченому ст. 254 КАС України.

Постанову суду може бути оскаржено протягом 10 днів з дня отримання копії її повного тексту.

Апеляційна скарга подається до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровський районний суд м. Дніпропетровська. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови складено 24.02.2017 р.

Суддя С.В. Єдаменко