Рішення № 65262473, 10.03.2017, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа №203/1777/13-ц

Провадження №2/0203/87/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.03.2017 року Кіровський районний суд міста Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Католікяна М.О.,

при секретарі Дзьомі Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк», Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання недійсним додаткового договору,

у с т а н о в и в:

07 березня 2013 року позивач звернувся до суду з позовом до ПАТ «Кредитпромбанк» про визнання недійсним додаткового договору. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 05.05.2008 року між позивачем та ВАТ «Кредитпромбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Кредитпромбанк») було укладено кредитний договір, за умовами якого позивач отримав грошові кошти в сумі 759000,00 Євро, зобовязавшись повернути їх у порядку та на умовах, визначених договором. 13.11.2009 року між сторонами було укладено додатковий договір до кредитного договору від 05.05.2008 року, яким сторони змінили умови користування коштами (продовжено строк користування коштами, узгоджено графік погашення кредиту, а також процентів тощо). Додатковий договір є недійсним, оскільки під час його укладення відповідач не включив до нього обовязкові умови, порушивши приписи Закону України від 12.05.1991 року №1023-ХІІ «Про захист прав споживачів» (детальний розпис загальної вартості кредиту). Крім того, реальна процента ставка кредиту виявилася більшою за визначену у договорі. Викладені обставини стали причиною звернення позивача до суду з позовом про визнання додаткового договору від 13.11.2009 року недійсним (т. 1 а.с.а.с. 1 5, 24, 28 31).

04 листопада 2013 року суд своєю ухвалою залучив до участі у справі в якості співвідповідача ПАТ «Дельта Банк» (теперішній кредитор за кредитним договором).

03 грудня 2013 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду із заявою про застосування до спірних правовідносин позовної давності (т. 1 а.с.а.с. 134 138).

20 квітня 2015 року ПАТ «Кредитпромбанк» також звернулося до суду із заявою про застосування до спірних правовідносин позовної давності (т. 2 а.с.а.с. 5 16).

09 березня 2017 року позивач звернувся до суду з клопотанням про поновлення строків позовної давності, пославшись на те, дізнався про порушення свого права лише після того, як ПАТ «Дельта Банк» 09.12.2012 року висунуло йому вимогу про сплату заборгованості (із зазначенням процентів, належних до сплати).

Представник позивача у судовому засіданні підтримав заявлений позов, а представники ПАТ «Дельта Банк» заперечували проти його задоволення.

Представник ПАТ «Кредитпромбанк» до суду не зявився, звернувшись з клопотанням про розгляд справи за його відсутності (т. 2 а.с. 16).

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 05.05.2006 року між позивачем та Відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Кредитпромбанк») було укладено кредитний договір №31/38/06-Склв, за яким позивач отримав кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії на споживчі цілі у сумі 759000,00 Євро (т. 1 а.с.а.с. 6 8, 23).

У подальшому сторони підписали низку договорів про внесення змін до кредитного договору від 05.05.2006 року (т. 1 а.с.а.с. 9 12, 241, 249 251).

13 листопада 2009 року між позивачем та ВАТ «Кредитпромбанк» було укладено додатковий договір №4 до кредитного договору від 05.05.2006 року, за яким сторони змінили умови користування коштами (продовжено строк користування коштами, узгоджено графік погашення кредиту, а також процентів тощо) (т. 1 а.с.а.с. 13 18).

27 вересня 2013 року між відповідачами було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, згідно з яким ПАТ «Дельта Банк» придбало у ПАТ «Кредитпромбанк», у тому числі, за кредитним договором від 05.05.2006 року №31/38/06-Склв (т. 1 а.с.а.с. 67 73).

Відповідно до статей 256, 257, частини 1 статті 260 Цивільного кодексу України (далі ЦК) позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 255 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 254 ЦК строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

У відповідності з частиною 1 статті 261 ЦК перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За правилами частин 3, 4 статті 267 ЦК позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Судом встановлено, що за спірними правовідносинами позовна давність закінчилася, оскільки почалася 14.11.2009 року (наступний день за днем укладення додаткового договору №4) і закінчилася відповідно 13.11.2012 року.

Відтак, оскільки відповідачі звернулися до суду із заявами про застосування позовної давності, а позивач подав позов з порушенням вказаного строку (07.03.2013 року), суд, керуючись приписами частини 4 статті 267 ЦК, вважає за необхідне у позові відмовити.

При цьому суд критично ставиться до доводів позивача, викладених у клопотанні про поновлення строків позовної давності.

Суд, розвязуючи це клопотання, перш за все виходить з того, що у розумінні частини 1 статті 261 ЦК початок перебігу позовної давності повязується саме з днем (моментом), коли особа могла довідатися про порушення свого права. Законодавець, запроваджуючи таку норму, підкреслив недостатність встановлення самого факту, що особа довідалася про порушення права. Основоположним при цьому має бути те, що ця особа і до цього моменту не мала обєктивної можливості довідатися про таке порушення.

Судом встановлено (і не оспорювалося представником позивача), що після укладення додаткового договору від 13.11.2009 року позивач деякий час здійснював платежі саме за новими умовами, отже був про них обізнаний (принаймні, мав можливість довідатися) (т. 1 а.с.а.с. 86 122, 228 232).

Додатково на користь цього висновку свідчать наступні після укладення додаткового договору №4 неодноразові звернення позивача до ВАТ «Кредитпромбанк» про помякшення умов погашення заборгованості за кредитним договором (т. 3 а.с.а.с. 93 105).

Відтак, суд не знаходить підстав для поновлення позивачеві строків позовної давності і вважає за необхідне заявлений позов залишити без задоволення.

Керуючись статтями 4 11, 15, 18, 57 60, 169, 208, 209, 212 215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

ОСОБА_1 у позові до Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк», Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання недійсним додаткового договору відмовити.

Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 223 ЦПК України, і може бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області через Кіровський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його постановлення. У разі якщо рішення було постановлено за відсутності особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

Повний текст рішення складено 13 березня 2017 року.

Суддя М.О. Католікян