Постанова № 65259260, 10.03.2017, Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/7427/16-а

Категорія 87

2-а/295/268/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.03.2017 року м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомира в складі:

Головуючого - судді Стрілецької О.В.

За участі секретаря Содель А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1до Житомирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом, в якому просить визнати неправомірними дії та рішення Житомирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови в проведенні перерахунку пенсії на підставі довідки №18/88 від 15.02.2016 року, виданої прокуратурою Житомирської області, у зв'язку зі збільшенням заробітної плати, яке відбулось відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 1013 від 09.12.2015 року «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів», а також просить зобов'язати Житомирське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити перерахунок та виплачувати пенсію на підставі ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» у редакції, яка була чинна на час призначення пенсії (січень 2010 року), у розмірі 90% від розміру місячної заробітної плати, зазначеної у довідці №18/88 від 15.02.2016 року, починаючи з 01.01.2016 року без обмеження граничного розміру пенсії.

В обгрунтування позовних вимог позивач вказав, що перебуває на обліку у відповідача і отримує пенсію за вислугу років згідно Закону України "Про прокуратуру". Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року №1013 працюючим прокурорсько-слідчим працівникам підвищено заробітну плату, а тому вважає, що на підставі ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції чинній на час призначення йому пенсії) має право на перерахунок раніше призначеної пенсії у зв'язку зі збільшенням заробітної плати працюючим працівникам прокуратури. Вважає, що відповідач неправомірно відмовив у проведенні перерахунку пенсії.

В судовому засіданні позивач заявлені вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задоволити з підстав, викладених в ньому. Додаткові письмові пояснення позивача щодо обгрунтованості заявлених позовних вимог приєднані до матеріалів справи (а.с. 58-64).

Представник Житомирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області в судовому засіданні позов не визнала, просила відмовити в його задоволенні за безпідставністю. Письмові заперечення приєднані до матеріалів справи (а.с. 27-29).

29.06.2016 року до участі в справі в якості співвідповідача було залучено Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, оскільки в прохальній частині позову позивач також просив визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо надання відповіді від 25.04.2016 року (а.с. 35).

Співвідповідачем Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області до суду направлено письмові заперечення проти позову, в яких позов не визнає, просить відмовити в його задоволенні (а.с. 41-42).

В судові засідання 26.01.2017 року, 09.03.2017 року, 10.03.2017 року представник Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області не з'явився, надійшла заява про розгляд справи без його участі.

Відповідно до ст.ст. 122, 128 КАС України суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності представника Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.

Вислухавши пояснення позивача, представника Житомирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, дослідивши письмові докази, оглянувши пенсійну справу позивача № 189556/2, суд приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач з 25.01.2010 року перебуває на обліку в Житомирському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону Україну "Про прокуратуру" №1789-ХІІ від 05.11.1991 року у розмірі 90 відсотків від заробітної плати.

16.02.2016 року позивач звернувся до відповідача з заявою про здійснення перерахунку призначеної пенсії з урахуванням довідки прокуратури Житомирської області №18/88 від 15.02.2016, в якій зазначено, що заробітна плата працівника на посаді начальника відділу прокуратури Житомирської області станом на 01.12.2015 р. згідно постанови Кабінету Міністрів України №1013 від 09.12.2015 року складається з: основний оклад 2894,00 грн., класний чин 135,00 грн., вислуга років 1211,60 грн., щомісячна премія, на яку нараховуються страхові внески 6545,79 грн.. Доплати, які передбачені чинним законодавством: надбавка за виконання особливо важливої роботи - 2968,42 грн., матеріальна допомога на оздоровлення - 600,75 грн., матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових потреб - 600,75 грн., а всього становить 14956,31 грн (а.с.14) .

В судовому засіданні встановлено, що Рішенням Комісії по розгляду питань, пов'язаних з призначенням (перерахунком) та виплатою пенсій відповідно до чинного законодавства України про пенсійне забезпечення від 17.02.2016 року позивачу відмовлено у проведенні перерахунку пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про прокуратуру", оскільки згідно ч. 18 ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" в редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" № 76-VIII від 28.12.2014 року умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначається Кабінетом Міністрів України, а на час звернення позивача з відповідною заявою такий порядок був відсутній, а тому підстав для проведення перерахунку пенсій немає (а.с. 105).

Одночасно як на підставу для відмови в проведенні перерахунку пенсії відповідач також посилався на пункт 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII (далі - Закон № 213-VIII), яким передбачено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України. У зв'язку з викладеним, вважає, що з 01.06.2015 року пенсії в порядку та умовах визначених перерахованими вище законами не призначаються, а раніше призначені пенсії не перераховуються (а.с. 105).

В листах № 2213/04 від 18.02.2016 року та № 3155/04 від 14.03.2016 року Житомирське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повідомило позивача про відмову в проведенні перерахунку пенсії з підстав, викладених вище (а.с.16-17).

Листом від 25.04.2016 року № 633/Г-11 відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повідомив позивача про розгляд його звернення та повідомив про відсутність підстав для проведення перерахунку пенсії за вислугу років (а.с. 18).

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач посилався на те, що перерахунок пенсії повинен бути здійснений на підставі ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" №1789-ХІІ від 05.11.1991 року (в редакції чинній на час призначення йому пенсії - 25.01.2010 року), оскільки у зв'язку з прийняттям Закон України "Про прокуратуру" № 1697- VІІ від 14.10.2014 року, стаття 86 якого регламентує умови та порядок проведення перерахунку пенсії працівникам прокуратури, звужує права, які були визначені попереднім Законом України, що не відповідає ст.ст. 22, 58, 64 Конституції України.

Щодо наявності підстав для проведення позивачу перерахунку пенсії згідно ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" №1789-ХІІ від 05.11.1991 року в редакції чинній на час призначення пенсії ОСОБА_1 (25.01.2010 року), суд приходить до наступного висновку.

Згідно із частиною 13 статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру"» №1789-ХІІ держава взяла на себе обов'язок забезпечити не лише нарахування, але й перерахунок пенсії працівникам прокуратури виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за перерахунком.

Частина 18 статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ визначала, що призначені працівникам прокуратури пенсії перераховувались у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадився з першого числа місяця, що йде за місяцем, у якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадився з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.

Разом з тим, Законом України від 28.12.2014 року № 76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України", який набув чинності з 01.01.2015 року, внесено зміни до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" №1789-ХІІ від 05.11.1991 року та частину вісімнадцяту викладено у такій редакції: "Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України".

Крім того, 15.07.2015 року набув чинності Закон України "Про прокуратуру" № 1697- VІІ від 14.10.2014 року, згідно Розділу ХІІ Прикінцевих положень якого визнано такими, що втратили чинність із набранням чинності цим Законом положення: Закону України "Про прокуратуру" №1789-ХІІ від 05.11.1991 року, крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46 2, статті 47, частини першої статті 49, частини п'ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50- 1, частини третьої статті 51, статті 53 щодо класних чинів (їх дія поширюється на осіб, яким присвоєно класні чини до набрання чинності цим Законом), статті 55 щодо посвідчення працівника прокуратури, статті 2 у частині підстав звільнення з посади Генерального прокурора України, а також статті 13 щодо функціонування в системі органів прокуратури міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратур, яка втрачає чинність з 15 грудня 2015 року.

Отже, на час звернення позивача до відповідача із заявою про перерахунок пенсії (16.02.2016 року) частини тринадцята та вісімнадцята статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" втратили чинність.

Згідно ч. 20 ст. 86 Закону України " Про прокуратуру" № 1697- VІІ від 14.10.2014 року (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.

На час звернення позивача за перерахунком пенсії Кабінетом Міністрів України відповідний нормативно-правовий акт не було прийнято.

Норми законодавства щодо умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури на час розгляду даної адміністративної справи є чинними і не визнані неконституційними, а тому підлягають до застосування всіма юридичними та фізичними особами.

Статею 58 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ця норма є загальновизнаним принципом права, який знайошов своє відображення в Конституції України як гарантія прав і свобод людини і громадянина, який треба розуміти так, що дія нормативно-правового акта починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року № 1-рп/99).

Суб'єктивне право пенсіонера на перерахунок пенсії виникає в момент звернення із заявою про перерахунок на підставі нормативно-правового акту, який є чинним на час подачі відповідної заяви. Пенсія не може бути перерахована на підставі норми права, яка втратила свою чинність.

Безпідставними є доводи позивача, що у зв'язку з прийняттям змін до Закону України «Про прокуратуру», відбулось звуження змісту та обсягу його права на пенсійне забезпечення, що суперечить положенням ст. ст. 22, 64 Конституції України.

Статею 22 Конституції України передбачено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. В статті ж 64 закріплено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Згідно ч. 20 ст. 86 Закону України " Про прокуратуру" № 1697- VІІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України, а тому вказані зміни до законодавства не позбавляють позивача права на перерахунок пенсії, який був йому гарантований ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" при призначені пенсії, тобто не відбулось обмеження, звуження змісту та обсягу існуючого права пенсіонера на пенсійне забезпечення, проте визначення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури покладено на Кабінет Міністрів України.

Наведені вище та прийняті Державою нормативні акти загалом не суперечать ч.1 ст.58 Конституції України, оскільки у даній справі не встановлено, що вони були застосовані до позивача зворотно у часі (його пенсія не була перерахована з дати, що передувала прийняттю відповідного нормативного акта).

Розмір пенсії, яку отримував позивач не зменшився, а залишився на тому ж рівні. Тому нема підстав стверджувати, що його права були звужені. Зміна правового регулювання виключала лише можливість збільшення пенсії у випадку підвищення розміру заробітної плати прокурорських працівників.

Загалом перерахунок пенсій не має на меті відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг впроваджується через індексацію грошових доходів населення відповідно до одноіменного Закону №1282-XII від 03.07.1992 року.

Збільшення розміру пенсії шляхом її перерахунку не є абсолютним обов'язком Держави. За умови сталого розвитку економіки, відсутності інфляції такий перерахунок може і не проводитися взагалі.

За таких обставин, суд не має підстав для висновку про те, що наведені вище та прийняті Державою нормативні акти звужують існуючі права позивача.

Суд також вважає за необхідне вказати, що у певних випадках Держава вправі змінити правове регулювання аж до зменшення вже існуючого розміру пенсії.

Конституційний Суд України у п. 2.1 Рішення № 20-рп/2011 від 26.12.2011 року зазначив, що згідно з частиною першою статті 46 Основного Закону України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення, в тому числі, у старості та в інших випадках, передбачених законом. Із цим конституційним правом громадян кореспондується обов'язок держави щодо його забезпечення. У Конституції України передбачено гарантії прав громадян на соціальний захист, зокрема такі, як законодавче закріплення основ соціального захисту, форм і видів пенсійного забезпечення (пункт 6 частини першої статті 92), визначення джерел державного соціального забезпечення (частина друга статті 46), контроль за використанням коштів Державного бюджету України (стаття 98).

Розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави, проте мають забезпечувати конституційне право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, гарантоване статтею 48 Конституції України. Конституційний Суд України, вирішуючи це питання, суд враховує також положення актів міжнародного права. Так, згідно зі статтею 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12 жовтня 2004 року. Конституційний Суд України виходить із того, що додержання конституційних принципів соціальної і правової держави, верховенства права (стаття 1, частина перша статті 8 Основного Закону України) обумовлює здійснення законодавчого регулювання суспільних відносин на засадах справедливості та розмірності з урахуванням обов'язку держави забезпечувати гідні умови життя кожному громадянину України.

Таким чином, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Неприпустимим також є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 21 Конституції України. Отже, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

В рішенні ЄСПЛ у справі "Великода проти України" суд вказав, що зменшення пенсії особи може бути сумісним з вимогами статті 1 Першого протоколу Конвенції, оскільки його положення не встановлюють жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, запроваджувати чи ні будь-які форми системи соціального забезпечення, або обирати тип чи розмір пільг для забезпечення у рамках будь-якої такої системи. Проте, якщо Договірна держава має чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам (ухвала щодо прийнятності у справі "Стек та інші проти Сполученого Королівства "), доки існує законодавче право.

Суд нагадав, що перша та найважливіша вимога цього положення полягає у тому, що будь-яке втручання з боку державних органів влади у мирне володіння майном має бути законним та має переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання має також бути обґрунтовано пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, має зберігатися "справедливий баланс" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде накладений особистий та надмірний тягар (серед багатьох інших джерел рішення у справі "Колишній Король Греції та інші проти Греції").

У цій справі суд не здобув доказів того, що відповідні зміни до Закону України про державний бюджет України не були внесені відповідно до законної процедури, а за відсутності будь-яких доказів того, що вони не були доступними та передбачуваними, суд доходить висновку, що вони відповідали вимозі щодо законності за статтею 1 Першого протоколу. Суд також не може дійти висновку, що передавши Кабінету Міністрів України право на встановлення розміру соціальних пільг, Парламент України діяв у порушення якихось положень Конвенції.

Суд також зазначив, що зменшення пенсії заявника очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася держава. За відсутності будь-яких доказів щодо протилежного та визнаючи, що держава-відповідач має широке поле свободи розсуду щодо досягнення балансу між правами, що є предметом спору, та економічною політикою, суд не вважає, що таке зменшення було непропорційним переслідуваній легітимній меті або що воно поклало надмірний тягар на заявника (ухвала щодо прийнятності від 8 жовтня 2013 року у справі "Да Консесау Матеуш та Сантуш Жануаріо проти Португалії".

У зазначеному рішенні Європейський суд став на бік держави України та, між іншим, наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.

Окрім того, безпідставним є посилання позивача на правові позиції Верховного Суду України, висловлені в постановах у справах № 21-348а13 від 10.12.2013 року та № 21-445а13 від 17.12.2013 року, які в силу ст. 244-2 КАС України, повинні враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні норм права, з огляду на наступне. Предметом розгляду у справах, які розглядались Верховним Судом України, за наслідками перегляду яких була висловлена відповідна правова позиція, був спір щодо застосування відсоткового розміру пенсії пенсіонерам, яким пенсія вже була призначена, але при проведенні перерахунку раніше призначених пенсій у зв'язку зі зміною заробітної плати, органами пенсійного фонду було зменшено розмір пенсії у відсотках після проведеного перерахунку. Спірні правовідносини у вказаних справах виникли у 2012 році, коли підстави та порядок перерахунку пенсій прокурорам регулювалися частинами 13 та 18 ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ, положення яких щодо перерахунку пенсії у зв'язку із прийняттям Закону № 3668-VІ, на підставі якого був зменшений розмір пенсії у відсотках, змін не зазнали (змінилась лише нумерація частин цієї статті). Таким чином, нормами матеріального закону було визначено умови та порядок перерахунку пенсій, які призначені працівникам прокуратури.

Спір, який є предметом даного судового розгляду, випливає з інших правовідносин, є іншим за змістом та підставами, а тому вказані вище правові позиції не можуть бути враховані судом при винесенні рішення по даній конкретній справі.

Водночас, суд не може погодитися з посиланням відповідача на пункт 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення", та його тлумаченням у тому контексті, що з 01.06.2015 року норми пенсійного забезпечення осіб, яким пенсія призначена відповідно до Закону України "Про прокуратуру" скасовані, а отже з 01.06.2015 року скасовано право на перерахунок пенсії, оскільки зазначені вище положення закону стосуються виключно призначення нових пенсій, а не перерахунку вже призначених, а тому не заслуговують на увагу.

Разом з тим, зазначене посилання відповідачів на вказаний вище нормативний акт не призвело до прийняття неправомірного рішення щодо позивача.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У Рішенні від 2 березня 1999 року N 2-рп/99 у справі про комунальні послуги Конституційний Суд України вказав, що здійснення в цілому політики соціального захисту не належить до виключних повноважень Верховної Ради України; політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політики держави, забезпечення її проведення, відповідно до пункту 3 статті 116 Конституції України, здійснюється Кабінетом Міністрів України. Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади наділений конституційними повноваженнями спрямовувати і координувати діяльність міністерств, інших органів виконавчої влади, до яких належить і Пенсійний фонд України. Відповідно до Положення про Пенсійний фонд України бюджет Пенсійного фонду України затверджує Уряд України.

Таким чином, Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, а Пенсійний фонд України - органом, який реалізує таку політику, в тому числі за рахунок коштів Державного бюджету України.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав: "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" (п.23 рішення).

Враховуючи викладене вище, у спірних правовідносинах відповідачі здійснювали свої повноваження в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, законами України, підстави для здійснення перерахунку пенсії позивачу на підставі ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру"» №1789-ХІІ від 05.11.1991 року (в редакції яка була чинна станом на 25.01.2010 року) відсутні, а тому суд відмовляє в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 8, 9, 11, 71, 94, 161-163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Богунський районний суд м. Житомира шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення.

У разі застосування судом ч.3 ст. 160 КАС Україниапеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя О.В. Стрілецька