Ухвала суду № 65258435, 14.03.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 березня 2017 р. Справа № 814/1675/16

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Марич Є. В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого - Ступакової І.Г.

суддів - Лук'янчук О.В.

- Милосердного М.М.

(у зв'язку з неприбуттям у судове засідання сторін, справа

розглядається в порядку п.2 ч.1 ст.197 КАС України)

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Южноукраїнської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 січня 2017 року по справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Южно-Бугський кар'єр» до Южноукраїнської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Южно-Бугський кар'єр» звернулось до суду з адміністративним позовом до Южноукраїнської ОДПІ ГУ ДФС у Миколаївській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 22 липня 2016 року №0000620 та №0000630.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 січня 2017 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Южноукраїнської ОДПІ ГУ ДФС у Миколаївській області від 22 липня 2016 року №0000620 та №0000630.

В апеляційній скарзі Южноукраїнської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області ставиться питання про скасування судового рішення, в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги Южноукраїнської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 22 червня 2016 року по 30 червня 2016 року співробітниками Первомайської ОДПІ було проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Южно-Бугський кар'єр» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по господарським взаємовідносинам з ТОВ «НАФТ-ОЙЛ», за період з 01 жовтня 2014 року по 31 жовтня 2014 року, з 01 лютого 2015 року по 30 квітня 2015 року, за результатами якої було складено акт №37-1400/34437952 від 06 липня 2016 року.

Згідно висновків акта перевірки, контролюючим органом було виявлено порушення позивачем п.198.1 ст. 198, п.198.2, п.198.3 та п.198.6 ст. 198, п.200.1 ст. 200, ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого товариству занижено ПДВ, що підлягає сплаті в сумі 174 216, 88 грн., в тому числі по періодах : жовтень 2014 року на суму ПДВ 27 486, 63 грн., лютий 2015 року на суму ПДВ 83 820 грн., березень 2015 року на суму ПДВ 62 910, 25 грн., за квітень 2015 року завищено від'ємне значення ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового кредиту) у сумі ПДВ 166 261, 67 грн.

22 липня 2016 року на підставі акту ОДПІ були прийняті податкові повідомлення-рішення №0000620, яким зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 166 261, 67 грн. та №0000630, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на суму 259 336, 52 грн. у тому числі за основним платежем 174 216, 88 грн., за штрафними санкціями 85 119, 64 грн.

Висновки про порушення позивачем податкового законодавства ґрунтуються на висновках податкової про нереальність господарських операцій, за якими позивач придбав у ТОВ «НАФТ-ОЙЛ» у періоді, що перевірявся нафтопродукти для використання у господарській діяльності та податкових накладних виписаних по даним господарським операціям, що і було підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Так, відповідач у своїх письмових запереченнях зазначив, що перевіркою не встановлено факту передачі нафтопродуктів від продавця до покупця, у зв'язку з неможливістю підтвердити факт реального здійснення господарських операцій, тобто на думку податкової, операції з придбання товару у ТОВ «НАФТ-ОЙЛ» здійснені без мети реального настання правових наслідків.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що при здійсненні господарських операцій з контрагентом-постачальником позивач діяв виключно у відповідності до норм діючого законодавства, а відтак спірні податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до п.п.14.1.36 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п.п.14.1.181 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно зрозділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведеного слідує, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг, робіт) сум ПДВ до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином оформленими первинними документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняють реальні зміни майнового стану платника податків. За відсутності ж факту придбання товарів чи послуг відповідні суми не можуть включатись до складу податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

За частиною 1 та 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, для підтвердження наявності підстав для включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбані товари до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи (платіжні доручення, податкові накладні, акти виконаних робіт тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 19 лютого 2014 року між ТОВ «НАФТ-ОЙЛ» та ТОВ «Южно-Бугський кар'єр» було укладено договір поставки паливно-мастильних матеріалів №009-НО (1 том а.с.22-23).

Здійснення господарсько-правових відносин між позивачем та контрагентом за вказаним договором постачання підтверджується рахунками на оплату, видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними (1 том а.с.24-67).

Позивачем отримані товарно-матеріальні цінності були використані у власній господарській діяльності, що підтверджується заправочними відомостями, матеріальними звітами, актами виконаних робіт і списання паливних матеріалів та подорожніх листів вантажного автомобіля (1 том а.с.103-270).

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що наявний договір та усі необхідні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку складені на його виконання, виписані з додержанням вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», які є належними доказами правомірності формування позивачем податкового кредиту по господарським операціям з його контрагентом.

Колегія суддів не приймає посилання апелянта на відсутність підтвердження факту перевезення вантажу через наявність недоліків та порушень при заповненні товарно-транспортних накладних, оскільки, у матеріалах справи містяться товарно-транспортні накладні надані позивачем на підтвердження транспортування йому товару, які містять всю необхідну інформацію для підтвердження постачання ТМЦ (найменування вантажу, загальна сума ТМЦ, найменування вантажовідправника та вантажоодержувача, адреси, підписи інш.).

При цьому, твердження апелянта щодо незрозумілості саме з яких підстав постачання здійснювалось не ТОВ «НАФТА-ОЙЛ», а ТОВ «Миколаївагро» та ФОП ОСОБА_2, колегія суддів також не приймає до уваги, оскільки це не свідчить про не вчинення господарських операцій, адже підприємство не позбавлено права залучати матеріально-технічні та трудові ресурси третіх осіб для здійснення господарської діяльності.

Також, колегія суддів зазначає, що неподання заяв на отримання товару та відсутність журналу реєстрації довіреностей, на відсутність яких посилається апелянт, а так само помилки у їх оформленні, - не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків, у зв'язку з його господарською діяльністю, мали місце.

Окрім цього, колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на податкову інформацію, а саме на акт №31/14-02-22-04/39040674 від 27 липня 2015 року «Про результати проведення зустрічної звірки ТОВ «НАФТА-ОЙЛ» щодо документального підтвердження господарських взаємовідносин із платником податків ТОВ «Южно-Бугський кар'єр» за лютий-квітень 2015 року», оскільки за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит. Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товарів (робіт, послуг) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Крім того, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 Податкового кодексу України, а контрагент позивача під час здійснення господарських операцій та складення первинних документів був зареєстрований як юридична особа, на момент проведення фінансово-господарської операції був платником податків, а тому мав право здійснювати господарську діяльність шляхом укладення договорів.

Також, неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини.

Враховуючи положення ч.1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», такі рішення є самостійним джерелом права.

Згідно зі статтею 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, в рішенні Європейського суду з прав людини в спорах з оподаткування (на прикладі «Інтерсплав проти України» (заява №803/02) від 09 січня 2007 року) зазначено, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їхнього боку.

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вони повністю спростовуються матеріалами справи та обставинами, які повно та об'єктивно були встановлені судом першої інстанції при вирішенні справи.

Таким чином, судом першої інстанції, на підставі наявних в матеріалах справи доказів зроблений правильний висновок про недоведеність податковим органом, на якого в силу норми ч.2 ст. 71 КАС України покладається обов'язок доказування правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень від 22 липня 2016 року №0000620 та №0000630, у зв'язку з чим вимоги щодо їх скасування правильно визнано судом першої інстанції такими, які підлягають задоволенню.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Також, ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2017 року відстрочено Южноукраїнській ОДПІ ГУ ДФС у Миколаївській області сплату судового збору за подання апеляційної скарги на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 січня 2017 року по справі №814/1675/16 до моменту ухвалення судового рішення, у зв'язку з чим судовий збір у розмірі 7 022, 38 грн. (110% ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви відповідно до ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір») підлягає стягненню за результатами розгляду апеляційної скарги.

Керуючись ст. 195, ст. 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Южноукраїнської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області залишити без задоволення, постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 січня 2017 року залишити без змін.

Стягнути з Южноукраїнської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області до спеціального фонду Державного бюджету України на рахунок №:31212206781008, отримувач коштів: УК у м. Одесі/Приморський р-н/22030001, код ЄДРПОУ 38016923, банк отримувача: ГУДКСУ в Одеській області, МФО: 828011, код ЄДРПОУ суду 34380461 судовий збір в розмірі 7 022 (сім тисяч двадцять дві), 38 гривень.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: І.Г. Ступакова

Судді: О.В. Лук'янчук

М.М. Милосердний