Рішення № 65256776, 07.03.2017, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 638/7148/16-ц

Провадження № 2/638/1391/17

07.03.2017 року Дзержинський районний суд м. Харкова

в складі: головуючого судді Хайкіна В.М.

при секретарі Козодой К. І.

з участю судового розпорядника Зміївської О. Ю.

з участю позивача ОСОБА_2

з участю представника позивача - ОСОБА_3

з участю представника відповідача - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5, треті особи: Служба у справах дітей Шевченківського району Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, про позбавлення батьківських прав,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2016 року позивач ОСОБА_2 звернулася до Дзержинського районного суду м. Харкова із позовом до ОСОБА_5, треті особи: Служба у справах дітей Шевченківського району Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, про позбавлення батьківських прав. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що з 21.11.2003 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5, який було зареєстровано відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, актовий запис №1691. У шлюбі народилася дитина - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 12.02.2015 року шлюб розірвано. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 22.12.2014 року з відповідача на користь позивача стягнуто аліменти на утримання неповнолітньої дитини. Згідно розрахунку заборгованості по аліментах, проведеного державним виконавцем Дзержинського ВДВС ХМУЮ Приймак Ю. А., станом на 01.11.2015 року вона складає 10901 грн. 78 коп., аліменти відповідач сплачує нерегулярно і не в повному обсязі. За час окремого проживання відповідач перестав спілкуватися з донькою, хоча перешкод у цьому позивачем ніколи не створювалось, перестав цікавитись життям доньки, її здоров'ям, фізичним та духовним розвитком, не вітає зі святами, не відвідує святкові заходи у школі, хоча проживає в одному будинку з позивачем. Просить суд позов задовольнити, позбавити ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Позивач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3у судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримали, просили суд позов задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_4 у судовому засіданні заявлені позовні вимоги не визнав, вважає, що вони не обґрунтовані та суперечать чинному законодавству. Також у письмових запереченнях зазначив, що ініціатором розірвання шлюбу виступив відповідач, однак не через те, що він вирішив покинути родину, а через дії позивача, такі як окремий відпочинок, співмешкання з іншим чоловіком, демонстрування своїх стосунків з ним перед дочкою. Відповідач не заперечує, що через складну економічну та політичну ситуацію в державі він певний час не міг знайти постійну роботу, через що була відсутня можливість сплачувати аліменти, однак він ніколи не відмовлявся від їх сплати. Станом на 07.12.2016 року заборгованість зі сплати аліментів погашена у повному обсязі. Також вважає, що відповідач несе витрати на утримання доньки у розмірі, що вдвічі більший, ніж несе позивач. Щодо спілкування з дочкою, то відповідач ще у серпні 2014 року просив відпустити її з ним на море, проте було відмовлено, через своїх батьків регулярно передає іграшки, книжки, предмети одягу. Проте з моменту прийняття позивачем рішення про викреслення колишнього батька та його родини з пам'яті дитини та примушування доньки називати своїм батьком іншого чоловіка, наступні спілкування доньки з батьком було повністю обмежено. Вважає, що на дитину здійснювався психологічний тиск, та відповідач не бажав завдавати шкоди психіці дитини й тому утримувався від нав'язування свого спілкування. Щодо відмови в наданні дозволу на перетинання кордону, то відповідач не відмови у наданні такого дозволу, але у нього виникли обґрунтовані питання щодо механізму таких дій, оскільки строк дозволу перевищував допустимий. Окрім того, 23.09.2016 року відповідачем оформлені заяви на видачу відповідного паспорту для виїзду дитини за кордон та щодо згоди на такий виїзд. Всі свої зусилля відповідач спрямовував на всебічний гармонійний розвиток своєї єдиної доньки. Просить суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. На запитання представника позивача представник відповідача додатково пояснив, що заборгованості по аліментах не має, вона повністю погашена. З моменту розлучення приблизно пів року (до травня 2015 року) дитині дозволялось спілкуватись з батьком та бабусею і дідусем по батьковій лінії, проте опісля цього, а саме подання 3 позовів - стягнення заборгованості по аліментах та пені, надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька та даного позову про позбавлення батьківських прав, таке спілкування припинилось, адже ні запросити за подарунком, ні зустріти після школи, провести додому він не міг через заборону матері, на дитину чинився психологічний тиск. Вважає, що було недоцільно нав'язувати своє спілкування дитині, він розуміє, що дитина подорослішає та прийде сама до батька з родинними почуттями. Щодо надання згоди на вивіз дитини за кодон, то вважає, що під час навчання не потрібно дитину вивозити, також переживає за безпеку до дитини, оскільки вивіз її до Росії через зону АТО небезпечно, а також у мусульманську Туреччину, де її можуть взяти у доми терпимості. Уже більше року батьком дитини сплачуються аліменти, які перевищують дохід матері. Після розлучення, всю побутову техніку та речі залишив добровільно дружині та дитині. Щодо школи та лікарняного закладу, то перші роки навчання дитини її вихованням займались дідусь та бабуся, а мати та батько бачили дитину тільки ввечері. Щоб уникнути сутичок з колишньою дружиною, він не з'являється за місцем проживання дитини. Представник відповідача сам заборонив відповідачу спілкуватись з колишньою дружиною, щоб уникнути провокацій. Щодо зловживання алкогольними напоями, представник відповідача пояснив, що відповідач працював в правоохоронних органах, та дозволяв собі з друзями після робочого дня розслабитись, проте це не означає, що це доходить до крайнощів, це лише спроба позивача очорнити його репутацію. Стимулює його на випивку позиція колишньої дружини, яка телефонувала йому. Епізодичне вживання алкогольних напоїв не носить критичний характер.

Представник третьої особи - Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради в судове засідання не з'явився, надав до суду заяву з проханням розглядати справу без участі представника органу опіки та піклування, позовні вимоги ОСОБА_2 підтримує у повному обсязі.

Представник третьої особи - Служба у справах дітей Шевченківського району Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради в судове засідання не з'явився, про час, дату, місце судового розгляду повідомлявся своєчасно та належним чином.

Суд, дослідивши доводи позивача та його представника, представника відповідача, оцінивши докази, представлені в матеріалах справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно зі статтею 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтею 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановлені його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріплені можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи відповідному органі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов'язків; таким чином, пункт передбачає «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору.

Відповідно до частини 1 статті 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 11 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За положенням статті 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.

Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України, відповідно до приписів якої, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому, способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

21.11.2003 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції зареєстровано шлюб, актовий запис №1691.

У шлюбі народилася дитина - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, про що 18.05.2005 року складено відповідний актовий запис №1630, про що свідчить повторне свідоцтво про народження серії НОМЕР_3, видане відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції 18.07.2014 року (а. с. 11).

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 12.02.2015 року шлюб між сторонами розірвано (а. с. 9).

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 22.12.2014 року з відповідача - ОСОБА_5 на користь позивача - ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі ? частини від усіх видів його заробітку щомісяця, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 21.10.2014 року до досягнення повноліття дитини (а. с. 10).

Як вбачається із довідки, виданої «Управління будинками №52 житлових кооперативів оазис», ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає за адресою: АДРЕСА_1, разом з матір'ю - ОСОБА_2, дідусем - ОСОБА_8, бабусею - ОСОБА_9 та тіткою - ОСОБА_10 (а. с. 7).

Із відповіді Комунального закладу охорони здоров'я «Харківська міська дитяча поліклініка №14» вих. №1404 від 18.12.2015 року вбачається, що дитина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає за адресою: АДРЕСА_1, та спостерігається під наглядом медичного закладу з народження. За період з січня 2015 року по теперішній час за медичною допомогою щодо дитини зверталася мати з приводу гострих респіраторних захворювань, лікуванням та супроводом. Батько хлопчика в поліклініку за інформацією щодо стану здоров'я сина з 2013 року не звертався (а. с. 13).

Також у матеріалах справи наявний розрахунок заборгованості по аліментах, проведеного державним виконавцем Дзержинського ВДВС ХМУЮ Приймак Ю. А., станом на 01.11.2015 року вона складає 10901 грн. 78 коп. (а. с. 18)

Представником відповідача надано лист Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» Харківська дирекція поштамп - цент поштового зв'язку №1 від 07.12.2016 року, згідно якого відповідно до звіту про здійснення відрахування та виплат за період з 01.07.2016 року по 30.11.2016 року з ОСОБА_5, заборгованість згідно постанови ВП №51235047 від 09.08.2016 року у сумі 4728, 35 грн. утримана повністю та перерахована на користь ОСОБА_2. (а. с. 53-54)

Із характеристики ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, наданої Харківською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступненів №159 Харківської міської ради Харківської області вбачається, що за період навчання дитини у даному закладі, батько дитини не бере участі у вихованні та спілкуванні з дитиною, він жодного разу не відвідував батьківських зборів, не цікавився навчанням дитини, її творчим розвитком, здібностями, участю у суспільному житті школи та класу (а. с. 15).

Також висновок Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради від 12.10.2016 року №559 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_5 відносно малолітньої дочки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, містить інформацію про те, що ОСОБА_6 повідомила, що підтримує позов матері про позбавлення батьківських прав свого батька, оскільки батько, який мешкає у сусідньому під'їзді, з нею зовсім не спілкується, навіть не помічає, зі святами ніколи не поздоровляє; а ОСОБА_5 ніяких доказів щодо виконання ним батьківських обов'язків не надав.

У жодне судове засідання відповідач ОСОБА_5 не з'явився, це являється його волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, його інтереси у даній справі представляв його батько - ОСОБА_4, про що свідчать журнали судових засідань.

За клопотанням представника позивача у судовому засіданні було вислухано пояснення свідків та згідно даних пояснень судом встановлено наступне.

ОСОБА_12 пояснила суду, що вона проживає на одній житловій площадці з позивачем. За останні два роки вона не бачила колишнього чоловіка позивача разом з дитиною. Жодного разу вона не бачила, щоб ні батько дитини, ні бабуся по лінії батька підходили до дитини, коли остання гралась на вулиці. Часто бачила, що колишній чоловік позивача випивав у під'їзді.

ОСОБА_13, сестра позивача, пояснила суду, що з осені 2014 року відповідач залишив сім'ю. Ніякою участі у житті дитини відповідач не приймав. Була ситуація, що дитину ударили по голові в школі, позивач зверталась до відповідача, його батьків за допомогою, проте ніхто не допоміг. Вона зустріла колишнього чоловіка своєї сестри та сказала, щоб той зайшов до дитини, провідав, проте він відмахнувся. Ні за час спільного проживання, ні після одруження участі у вихованні дитини не приймає. Не те, що перешкод, а навпаки дитині пропонували спілкуватися з відповідачем, бабусею та дідусем по чоловіковій лінії. Після спілкування з дитиною, тітка з'ясувала, що дитина вважає, що не потрібна ні батькові, ні бабусі та дідусеві. Також свідок підтвердила, що дійсно батько та ОСОБА_6 одного разу їздили в екопарк Фельдмана.

ОСОБА_14, сестра позивача, пояснила суду, що за два останні роки відповідач не спілкується з дитиною, це вона знає зі слів позивача та самої ОСОБА_6. Коли відповідач проживав разом з її сім'єю, особливої уваги до дитини також не проявляв. Коли дитина хворіла, то лікарняний був виписаний на нього, але коли вона поверталася додому або бабуся, він відразу ж ішов у гараж, дитиною не займався. Після розлучення на жодне свято не привітав. Одного разу вона була свідком того, як у дворі ніякої уваги до дитини не проявив.

ОСОБА_9, мати позивача, пояснила суду, що відповідач ОСОБА_5 при зустрічі з дитиною не спілкувався, не вітається з нею. Коли подружжя розлучилось, вона пояснювала дитині, що батьки будуть жити окремо, проте вона зможе спілкуватись з батьком, на що дитина відповіла, що може це і накраще, адже мама знайде нового тата, який буде її любити, приділяти їй увагу, гратись з нею. Жодного разу не відвідав батьківських зборів, не привітав з жодним святом, не писав, не гуляв з дитиною, самоусунувся від виховання дитини, поміняв номер телефону.

ОСОБА_8, батько позивача, пояснив суду, що після розлучення відповідач - батько дитини не приділяв уваги ОСОБА_6. Одного разу він звозив ОСОБА_6 в екопарк Фельдмана, і то це було з ініціативи батьків відповідача, а останній був лише водієм транспортного засобу, пробули там хвилин 30 (за словами внучки), потім він відвіз її до прабабусі та прадідуся, де вони пробули біля години, та повернулись. Потім одного разу дитину водили до батьків відповідача, за їх вимогою, проте внучка не захотіла з ними спілкуватися, на що вони відповіли, що коли вона виросте, все зрозуміє та попросить вибачення за те, що себе так вела. Вони з сім'єю завжди були тільки за те, щоб дитина спілкувалась з батьком, дідусем та бабусею з його сторони, проте вони відмовились від цього спілкування. Ще під час спільного проживання, нічого по дому не робив, часто пив, не працював, хоча навіть сам свідок пропонував його підзаробити, виражався нецензурно при них, при дитині, крав гроші з банківської картки свідка.

Також позивач ОСОБА_2 надала до суду письмові пояснення, згідно яких відповідач не спілкується з дочкою, не цікавиться її вихованням, станом здоров'я, успіхами у школі, інтересами дитини; та у судовому засіданні пояснила, що всі питання, які стосуються дитини щодо путівок, школи, вирішуються лише після подання нею до суду позовів, проте вона не може собі цього дозволити. Він змінив номер телефону, а тому коли виникали проблеми, ніякої допомоги вона не отримувала від нього. Коли вона з дитиною повертається після гуртків, та бачить відповідача, він ігнорує дитину та проходить повз.

У відповідності із частинами 1- 4 статті 150 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини ; піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток ; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя ; поважати дитину.

Частиною 1 статті 2 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають і забезпечують всі права, передбачені цією Конвенцією, за кожною дитиною, яка перебуває в межах їх юрисдикції, без будь-якої дискримінації незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров'я і народження дитини, її батьків чи законних опікунів або яких-небудь інших обставин.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частини 1статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці. Факт оскарження відповідачами заяви про позбавлення батьківських прав також може свідчити про їх інтерес до дитини (рішення від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України»).

Згідно із частиною 2 статті 141 Сімейного кодексу України, розірвання шлюбу між батьками, окреме проживання їх від дитини не впливає на обсяг їхніх прав та не звільняє від обов'язків щодо дитини.

У відповідності із частиною 2 статті 157 Сімейного кодексу України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні.

Як свідчать положення частини 4 статті 155 Сімейного кодексу України, ухилення кого-небудь із батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він, зокрема, ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Відповідно до пп. 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.

Відповідно до статті 165 Сімейного кодексу України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний заклад або інший заклад в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Відповідно до частини 2, 3 статті 10 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1, 3, 4 статті 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 179 ЦПК України визначено, що предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Відповідно до статті 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Статтями 58, 59 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 64 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу сторони у справі зобов'язані довести в судовому засіданні обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, а відповідач як заперечення проти позову.

Відповідач в особі свого представника відповідно ст.ст. 10, 60 ЦПК України не надав належних та допустимих доказів в обґрунтування своєї позиції та не довів, що біологічний батько дитини - ОСОБА_5 не ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, натомість же сторона позивача змогла довести даний факт.

Відповідач не надав суду жодного доказу, який би підтверджував факт його участі у вихованні доньки та його бажанні спілкуватися з нею. Участь у вихованні не обмежується виплатою аліментів, стягнутих судом, на утримання дитини. Між тим, докази, надані відповідачем свідчать про таку участь у вихованні дитини лише з липня 2016 року, після звернення позивача із виконавчим листом до державної виконавчої служби, що не свідчить про систематичність таких виплат і їх достатність для нормального фізичного і духовного розвитку дитини. Посилання представника відповідача на те, що колишня дружина чинить перешкоди його сину у спілкуванні з донькою також не підтверджені жодним доказом, а навпаки спростовані ним же самим, а саме під час виступу у судовому засіданні ним підтверджено, що відповідач уникав такого спілкування з метою уникнення конфліктів з колишньою дружиною. Відповідач не надав підтвердження того, що він звертався до матері дитини з проханням укласти угоду щодо порядку його участі у вихованні дитини, або звертався до органу опіки і піклування для вирішення цього питання або у суд, у зв'язку з чим не підтвердив щире бажання бачити доньку, розмовляти з нею, хвилюватися за неї, коли вона хворіє, що суд у сукупності розцінює як ухилення від виховання дитини, свідоме нехтування своїми батьківськими обов'язками.

Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, зокрема, щодо ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків по вихованню спільної дитини, знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд прийшов до висновку, що позов слід задовольнити.

Враховуючи викладене, а також висновок Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_5 відносно малолітньої дочки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, суд вважає, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі, адже нехтування батьківськими обов'язками з боку батька принижує гідність дитини, а наявність людини, яка юридично має права батька, але фактично залишається чужою людиною, може в подальшому привести до негативних наслідків у житті дитини як з моральної, так і з правової точки зору. Враховуючи те, що відповідач по справі жодним чином не був позбавлений інформації стосовно місця перебування позивача та їхньої спільної дитини, а з боку позивача ніколи не створювалися перешкоди у спілкуванні дитини з ним та прийманні участі батька у вихованні, вищевикладені обставини свідчать про фактичну можливість, проте вольове небажання виконувати відносно дитини батьківські обов'язки, покладені на нього законом.

Відповідно до вимог частини 1 статті 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 57-60, 88, 209, 213-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 19, 141, 150, 155, 157, 164, 165 Сімейного кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_5, треті особи: Служба у справах дітей Шевченківського району Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, про позбавлення батьківських прав - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Стягнути з ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, ІН НОМЕР_1, на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, ІН НОМЕР_2, витрати по сплаті судового збору у розмірі 551 (п'ятсот п'ятдесят одну) грн. 20 коп.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Харківської області через Дзержинський районний суд м. Харкова шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий: