Рішення № 65253540, 09.03.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №22ц/796/2640/17 Головуючий у 1 інстанції - Васильєва Н.П.

Унікальний №757/35660/16-ц Доповідач - Панченко М.М.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 березня 2017 року м.Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м.Києва у складі:

Головуючого - Панченка М.М.

Суддів - Ратнікової В.М., Борисової О.В.

При секретарі - Куркіній І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, який діє за дорученням ОСОБА_2, на рішення Печерського районного суду м.Києва від 17 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» про визнання недійсним договору фінансового лізингу та повернення грошових коштів,-

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2016 року ОСОБА_2, керуючись Законом України «Про захист прав споживачів», звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» (далі - ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто») і просив винести рішення, яким визнати недійсним укладений сторонами договір фінансового лізингу за №004244 від 20.04.2016 року, за яким відповідач, як лізингодавець, передає за плату у лізинг позивачу, як лізингоодержувачу, транспортний засіб «Сheri Тіggо» /а.с.2-9/.

Також, позивач просив стягнути на свою користь з відповідача сплачені за адміністративні послуги кошти у сумі 30.000 грн.

Позивач послався на те, що укладений договір є недійсним в силу п.п.5,6 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки умови договору є несправедливими по відношенню до позивача, як лізингоодержувача.

Крім того, як зазначив позивач, спірний договір лізингу, в порушення вимог ст.220 ЦК України, не посвідчений нотаріально, що є підставою для визнання цього договору нікчемним.

Рішенням Печерського районного суду м.Києва від 17 листопада 2016 року у задоволенні позову відмовлено /а.с.73-79/.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, який діє за дорученням ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати указане рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі /а.с.81-86/.

Заслухавши доповідь по справі, пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак зазначеним вимогам закону ухвалене у справі рішення суду першої інстанції не відповідає.

Як слідує з матеріалів справи і таке встановлено судом, 20.04.2016 року за №004244 між відповідачем ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» та позивачем ОСОБА_2 укладений договір фінансового лізингу, за яким відповідач, як лізингодавець, зобов»язується, після придбання у свою власність, передати за плату у лізинг позивачу, як лізингоодержувачу, транспортний засіб «Сheri Тіggо», модифікації «Соmfоrt», з об»ємом двигуна 1,8 дм, та механічною коробкою передач.

Вартість предмета лізингу, відповідно до додатку №1 до договору лізингу від 20.04.2016 року, становить 11.718,75 дол.США, що за курсом валют на дату підписання договору становила 300.000 грн./а.с.26/.

Відповідно до договірних умов, позивач сплатив на користь відповідача адміністративний платіж у розмірі 30.000 грн., що складає 10% від вартості предмета лізингу /а.с.22/.

Згідно до ч. 2 ст. 6 ЗУ «Про фінансовий лізинг», істотними умовами договору лізингу є: - предмет лізингу; - строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); - розмір лізингових платежів; - інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною 1 ст.806 ЦК України передбачено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Отже, спірний договір фінансового лізингу є непрямим, оскільки, відповідно до п.13 цього договору сторонами обумовлено, що лізингодавець зобов»язується придбати предмет лізингу в майбутньому (отримати право власності) та передати в подальшому у користування лізингоодержувачу на термін 78 календарних місяців, відповідно до п. 2.1 Договору.

Статтею 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно з ч.1 ст.2 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Відповідно до ст.799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Частиною 1 ст.220 ЦК України визначено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Звертаючись до суду з позовом до ТОВ»Ваш Авто» про визнання договору лізингу недійсним та стягнення коштів, ОСОБА_2 посилався на те, що при укладенні договору фінансового лізингу №004244 не було дотримано вимог законодавства щодо його обов»язкового нотаріального посвідчення, у лізингодавця ТОВ»Ваш Авто» відсутня ліцензія на провадження діяльності з надання фінансових послуг, які передбачають залучення фінансових активів від фізичних осіб, що є підставами для визнання укладеного договору недійсним. Також, умови указаного договору не відповідають положенням законодавства про захист прав споживачів, оскільки є несправедливими та створюють істотний дисбаланс між договірними правами і обов»язками сторін, що є окремою підставою для визнання цього договору недійсним в порядку ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ст.799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Частиною 1 ст.220 ЦК України визначено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України у справі №6-2766цс15 від 16.12.2015 року, яка згідно з ч.1 ст.360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Так, дійшовши висновку про задоволення позову, визнаючи недійсним спірний договір фінансового лізингу за №004244, колегія суддів виходить з того, що: у лізингодавця ТОВ «Ваш Авто» відсутня ліцензія на здійснення діяльності із надання фінансових послуг з залученням активів фізичних осіб; укладений між сторонами договір не відповідає вимогам закону щодо форми правочину в частині обов»язкового нотаріального посвідчення; умови договору є несправедливими і порушують принцип добросовісності, а тому мають місце правові підстави для визнання спірного договору недійсним та стягнення у відповідності до ст.216 ЦК України на користь позивача сплаченої суми адміністративного платежу у розмірі 30.000 грн.

Колегія суддів вважає, що для здійснення діяльності з фінансового лізингу недостатньо отримання довідки від Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, оскільки потребується отримання ліцензії. Так, згідно ст.34 ЗУ»Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» діяльність з надання фінансової послуги із прямим або опосередковуваним залученням фінансових активів від фізичних осіб підлягає ліцензуванню.

Частиною 1 ст.216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Так, стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

За змістом ч.5 цієї норми у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути визнано недійсним або змінено, а не сам договір.

У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч. 6 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч. 2 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів». Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Проаналізувавши норму ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» слід дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони одночасно, по-перше, порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст.509 ЦК України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно із положеннями ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд, або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

Так, в силу п.10.5 Договору лізингу відповідач встановив своє право збільшувати лізингові платежі (які є істотною умовою фінансового лізингу) в односторонньому порядку, у випадку зміни податків та прирівняних до них платежів, без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладання Договору.

Крім того, згідно п.3.2.1. Договору відповідач, як лізингодавець, у будь-який момент має право вимагати додаткового забезпечення виконання зобов»язання порукою з боку юридичної чи фізичної особи. При цьому, у Договорі не указується жодних умов для виникнення такого наслідку, що свідчить про явну дискримінаційність по відношенню до споживача на відміну від лізингодавця.

Колегія суддів вважає, що договірні пункти 1.7 та 9.4 Договору також підпадають під визначення несправедливих умов договору, де йдеться про надання права лізингодавцю збільшувати ціну предмета лізингу без надання при цьому права лізингоодержувачу розривати договір.

Відповідно до ч. 2 ст.6 Закону України «Про фінансовий лізинг» істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Крім того, з огляду на юридичну природу договору фінансового лізингу та положень ст. 692 ЦК України споживач послуг, укладаючи такий договір, має право знати обсяг своїх фінансових зобов'язань та ціну транспортного засобу, який лізингодавець передає йому в користування за плату з правом викупу. При цьому ціна предмета лізингу є істотною умовою такого договору згідно вимог ст.ст.638,655, 691 ЦК України.

Колегія суддів вважає, що позивач обґрунтовано зазначив п.12.1.Договору, як такий що є дискримінаційним до нього, оскільки у разі розірвання договору за ініціативою лізингоодержувача, останній позбавляється права на отримання сплачених авансових платежів та адміністративного платежу.

Як визначено у ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів», якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача, такі положення також підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним.

Указані обставини свідчать, що всупереч принципу добросовісності при укладенні спірного договору лізингу, його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Отже, колегія суддів вважає, що указані договірні пункти, на які прослався позивач, свідчать про несправедливість договірних мов по відношенню до споживача лізингових послуг, та зумовлоюють зімну інших положень договору, тому позивач ОСОБА_2 мав правові підстави звертатись до суду з цим позовом про визнання спірного Договору лізингу недійсним.

Крім того, статтею 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингові платежі можуть включати:

а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

в) компенсацію відсотків за кредитом;

г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

За положеннями цієї статті адміністративний платіж не відноситься до витрат лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу. Відповідач не обґрунтував співмірності розміру адміністративного платежу (10 % вартості предмета лізингу) за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору і вартості виконаної послуги, яка в розумінні ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг» не вважається лізинговим платежем, а фактично полягала лише у виготовленні типової форми договору.

Дослідивши умови договору фінансового лізингу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оспорюваний договір фінансового лізингу містить умови, які є несправедливими згідно з ч.3 ст.18 Закону України «Захист прав споживачів» та виконання зобов'язань забезпечено лише відповідальністю лізингоотримувача, оскільки у 12.1 договору передбачена сплата лізингоодержувачем штрафу, що порушує принцип добросовісності призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, завдає шкоди споживачеві.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України у справі №6-330цс16 від 08.06.2016 року, яка згідно з положеннями ч.1 ст.360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Частиною 1 ст.216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

А, отже, дійшовши висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про визнання оспорюваного договору фінансового лізингу недійсним, колегія суддів дійшла висновку про задоволення позову також і в частині стягнення з відповідача на користь позивача сплаченого адміністративного платежу у розмірі 30.000 грн.

З урахування викладеного, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги шляхом скасування рішення суду першої інстанції, як ухваленого всупереч дійним обставинам справи, та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Крім того, відповідно до ст.88 ЦПК України, в порядку розподілу судових витрат, з ТОВ»Ваш Авто» належить стягнути в дохід держави судовий збір у сумі 3.000 грн.

Керуючись ст.ст.307,309 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, який діє за дорученням ОСОБА_2, задовольнити.

Скасувати рішення Печерського районного суду м.Києва від 17 листопада 2016 року та ухвалити нове рішення наступного змісту.

Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу за №004244 від 20.04.2016 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» та ОСОБА_2.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» на користь ОСОБА_2 30.000(тридцять тис.) грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» в дохід держави судовий збір у сумі 3.000(три тис) грн.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: