Постанова № 65252524, 07.03.2017, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" березня 2017 р.Справа № 914/3070/16

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіГалушко Н.А.

суддівДанко Л.С.

ОСОБА_1

розглянув апеляційну скаргу Дочірнього підприємства Львівський облавтодор Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України № 14-01/0155 від 03.02.2017 р.

на рішення Господарського суду Львівської області від 11.01.2017 року

у справі № 914/3070/16

За позовом: Приватної агроторгової фірми Винниківська, с.Чишки, Пустомитівський район, Львівська область

до відповідача: Дочірнього підприємства Львівський облавтодор Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України в особі філії Пустомитівська ДЕД, с. Зимна Вода, Пустомитівський район, Львівська область

про стягнення заборгованості, пені, інфляційних втрат та 3 % річних.

За участю представників :

від позивача: ОСОБА_2 - представник;

від відповідача: ОСОБА_3 - представник;

Представникам сторін в судових засіданнях розяснено права та обовязки, передбачені ст. ст. 20, 22 ГПК України.

Клопотань про здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, в порядку ст.811 ГПК України, учасниками судового процесу не заявлено.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 11.01.2017 справі №914/3070/16 (суддя Манюк П.) позовні вимоги задоволено частково; стягнено з ДП Львівський облавтодор ВАТ Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України в особі філії Пустомитівська ДЕД, с. Зимна Вода на користь ПАФ Винниківська, с. Чишки, суму в розмірі 55 576, 19 грн., з яких: - 43 000, грн. основного боргу; 6 712, 71 грн. пені; 1 881, 75 грн. - інфляційних втрат; 2 607, 12 грн. - трьох процентів річних.

ДП Львівський облавтодор ВАТ ДАК Автомобільні дороги України подано апеляційну скаргу № 14-01/0155 від 03.02.2017, в якій просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким у позові відмовити, посилаючись на те, що рішення суду прийняте з неповним з»ясуванням обставин, що мають значення для справи, при прийнятті рішення судом порушено норми матеріального та процесуального права Зокрема, скаржник вважає, що відповідачем у справ повинна бути юридична особа ДП «Львівський облавтодор», а не філія, яка не має правового статусу юридичної особи, а отже не може бути стороною у господарському процесі.

Також скаржник зазначає, що судом першої інстанції не досліджено, що усі додані позивачем видаткові накладні підписані неідентифікованими особами, оскільки підписи у довіреностях та у самих видаткових накладних різні, що не може бути належними доказами.

ПАФ Винниківська у відзиві на апеляційну скаргу рішення суду просить залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення з підстав, викладених у відзиві.

Розглянувши матеріали справи, апеляційної скарги, заслухавши пояснення та заперечення представників сторін в судових засіданнях, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, 12.03.2013 між ДП"Львівський облавтодор" в особі філії Пустомитівська ДЕД та ПАФ Винниківська укладено договір постачання № 04/03/13, відповідно до якого позивач передає у власність відповідача будматеріали, а покупець приймає і сплачує їх вартість. Кількість та асортимент товару зазначається у специфікаціях, погоджених та підписаних сторонами. Кожна специфікація є невідємною частиною даного договору. Кожна наступна специфікація не відміняє і не припиняє дію попередніх специфікацій ні повністю, ні частково, якщо інше не зазначено в ній.

Відповідно до п. 2 договору, передача покупцю товару здійснюється в разі надання покупцем довіреності на отримання зазначеної кількості товару. Право власності на товар переходить до покупця з моменту передачі товару за видатковою накладною.

Згідно з п. 2.1. договору, товар передається покупцю в порядку, на умовах та строки обумовлені сторонами у специфікації.

В ході розгляду справи в суді першої інстанції встановлено, що як вбачається із видаткових накладних від 25.12.2013 р. РН-0000396, від 07.02.2014 р. РН-00000-17, від 25.02.2014р. РН-0000020, від 26.11.2014р. РН-0000438, від 11.02.2015 р. РН-0000030, позивач передав у власність покупця пісок загальним обємом 1 300 м. куб. на суму 59 500, 00грн.

Покупець зобовязаний оплатити товар у термін, що не перевищує 3-ти банківських днів з моменту відвантаження товару і переходу права власності на товар до покупця (п. 3.2. договору).

Згідно з п. 3.3 договору розрахунок покупцем за товар здійснюється у національній валюті України - гривні, шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на розрахунковий (поточний) рахунок постачальника або готівковим розрахунком через ЕККА.

Платіжне доручення банківській установі покупця обовязково повинно містити посилання на цей договір та номер відповідного рахунку (п. 3.5 договору).

Відповідачем взяті на себе зобовязання за договором виконано частково, шляхом сплати в 2014 році 16 500, 00 грн. Як стверджує позивач, непогашеною залишається заборгованість в сумі 43 000, 00грн., яка відповідачем не заперечується з огляду на підписаний 09.03.2016 уповноваженими представниками сторін акт звірки розрахунків.

З метою досудового врегулювання спору позивач направляв на адресу відповідача претензії від 07.03.2016 р. № 16 та від 24.05.2016 р. № 32, які залишено відповідачем без задоволення, що і стало підставою для його звернення з позовом до суду.

Крім стягнення основного боргу, позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 6 712, 71 грн., інфляційні нарахування в сумі 1 881, 75 грн. та 3% річних 2 740, 60 грн.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із ч.1 та п.1 ч.2 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Згідно із ст. 526 ЦК України, ст.193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У ст. 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, а у відповідності до ст.599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно із ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За умовами ст.629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно із ст.530 ЦК України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до статті 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Аналогічне положення визначено і в ст. 265 ГК України.

Як зазначалось вище, відповідачем взяті на себе зобовязання за договором виконано частково, шляхом сплати в 2014 році 16 500, 00 грн. Як стверджує позивач, непогашеною залишається заборгованість в сумі 43 000, 00 грн., яка відповідачем не заперечується з огляду на підписаний 09.03.2016 р. уповноваженими представниками сторін акт звірки розрахунків.

Докази погашення заборгованості в матеріалах справи відсутні, відповідачем не подані, тому позовні вимоги в частині основного боргу є правомірними та підлягають до задоволення.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно з ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 216 ГК України встановлює, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування саме до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених законами та договором. При цьому, у відповідності до ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобовязання контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Таким чином, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, передбачені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст.551 ЦК України).

Розділом 4 договору визначено відповідальність сторін. Так, зокрема, у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність відповідно до умов цього договору та чинного законодавства України. У випадку порушення покупцем строків оплати товару, він сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невчасно здійсненого платежу, за кожен день такого порушення.

Суд першої інстанції, здійснивши перерахунок заявленої позивачем до стягнення пені правомірно прийшов до висновку, що стягненню підлягає пеня у розмірі 6 712,71 грн.

У листі Верховного Суду України від 01.07.2014 р. "Аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві" розяснено, що за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення виконання грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічне зазначено у постановах Верховного Суду України від 6 червня 2012р. у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-38цс11).

Суд перевіривши розрахунок 3 % річних вважає, що позивачем помилково вказано суму заборгованості за період з листопада 2014 року до лютого 2015 року в розмірі 37 000,00 грн, оскільки, як вбачається з матеріалів справи відповідач здійснив часткову оплату боргу в сумі 16 500, 00 грн. Здійснивши перерахунок суми 3 % річних за кількість днів прострочення, які вказані позивачем у розрахунку, суд вважає підставним стягнення з відповідача 2 607, 12 грн. 3 % річних.

Суд першої інстанції, здійснивши перерахунок заявленої позивачем до стягнення суми інфляційних втрат правомірно прийшов до висновку, що стягненню підлягають інфляційні втрати в розмірі 1 881, 75 грн.

Відповідно до ч.2 ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередньою судовою інстанцією належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст. 101 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про правомірність задоволення позовних вимог судом першої інстанції.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пунктах 1, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

За умовами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доводи наведені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції.

Посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що відповідачем у справ повинна бути юридична особа ДП «Львівський облавтодор», а не філія, яка не має правового статусу юридичної особи, а отже не може бути стороною у господарському процесі не береться судовою колегією до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції визначено, що відповідно до чинного законодавства, зокрема, Цивільного та Господарського кодексів України, Законів України "Про господарські товариства", "Про акціонерні товариства", "Про банки і банківську діяльність", юридичні особи для здійснення своїх функцій мають право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами. Коло повноважень відокремленого підрозділу юридичної особи стосовно здійснення у господарському суді повноваження сторони у справі від імені цієї особи визначається установчими документами останньої, положенням про відокремлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу. При цьому слід мати на увазі, що стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відокремлений підрозділ, і рішення приймається саме стосовно підприємства чи організації - юридичної особи, але в особі її відокремленого підрозділу, наприклад: "Стягнути з підприємства "А" в особі його відокремленого підрозділу - філії № 1 на користь організації "Б" в особі її Н-ської філії таку-то суму".

Як зазначено в позовній заяві відповідачем у справі є Дочірнє підприємство Львівський облавтодор Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України (юридична особа) в особі філії Пустомитівська ДЕД, с. Зимна Вода, Пустомитівський район, Львівська область. В резолютивній частині рішення зазначено: стягнути з Дочірнього підприємства Львівський облавтодор Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України (юридична особа) в особі філії Пустомитівська ДЕД, с. Зимна Вода, Пустомитівський район, Львівська область на користь позивача заборгованість у встановленому розмірі.

За таких обставин, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про те, що рішення прийняте із дотриманням норм законодавства та у відповідності до обставин справи, а тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Згідно із ст.49 ГПК України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, -

Львівський апеляційний господарський суд П О С Т А Н О В И В:

1.Рішення Господарського суду Львівської області від 11.01.2017 справі №914/3070/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3.Справу направити у Господарський суд Львівської області.

Головуючий суддя Галушко Н.А

Суддя Данко Л.С.

Суддя Орищин Г.В.