Рішення № 65252261, 03.03.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.03.2017Справа №910/971/17

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «КАФЕЛЬТОН»доФізичної особи-підприємця ОСОБА_1проСтягнення заборгованості 91 300, 00 грн.Суддя Підченко Ю.О.

Представники сторін:

від позивача:ОСОБА_2 - представник за довіреністю;від відповідача:не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «КАФЕЛЬТОН» (далі - позивач, ТОВ «КАФЕЛЬТОН») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач, ФОП ОСОБА_1.) про стягнення заборгованості за договором поставки № 160316 від 16.03.2016 року у розмірі 91 300, 00 грн. та понесених реальних збитків у розмірі 6 300, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач, в порушення умов договору поставки № 160316 від 16.03.2016 року не поставив замовлений товар, визначений у рахунку-фактурі № 5.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.01.2017 р. порушено провадження у справі № 910/971/17 та призначено її до розгляду на 03.03.2017 р.

Представник позивача у судовому засіданні наполягав на задоволенні заявленого позову, надав усні пояснення по справі та долучив до матеріалів справи додаткові документи.

Відповідач явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, відзив на позовну заяву не надав.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі доказів достатньо для вирішення спору по суті, а тому відмовив у задоволенні вказаного клопотання представника відповідача

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 03.03.2017 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

16.03.2016 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (надалі також постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «КАФЕЛЬТОН» (надалі також покупець) було укладено договір поставки № 160316 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставляти на користь покупця дерев'яні піддони, що відповідають стандартам EURO з маркування ІРРС, далі за текстом товар, а покупець зобов'язався приймати та оплачувати товар відповідно до умов договору.

Асортимент та ціна товару, що поставляється за договором, визначені в рахунках-фактурах та видаткових накладних (п. 1.3. договору).

Сторони погодили, що товар поставляється партіями з урахуванням замовлень покупця, яке складається у письмовій формі і передається постачальнику за 7 календарних днів до бажаної дати поставки факсом, електронною поштою або через представника постачальника. Постачальник погоджує отримане замовлення шляхом оформлення рахунку-фактури. При отриманні товару покупець надає постачальнику довіреність на отримання товару та пред'являє документ, що посвідчує особу отримувача.

Відповідно до пункту 2.6. договору, на партію товару постачальник зобов'язаний надати покупцю:

- видаткову накладну;

- податкову накладну;

- рахунок-фактуру;

- за необхідності - копію сертифікату відповідності товару чинним державним стандартам та нормам.

Фактична сума договору визначається як вартість товару, що був поставлений протягом періоду його дії за відповідними видатковими накладними. Розрахунки за договором здійснюються у безготівковій формі згідно вказаних сторонами реквізитів. Покупець зобов'язаний оплатити постачальнику 30% передоплати вартості товару, який поставляється та 70% вартості поставленого товару протягом 3 календарних днів з дати поставки, вказаної у видатковій накладній.

Як вбачається із позовної заяви, оскільки сторони своєчасно виконували свої зобов'язання за договором, позивач перерахував не 30% попередньої оплати як визначено умовами договору, а оплачував частинами усю суму вартості товару, після чого відповідач поставляв товар та сторони підписували відповідні видаткові накладні.

13.07.2016 року позивач замовив відповідачеві деревяні піддони 1200х800 у кількості 830 штук, а відповідач підтвердив відповідне замовлення та надіслав електронною поштою рахунок-фактуру № 5 від 13.07.2016 року на суму 91 300, 00 грн.

На виконання умов договору покупець у повному обсязі оплатив повну вартість замовлення товару, а саме:

- 18.07.2016 року сплачено 10 000, 00 грн.;

- 25.07.2016 року сплачено 15 000, 00 грн.;

- 26.07.2016 року сплачено 5 000, 00 грн.;

- 29.07.2016 року сплачено 15 000, 00 грн.

- 04.08.2016 року сплачено 20 000, 00 грн.;

- 05.08.2016 року сплачено 26 300, 00 грн.

Проте, в порушення умов договору, станом на час звернення із позовом до суду, відповідач не поставив замовлений товар, визначений у рахунку-фактурі № 5.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судом надана належна правова оцінка відносинам сторін. За своєю правовою природою між сторонами укладено договір постачання. У залежності від умов діючого законодавства, договір вважається укладеним коли сторони досягли всіх суттєвих його умов, а саме за ЦК України відносно предмету та строку.

Укладений договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно зі статями 173, 174, 175 ГК України (статями 11, 202, 509 ЦК України) і відповідно до ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Незалежно від того, що у ЦК України договору поставки присвячено лише одна стаття (ст. 712), до нього застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, а сааме ст.ст. 655-697 ЦК України, коли інше не встановлено договором, законом або витікає із характеру правовідносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання визначається господарським кодексом України. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Господарський кодекс України чітко вказує, що сторонами договору постачання можуть бути лише суб'єкти господарювання в розумінні статті 55 ГК України. Таким чином, законодавець визначив відповідно до вимог частини 6 статті 265 ГК України чим різниться договір поставки від договору купівлі-продажу. Сторони судового процесу є суб'єктами господарювання відповідно до вказаних вимог.

Так, згідно п. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 266 ГК України визначено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках.

Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

За вимогами ГК України договір вважається укладеним у випадку досягнення сторонами умов щодо його предмету, строку та ціні. Сторони досягли всіх суттєвих умов відносно вказаного виду договору, тобто встановили його предмет, визначили ціну, строк дії договору, а тому відповідно до вимог ст. ст. 638, 712 ЦК України та ст.ст. 180, 181, 265 ГК України, він вважається укладеним згідно частини 7 статті 181 ГК України, а саме подія, до якої прагнули сторони відбулася.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Матеріалами наявними у справі підтверджується оплата позивачем товару на суму 91 300, 00 грн. відповідно до рахунку-фактури № 5, натомість відповідач жодних доказів належного виконання зобов'язань щодо поставки товару суду не надав.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищевикладене, суд вважає вимоги позивача в частині стягнення суми боргу у розмірі 91 300, 00 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім суми основного боргу Товариством з обмеженою відповідальністю «КАФЕЛЬТОН» заявлено до стягнення реальні збитки у розмірі 6 300, 00 грн.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Як вбачається із позовної заяви, позивачем визначено ціну позову у розмірі 91 300, 00 грн., та сплачено судовий збір у відповідному розмірі. Заявлені до стягнення реальні збитки у розмірі 6 300, 00 грн. до ціни позову не враховано.

Більше того, ТОВ «КАФЕЛЬТОН» у позові стверджує, що сума 6 300, 00 грн. є платою за замовлені послуги з правової допомоги.

Згідно п. 6.3 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

На доведення наявності витрат на замовлення юридичних послуг, позивачем надано посвідчені копії договору про надання юридичних послуг від 07.10.2016 року та платіжного доручення № 640 від 25.11.2016 року на суму 6 300, 00 грн.

Проте, як вбачається із вказаного договору про надання юридичних послуг, правочин укладено між ТОВ "КАФЕЛЬТОН" (далі - замовник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (далі - виконавець).

Жодних доказів того, що ФОП ОСОБА_2 має право на зайняття адвокатською діяльністю до матеріалів справи не долучено.

Таким чином, суд дійшов висновку, що реальні збитки у розмірі 6 300, 00 грн., понесені позивачем у звязку із замовленням послуг правової допомоги не можуть відшкодовуватися судом в розуміння статті 49 Господарського процесуального кодексу України, оскільки зазначена сума не відноситься до витрат на послуги адвоката та не являється судовими витратами.

Отже, заявлені до стягнення витрати за надання юридичних послуг у розмірі 6 300, 00 грн. повинні бути включені позивачем до ціни позову.

Відповідно до положень статті 55 Господарського процесуального кодексу України, ціну позову вказує позивач, а у випадках неправильного зазначення ціни позову вона визначається суддею.

Враховуючи помилкове встановлення ціни позову, суд звертає увагу сторін, що ціною позову виходячи з якої вирішувався господарський спір є 97 600, 00 грн. (91 300, 00 грн. + 6 300, 00 грн.).

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності відповідно до ст. 623 ЦК України.

Обов'язковими умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв'язку між діями особи та збитками, які складають об'єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Чинним законодавством України обов'язок доведення факту наявності порушення відповідача покладено на позивача, наявність та розмір понесених збитків, а також причинно-наслідковий зв'язок між правопорушенням і збитками.

Як у випадку невиконання договору, так і за зобов'язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, чинне законодавство, як правило, виходить з принципу вини контрагента або особи, яка завдала шкоду (статті 614 та 1166 ЦК України).

Встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. При цьому такий зв'язок між порушенням та збитками має бути прямим та безпосереднім.

Дійсно, звернення ТОВ "КАФЕЛЬТОН" із позовом до Господарського суду міста Києва зумовлено неналежним виконанням ФОП ОСОБА_1 своїх зобов"язань за договором поставки.

Проте, яким саме чином укладення договору про надання юридичних послуг впливає на відновлення порушеного права встановити неможливо, оскільки до позовної заяви не додано доказів, які б містили вичерпний перелік наданих юридичних послуг за договором.

Вимоги про стягнення з відповідача витрат на замовлення юридичних послуг у розмірі 6 300, 00 грн. задоволенню не підлягають.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «КАФЕЛЬТОН» задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 АДРЕСА_1; код ЄДРПОУ НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КАФЕЛЬТОН» (03065, м. Київ, просп. Космонавта Комарова, 42-Л, оф. 17; код ЄДРПОУ 39382023) заборгованість у розмірі 91 300, 00 грн. та судовий збір у розмірі 1 496, 72 грн.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання повного тексту рішення - 09.03.2017 р.

Суддя Ю.О. Підченко