Ухвала суду № 65250604, 07.03.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2017 р. Справа № 876/8585/16

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Довгополова О.М.,

суддів Гудима Л.Я., Святецького В.В.,

з участю секретаря судового засідання Кудєрової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Славутської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОГ РІТЕЙЛ» до Славутської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ТзОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» звернулось до суду з позовом до Славутської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області, яким просило скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 14.07.2016 року № 0000241400 та від 15.07.2016 року № 0000101400.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2016 року позов задоволено.

Постанова мотивована тим, що з наявних в матеріалах справи документів вбачається, що ТзОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» згідно із укладеними договорами реалізувало своїм контрагентам оптові партії нафтопродуктів, відпуск яких здійснювався на підставі довіреностей через мережу автозаправних станцій (АЗС). Водночас на підставі акту перевірки від 04.07.2016 року саме за вказаними операціями оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями відповідач безпідставно нарахував позивачу податкові зобов'язання з акцизного податку, не надавши належної правової оцінки зазначеним вище документам податкового та бухгалтерського обліку. На думку суду, висновки контролюючого органу, наведені в цьому акті перевірки, суперечать нормам податкового законодавства, що регулюють порядок нарахування та сплати акцизного податку, а доводи відповідача про заниження позивачем акцизного податку не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи.

Постанову в апеляційному порядку оскаржив відповідач, вважає її незаконною та необґрунтованою, оскільки суд неповно з'ясував обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, а також суд порушив норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить постанову скасувати та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що встановлені під час перевірки порушення базувалися на здійсненому аналізі податкової звітності та первинних документів позивача. Податковий орган вважає, що податкові зобов'язання зі сплати акцизного податку з роздрібного продажу підакцизних товарів виникають у особи, яка безпосередньо здійснює відпуск нафтопродуктів з колонок через мережу заправних комплексів(АЗС) безпосередньо споживачам, незалежно від умов продажу нафтопродуктів та форми розрахунків, під час здійснення розрахункових операцій. При цьому, на думку відповідача, через мережу АЗС здійснюється лише роздрібний продаж нафтопродуктів, оскільки відпуск пального відбувається через паливно-, масло- та газороздавальні колонки кінцевому споживачу, отже, такі операції є об'єктом оподаткування акцизним податком. Крім того, при відпуску через мережу АЗС нафтопродуктів здійснюється розрахункова операція, дата якої є датою виникнення податкових зобов'язань щодо реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановив суд, посадові особи Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби провели документальну планову виїзну перевірку ТзОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної фіскальної служби за період з 27.07.2011 року до 31.12.2015 року, за результатами якої складено акт від 04.07.2016 року № 203/28-06-14-00/37821544.

В акті перевірки зазначено про порушення позивачем вимог пп. 213.1.9 п. 213.1 ст. 213, пп. 214.1.4 п. 214.1 ст. 214, пп. пп. 215.3.4, 215.3.10 п. 215.3 ст. 215, п. 216.9 ст. 216 Податкового кодексу України, що призвело до заниження акцизного податку, який підлягає сплаті до бюджету за 2015 рік, в сумі 530030582,32 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки Славутська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області прийняла податкові повідомлення-рішення від 14.07.2016 року № 0000241400, яким ТзОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» збільшено суму грошового зобов'язання з акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів на 356359,55 грн., з них 237573,03 грн. за основним платежем і 118786,52 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, та від 15.07.2016 року № 0000101400, яким ТзОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» збільшено суму грошового зобов'язання з акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів на 511654,44 грн., з них 341102,96 грн. за основним платежем і 170551,48 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, виходячи з наступного.

Відповідно до пп. 14.1.4 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (тут і далі в редакції, чинній в періоді, який перевірявся) акцизний податок - це непрямий податок на споживання окремих видів товарів (продукції), визначених цим Кодексом як підакцизні, що включається до ціни таких товарів (продукції).

Відповідно до пп. 212.1.11 п. 212.1 ст. 212 цього Кодексу платником акцизного податку є особа - суб'єкт господарювання роздрібної торгівлі, яка здійснює реалізацію підакцизних товарів.

Згідно з п. 215.1 ст. 215 цього Кодексу до підакцизних товарів належать: спирт етиловий та інші спиртові дистиляти, алкогольні напої, пиво; тютюнові вироби, тютюн та промислові замінники тютюну; нафтопродукти, скраплений газ, речовини, що використовуються як компоненти моторних палив, паливо моторне альтернативне; автомобілі легкові, кузови до них, причепи та напівпричепи, мотоцикли, транспортні засоби, призначені для перевезення 10 осіб і більше, транспортні засоби для перевезення вантажів; електрична енергія.

Підпунктом 213.1.9 п. 213.1 ст. 213 цього Кодексу передбачено, що одним із об'єктів оподаткування зазначеного податку є операції з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Згідно з пп. 14.1.212 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу реалізація підакцизних товарів (продукції) - це будь-які операції на митній території України, що передбачають відвантаження підакцизних товарів (продукції) згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами з передачею прав власності або без такої, за плату (компенсацію) або без такої, незалежно від строків її надання, а також безоплатного відвантаження товарів, у тому числі з давальницької сировини, реалізація суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Реалізація пального для цілей розділу VI цього Кодексу - будь-які операції з передачі (відпуску, відвантаження) пального на митній території України на підставі договорів купівлі-продажу, міни, поставки, дарування, комісії, доручення (в тому числі передача на комісійну/довірчу реалізацію), поруки, інших господарських та цивільно-правових договорів або за рішенням суду, іншого компетентного державного органу чи органу місцевого самоврядування за плату (компенсацію) або без такої, які передбачають перехід права власності або права розпорядження, а також передачу (відпуск, відвантаження) пального на підставі договорів про виробництво із сировини замовника. Не вважаються реалізацією пального операції з передачі (відпуску, відвантаження) пального на митній території України на підставі договорів зберігання. Реалізація суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів - продаж пива, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюну та промислових замінників тютюну, товарів, зазначених у пп. 215.3.4 п. 215.3 ст. 215 цього Кодексу, безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших суб'єктах господарювання громадського харчування.

А відповідно до пп. 14.1.202 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу продаж (реалізація) товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

На підставі системного аналізу наведених норм колегія суддів дійшла висновку, що обов'язковою умовою реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів є їх продаж безпосередньо кінцевим споживачам для особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, проте не є об'єктом оподаткування акцизним податком операції з реалізації (в тому числі через мережу АЗС) зазначених товарів кінцевим споживачам для їх комерційного використання.

Також слід зазначити, що пп. 14.1.212 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України було розмежовано порядок сплати акцизного податку з операцій роздрібної торгівлі паливно-мастильними матеріалами та фактичний відпуску паливно-мастильних матеріалів на АЗС суб'єктам господарювання з метою комерційного або виробничого використання.

Відповідно до визначень понять, наданих в «Національному стандарті України ДСТУ 4303:2004 «Роздрібна та оптова торгівля. Терміни та визначення понять», затвердженому наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 05.07.2004 року № 130, роздрібна торгівля - це вид економічної діяльності в сфері товарообігу, що охоплює купівлю-продаж товарів кінцевому споживачеві та надання йому торговельних послуг; оптова торгівля - це вид економічної діяльності в сфері товарообігу, що охоплює купівлю-продаж товарів за договорами поставки партіями для подальшого їх продажу кінцевому споживачеві через роздрібну торгівлю або для виробничого споживання та надавання пов'язаних із цим послуг.

Пунктом 22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

З врахуванням зазначеного визначення колегія суддів вважає, що для віднесення фізичної особи, яка отримує нафтопродукти на АЗС, до категорії кінцевих споживачів необхідно встановити з якою метою ця особа отримує товар - для особистих потреб чи їх придбання пов'язане з підприємницькою діяльністю та виконанням обов'язків найманого працівника.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 698 Цивільного кодексу України за договором роздрібної купівлі-продажу продавець, який здійснює підприємницьку діяльність з продажу товару, зобов'язується передати покупцеві товар, що звичайно призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов'язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його.

А відповідно до ч. 1 ст. 712 цього Кодексу за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, наведеними нормами Цивільного кодексу України розмежовано види договорів, за якими здійснюється реалізація товару покупцеві, відповідно до мети їх придбання, а саме за договором роздрібної купівлі-продажу передача покупцеві товару проводиться для особистого використання, не пов'язаного з підприємницькою діяльністю, а за договором поставки - для використання у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим використанням.

Відповідно до положень ст. 52 Господарського кодексу України ознакою некомерційного господарювання є відсутність мети одержання прибутку.

А ст. 42 цього Кодексу визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 265 цього Кодексу сторонами договору поставки можуть бути лише суб'єкти господарської діяльності.

Проаналізувавши положення наведених вище норм законодавства в їх сукупності та системному зв'язку, колегія суддів дійшла висновку, що продаж через мережу АЗС нафтопродуктів суб'єктам господарювання для їх подальшого використання у підприємницькій діяльності останніх не може кваліфікуватись як роздрібна торгівля нафтопродуктами, оскільки ці суб'єкти не є кінцевими споживачами нафтопродуктів в розумінні зазначених норм.

Водночас твердження відповідача про те, що через мережу АЗС може здійснюватись лише роздрібний продаж нафтопродуктів, на думку колегії суддів, є необґрунтованим, оскільки наведеними вище чи будь-якими іншими нормами законодавства не встановлено обмежень щодо можливості здійснення оптової торгівлі нафтопродуктами через мережу АЗС, а віднесення реалізації нафтопродуктів до оптової чи роздрібної торгівлі, як зазначено вище, залежить не від місця і способу їх продажу, а від статусу покупця та мети придбання.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» розрахункова операція - це приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.

Відповідно до п. 2 «Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.1997 року № 1442, роздрібний продаж нафтопродуктів здійснюється через мережу АЗС, що призначені для відпуску споживачам нафтопродуктів.

Порядок відпуску нафтопродуктів на АЗС регулюється «Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України», затвердженою наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 року № 281/171/578/155, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.09.2008 року за № 805/15496.

Так, відповідно до п. 7.1 цієї Інструкції відпуск нафти споживачам здійснюється на підставі попередньо укладених договорів, а нафтопродуктів - на підставі договорів або за готівку.

Згідно з п. 10.3 цієї Інструкції відпуск нафтопродуктів здійснюється: 1) за готівку; 2) за відомостями; 3) за талонами; 4) за платіжними картками.

У зазначеній нормі також надано визначення термінів, що вживаються у ній, зокрема, платіжна картка - це спеціальний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунку платника або з відповідного рахунку банку з метою оплати вартості товарів і послуг, а талон - це спеціальний талон, придбаний за умовами та відпускною ціною обумовленого номіналу, що підтверджує право його власника на отримання на АЗС фіксованої кількості нафтопродукту певного найменування і марки, які позначені на ньому.

Також відповідно до п. 2.1 «Правил Національної системи масових електронних платежів», затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.12.2004 № 620, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 11.01.2005 року за № 25/10305, смарт-картка - це картка в пластиковому вигляді з умонтованим мікроконтролером як носієм та обробником інформації, потрібної для ініціювання переказу коштів та/або виконання службових операцій.

Таким чином, відповідно до змісту наведених норм законодавства, через мережу АЗС можуть здійснюватися як операції з продажу пального кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання, що є об'єктами оподаткування акцизним податком з роздрібних продажів, так і операції з продажу нафтопродуктів для їх подальшої реалізації кінцевому споживачу через роздрібну торгівлю або для виробничого споживання, які не є об'єктом оподаткування цим податком.

Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, відпуск нафтопродуктів може здійснюватися за готівку без укладення письмового договору або на підставі договору за безготівковим розрахунком з використанням відомостей, талонів, платіжних паливних карток. При цьому, на думку суду, відпуск нафтопродуктів через АЗС з прийманням готівки та видачею фіскального чека є розрахунковою операцією в розумінні Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», за якою виникають податкові зобов'язання зі спати акцизного податку. В свою чергу, відпуск позивачем нафтопродуктів суб'єктам господарювання на підставі договору за безготівковим розрахунком з використанням відомостей, талонів, платіжних паливних карток протягом 2015 року не підпадав під визначення розрахункової операції в розумінні цього Закону, відповідно у позивача не виникали податкові зобов'язання зі сплати акцизного податку по таким операціям.

При цьому, як встановив суд, в періоді, що перевірявся, ТзОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» здійснювало поставку нафтопродуктів через АЗС на підставі договорів поставки, укладених з ТзОВ «Ява-Трейд», ТзОВ «Українське зерно», Концерн радіомовлення, радіозв'язку та телебачення, ТзОВ «С.І.Груп Транс», ТзОВ «Еліт Агротранс», ПП ОСОБА_4, ПАТ «Фармак», ТзОВ «Опткорм», та договорів купівлі-продажу паливно-мастильних матеріалів з використанням смарт-карт на АЗС, укладених з ТзОВ «Торн-транс», ПП «Ампеко», ПАТ «Фірма Бакалія», ТзОВ «Гілея», ТзОВ «Яблуневий Дар», ТзОВ «Ламан Транс-Експрес», ТзОВ «ВТО Укрексп», ТзОВ «ДМ-Транс», ТзОВ «Глобал Юніверсал Лоджистік», що також підтверджується наявними в матеріалах справи копіями цих договорів з додатками до них, актами приймання-передачі нафтопродуктів та картками рахунку позивача 3611 за 2015 рік по вказаних контрагентах, в яких зафіксовано факти здійснення оплати за товар (паливно-мастильні матеріали), дати оплати та дату оформлення видаткових накладних, які підтверджують перехід права власності на товар.

Також відповідно до умов зазначених договорів купівлі-продажу позивач (продавець) зобов'язувався передати у власність покупців через АЗС, що розміщені на території України, паливно-мастильні матеріали з використанням смарт-карт, а покупці зобов'язувались приймати у власність паливно-мастильні матеріали та оплатити їх вартість. Товар за цими договорами постачається частинами на умовах EXW (Інкотермс 2000) франко-термінали АЗС, шляхом вибірки покупцем паливно-мастильних матеріалів з АЗС. Датою поставки товару вважається дата, що вказана в чеку з РОS-терміналу, або в спеціальній відомості. Відпуск товару покупцю здійснюється на підставі пред'явлення смарт-карти оператору АЗС з використанням РОS-терміналу шляхом заправки паливно-мастильних матеріалів транспортних засобів покупця в кількості та асортименті, обраних покупцем самостійно в межах добового (місячного) ліміту паливно-мастильних матеріалів, встановленого на смарт-карті.

За умовами договорів поставки нафтопродуктів позивач (постачальник) зобов'язувався поставити покупцю нафтопродукти в асортименті (товар), а покупці прийняти та оплатити його вартість. Після погодження сторонами асортименту, кількості та ціни товару (товарної партії) шляхом підписання відповідного додатку, постачальник надає товар за видатковою накладною покупцю картки на пальне «WOG» встановленої форми відповідного номіналу. Право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання сторонами видаткової накладної на товар. Термін дії карток на пальне вказується у видатковій накладній і погоджується шляхом підписання видаткової накладної на товар. У випадку якщо термін дії карток на пальне не вказаний у видатковій накладній, то термін дії карток на пальне становить 1 календарний рік від дати видаткової накладної. Товар постачається покупцю по-частково (товарними партіями) на умовах FCA (Інкотермс 2010) - завантажено в автомобільний транспорт покупця з резервуарів автозаправних станцій (АЗС) постачальника. Датою поставки товару є дата отримання оператором АЗС картки на пальне від клієнта.

Враховуючи наведені вище обставини та положення актів законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в періоді, який перевірявся, ТзОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» на підставі договорів купівлі-продажу та поставки здійснювало реалізацію нафтопродуктів шляхом передачі покупцям карток на пальне, талонів та смарт-карток, на підставі яких покупці в подальшому отримували даний товар на АЗС. При цьому, згідно з умовами цих договорів право власності на товар переходить до покупців з моменту підписання сторонами видаткової накладної на товар, що свідчить про те, що фактичне придбання нафтопродуктів покупцями відбулося в момент отримання карток на пальне, талонів та смарт-карток, відповідно в цей момент до них переходило право власності на товар, а на АЗС здійснювався лише фізичний відпуск пального, в зв'язку з чим відповідач безпідставно нарахував позивачу податкові зобов'язання з акцизного податку по цих господарських операціях.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Разом з тим, колегія суддів враховує, що відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду апеляційної скарги сплачується судовий збір в розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Як вбачається з матеріалів справи, за подання позовної заяви ТзОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» сплатило судовий збір в розмірі 13020,20 грн. Відповідно розмір судового збору, що підлягає сплаті за подання апеляційної скарги у даній справі, становить 14322,23 грн.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи платіжного доручення від 28.10.2016 року № 786, Славутська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області сплатила за подання апеляційної скарги судовий збір у вказаному розмірі, однак помилково на рахунок Вінницького апеляційного адміністративного суду, а не Львівського апеляційного адміністративного суду, до якого подана апеляційна скарга.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів дійшла висновку, що із Славутської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області слід стягнути судовий збір в розмірі 14322,23 грн. на рахунок Львівського апеляційного адміністративного суду.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Славутської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області залишити без задоволення.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2016 року у справі № 803/1139/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОГ РІТЕЙЛ» до Славутської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області про скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Стягнути із Славутської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області на користь Державного бюджету України судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 14322 (чотирнадцять тисяч триста двадцять дві) грн. 23 коп. за реквізитами: одержувач - Державний бюджет Галицького району м. Львова, код ЄДРПОУ - 38007573, розрахунковий рахунок - 31219206781004, банк одержувача - ГУДКУ у Львівській області, МФО банку - 825014, призначення платежу - судовий збір, назва суду, де розглядається справа - Львівський апеляційний адміністративний суд, код за ЄДРПОУ суду, де розглядається справа - 34668371.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий О.М. Довгополов

Судді Л.Я. Гудим

В.В. Святецький

Ухвала складена в повному обсязі 10.03.2017 року