Рішення № 65246229, 09.03.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 320/8903/15 Головуючий у 1 інстанції: Міщенко Т.М.

Провадження № 22-ц/778/15/17 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі

Головуючого: Маловічко С.В., суддів Гочар М.С., Кочеткової І.В.

при секретарі: Остащенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 01 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа ТОВ «Маттіол» про визнання договору найму укладеним,

В С Т А Н О В И Л А:

Позивачі звернулись до суду першої інстанції з позовною заявою, в якій просили визнати укладеним договір найму житлового приміщення між ними та ОСОБА_2, стягнути з відповідачки на користь позивачів заборгованість за житлово-комунальні послуги та судові витрати.

30.10.2015р. позивачі уточнили позовні вимоги та просили визнати укладеним договір найму житлового приміщення - кімнати № 94 у гуртожитку по пр. 50-річчя Перемоги, 28 у м. Мелітополі між ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на умовах, зазначених у позовній заяві, які розроблені у відповідності до типового договору найму житлового приміщення у соціальних гуртожитках, затвердженого постановою КМУ від 30 травня 2007р. № 783 разом з Типовим положенням про соціальні гуртожитки для осіб, які потребують соціального захисту, як його додаток.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 01 березня 2016 року позов задоволено.

Визнано укладеним договір найму житлового приміщення - кімнати № 94 у гуртожитку по пр. 50-річчя Перемоги, 28 у м. Мелітополі між ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 витрати по сплаті судового збору в сумі 487,20 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність через недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Вирішити питання про розподіл судових витрат.

Додатковим рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 14 вересня 2016р. договір визнано укладеним на тих умовах, що зазначені в позовній заяві, без будь-яких змін та виключень.

На додаткове рішення апеляційних скарг сторонами не подавалось.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення осіб, які беруть участь у справі, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Але згідно до вимог ч. 3 цієї норми апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального або порушення норм процесуального права, які є обов»язковою підставою для скасування рішення суду.

Згідно з вимогами ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

За вимогами ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтова-ним. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з"ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими дока- зами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом вимог ст. 214 ч. 1 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи позов ОСОБА_3, ОСОБА_4, суд першої інстанції вихо-див із того, що позивачі є власниками гуртожитку по пр. 50-річчя Перемоги в м. Мелітополі. Відповідач ОСОБА_2 мешкає в даному гуртожитку, але ухиляється від укладення договору найму, не сплачує плату за користування кімнатою. Відповідачу була направлена пропозиція про укладення договору найму приміщення та примірники договору найму на кімнату № 94 за адресою: м. Мелітополь, пр. 50-річчя Перемоги, а також вказані документи передавалися відповідачу через коменданта гуртожитку ОСОБА_5, однак відповідач відмовилась від укладання договору.

В апеляційній скарзі відповідач наголошує на тому, що гуртожиток незаконно опинився у приватній власності позивачів, і ці обставини мешканцями гуртожитку оскаржується як в судовому порядку, так і до інших органів. Гуртожиток позивачі як власники належним чином не утримують, сплачені мешканцями гуртожитку на рахунки утворених позивачами як засновниками юридичних осіб кошти за комунальні послуги до постачальників не перераховуються, внаслідок чого утворилась велика заборгованість та мешканці стали самостійно укладати відповідні договори з постачальниками цих послуг. Тому апелянт не бажає укладати договорів з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на будь-яких умовах і вважає неправомірним укладення договору в примусовому порядку.

Судова колегія вважає, що висновки суду в оскаржуваному рішенні не відповідають здобутим у справі доказам, вимогам процесуального і матеріального законів, а тому вважає за можливе вийти за межі апеляційної скарги та скасувати рішення як незаконне і необґрунтоване з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 є власником гуртожитку по пр. 50-річчя Перемоги в м. Мелітополі Запорізької області згідно свідоцтва про право приватної власності на нерухоме майно від 07.06.2006 року, виданого на підставі рішення виконкому Мелітопольської міської ради від 27.04.2006р. ( а.с. 9).

ОСОБА_4 набув право власності на 2/5 частки у вказаному гуртожитку на підставі рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20.11.2007р., яке зареєстрував 29.01.2008р. ( а.с. 10), яким одночасно була змінена і частку ОСОБА_3 на 3/5 ( а.с. 162-163).

В даному гуртожитку у кімнаті № 94 зареєстрована та мешкає відповідач ОСОБА_2, яка отримала цю кімнату на підставі ордеру від 02.06.1994р. ( а.с. 112).

Право особи на користування житловим приміщенням у гуртожитку може виникнути як із житлових правовідносин, тобто з підстав, передбачених статтею 128 ЖК Української РСР та Положенням про гуртожитки, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 854 від 27.04.2015р. (далі- Положеня), так і з цивільно-правових угод, однією з яких є договір оренди житлового приміщення.

Згідно з вимогами ст. 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

Підстави, умови, порядок укладення та припинення договору найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності, встановлюються законом.

До договору найму житла, крім найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з пунктом 3 Положення про гуртожитки, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 854 від 27.04.2015р., його дія поширюється на гуртожитки для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, інших громадян у період роботи або навчання.

Дія цього Положення поширюється також на спеціальні гуртожитки, які використовуються для тимчасового проживання осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк і потребують поліпшення житлових умов, або жила площа яких тимчасово заселена, чи яким повернути колишнє жиле приміщення немає можливості, та осіб, які потребують медичної допомоги у зв"язку із захворюванням на туберкульоз.

За п. 8 розд.1, п.1розд. П, п.1 розд. Ш зазначеного Положення надання жилої площі, вселення до гуртожитку і користування гуртожитком здійснюється відповідно до порядку, передбаченого статтями 128, 129, 130 Житлового Кодексу Української РСР.

Таким чином, оскільки гуртожиток, у якому зареєстрований і проживає відповідач ОСОБА_2 не є об"єктом державної або комунальної власності, а є об"єктом приватної власності, до правовідносин між позивачами і відповідачем у даному спорі належить застосовувати положення Цивільного Кодексу України, а саме - ст.ст. 627, 638, 810, 812 ЦК України, а не Положення про гуртожитки.

Згідно зі ст. 3 ЦК України однією із засад цивільного законодавства є свобода договору.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

У відповідності до вимог ст.ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

У порушення ч. 3 ст. 10, ст. 60 ЦПК України позивачі не довели ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх позовних вимог.

Як на підставу своїх позовних вимог про визнання договору найму житлового приміщення укладеним, позивачі посилалась на те, що відповідачу була направлена пропозиція про укладення договору найму приміщення та примірник договору найму, який відповідає Типовому Положенню про соціальний гуртожиток для осіб, які потребують соціального захисту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 783 від 30 травня 2007 року.

Між тим, із наданих позивачами доказів на підтвердження цих обставин - ксерокопії пояснення невстановленої особи за підписом ОСОБА_5 без будь-якого посвідчення цього підпису, яке адресовано невідомій особі (а.с.18), списку-відомості вручення повідомлень про необхідність укладення договору найму (а.с.15) вбачається, що відповідач ОСОБА_2 відмовилась від отримання саме повідомлення про необхідність укладення договору найму і вимоги щодо оплати житла і комунальних послуг та надання нею документів щодо законності вселення до гуртожитку ( а.с. 12).

В матеріалах справи також мається ще один список-відомість про повідомлення о необхідності укладення договору найму, в якому навпроти прізвища ОСОБА_2 взагалі не мається будь-якого зазначення про її повідомлення ( а.с. 81).

Докази щодо вручення відповідачу проекту договору оренди житлового приміщення з усіма істотним умовами, які йому були запропоновані власником гуртожитку і які є необхідними для укладення договору у відповідності до вимог ст. 638, ст.ст. 810, 812 ЦК України, зокрема, щодо найменування та характеристик житлового приміщення, яке передається в оренду - номер, площа, кількість кімнат житлового приміщення, загальний розмір, наявність реквізиту у кімнаті, розмір оплати за це приміщення за встановленими власником тарифами, обгрунтвання розміру платні, або про відмову отримати такий договір суду не надані.

Проект договору найму житлового приміщення, що міститься в матеріалах справи (а.с. 13-14) і який судом визнаний укладеним, не відповідає зазначеним вимогам закону, оскільки не містить у собі зазначених істотних умов. Крім того, у ньому взагалі не зазначається про капітальний ремонт гуртожитку власником, не надається обгрунтування визначеного розміру орендної платні у сумі 250 грн., які послуги включає ця сума, зокрема, лише плату за метраж, чи вивіз сміття, прибирання гуртожитку, обслуговування прибудинкової території.

Вказане обґрунтування є істотним вже через те, що до розробки проекту цього договору найму ОСОБА_2 нараховувалась плата за проживання у розмірі 37,80 грн. ( а.с. 22-24).

З цього приводу позивач ОСОБА_4 в судовому засіданні апеляційного суду вказував, що обґрунтування плати є комерційною таємницею.

Проте, колегія вважає ці ствердження неспроможними, оскільки умови договору мають бути прозорими та зрозумілими сторонам, зокрема, тарифи або оплата мають містити відомості про всі складові, які до них входять, та за що конкретно вноситься платня за договором.

А визначені позивачами штрафні санкції за несвоєчасне здійснення платежів у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення та передбачена власником можливість виселення наймача у випадку нездійснення двох платежів поспіль, на думку колегії, не можуть бути встановлені в односторонньому порядку без погодження з наймачем.

Крім того, безпідставними є посилання позивачів на обов"язок відповідача укласти Типовий договір на підставі Положення про соціальний гуртожиток, оскільки гуртожиток, що належить позивачам на праві приватної власності, за своїм статусом не є соціальним, який згідно з Типовим положенням про соціальний гуртожиток для осіб, які потребують соціального захисту, затвердженим постановою КМУ № 783 від 30 травня 2007 року, створюється органами місцевого самоврядування та перебуває у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ і міст.

З огляду на зазначене, також є сумнівним положення договору про надання власнику гуртожитку дубліката ключів від кімнати, оскільки гуртожиток не є соціальним, в якому наймачам надається відповідний реквізит ( ліжка, ковдри, подушки, постіль, меблі, кухонні приналежності).

Таким чином, після передачі гуртожитку у приватну власність змінюється зміст правовідносин у сфері користування житловим приміщенням, а саме: користування об»єктами житлового фонду, що перебуває у приватній власності юридичних та фізичних осіб, здійснюється за договором комерційного найму і регулюється не Житловим кодексом і Положенням про соціальні гуртожитки, а Цивільним Кодексом України.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Із позовних вимог про визнання укладеним договору найму житлового приміщення вбачається, що відповідач ухиляється від укладення такого договору, не здійснює оплату за житло, а із здобутих доказів видно, що фактично конкретної пропозиції про укладення договору найму та того проекту договору найму, який надають позивачі у справу, ОСОБА_2 не надавалось і відповіді про прийняття пропозиції від неї до позивачів не надходило, тому вважати договір укладеним підстав немає.

Таким чином, суд першої інстанції всупереч вимогам ст.ст. 212, 213, 214 ЦПК України, розглядаючи даний спір, не взяв до уваги зазначені обставини, вимоги закону, що регулюють дані правовідносини, не надав належної оцінки доказам у справі, дійшов висновків, які суперечать здобутим доказам, вимогам закону, внаслідок чого неправильно вирішив спір, постановив незаконне і необґрунтоване рішення, яке підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову у задоволені позову з наведених підстав.

Оскільки на підставі апеляційної скарги скасовується основне рішення, яким неправильно вирішено спір щодо визнання укладеним договору найму приміщення, то, незалежно від відсутності апеляційної скарги на додаткове рішення, підлягає скасуванню і додаткове рішення як таке, що не вирішує будь-якої самостійної позовної вимоги, а лише уточнює основне в частині умов договору, на яких суд визнав укладеним цей договір.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 315, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 01 березня 2016 року та додаткове рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 14 вересня 2016 року у цій справі скасувати.

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа ТОВ «Маттіол» про визнання договору найма укладеним.

Стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 535 (п»ятсот тридцяти п»яти) гривень дев»яноста двух копійок, по 267 ( двісті шістдесят сім) гривень дев»яносто шість копійок з кожного.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: