Ухвала суду № 65245216, 09.03.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 235/4338/16-ц Номер провадження 22-ц/775/194/2017

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 березня 2017 року м. Бахмут Донецької області

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого - судді: Будулуци М.С.

суддів: Канурної О.Д., Санікової О.С.

за участю секретаря Марченко Я.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_2, на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 13 грудня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна», фізична особа - підприємець ОСОБА_4, -

В С Т А Н О В И В:

04 липня 2016 року позивачка ОСОБА_3 звернулась до суду з зазначеним позовом, в якому посилалась на те, що 22 жовтня 2014 року близько о 08 годині 15 хвилин, відповідач ОСОБА_1, керуючи автомобілем Mercedes-Benz, реєстраційний номер НОМЕР_1, на 56 км автодороги Олександрівка - Красноармійськ - Константинополь при здійснені обгону іншого транспортного засобу, не витримав безпечний інтервал, виїхав на зустрічну смугу та зіткнувся з автомобілем Renault Clio, реєстраційний номер НОМЕР_3 що належить їй на праві власності, внаслідок чого був пошкоджений її автомобіль.

Вина ОСОБА_1 у настанні дорожньо - транспортної пригоди (далі - ДТП) підтверджується постановою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 13 листопада 2014 року, якою відповідача притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП і на нього накладено штраф в розмірі 340 грн.

Згідно з висновком експертного дослідження № 44 від 19 листопада 2014 року, вартість матеріальної шкоди, спричиненої володільцю автомобіля Renault Clio, реєстраційний номер НОМЕР_3 складає 93 534 грн. 23 коп.

Відповідач ОСОБА_1 застрахував свою цивільно-правову відповідальність власників наземних транспортних засобів, що підтверджується полісом страхування № АІ/0666867. Відповідно до страхового полісу, страхова сума (ліміт) відповідальності за шкоду, заподіяну майну, складає 50 000 грн. за відрахуванням франшизи в розмірі 500 грн.

Згідно листа СК «Україна» від 04 червня 2015 року № 13849, ДТП визнано страховим випадком та прийнято рішення про виплату страхового відшкодування.

Залишок матеріальної шкоди, яка не компенсована страховою компанією, складає 44 034 грн. 23 коп. (93 534 грн. 23 коп. - 49 500 грн.). Крім того, вартість експертного дослідження, згідно квитанцій, складає 850 грн.

Позивачка просила стягнути з відповідача у рахунок відшкодування матеріальної шкоди 44 884 грн. 23 коп. (44 034 грн. 23 коп. + 850 грн.) та понесені нею судові витрати.

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 13 грудня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, 44 034 гривні 23 копійки та на відшкодування сплаченого судового збору - 540 гривень 79 копійок, а всього - 44 575 гривень 02 копійки.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Із вказаним рішенням не погодився відповідач ОСОБА_1, в інтересах якого діє його представник ОСОБА_2, та подав апеляційну скаргу.

Посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповне з'ясування судом обставини, що мають значення для справи, неналежну оцінку доказів, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3

В обґрунтування доводів скарги відповідач зазначив, що 07 жовтня 2015 року Красноармійським міськрайонним судом Донецької області, в справі між тими самими сторонами, про той самий предмет спору і з тих самих підстав, винесено ухвалу, якою заяву позивачки залишено без розгляду. В наступному, позивачка ОСОБА_3 повторно звернулась до суду з вказаним позовом по спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Не заперечуючи факту скоєння ДТП та своєї вини у пошкоджені належного позивачці автомобіля, позов він не визнає, а рішення суду вважає помилковим, оскільки, на його думку, шкоду позивачці повинна відшкодувати страхова компанія, згідно укладеного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, окрім того, позивачем не надано доказів фактичної вартості відновлювального ремонту автомобіля.

Відповідач зазначає, що згідно висновку експертного дослідження № 44 за фактом пошкодження автомобіля Renault Clio, реєстраційний номер НОМЕР_3 складеного 19 листопада 2014 року фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5, вартість матеріальної шкоди (з технічної точки зору), що заподіяна володільцю пошкодженого автомобіля ОСОБА_3, складає 93 534 грн. 23 коп.

Однак, на думку відповідача, висновок експертного дослідження визиває сумнів у його об'єктивності та достовірності щодо визначення вартості матеріальної шкоди, відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Апелянт зазначив, що замовником експертного дослідження є ОСОБА_6, який не є стороною у справі, або власником автомобіля, та його проведено без присутності представника Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна», яка застрахувала цивільно-правову відповідальність відповідача, як власника автомобіля, експерт не отримував ухвалу про призначення експертизи та його не було попереджено про кримінальну відповідальність за проведення свідомо неправдивої експертизи.

Вважає, що оскільки позивач здійснив продаж свого пошкодженого внаслідок ДТП автомобіля Renault Clio, то докази на підтвердження розміру шкоди, завданої майну позивача у зв'язку з ДТП, у вигляді висновку експертного дослідження про вартість матеріальної шкоди, складеного суб'єктом оціночної діяльності, не є належним та допустимим доказом у справі.

Апелянт звертає увагу апеляційного суду на те, що оскільки позивачка продала автомобіль, то на даний час неможливо встановити, чи був автомобіль відремонтований перед реалізацією, чи ні. Отже не можливо встановити і точний розмір збитків, завданих позивачці.

На думку відповідача, для з'ясування реальної вартості пошкодженого автомобіля Renault Clio, суд першої інстанції повинен був провести судову експертизу, однак в даний час провести експертизу не можливо, оскільки позивачка продала автомобіль та його не можливо надати для проведення експертизи в якості об'єкта дослідження.

Рішення суду в частині відмови в задоволенні позову щодо стягнення вартості проведеного дослідження на суму 850 грн. сторонами не оскаржується.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 в судовому засіданні апеляційного суду підтримали доводи апеляційної скарги, просили рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Позивач ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_7 в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, але про час і місце розгляду справи повідомлені судовими повістками та телефонограмами (а.с. 193, 195, 197, 199).

Представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_7 надіслав до апеляційного суду електронною поштою заперечення на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу відповідача відхилити, як безпідставну, а рішення суду залишити без змін (а.с. 204, 205-206).

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна» та фізична особа - підприємець ОСОБА_4 в судове засідання апеляційного суду не з'явилися. Про час і місце розгляду справи вони повідомлені судовими повістками та додатково - телефонограмами (а.с. 193, 194, 198, 202, 203).

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення відповідача та його представника, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах оскарження, апеляційний суд вважає, що скарга відповідача задоволенню не підлягає, а рішення суду слід залишити без змін, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до вимог статті 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як зазначено в ч. 1 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд під час розгляду справи в апеляційному порядку перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно зі ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 1 ст. 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно п.1 ч. 2 ст. 22 ЦК України, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа вимушена зробити для відновлення свого порушеного права.

Судом встановлено, що 22 жовтня 2014 року о 08 годині 15 хвилин, ОСОБА_1 в порушення вимог п.23.1, 14.2 (в) Правил дорожнього руху України на 56 км автодороги Олександрівка - Красноармійськ - Константинополь, керуючи транспортним засобом Mercedes-Benz, реєстраційний номер НОМЕР_1, при здійсненні обгону іншого транспортного засобу, не витримав безпечний інтервал, виїхав на зустрічну смугу та зіткнувся з автомобілем Renault Clio, реєстраційний номер НОМЕР_4 що належав ОСОБА_8, та її автомобіль отримав механічні пошкодження. Зазначені обставини встановлені постановою судді Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 13 листопада 2014 року, якою відповідача притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП.

Цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_1, як володільця наземного транспортного засобу, застрахована у Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «Україна» (далі - Пр АТ «СК «Україна», Страхова компанія), що підтверджується полісом № АІ/0666867 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 21 травня 2014 року зі строком дії з 22 травня 2014 року по 21 травня 2015 року.

Відповідно до укладеного договору, страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну, становить 50 000 грн., а розмір франшизи дорівнює 500 грн.

Між ОСОБА_3 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 укладено договір відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування, за умовами якого, в порядку та на умовах, визначеним цим договором, на підставі ст.ст. 512 - 519 ЦК України, цедент ОСОБА_3) відступила цесіонарію (фізичній особі - підприємцю ОСОБА_4.), а цесіонарій прийняв і зобов'язався оплатити цеденту усі права вимоги, що виникли у цедента у зв'язку із фактом настання ДТП за участю автомобіля Mercedes-Benz, державний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_1

Внаслідок укладення цього договору, цесіонарій займає місце цедента (як кредитора) в зобов'язаннях, що виникли із вищезазначеної ДТП, у тому числі, права одержання грошового відшкодування нанесеної шкоди майну цедента, від винної особи, страхової компанії або від Моторного (транспортного) бюро України, в передбачених законом випадках.

Характеристика права вимоги, що передається цесіонарію цедентом за п.1.3 цього договору загальна сума боргу (страхове відшкодування), право вимоги сплати якого передається цедентом, складає 49 500 грн.

В п. 2.1 цього договору передбачено, що за передані права вимоги до боржника за договором страхування цесіонарій сплачує цеденту 14 850 грн. (а.с. 98).

Як вбачається з платіжного доручення № 44 від 25 травня 2016 року, фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (цесіонарій) здійснив на користь ОСОБА_3 (цедента) оплату прав вимоги (цесії) згідно договору про відступлення права вимоги виплати страхового відшкодування від 25 травня 2016 року без ПДВ (а.с. 97).

Згідно висновку експертного дослідження № 44 за фактом пошкодження автомобіля Renault Clio, реєстраційний номер НОМЕР_4 складеного 19 листопада 2014 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5, вартість матеріальної шкоди (з технічної точки зору), заподіяної володільцю автомобіля Renault Clio, державний номер НОМЕР_4 на момент проведення становить 93 534 грн. 23 коп. (а.с. 11-23, 24-27, 28-29; 30-34, 35;73-79, 80-81, 82-84).

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 щодо відшкодування за рахунок відповідача ОСОБА_1 шкоди, заподіяної внаслідок ДТП в сумі 44 034 грн. 23 коп. та судового збору і розмірі 540 грн. 79 коп., суд першої інстанції виходив з того, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки саме ця сума різниці між фактичним розміром завданої матеріальної шкоди - 93 534 грн. 23 коп. і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) - 49 500 грн., право на отримання якої було відступлено позивачкою ОСОБА_3 фізичній особі - підприємцю ОСОБА_4 за договором відступлення права вимоги виплати страхового відшкодування.

При цьому суд виходив з того, що відповідно до ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Задовольняючи позовні вимоги та покладаючи відповідальність по відшкодуванню матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди на відповідача, суд першої інстанції виходив з доведеності позивачкою своїх вимог та положень діючого законодавства, на підставі наданих доказів про оцінку розміру спричиненої шкоди власнику транспортного засобу, стягнувши з відповідача на користь позивачки завдану матеріальну шкоду, що складає різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) .

Як вбачається з матеріалів справи, суд правильно встановив правовідносини, які виникли між сторонами, дав їм належну оцінку і обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

Апеляційний суд вважає, що зазначені висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи та вимогам законодавства.

Апеляційна скарга відповідача підлягає відхиленню, виходячи з наступних підстав.

Доводи апелянта про те, що 07 жовтня 2015 року Красноармійським міськрайонним судом Донецької області в справі між тими самими сторонами, про той самий предмет спору і з тих самих підстав, винесено ухвалу, якою заяву позивачки залишено без розгляду, не має правого значення, оскільки рішення по справі або ухвала суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладанням мирової угоди сторін, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, не приймались, що за приписами п. 2 ч. 1 ст.205 ЦПК України може бути підставою для закриття провадження у справі. Відповідно до ч. 2 ст. 207 УПК України, залишення позову без розгляду за заявою позивача, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, не позбавляє його права на повторне звернення до суду. Як вбачається з матеріалів справи, таку заяву раніше, 06 жовтня 2015 року, подавав представник позивачки, що не позбавило права позивачки знову звернутися до суду з даним позовом 04 липня 2016 року(а.с. 2, 216-217).

Твердження відповідача, що наданий позивачем висновок експертного дослідження № 44 від 19 листопада 2014 року за фактом пошкодження автомобіля Renault Clio, реєстраційний номер НОМЕР_2 про вартість матеріальної шкоди (з технічної точки зору), заподіяної володільцю автомобіля Renault Clio, державний номер НОМЕР_4 не є допустимім доказом, апеляційний суд відхиляє, як безпідставне, оскільки його оцінено судом у сукупності з іншими доказами, як належний і допустимий доказ.

На виконання вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України відповідачу, який оспорював розмір заподіяної матеріальної шкоди, суд першої інстанції роз'яснив право на проведення у справі судової автотоварознавчої експертизи для визначення вартості матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок пошкодження автомобіля позивачки, однак відповідач категорично відмовився заявити клопотання про проведення такої експертизи.

Суд правильно виходив з того, що за змістом ст. 145 ЦПК України, призначення експертизи є обов'язковим у разі заявлення клопотання про це обома сторонами. Призначення експертизи для визначення розміру заподіяної матеріальної шкоди за заявою, хоча б однією із сторін, не відноситься до обов'язкових випадків призначення експертизи, а тому її проведення не є обов'язковим. Разом з тим, таке клопотання сторона відповідача відмовилась заявляти, мотивуючи відсутністю пошкодженого автомобіля у позивачки. Крім того, суд не погоджується з думкою відповідача про те, що наданий суду висновок експертного дослідження не містить в собі попередження експерта про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку експерта, а тому є недопустимим доказом, оскільки попередження про відповідальність експерта за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків, згідно положень ч.1 ст.144 ЦПК України, повинно міститися в ухвалі суду про призначення експертизи, від проведення якої відповідач відмовився, а попередження про відповідальність експерта за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків у висновку спеціаліста законом не передбачається.

Довід апеляційної скарги про можливу необ'єктивність висновків експертного дослідження апеляційний суд також відхиляє, оскільки по-перше, при проведенні експертизи для страхової компанії, використовувалась Методика товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (затверджена наказом Міністерства юстиції України і Фонду державного майна України №145/5/2092 від 24 листопада 2003 року), при проведенні якої не попереджається експерт про кримінальну відповідальність та участь представника страхової компанії при проведення експертизи не є обов'язковою. Що ж стосується того, що замовником експертизи був ОСОБА_9, то вищевказана методика. не оговорює перелік осіб, яки мають бути замовником вказаного експертного дослідження.

Разом з тим, апеляційний суд враховує, що не погоджуючись з висновком експертного дослідження, наданого позивачкою на підтвердження заявлених позовних вимог, відповідач та його представник в апеляційному суді також відмовились від заявлення клопотання про призначення судової автотоварознавчої експертизи по наявним матеріалам справи, право на проведення якої роз'яснено відповідачу та його представнику судом апеляційної інстанції, у відповідності з вимогами ч. 4 ст.10 ЦПК України щодо сприяння всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 та 3 ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Що ж стосується посилання відповідача в апеляційній скарзі про те, що шкоду позивачці повинна відшкодувати лише страхова компанія, згідно укладеного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, то апеляційний суд його відхиляє, враховуючи наступне.

У п. 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», роз'яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Як передбачено статтею 1194 ЦК України, в разі якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобов'язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов'язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така дорожньо-транспортна пригода є підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.

Разом із тим, зазначені зобов'язання не виключають одне одного. Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов'язково припиняє деліктне зобов'язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов'язаною. При цьому, потерпілий стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не є, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов'язаний виконати обов'язок зі здійснення страхового відшкодування.

Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (частина друга статті 14 ЦК України).

Відповідно до статті 511 ЦК України, зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 636 ЦК України, договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

З огляду на вищенаведене, право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов'язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов'язанні.

Таким чином, потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.

Потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в рамках деліктного зобов'язання, не залежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. В такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором із відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов'язками страховика як сторони договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування в розмірі, який у повному обсязі відшкодовує завдану шкоду, деліктне зобов'язання між потерпілим і особою, яка завдала шкоди, припиняється згідно зі статтею 599 ЦК України виконанням, проведеним належним чином.

Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі статтею 1194 ЦК України - відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.

Розмір страхового відшкодування страховик узгоджує з особою, яка має право на отримання відшкодування, проте страховик самостійно приймає рішення про здійснення чи відмову в здійсненні страхового відшкодування (статті 36, 37 Закону N 1961-IV). При цьому розмір страхової виплати (страхового відшкодування) з особою, яка завдала шкоди, страховик за законом узгоджувати не зобов'язаний, хоча цей розмір безпосередньо впливає на обсяг відповідальності особи, яка завдала шкоди, за статтею 1194 ЦК України.

Таким чином розмір страхової виплати (страхового відшкодування), якщо страховик визначає його меншим страхової суми (ліміту його відповідальності), може бути оскаржений особою, яка завдала шкоди, якщо ця особа виконала свій обов'язок перед потерпілим, у тому числі й частково відшкодувала шкоду згідно статті 1194 ЦК України, але вважає, що страховик порушив умови договору, здійснив потерпілому страхову виплату (страхове відшкодування) не в повному обсязі, що призвело до безпідставного збільшення обсягу її (особи, яка завдала шкоди), відповідальності.

Апеляційним судом встановлено, що частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини відповідача, позивачці була спричинена матеріальна шкода, у зв'язку з пошкодженням її автомобіля. Суму матеріальної шкоди, суд першої інстанції вважав доведеною, оскільки вона відповідачем не спростована. Суд також зробив висновок щодо наявності обов'язку відповідача сплатити позивачу матеріальну шкоду.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду України у справі 6-2808цс15, де йдеться про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована. У разі задоволення такого позову заподіювач шкоди не позбавлений можливості пред'явити майнові вимоги до страхової компанії, з якою ним укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Тому не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги у частині того, що судом першої інстанції не враховано, що відповідальність учасників дорожньо-транспортної пригоди була застрахована на підставі Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а тому завдана позивачці шкода підлягає відшкодуванню страховою компанією Пр АТ «СК «Україна», оскільки право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована. Рішення суду першої інстанції у цій частині відповідає правовій позиції Верховного Суду України у справі 6-2808цс15, яке відповідно до ст.360-7 ЦПК України є обов'язковим для усіх судів України. Суди повинні

Доводи апеляційної скарги у частині того, що відповідач не згоден із сумою відшкодування, також не заслуговують на увагу, оскільки, відповідно до ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд першої інстанції, вирішуючи спір не прийняв заперечення відповідача в частині недоведеності суми матеріальної шкоди й вважав, що вона підтверджена доказами по справі. Відповідач вказані докази не спростував. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, зокрема, вони зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду першої інстанції.

Крім того, при розгляді апеляційної скарги в апеляційному суді, відповідачу та його представнику були роз'яснені їх права, відповідно до ст.27 ЦПК України, щодо права відповідача заявити клопотання про проведення судової автотоварознавчої експертизи, та положення ст. 60 ЦПК України, але відповідач та його представник відмовились використати своє право заявити таке клопотання, посилаючись на те, що позивач повинен довести суму матеріальної шкоди.

Апеляційним судом встановлено, що суд правильно частково задовольнив позов, тому підстав для задоволення апеляційної скарги немає.

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального закону, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору.

Суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував усі обставини по справі, зібраним доказам надав належну правову оцінку і обґрунтовано частково задовольнив позов ОСОБА_3

Оскільки апеляційним судом при розгляді цієї справи не встановлено порушень судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права або неправильної оцінки досліджених по справі доказів, то підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_2, та скасування судового рішення - не має.

Керуючись ст.ст. 303, 308, 315 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_2, відхилити.

Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 13 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Судді: