Рішення № 65238728, 09.03.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/416/17

Головуючий у першій інстанції

Пушкарський Д. В.

Доповідач Вадовська Л. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.03.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Вадовської Л.М.,

суддів - Ващенко Л.Г.,

Плавич Н.Д.,

при секретарі - Сідлецькій Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до підприємства, заснованого на власності об'єднання громадян, «Строітєль» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення заробітної плати, відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою підприємства, заснованого на власності об'єднання громадян, «Строітєль» на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 5 липня 2016 року, -

в с т а н о в и л а :

Позивач ОСОБА_3, звернувшись 18 грудня 2014 року до суду з позовом, вказав, зокрема, що незаконно звільнений за власним бажанням, хоча заяву на звільнення не писав. Просив поновити його на роботі, оплатити дні, коли він не працював (а.с.2).

Ухвалю судді Іллічівського міського суду Одеської області від 29 грудня 2014 року позовну заяву залишено без руху для усунення недоліків шляхом приведення позовної заяви у відповідність до вимог, визначених статтею 119 ЦПК України (а.с.5).

В порядку усунення недоліків поданої позовної заяви ОСОБА_3 16 лютого 2015 року подав позовну заяву (уточнену), в якій зазначив, що з 27 листопада 2006 року працював на підприємстві електромеханіком, у листопаді 2014 року видали трудову книжку із записом про звільнення 4 липня 2014 року за статтею 38 КЗпП України (за власним бажанням). Заяву на звільнення не писав, тому вважає звільнення незаконним. При звільненні йому не виплатили за дні непрацездатності та за невикористану відпустку. Посилаючись на вказані обставини, позивач ОСОБА_3 після уточнення 31 березня 2016 року, 16 червня 2016 року, 5 липня 2016 року вимог остаточно просив визнати протиправним та скасувати наказ №12 від 4 липня 2014 року директора підприємства, заснованого на власності громадян, «Строітєль» в частині його звільнення за власним бажанням; поновити його на роботі на посаді електромеханіка підприємства; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 4 липня 2014 року по 5 липня 2016 року в сумі 86725,00 грн.; стягнути компенсацію за дні непрацездатності та за невикористану відпустку; відшкодувати моральну шкоду в розмірі 20000,00 грн.; стягнути судові витрати в сумі 1600,00 грн. (т.1 а.с.2, 7-10, 129-130, 131, 156, 172, 184).

Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 28 квітня 2015 року позовну заяву ОСОБА_3 залишено без розгляду на підставі пункту 3 частини 1 статті 207 ЦПК України (т.1 а.с.27).

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 27 серпня 2015 року ухвалу про залишення позовної заяви буз розгляду скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду (т.1 а.с.49-50).

Відповідач підприємство, засноване на власності об'єднання громадян, «Строітєль» позов не визнав, просив застосувати наслідки пропуску передбаченого статтею 233 КЗпП України строку звернення до суду за вирішенням трудового спору (т.1 а.с.58-59, 153, 185).

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 5 липня 2016 року позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано наказ №12 від 4 липня 2014 року директора підприємства, заснованого на власності об'єднання громадян, «Строітель» в частині звільнення ОСОБА_3 за власним бажанням; поновлено ОСОБА_3 на роботі на посаді електромеханіка підприємства; стягнуто з підприємства на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 4 липня 2014 року по 5 липня 2016 року в сумі 86725,00 грн.; стягнуто з підприємства на відшкодування моральної шкоди 1000,00 грн., витрати на правову допомогу в розмірі 1600,00 грн. (т.1 а.с.198-201).

В апеляційній скарзі підприємство, засноване на власності об'єднання громадян, «Строітєль» просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Неправильність рішення суду мотивовано невідповідністю висновків суду обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, заслухавши пояснення, дослідивши докази, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості доводів відповідача про пропущення строку звернення до суду, мотивувавши зверненням до суду 18 грудня 2014 року та посиланням позивача на те, що про звільнення йому стало відомо наприкінці листопада 2014 року при отриманні трудової книжки, а щодо подання 16 лютого 2015 року уточненого позову, то суд зазначив, що вимоги уточненого позову є похідними від поданого 18 грудня 2014 року позову. Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд, пославшись на те, що відповідач не надав власноручно написаної заяви позивача про звільнення з посади електромеханіка за власним бажанням, дійшов висновку що копія наказу про звільнення позивача за власним бажанням, в якому зазначено про відмову останнього від підпису та не вказано дати написання заяви про звільнення за власним бажанням не є належним доказом. Крім того, суд, пославшись на те, що в акті про видачу трудової книжки зафіксовано відмову позивача від отримання трудової книжки та підпису, що акт виконано машинописним текстом, дійшов висновку про складання акту без участі позивача. Зазначивши, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, суд визнав протиправним та скасував наказ про звільнення та поновив позивача на роботі на посаді електромеханіка, не зазначивши при цьому дати, з якої позивач підлягає поновленню на роботі. При стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд виходив з місячного окладу позивача у розмірі 3295,00 грн., заробітної плати за травень, червень 2014 року в загальній сумі 6590,00 грн., середньоденної заробітної плати та 500 робочих днів вимушеного прогулу, при цьому суд не звернув увагу на те, що у березні 2014 року при 20 робочих днях позивач відпрацював 11 днів (44 години), за що при окладі 3295,00 грн. нараховано 828,46 грн.; у квітні 2014 року при 19 робочих днях позивач відпрацював 0 днів; у травні 2014 року при 19 робочих днях позивач відпрацював 9 днів (72 години), за що при окладі 3295,00 грн. нараховано 1571,13 грн.; у червні 2014 року при 19 робочих днях позивач відпрацював 19 днів (151 годину), за що при окладі 3295,00 грн. нараховано 3295,00 грн. Таким чином, проводячи розрахунок середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, суд взяв за основу наданий позивачем розрахунок та не перевірив відповідність вихідних даних розрахунку фактично відпрацьованим робочим дням (годинам) та нарахованій заробітній платі позивача як то вимагає Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100. Суд не зазначив висновку щодо вимог про стягнення компенсації за дні непрацездатності та за невикористану відпустку. Суд стягнув на відшкодування моральної шкоди 1000,00 грн. на підставі статті 237-1 КЗпП України та в порядку частини 1 статті 88 ЦПК України присудив до відшкодування витрати на правову допомогу 1600,00 грн.

Висновки суду щодо строку звернення до суду за захистом порушеного права, дотримання порядку розірвання трудового договору з ініціативи працівника не в повній мірі відповідають обставинам справи, вказують на неправильне застосування норм матеріального права, що згідно п.п.3,4 ч.1 ст.309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення по суті позовних вимог.

Колегія суддів вважає встановленими такі факти та відповідні ним правовідносини.

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, працював на підприємстві, заснованому на власності об'єднання громадян, «Строітєль» на посаді електромеханіка з 27 листопада 2006 року (наказ №44 від 27 листопада 2006 року) (т.1 а.с.3, 12-14).

Наказом №12 від 4 липня 2014 року по підприємству, заснованому на власності об'єднання громадян, «Строітєль» ОСОБА_3 звільнено з 4 липня 2014 року по статті 38 КЗпП України (за власним бажанням), відповідний запис в трудовій книжці наявний. Наказ про звільнення містить відмітку від 4 липня 2014 року бухгалтера ОСОБА_4 про відмову ОСОБА_3 від підпису про «ознайомлення з наказом» (т.1 а.с.12-14, 141).

Згідно акту від 4 липня 2014 року, складеного комісією у складі головного бухгалтера ОСОБА_5, бухгалтера ОСОБА_4., бухгалтера ОСОБА_6, ОСОБА_3 відмовився від отримання трудової книжки та, відповідно, від підпису в книзі обліку руху трудових книжок (т.1 а.с.140).

Обставини звільнення за власним бажанням, ознайомлення з наказом про звільнення, складання акту про відмову від отримання трудової книжки та підпису підтверджено допитом в суді першої інстанції в якості свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, допитом в суді апеляційної інстанції в якості свідка ОСОБА_6 (т.1 а.с.173-176, 177-179, т.2 а.с.102, 106-108).

Згідно відомостей про нарахування заробітної плати ОСОБА_3 при окладі 3295,00 грн.: за березень 2014 року за 44 відпрацьовані години проведено нарахування заробітної плати в сумі 828,46 грн.; у квітні 2014 року заробітна плата не нараховувалась (згідно наданих підприємством актів і доповідних ОСОБА_3 у квітні 2014 року на роботу не виходив, наказом №8 від 6 травня 2014 року оголошено догану за не підтвердження поважності причин відсутності на роботі); у травні 2014 року за 72 відпрацьовані години проведено нарахування заробітної плати в сумі 1571,13 грн.; крім того виплачено матеріальну допомогу в сумі 1723,87 грн.; у червні 2014 року за 151 відпрацьовану годину проведено нарахування заробітної плати в сумі 3295,00 грн.; у липні 2014 року за 32 відпрацьовані години проведено нарахування заробітної плати в сумі 573,12 грн.(т.1 а.с.60-67, 69-73, 158, 159).

Згідно відомостей на виплату грошей ОСОБА_3 отримав нараховану заробітну плату за березень 2014 року в сумі 592,81 грн., за травень 2014 року аванс в сумі 1484,96 грн., заробітну плату в сумі 1214,96 грн., за червень 2014 року аванс в сумі 1484,96 грн., за червень-липень 2014 року розрахунок в сумі 3459,23 грн. (т.1 а.с.74-78).

Згідно довідки №1/12-1 від 1 грудня 2016 року підприємства, заснованого на власності об'єднання громадян, «Строітєль» за липень 2014 року ОСОБА_3 було нараховано за 4 відпрацьовані дні 573,12 грн. і компенсація за невикористану відпустку за 49 днів за період з 27 червня 2012 року по 4 липня 2014 року в сумі 2165,8 грн. (т.2 а.с.39).

Згідно даних каси підприємства «Строітєль» розрахунок в сумі 3459,23 грн. ОСОБА_3 проведено по касі 4 липня 2014 року (т.1 а.с.163).

За січень, лютий, квітень 2014 року заробітна плата ОСОБА_3 не нараховувалась через відсутність відпрацьованих днів (годин), після 4 липня 2014 року заробітна плата ОСОБА_3 не нараховувалась, та ним по відомості не отримувалась (а.с.158, 159).

Вищевказані нарахування знайшли своє відображення в індивідуальній відомості про застраховану особу Чорноморського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області (облікова картка ОСОБА_3) (т.2 а.с.75).

Згідно табелів обліку робочого часу і розрахунку оплати праці, зокрема, ОСОБА_3: за березень 2014 року відпрацьовано 11 днів (44 години); за квітень 2014 року відпрацьовано 0 днів (0 годин); за травень 2014 року відпрацьовано 9 днів (72 години); за червень 2014 року відпрацьовано 19 днів (151 годину); за липень 2014 року відпрацьовано 4 дні (32 години), після 4 липня в табелі до кінця місяця проставлено відмітку «звільнений» (т.1 а.с.87-96, 160-162).

Надалі табелі на ОСОБА_3 не велися.

У червні 2014 року мало місце пошкодження ОСОБА_3 дверей при встановленні таких на об'єкті, для розслідування факту завдання збитків на підприємстві створювалась комісія (т.1 а.с.97-104).

21 вересня 2014 року на підприємстві, заснованому на власності об'єднання громадян, «Строітєль» сталася пожежа, якою було частково знищено бухгалтерські документи, що підтверджено довідкою підприємства від 25 вересня 2014 року, довідкою від 24 квітня 2015 року Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області (а.с.108, 109).

Підставами припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника (стаття 38) (п.4 ч.1 ст.36 КЗпП України).

Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору (ст.38 КЗпП України).

У сенсі положень статті 38 КЗпП України розірвання трудового договору за ініціативою працівника на практиці іменується звільненням за власним бажанням. Якщо трудовий договір укладений на невизначений строк, працівник має право у будь-який час розірвати його, письмово попередивши власника про звільнення за два тижні. За відсутності причин, що свідчать про неможливість продовження працівником роботи, сторони трудового договору вправі домовитися про будь-який строк звільнення після подання працівником заяви про це у межах 2-тижневого строку. При наявності такої домовленості працівника можна звільнити навіть у день подачі заяви про звільнення. Проте, власник не вправі звільняти працівника до закінчення двотижневого строку після подачі працівником заяви про звільнення, якщо працівник про це не просить. Водночас працівнику надається право відізвати заяву про звільнення, незважаючи на раніше подану заяву. Це безумовне право працівника, така заява має бути належне зафіксована, щоб у разі спору можна було посилатися на відповідні докази відзиву заяви про звільнення. В той же час законодавство не встановлює обов'язкової письмової форми відзиву заяви про звільнення, тому відзив може бути й усним, а доводитися він може будь-якими доказами, які допускає цивільно-процесуальне законодавство.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Трудовий договір з ОСОБА_3 був укладений на невизначений строк, працював на посаді електромеханіка, трудовий договір розірвано на підставі статті 38 КЗпП України, що передбачає розірвання трудового договору з ініціативи працівника. З огляду на підстави розірвання трудового договору ОСОБА_3 мав письмово повідомити про звільнення за власним бажанням власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Незаконність звільнення ОСОБА_3 обґрунтовує тим, що не писав заяву про звільнення за власним бажанням, вважає, що відсутність заяви вказує на безпідставність звільнення по статті 38 КЗпП України.

Підприємство, засноване на власності об'єднання громадян, «Строітель» заперечення проти позову обґрунтовує тим, що ОСОБА_3 звільнився за власним бажанням, неможливість надати суду письмову заяву ОСОБА_3 на звільнення мотивовано знищенням частини документів під час пожежі, що мала місце 21 вересня 2014 року.

Таким чином, трудовий договір з ОСОБА_3 припинено з підстав розірвання з ініціативи ОСОБА_3 по статті 38 КЗпП України, письмовий доказ як то заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням підприємством, заснованим на власності об'єднання громадян, «Строітєль» не надано.

Відповідно до положень статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору до суду у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.

Строки, встановлені статтею 233 КЗпП України, не перериваються і не призупиняються, але вони можуть бути поновлені судом при наявності поважних причин. При пропуску строків, встановлених статтею 233 КЗпП України, суд при розгляді трудового спору має з'ясувати не тільки причини пропуску строку, а й всі обставини справи. При безпідставності вимог суд відмовляє позивачу в задоволенні вимог саме з цього приводу без посилання на строки звернення до суду, оскільки такі відносяться до захисту порушеного права. При обґрунтованості позовних вимог і пропуску строку з поважних причин строк для звернення до суду поновлюється та приймається рішення по суті заявлених позовних вимог. Якщо вимоги позивача є обґрунтованими, але строк, встановлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд приводить в рішенні мотиви, з яких вважає неможливим поновити пропущений строк, і вказує, що відмовляє в позові в зв'язку з пропуском строку, при цьому не приводить в рішенні мотивів щодо обґрунтованості вимог по суті.

Згідно наказу №12 від 04 липня 2014 року «Про звільнення» ОСОБА_3 звільнено з 4 липня 2014 року.

Позов про поновлення на роботі ОСОБА_3 подано 18 грудня 2014 року.

ОСОБА_3 про поновлення строку звернення до суду не заявляє, вважає, що строк звернення ним дотримано, мотивує тим, що заяву про звільнення не писав, про видачу наказу про звільнення не знав, трудову книжку із записом про звільнення отримав у листопаді 2014 року (дату не зазначає).

В порядку перевірки дотримання визначеного статтею 233 КЗпП України місячного строку звернення до суду за захистом порушеного права при звільненні встановлено наступне.

Підприємством, заснованим на власності об'єднання громадян, «Строітєль» наказ №12 «Про звільнення» видано 4 липня 2014 року. Наказ про звільнення містить відмітку від 4 липня 2014 року бухгалтера ОСОБА_4 про відмову ОСОБА_3 від підпису про «ознайомлення з наказом». В трудовій книжці ОСОБА_3 зроблено запис про звільнення з 4 липня 2014 року по статті 38 КЗпП України на підставі наказу №12 від 4 липня 2014 року. За змістом акту від 4 липня 2014 року, складеного комісією у складі головного бухгалтера ОСОБА_5, бухгалтера ОСОБА_4, бухгалтера ОСОБА_6, ОСОБА_3 відмовився від отримання трудової книжки та, відповідно, від підпису в книзі обліку руху трудових книжок. Обставини ознайомлення з наказом про звільнення, складання акту про відмову від отримання трудової книжки та підпису підтверджено допитом в суді першої інстанції в якості свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, допитом в суді апеляційної інстанції в якості свідка ОСОБА_6 (т.1 а.с.12-14, 140, 142, 173-176, 177-179, т.2 а.с.102, 106-108).

Згідно відомостей про нарахування заробітної плати ОСОБА_3 при окладі 3295,00 грн. у липні 2014 року за 32 відпрацьовані години (4 робочі дні) проведено нарахування заробітної плати в сумі 573,12 грн.(т.1 а.с.73).

Згідно відомостей на виплату грошей ОСОБА_3 отримав за червень 2014 року аванс в сумі 1484,96 грн., за червень, липень 2014 року розрахунок в сумі 3459,23 грн. (т.1 а.с.74, 75).

Згідно довідки №1/12-1 від 1 грудня 2016 року підприємства за липень 2014 року ОСОБА_3 нараховано за 4 відпрацьовані дні 573,12 грн. і компенсація за невикористану відпустку за 49 днів за період з 27 червня 2012 року по 4 липня 2014 року в сумі 2165,8 грн. (т.2 а.с.39).

За даними каси підприємства розрахунок ОСОБА_3 в сумі 3459,23 грн. проведено по касі 4 липня 2014 року (працівники підприємства заробітну плату, інші виплати отримували через касу по відомостям на виплату грошей чи ордерам; банківські картки для перерахунку заробітної плати на підприємстві не використовувались) (т.1 а.с.163).

Згідно табелів обліку робочого часу і розрахунку оплати праці ОСОБА_3 за липень 2014 року відпрацьовано 4 дні (32 години), після 4 липня в табелі до кінця місяця проставлено відмітку «звільнений», надалі табелі на ОСОБА_3 не велися (т.1 а.с.94-96, 160-162).

З індивідуальної відомості про застраховану особу Чорноморського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області (облікова картка ОСОБА_3) підприємством, заснованим на власності об'єднання громадян, «Строітєль» у 2014 році надано дані про суму заробітку для нарахування пенсії за березень, травень, червень, липень 2014 року, що узгоджується з відомостям про нарахування заробітної плати та табелями обліку робочого часу і розрахунку оплати праці ОСОБА_3 (т.2 а.с.75).

Індивідуальна відомість про застраховану особу Чорноморського об'єднаного УПФУ Одеської області містить відомості про суму заробітку для нарахування пенсії ОСОБА_3 за листопад 2014 року в сумі 1174,40 грн. В порядку перевірки даних відомостей встановлено, що ОСОБА_3 в листопаді 2014 року було нараховано індексацію заробітної плати за період з лютого 2011 року по грудень 2011 року в сумі 602,24 грн. та за період з січня 2012 року по серпень 2012 року в сумі 572,16 грн., а всього за вказаний період індексацію в сумі 1174,40 грн.(т.2 а.с.75, 100,101).

Таким чином, документи обліку виходу на роботу, бухгалтерські документи по нарахуванню заробітної плати не містять відомостей про те, що ОСОБА_3 після 4 липня 2014 року виходив на роботу як працівник підприємства «Строітєль» та, відповідно, отримував заробітну плату як працівник підприємства «Строітєль». ОСОБА_3 не надано письмових доказів того, що він після 4 липня 2014 року продовжував працювати на підприємстві та отримувати заробітну плату. Посилання ОСОБА_3 на отримання заробітної плати «в конвертах» не приймається, оскільки таке є поза межами правового поля, крім того, навіть при доведеності такого факту це не може бути прийнято судом у цивільній справі як належний та допустимий доказ наявності трудових відносин (незаконність дій при отриманні заробітної плати «в конвертах» є як зі сторони власника, так і зі сторони працівника; незаконними діями право не захищається).

В порядку забезпечення доказів за заявами ОСОБА_3 суду апеляційної інстанції надано довідки та господарські договори на виконання робіт, аналіз яких приводить до висновку, що у спірний період підприємство дійсно здійснювало будівельно-ремонтні роботи в Дошкільному навчальному закладі №12 (договір №16 від 25 травня 2013 року, договір №11 від 22 квітня 2014 року на капітальний ремонт бесідки з благоустроєм), в Загальноосвітній школі №3 (договір №12 від 22 квітня 2014 року на капітальний ремонт харчоблоку та спортивного залу), в Приморському парку м. Чорноморськ (договір підряду №04/04-1 від 4 квітня 2014 року) тощо (т.2 а.с.38, 43-55, 78-87).

В порядку забезпечення доказів за заявами ОСОБА_3 судом апеляційної інстанції допитано в якості свідків працівників Дошкільного навчального закладу №12 ОСОБА_9 та ОСОБА_10, які свідчили, що бачили ОСОБА_3 на території закладу в період, коли проводився ремонт бесідки; допитано в якості свідків знайомих ОСОБА_3 ОСОБА_11 та ОСОБА_12, які свідчили, що бачили ОСОБА_3 під час виконання ремонтно-будівельних робіт в Приморському парку м. Чорноморськ (т.2 а.с.27-32, 56-59).

Допитані судом свідки пояснили, що ОСОБА_3 виконував певні ремонтно-будівельні роботи, однак не могли точно визначитись з періодом, крім того, жоден зі свідків не міг сказати, на якій підставі ОСОБА_3 виконував роботи (трудовий договір, цивільно-правовий договір тощо) та як і ким оплачувалась виконана робота.

Таким чином, за відсутності письмових доказів продовження трудових відносин після 4 липня 2014 року між ОСОБА_3 та підприємством, заснованим на власності об'єднання громадян, «Строітєль», показання свідків самі по собі не доводять наявність трудових відносин. Фактом є те, що ОСОБА_3 після 4 липня 2014 року не обліковувався як працівник підприємства, на нього не вівся табель робочого часу, йому не нараховувалась заробітна плата та відповідно заробітна плата ним не дотримувалась як працівником підприємства, на нього не проводились нарахування податків та інших обов'язкових платежів тощо.

Аналіз зібраних в справі доказів вказує на те, що ОСОБА_3 достовірно знав 4 липня 2014 року про припинення з ним трудового договору з 4 липня 2014 року. Та обставина, що наказ про звільнення не містить підпису ОСОБА_3 про ознайомлення через відмову, рівно як і відмова отримати трудову книжку та фактичне отримання такої як то стверджує позивач у листопаді 2014 року не є безумовним доказом дотримання ОСОБА_3 строку звернення до суду для вирішення трудового спору про звільнення. Акт відмови від отримання трудової книжки, відмітка в наказі про звільнення про відмову від ознайомлення з наказом складені та вчинена працівниками підприємства, підписані ними, обставини складання та підписання підтверджені допитом працівників як свідків, підстав для висновку про підробку цих документів не має. Допитана в суді апеляційної інстанції в якості свідка бухгалтер ОСОБА_6 надала свідчення про те, що ОСОБА_3 достовірно знав про своє звільнення 4 липня 2014 року, проте від підпису про ознайомлення з наказом про звільнення відмовився, що з ОСОБА_3 проведено розрахунок при звільненні (т.2 а.с.102, 106-108).

Таким чином, припинення трудового договору мало місце 4 липня 2014 року, про звільнення з 4 липня 2014 року ОСОБА_3 знав у день звільнення, відтак, звернення до суду 18 грудня 2014 року є зверненням до суду за захистом порушеного права з пропуском визначеного статтею 233 КЗпП України місячного строку. Поважності причин пропуску строку не встановлено, відповідно в задоволенні позову належить відмовити у зв'язку з пропуском строку звернення до суду за вирішенням трудового спору.

Керуючись ст.303, п.2 ч.1 ст.307, п.п.3,4 ч.1 ст.309, ст.313, ч.2 ст.314, ст.ст.316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу підприємства, заснованого на власності об'єднання громадян, «Строітєль» задовольнити частково.

Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 5 липня 2016 року - скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до підприємства, заснованого на власності об'єднання громадян, «Строітєль» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення заробітної плати, відшкодування моральної шкоди - відмовити у зв'язку з пропуском строку звернення до суду за вирішенням трудового спору.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.

Рішення може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили

Головуючий Л.М.Вадовська

Судді Л.Г.Ващенко

Н.Д.Плавич