Ухвала суду № 65237199, 28.02.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 367/2524/15-ц Головуючий у І інстанції Шестопалова Я. В.Провадження № 22-ц/780/1355/17 Доповідач у 2 інстанції Березовенко Р. В.Категорія 46 28.02.2017

УХВАЛА

Іменем України

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючогоБерезовенко Р.В., суддівЛівінського С.В., Олійника В.І..,при секретаріСпеней І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою прокурора Київської області на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 21 грудня 2016 року у справі за позовом Першого заступника прокурора Київської області, що діє в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Гостомельської селищної ради Київської області, ОСОБА_5, треті особи по справі - Комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство», ОСОБА_6, Управління Держземагентства у м. Ірпені Київської області про визнання недійсним рішення про затвердження проекту землеустрою, державного акту на право власності та витребування земельної ділянки із незаконного володіння,-

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2015 року Перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави, уповноваженими органами якої є Кабінет Міністрів України звернувся з позовом до Гостомельської селищної ради Київської області, ОСОБА_5, треті особи: КП «Святошинське лісопаркове господарство», ОСОБА_6, Управління Держземагентства у м. Ірпені Київської області про визнання не дійсним рішення про затвердження проекту землеустрою, державного акту на право власності та витребування земельної ділянки із незаконного володіння.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що прокуратурою області за результатами вивчення законності розпорядження землями лісогосподарського призначення виявлено порушення вимог законодавства при відведенні Гостомельською селищною радою земельних ділянок у приватну власність громадянам для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд.

Рішенням Гостомельської селищної ради від 11.03.2010 року № 1298-50-У «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» затверджено проект землеустрою та передано безкоштовно у приватну власність ОСОБА_6 земельну ділянку загальною площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1.

На підставі вказаного рішення на ім'я ОСОБА_6 видано державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2, площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, зареєстрований відділом Держкомзему у м. Ірпінь за № 011096601150.

В подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 11.06.2010 року ОСОБА_6 відчужив зазначену земельну ділянку на користь ОСОБА_5, про що зроблено відповідну відмітку на державному акті на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1.

За договором купівлі-продажу земельної ділянки її вартість становить 36 671 грн. 20 коп.

Також установлено, що вказаним рішенням Гостомельської селищної ради від 11.03.2010 року № 1298-50-У у приватну власність громадянину ОСОБА_6 передано земельну ділянку державної власності, яка знаходиться за межами населеного пункту селища Гостомель. Зокрема, за інформацією управління Держземагентства у м. Ірпені згідно з планово - картографічними матеріалами указана земельна ділянка знаходяться за межами населеного пункту.

Крім того, відповідно до проекту землеустрою, який затверджено оспорюваним рішенням, відведення земельної ділянки передбачене за рахунок земель запасу, однак у період з 01.01.2009 року по 01.01.2011 року на території Гостомельської селищної ради згідно з державною статистичною звітністю за формою 6-зем площа земель запасу не змінювалася.

Просив визнати недійсним рішення Гостомельської селищної ради Київської області від 11.03.10 року № 1298-50-У «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки», яким передано у власність ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,1000 га;

визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, виданий ОСОБА_6 на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2 площею 0,1000 га;

витребувати з володіння ОСОБА_5 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2 площею 0,1000 га вартістю 36671 грн. 20 коп.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 21 грудня 2016 року в задоволені позову відмовлено.

В апеляційній скарзі першого заступника прокурора Київської області просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права рішення суду без змін. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що рішення Гостомельської селищної ради Київської області № 1298-50-V від 11 березня 2010 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки затверджено ОСОБА_6 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1, передано безкоштовно у приватну власність ОСОБА_6 земельну ділянку загальною площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1.

Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 виданого на підставі рішення Гостомельської селищної ради №1298-5- V від 11.03.2010 року ОСОБА_6 є власником земельної ділянки площею 0,1000 га, яка розташована АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Згідно договору купівлі - продажу земельної ділянки від 14.06.2010 року ОСОБА_5 придбав у ОСОБА_6 земельну ділянку загальною площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 за 36 671,20 грн.

Відповідно до Указу Президента України «Про зміну меж національного природного парку «Голосіївський» від 01.05.2014 року змінено межі національного природного парку «Голосіївський» шляхом розширення його території на 6462,62 гектара за рахунок земель Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд», що включаються до складу національного природного парку «Голосіївський» без вилучення у землекористувача. Відповідно до цього Указу Кабінет Міністрів України зобов'язано забезпечити розроблення протягом 2015-2016 років проекту землеустрою з організації та встановлення меж території, що включається до складу національного природного парку «Голосіївський» без вилучення у землекористувача.

Згідно відповіді на запит прокуратури Київської області Управління Держземагенства у м. Ірпені Київської області повідомило, що в зв'язку з відсутністю землевпорядної документації із зазначенням меж парку «Голосіївський», Управління немає можливості надати інформацію про входження земельних ділянок з вказаними у листі кадастровими номерами до меж парку «Голосіївський» (в тому числі з кадастровим номером НОМЕР_2 згідно з запитом від 27.02.2015 року №05/1-378).

Згідно відповіді КП «Святошинське лісопаркове господарство» від 21.11.2014 року № 873 в якому зазначено, що згідно статуту підприємства, зареєстрованого Святошинською районною у м. Києві державною адміністрацією 11.03.2002 року підприємство є правонаступником державного лісопаркового господарства, заснованого на комунальній власності та здійснює лісогосподарську діяльність на закріпленій території. Також в цьому листі зазначено, що з листа прокуратури м. Києва їм стало відомо, що протягом 2011-2012 років було пред'явлено 18 позовів на площу 2,7 га про скасування рішень Гостомельської селищної ради, державних актів та повернення земельних ділянок.

Відповідно до постанови про проведення перевірки у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів № 51 від 16.05.2014 року постановлено провести перевірку в порядку нагляду за додержанням та застосуванням законів в Гостомельській селищній раді Київської області з питань додержання вимог земельного законодавства під час відведення земельних ділянок у власність громадян для будівництва житлових будинків, загальною площею 12,75 га.

Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий суд виходив з того, що строк позовної давності прокуратурою пропущено, оскільки у відповіді КП «Святошинське лісопаркове господарство» від 21.11.2014 року №873 зазначено, що з листа прокуратури м. Києва їм стало відомо, що протягом 2011-2012 року було пред'явлено 18 позовів на площу 2,7 га про скасування рішень Гостомельської селищної ради, державних актів та повернення земельних ділянок.

Також, на адресу Гостомельської селищної ради прокурором м. Ірпеня прокуратури Київської області неодноразово направлялись вимоги про надання належним чином завірених копій рішень Гостомельської селищної ради щодо передачі у власність земельних ділянок по вул. Київська і Щорса по непарній стороні із наданням графічних матеріалів місця розташування земельних ділянок і дані матеріали неодноразово протягом 2010-2012 років направлялися на адресу прокуратури.

Колегія суддів, погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи із наступного.

Стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред'явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ст. 267 ЦК України).

Визначення початку відліку позовної давності міститься у ст. 261 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Статтею 361 Закону України "Про прокуратуру" та ч. 2 ст. 45 ЦПК України передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац 2 ч.2 ст. 45 ЦПК України).

Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у ст. 46 ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 46 ЦПК України органи та інші особи, які відповідно до ст. 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Прокурор, який бере участь у справі, має обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Зазначену правову позицію висловив Верховний Суд України у своїй постанові від 1 липня 2015 року № 6-178цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Що ж стосується доводів апеляційної скарги про те, що на спірні правовідносини позовна давність не поширюється, і що прокурору стало відомо про виявлені порушення лише у травні 2014 року, то вони колегією суддів розцінюються критично, виходячи з наступного.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав-учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Положеннями ст. 268 ЦК України передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема у п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Згідно з пп. 2 п. 2 розділу І Закону України від 20 грудня 2011 року "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України виключено.

Цей Закон набрав чинності 15 січня 2012 року.

Відповідно до п. 5 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Згідно із ч. ч. 1, 3 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

До правовідносин, які виникли під час дії нормативно-правового акта, який згодом втратив чинність, застосовуються його норми. До правовідносин, які виникли раніше і регулювалися нормативно-правовим актом, який втратив чинність, але права й обов'язки зберігаються і після набрання чинності новим нормативно-правовим актом, застосовуються положення нових актів цивільного законодавства.

Проте положення п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України за своєю суттю направлене на захист прав власників та інших осіб від держави.

Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже з огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень, положення п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення ст. 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі ч. 1 ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Зазначену правову позицію висловив Верховний Суд України у своїй постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 6-68цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Отже, судом першої інстанції було безспірно встановлено, що позивачу було і могло бути відомим про порушення прав держави ще починаючи з 2010 року, що підтверджується зібраними матеріалами справи, а саме запитами прокуратури Київської області від 06.10.2010 та безпосереднім направленням на його адресу оспорюваного рішення та повного пакету документів, які стосувалися надання у власність громадянам земельних ділянок по непарній стороні вул. Київська та Щорса від 13.01.2011 року, 11.02.2011 року, 04.07.2011 року, 05.11.2011 року.

Крім того, дана обставина підтверджується і повідомленням прокурора м.Ірпеня від 25.06.2012 року щодо проведеної перевірки законності рішень Гостомельської селищної ради про надання у власність земельних ділянок громадянам по непарній стороні вул. Київська, де й розташована земельна ділянка відповідача ОСОБА_5

Шо ж до доводів апелянта про те, що в даній переписці не зазначено конкретне рішення та земельна ділянка відповідача і тому, дані документи не є належними та допустимими доказами пропуску строку позовної давності, то вони на думку колегією суддів не заслуговують на увагу, оскільки дані докази беззаперечно свідчать про те, що під час проведення неодноразових перевірок, які стосувалися непарної сторони вул. Київська позивачу могло бути відомим про порушення прав держави, саме з боку громадянина ОСОБА_6

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскільки, висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та ґрунтуються на наявних у справі доказах, доводи апеляційної скарги зазначених висновків не спростовують, а відтак вимоги апеляційної скарги задоволені бути не можуть.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

При цьому, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 307-308, 313 - 315, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області - відхилити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 21 грудня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Р.В.Березовенко

Судді: С.В.Лівінський

В.І. Олійник