Рішення № 65237029, 02.03.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/7505/15-ц Головуючий у І інстанції Ковальчук Л. М.Провадження № 22-ц/780/21/17 Доповідач у 2 інстанції Журба С. О.Категорія 46 02.03.2017

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 березня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Коцюрби О.П., Суханової Є.М.,

за участю секретаря Топольського В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Управління Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі Київської області, про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним та скасування державного акту, скасування державної реєстрації земельної ділянки, скасування державної реєстрації права власності, визнання недійсним договору, скасування рішення про державну реєстрацію,

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом, який мотивував наступним:

01 листопада 2000 року на підставі рішення Гатненської сільської ради № 9/37 йому було передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1194га, яка розташована в СТ «Ратай» в с.Гатне Києво-Святошинського району. 25 лютого 2003 року на підставі вказаного рішення йому видано державний акт на право приватної власності на землю. У відповідності до чинного законодавства він щорічно сплачував земельний податок. Для присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці він звернувся до ДП «Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», який наприкінці 2014 року виготовив технічну документацію. 06 жовтня 2014 року був підписаний акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання.

20 червня 2015 року позивачу стало відомо, що належна йому земельна ділянка входить до складу земельної ділянки, яка належить ОСОБА_4 Так, розпорядженням Києво-Святошинської РДА від 14 жовтня 2010 року № 4194 було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо відведення розташованої на території СТ «Ратай» НОМЕР_2 в с.Гатне Києво-Святошинського району земельної ділянки площею 0,1061га з цільовим призначенням для ведення садівництва та надано зазначену ділянку у власність ОСОБА_3 На підставі вказаного розпорядження у 2010 році ОСОБА_3 був виданий державний акт на право приватної власності на земельну ділянку. В подальшому ОСОБА_3 відчужив спірну земельну ділянку ОСОБА_4 згідно договору купівлі-продажу. Оскільки земельні ділянки сторін фактично накладаються одна на одну, позивач вважає, що виділення ділянки ОСОБА_3 фактично відбулось за рахунок ділянки позивача, чим були порушені його права як землекористувача.

З урахуванням наведеного позивач просив суд:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Києво-Святошинської РДА від 14 жовтня 2010 року № 4194 в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність ОСОБА_3;

- визнати недійсним та скасувати державний акт на право приватної власності на спірну земельну ділянку на ім'я ОСОБА_3;

- скасувати державну реєстрацію спірної земельної ділянки за ОСОБА_3;

- зобов'язати управління Держземагенства у Києво-Святошинському районі скасувати запис у поземельній книзі про реєстрацію відомостей у Державному земельному кадастрі щодо державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого на ім'я ОСОБА_3;

- скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку;

- зобов'язати реєстраційну службу Києво-Святошинського РУЮ внести запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про скасування державної реєстрації прав власності на спірну земельну ділянку;

- визнати недійсним укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 26 квітня 2015 року;

- скасувати рішення про державну реєстрацію права приватної власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_4

Також позивач просив суд стягнути з відповідачів на його користь понесені ним судові витрати по справі.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 грудня 2015 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповноту та неправильність встановлення обставин, що мають значення для її вирішення, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. Обґрунтував скаргу тим, що судом першої інстанції не надано належної оцінки наявним доказам у справі. Зазначає, що спірними розпорядженням, державним актом та договором купівлі-продажу порушено його права як власника земельної ділянки. Крім того вказує, що судом першої інстанції проігноровано доводи його позовної заяви та ухвалено протиправне рішення. На час видачі державного акту на право власності земельної ділянки на його ім'я, у 2003 році, державний акт підписувався головою відповідної Ради народних депутатів, реєструвався тією ж радою у Книзі реєстрації державних актів на право приватної власності на землю. В той же час посилання суду на положення ст. 202 ЦК України не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, оскільки ця норма введена в дію Законом України № 3613-VІ від 07 липня 2011 року. За таких умов є усі підстави для задоволення його позовних вимог. Вважає висновки суду такими, що не ґрунтуються на положеннях закону.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне:

У відповідності до положень ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Перевіривши матеріали справи, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду не в повній мірі відповідає наведеним вимогам.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції свої висновки ґрунтував на тому, що позивачем не було здійснено державну реєстрацію його земельної ділянки в Державному земельному кадастрі у відповідності до порядку, встановленому ст.202 ЗК України, відтак згідно ст. 125 ЗК України у нього не виникло право власності на таку ділянку. Окрім того позивачем не було доведено того факту, що земельна ділянка, яка «накладається» на його ділянку (у зв'язку з чим позивачу й було відмовлено у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру), належить саме відповідачу, так як такі відомості у відмові Державного кадастрового реєстратора не зазначені. Саме ці обставини й були покладені в основу рішення про відмову у задоволенні позову.

З наведеною позицією суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погодитися не може. Як вбачається з матеріалів справи, рішення про передачу позивачу земельної ділянки у власність було прийняте Гатненською сільською радою 01 листопада 2000 року, а державний акт на право приватної власності на землю позивачу було видано 25 лютого 2003 року. За таких умов положення ст. 202 ЗК України щодо необхідності державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, на які посилався суд, не розповсюджуються на дані правовідносини, оскільки були введені відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр» від 7 липня 2011 року та вступили в дію з 01.01.2013 року. При цьому, відповідно до п. 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного закону, земельні ділянки, право власності на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. Зважаючи на наведене, висновок суду першої інстанції про відсутність у позивача права на належну йому земельну ділянку через невнесення про неї відомостей до Державного земельного кадастру не відповідає положенням закону. Натомість, право власності позивача на земельну ділянку було підтверджене в ході розгляду справи як державним актом на право приватної власності на землю, який було видано та зареєстровано відповідно до вимог чинного закону на час його видачі, так і іншими документами, зокрема висновком управління Держземагенства у Києво-Святошинському районі Київської області від 08.12.2014 року та довідкою архівного сектору Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 18.12.2013 року.

Не може погодитися колегія суддів апеляційного суду й з висновком суду першої інстанції щодо недоведення в ході розгляду справи факту «накладення» на земельну ділянку позивача саме ділянки, що була виділена ОСОБА_3 та згодом відчужена ОСОБА_4 Факт такого «накладення» підтверджується наданим позивачем рішенням державного кадастрового реєстратора № РА-3200156862015 від 15.07.2015 року, в якому державний реєстратор відмовляє представнику позивача у внесенні відомостей про земельну ділянку до державного земельного кадастру саме через «накладення» на неї земельної ділянки з кадастровим № НОМЕР_1. При цьому з матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка з таким кадастровим номером була виділена ОСОБА_3, а згодом була відчужена ним ОСОБА_4 За таких умов висновки суду першої інстанції про недоведеність факту «накладення» вказаних ділянок одна на одну не відповідають матеріалам справи.

Зважає колегія суддів й на те, що факт «накладення» земельної ділянки позивача та ділянки, виділеної ОСОБА_3, також було підтверджено висновком проведеної в рамках справи судової земельно-технічної експертизи № 9808/16-41 від 30.11.2016 року. При цьому колегія суддів апеляційного суду критично відноситься до посилань відповідачів щодо недоведеності факту такого «накладення» через зазначене експертом різне адміністративно-територіальне підпорядкування ділянок, оскільки таке підпорядкування жодним чином не змінює того факту, що при співставленні каталогів координат ділянок вбачається їх «накладення» одна на одну.

У відповідності до положень ст. 116 ЗК України в редакції, чинній на даний час, земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Можливість передачі у власність громадянину лише тієї земельної ділянки, що не перебуває у власності чи користуванні інших осіб, встановлювалась й положеннями ст.ст. 116, 118 ЗК України в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного розпорядження Києво-Святошинської райдержадміністрації про надання ОСОБА_3 спірної земельної ділянки. Таким чином передача ОСОБА_3 земельної ділянки, що частково вже перебувала у власності ОСОБА_2, є незаконною та порушує інтереси останнього, відтак розпорядження Києво-Святошинської РДА від 14 жовтня 2010 року № 4194 в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки та надання її у власність ОСОБА_3 на підставі положень ст. 21 ЦК України підлягає визнанню незаконним та скасуванню.

Оскільки правомірність видачі державного акту на право власності на землю залежить від законності рішення органу, на підставі якого було видано такий акт, задоволенню підлягає й вимога про визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на спірну земельну ділянку на ім'я ОСОБА_3 Зважаючи на незаконність набуття відповідачем ОСОБА_3 спірної земельної ділянки та визнання недійсним державного акту на неї, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість й вимоги про оскарження правочину про наступне відчуження такої незаконно набутої землі відповідачу ОСОБА_4 При цьому право позивача на оскарження даного договору передбачене положеннями ст. 215 ЦК України, згідно до яких оспорити дійсність правочину має право як одна із його сторін, так і інша заінтересована особа, чиї права були ним порушені. Наведена позиція відображена в ряді правових позицій Верховного Суду України, зокрема у справі №6-605 цс16.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Зважаючи на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог щодо визнання незаконним та скасування розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 14 жовтня 2010 року № 4194, визнання недійсним та скасування державного акту на право приватної власності на земельну ділянку та визнання недійсним договору купівлі-продажу від 26 квітня 2015 року не ґрунтується на матеріалах справи, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права і підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення таких вимог.

Незважаючи на те, що колегія суддів прийшла до висновку про обґрунтованість вищевказаних вимог позивача, вимоги щодо скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки за ОСОБА_3, зобов'язання управління Держземагенства у Києво-Святошинському районі скасувати запис у поземельній книзі про реєстрацію відомостей у Державному земельному кадастрі щодо державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого на ім'я ОСОБА_3, скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, зобов'язання реєстраційної служби Києво-Святошинського РУЮ внести запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про скасування державної реєстрації прав власності на спірну земельну ділянку, як і скасування рішення про державну реєстрацію права приватної власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_4 не підлягають до задоволення. По-перше, суд в своїй діяльності не може підміняти інші державні органи, до відання яких віднесені вищевказані питання, а по-друге, судовому захисту підлягають лише порушені, невизнані чи оспорені на час звернення до суду права особи. За таких умов вказані вимоги не підлягають до задоволення, оскільки направлені на захист від лише можливого в майбутньому, гіпотетичного порушення права, що є неприпустимим.

У відповідності до положень ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Позивачем в ході розгляду справи було сплачено судовий збір у розмірі 9013,20 грн. та вартість проведеної в ході розгляду справи судової експертизи у розмірі 10569,60 грн. Враховуючи, що до задоволення підлягає 3 з 8 заявлених позовних вимог, з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню частина понесених останнім судових витрат пропорційно до задоволених вимог у розмірі 7343,55 грн. (по 2447,85 грн. з кожного з відповідачів).

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 грудня 2015 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання незаконним та скасування розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 14 жовтня 2010 року № 4194, визнання недійсним та скасування державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу від 26 квітня 2015 року скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.

Визнати незаконним та скасувати розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 14 жовтня 2010 року № 4194 в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1061га з цільовим призначенням для ведення садівництва, яка розташована на території СТ "Ратай" НОМЕР_2 в с.Гатне Києво-Святошинського району, та надання у власність ОСОБА_3.

Визнати недійсним та скасувати державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1061га, розташованої на території СТ "Ратай", НОМЕР_2, в с.Гатне Києво-Святошинського району, кадастровий номер НОМЕР_1, серія НОМЕР_3, від 23 грудня 2010 року, виданий на ім'я ОСОБА_3.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1061га з цільовим призначенням для ведення садівництва, яка розташована на території СТ "Ратай", НОМЕР_2 в с.Гатне Києво-Святошинського району Київської області, кадастровий номер НОМЕР_1, укладений 26 квітня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_4 та Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області на користь ОСОБА_2 частину судових витрат по справі пропорційно до розміру задоволених вимог у розмірі по 2447 (дві тисячі чотириста сорок сім) грн. 85 коп. з кожного. В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді: О.П. Коцюрба

Є.М.Суханова