Ухвала суду № 65235987, 07.03.2017, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №295/7216/15-ц Головуючий у 1-й інст. Кузнєцов Д. В.

Категорія 53 Доповідач Борисюк Р. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Борисюка Р.М.,

суддів Галацевич О.М., Широкової Л.В.,

з участю секретаря

судового засідання Гарбузюк Ю.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» до ОСОБА_3 про визнання договору недійсним,

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 12 грудня 2016 року,

встановила:

У травні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (далі ПАТ «ВіЕйБі Банк») звернулось з даним позовом, в якому просило визнати недійсним трудовий договір від 01 жовтня 2014 року укладений між ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_3

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 20.11.2014 № 733 «Про віднесення ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20.11.2014 № 123 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «ВіЕйБі Банк», згідно з яким з 21 листопада 2014 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (по тексту ФГВФО) на тимчасову адміністрацію в ПАТ «ВіЕйБі Банк». Крім того, відповідно до постанови Правління Національного банку України № 188 від 19.03.2015 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк», Виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення від 20.03.2015 року № 63 про початок здійснення процедури ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» із 20 березня 2015 року та призначення Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк".

01 липня 2010 року ПАТ «ВіЕйБі Банк» видано наказ № 608-п про прийняття на роботу ОСОБА_3 на посаду головного експерта (з продажу, роздрібний бізнес) Відділення № 43 (м. Житомир). Наказом № 550-п від 17 травня 2011 року його переведено на посаду начальника Відділення № 43 (м. Житомир), а 12 березня 2014 року оформлено наказ №100-п про переведення відповідача на посаду директора Житомирського регіонального центру (м. Житомир).

Відповідно до наказу №100-п від 12.03.2014 ОСОБА_3 встановлено посадовий оклад згідно зі штатним розписом 15 512 грн. та додаткову заробітну плату у розмірі індивідуальної надбавки 6 648 грн., з чим він був ознайомлений.

Крім того, позивач посилається на те, що 01 жовтня 2014 року між ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_3 було укладено трудовий договір, згідно якого відповідача прийнято на посаду начальника Житомирського регіонального центру із щомісячною оплатою праці 22 160 грн. та додатковою заробітною платою у розмірі 66 480 грн.

Позивач стверджує, що відповідно до п. 6.10 трудового договору він є підставою для видання наказу про прийняття працівника на роботу, однак жодного наказу на підставі цього договору не видавалося, а ОСОБА_3 виконував свою роботу згідно трудового договору, оформленого вищевказаними наказами про прийняття на роботу та про переведення. При цьому, у витязі із штатного розпису вказано оклад (основна заробітна плата), індивідуальна надбавка (яка і є додатковою заробітною платою для конкретного працівника) та фонд заробітної плати по цій посаді.

Пунктом 1.18 Рішення Виконавчої дирекції ФГВФО від 05.07.2012 № 2, яким затверджено Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, а також пунктом 2 Постанови Національного банку України № 631/БТ від 03.10.2014 «Про віднесення ПАТ «ВіЕйБі Банк» до категорії проблемних» заборонено банку здійснювати виплати бонусів, премій та інших додаткових матеріальних винагород керівництву банку та виділення коштів на спонсорство, доброчинність та фінансову допомогу. Далі позивач звертає увагу на те, що документ, датований 01.10.2014 не є трудовим договором у розумінні трудового законодавства України.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 12 грудня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із судовим рішенням, ПАТ «ВіЕйБі Банк» подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Зазначає, що оскаржуване рішення винесене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Також судом неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Згідно ухвали Апеляційного суду Житомирської області від 22.02.2017 судове засідання у справі проводилось в режимі відеоконференції, повноваження представника ПАТ «ВіЕйБі Банк» були перевірені відповідною службовою особою Київського Апеляційного господарського суду.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах ст. 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню із таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами наявні трудові правовідносини і в даному випадку укладений між ними договір не є правочином в розумінні статті 202 ЦК України.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що наказом ПАТ «ВіЕйБі Банк» № 608-п від 01.07.2010 було прийнято ОСОБА_3 на посаду головного експерта Відділення № 43 (м. Житомир), 17.05.2011 наказом №550-п його переведено на посаду начальника Відділення №43 (м. Житомир), а 12.03.2014 оформлено наказ №100-п про переведення ОСОБА_3 на посаду директора Житомирського регіонального центру (м. Житомир) з посадовим окладом 22160 грн.

01 жовтня 2014 року між ПАТ «ВіЕйБі Банк» та відповідачем було укладено трудовий договір, за умовами якого, за виконання обов'язків за цим Договором Працівникові встановлюється і виплачується щомісячно в порядку, встановленому внутрішніми документами Роботодавця заробітна плата в національній валюті України в розмірі 22 160 грн. 00 коп. до оподаткування (п. 4.1 Договору).

Відповідно до п. 4.2. вищезазначеного трудового договору працівнику повинна бути нарахована та виплачена 21 листопада 2014 року додаткова заробітна плата в розмірі 66480 грн.(а.с. 10-11).

Згідно п. 6.1. цього договору він набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє протягом невизначеного строку.

Крім того, відповідно до п.6.10. даного трудового договору останній є підставою для видання наказу про прийняття працівника на роботу.

Частиною 1 ст. 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно ч. 1 ст. 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі.

Відповідно до ч. 4 ст. 24 КЗпП України, в редакції чинній на момент підписання трудового договору між сторонами 01.10.2014, трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказу чи розпорядження не було видано, але працівника фактично було допущено до роботи.

У правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постанові від 24.06.2015 у справі №6-530цс15, визначено, що відповідно до статті 21 КЗпП України предметом трудового договору (контракту) є праця (трудова функція) особи, яка є об'єктом саме трудових правовідносин, які повною мірою врегульовані трудовим законодавством (зокрема статтями 3, 7, 9, 9-1, 44 КЗпП України) положення ЦК України щодо умов дійсності правочину та правових наслідків недійсності правочину не підлягають застосуванню для регулювання суспільних відносин, які виникають у зв'язку з укладенням трудового договору (контракту).

Установивши наявність між сторонами договору трудових правовідносин, які регулюються нормами трудового й спеціального законодавства, та факт укладення цього договору саме у зв'язку з існуванням трудових правовідносин, укладений договір не є правочином у розумінні статті 202 ЦК України, на який поширюються передбачені нормами статей 203, 215 цього Кодексу загальні вимоги щодо чинності правочину та який може бути визнаний недійсним із передбачених ЦК України підстав із застосуванням наслідків недійсності правочину.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо безпідставності заявленого позову.

Доводи, які зазначені в апеляційній скарзі, щодо нікчемності трудового договору з посиланням на вимоги ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», колегія суддів вважає є безпідставними, оскільки норма, на яку посилається позивач, стосується заходів щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та збитків банку і виконання банком своїх зобов'язань в період неплатоспроможності перед кредиторами, а в даному випадку ОСОБА_3 не є кредитором.

Крім того, всі інші викладені в апеляційній скарзі твердження фактично лише відтворюють зміст позовних вимог і висновок суду першої інстанції не спростовують.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, тобто ухвалене рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для його скасування немає.

Згідно положень ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія судів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» відхилити.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 12 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий Судді: