Рішення № 65235921, 09.03.2017, Радомишльський районний суд Житомирської області

Справа № 289/1671/16-ц

Номер провадження 2/289/285/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.03.2017 м. Радомишль

Радомишльський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді Сіренко Н.С.,

за участю: секретаря судового засідання Галькевич Ю.В.,

представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання недійсним кредитного договору, про визнання незаконними дій відповідача та зобов'язання здійснити перерахунок відсотків за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася з позовними заявами до відповідача про визнання недійсним правочину кредитного договору № ZRRWAЕ00000180 від 13.07.2007 року, про визнання незаконними дій відповідача по вказаному договору, які полягають в нарахуванні 0,84 % на місяць на суму 29 078,84 доларів США та зобовязати відповідача здійснити перерахунок відсотків за кредитним договором з 0,84 % на рік на 0,84 % на місяць. Ухвалою від 03.03.2017 року цивільні справи обєднано в одне провадження.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що в провадженні Радомишльського районного суду Житомирської області знаходилась цивільна справа № 289/1700/13-ц, із матеріалів вказаної справи позивач дізналася, що 13.07.2007 року між нею та відповідачем був укладений кредитний договір № ZRRWAЕ00000180 на суму 29 078,84 долари США. Позивач стверджує, що вона не укладала і не підписувала вказаний договір.

В цій же позовній заяві позивач ОСОБА_2 зазначає, що відповідач при укладенні вказаного спірного кредитного договору № ZRRWAЕ00000180 навмисно ввів позивача в оману щодо істотної умови кредитного договору його ціни, а саме абсолютного значення здорожчання кредиту та відсоткової ставки, зазначає, що розмір щомісячного ануїтетного платежу не відповідає базовим умовам кредитування та є навмисно завищеним з мотивів отримання прихованих прибутків.

Посилаючись на зазначені вище обставини, позивач просить визнати зазначений кредитний договір недійсним.

Крім того, позивач просить визнати незаконними дії відповідача ПАТ КБ «ПриватБанк», які полягають в нарахуванні 0,84% на місяць за кредитним договором № ZRRWAЕ00000180 від 13.07.2007 року на суму 29 078,84 доларів США та зобовязати відповідача здійснити перерахунок відсотків за кредитним договором з 0,84 % на місяць на 0,84 % на рік, посилаючись на те, що в 2013 році представники ПАТ КБ «Приватбанк» зверталися до суду з позовними заявами, в яких зазначено, що відповідно до умов кредитного договору № ZRRWAЕ00000180 від 13.07.2007 року ОСОБА_2 отримала кредитні кошти у розмірі 29 078,84 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,84% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 13.07.2012 року.

Позивач ОСОБА_2 зазначає, що зазначеного кредитного договору № ZRRWAЕ00000180 від 13.07.2007 року вона не укладала та не підписувала, в той же час вказує, що нею було сплачено банку 31 986 доларів США (що підтверджується фіскальними чеками), однак відповідач протягом дії кредитного договору нараховував відсотки в розмірі 0,84% не на рік, а на місяць, що призвело до незаконного збільшення плати за кредитним договором і безпідставного отримання коштів Банком за рахунок позивача, що і стало підставою для звернення до суду.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просить задовольнити повністю всі заявлені вимоги.

В судове засідання представник відповідача не зявився, на електронну адресу суду надійшли ксерокопії заяв з додатками, які суд оголосив під час розгляду справи, серед яких і заява про застосування строку позовної давності, який закінчився в липні 2010 року.

Враховуючи приписи ч. 2 ст. 158 ЦПК України, суд розглядає справу за відсутності відповідача.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові докази у справі, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, до загальних засад цивільного законодавства відноситься, зокрема, свобода договору, яка полягає у визнанні за суб'єктом цивільного права можливості укладати договори (або утримуватись від укладення договорів) і визначати їх зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої з контрагентом домовленості (ст.ст. 6, 627 ЦК України), справедливість, добросовісність та розумність (стаття 3 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Зазначені положення узгоджуються з нормами частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.

Разом з тим статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі судового рішення.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно достатті 214 ЦПК Українипід час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Суд, визначаючи межі розгляду цієї справи, виходить з того, що правочин може бути визнаний судом недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом, з яких звернувся позивач до суду, на що звертав увагу судів Пленум Верховного Суду України в п.п. 1, 4, 7 постанови № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Позивач, як на підставу недійсності договору згідно з ст. 230 ЦК України у цій справі, посилається на наявність в діях Банку ознак нечесної підприємницької практики, яка мала місце внаслідок введення відповідачем її як споживача в оману і замовчування інформації про наявність іншої схеми кредитування, що є істотно дешевшою та вигіднішою для споживача.

Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

У п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

До загальних засад цивільного законодавства відноситься, зокрема, свобода договору, яка полягає у визнанні за суб'єктом цивільного права можливості укладати договори (або утримуватись від укладення договорів) і визначати їх зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої з контрагентом домовленості (ст.ст. 6, 627 ЦК України), справедливість, добросовісність та розумність (стаття 3 ЦК України). У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1996 року № 5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» визначено, що заява про захист прав споживача має повністю відповідати вимогам ЦПК України щодо форми й змісту позовної заяви, зокрема, містити відомості: про те, яке право споживача порушено; коли і в чому це виявилося; про способи захисту, які належить вжити суду; про розмір сум, щодо яких заявлено вимоги, з відповідними розрахунками і обґрунтуванням; про докази, що підтверджують позов. До заяви повинні бути додані необхідні документи - залежно від заявлених вимог (наприклад, договір, квитанція-замовлення, квитанція-зобов'язання, транспортна чи інша накладна, чек, касовий ордер).

Під час дослідження доказів судом встановлено, що позивачем крім копій позовних заяв про звернення стягнення від 26.02.2013 року та від 20.12.2013 року (Т.1 а.с.7-8, а.с.9-10) та роздруківок з ЄДРСР рішень судів по іншим справам (Т.2 а.с.7-28) ніяких документів на підтвердження заявлених позовних вимог надано не було, жодних доказів того, що відповідачем ПАТ КБ «ПриватБанк» при укладенні спірного договору було порушено права ОСОБА_2, ні позивач, ні його представник суду не надали.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_2 неодноразово зверталася до Радомишльського районного суду з аналогічними позовами до ПАТ КБ «ПриватБанк», справи неодноразово розглядалися судами, якими було встановлено, що 13.07.2007 року між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «ПриватБанк» був укладений кредитний договір № ZRRWAE00000180. У відповідності до ч. 3 ст .61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини, тому суд вважає доведеним факт укладення між сторонами кредитного договору № ZRRWAE00000180 на суму 29 078,84 долари США (Т.1 а.с.49-69, 70-72).

Судовими рішеннями, які набрали законної сили, та відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України мають приюдиційне значення для цієї справи, доводиться безпідставність інших вимог ОСОБА_2.

Так, судом встановлено, що спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Позивачем не доведено порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору. ОСОБА_2 отримавши кредит за оспорюваний кредитним договором в подальшому виконувала його умови та сплатила банку 31 986 доларів США, про що зазначила в позовній заяві (Т.2 а.с.3).

Доводи представника позивача про відсутність оригіналу кредитного договору на вирішення спору не впливають, оскільки із попередніх судових рішень вбачається, що оригінал кредитного договору надавався відповідачем при розгляді інших справ, оглядався судом, та в процесі розгляду справи був втрачений.

Якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, в якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав.

Згідно правового висновку, висловленого Верховним Судом України в постанові від 11.11.2015 року у справі № 6-511цс15, який відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для застосування, Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, про типові відсоткові ставки, валютні знижки, тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають зобов'язальні відносини, тому до спорів щодо виконання такого договору положення Закону України «Про захист прав споживачів» не застосовуються.

Також відсутні підстави для визнання кредитного договору недійсним відповідно до положень частини першої статті 230 ЦК України як укладених унаслідок введення в оману позичальника з боку банку та положень статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки ці норми є самостійними підставами визнання договорів недійсними; представник позивача не навів доказів щодо введення в оману його довірительки під час укладення договору споживчого кредиту, оскільки перед його підписанням вона мала можливість ознайомитися з текстом та умовами договору та відмовитися від його укладення в разі своєї незгоди, а тому позовні вимоги у частині визнання недійсним кредитного договору задоволенню не підлягають.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 02 грудня 2015 року № 6-1341цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Суд звертає увагу на те, що позивач, яка вважала себе споживачем на час укладення кредитного договору не скористалася передбаченим ЗУ «Про захист прав споживачів» правом протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою заяву на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин та не просила змінити або роз'яснити окремі положення оспорюваного кредитного договору й звернулася до суду про визнання кредитного договору недійсним з підстав невідповідності закону більше ніж через дев'ять років з дня укладення кредитного договору - в жовтні 2016 року.

Крім того, суд вважає заявлені позовні вимоги позивача про визнання недійсним кредитного договору № ZRRWAЕ00000180 від 13.07.2007 року та вимоги зобовязати відповідача здійснити перерахунок відсотків по цьому ж кредитному договору взагалі необґрунтовані та по суті є взаємовиключаючими і позивачем не доведено хоча б однієї обставини порушення прав позивача як споживача належними та допустимими доказами.

Твердження представника позивача про протилежне непослідовні, суперечливі та не підтверджені жодними доказами, через що згідно з ст.ст. 60, 213 ЦПК України ці голослівні твердження не можуть лягти в обґрунтування рішення суду.

Згідно із ч. 3ст. 10 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 57-60 ЦПК України.Позивачем зазначені вимоги закону не виконано, правову та фактичну підставу заявлених у позовній заяві вимогне доведено. Наявність умислу в діях відповідача навмисно ввести ОСОБА_2 в оману та сам факт обману представником позивача також належними та допустимими доказами не доведено.

Аналіз наведених норм права та встановлених в судовому засіданні обставин справи дає можливість зробити висновок про те, що позовні вимоги ОСОБА_2 безпідставні та необґрунтовані, а тому задоволенню не підлягають.

Щодо заявленого представником відповідача пропуску позивачем строку звернення до суду, суд зазначає, що пропуск без поважних причин строку звернення до суду є самостійною підставою для відмови в позові, однак якщо суд установить, що останній є необґрунтованим, він відмовляє в його задоволенні саме з цих підстав.

Керуючись ст.ст. 1, 11, 60, 61, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, ст.ст. 16, 202, 205, 215, 230, 1054 ЦК України, постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», Законами України «Про захист прав споживачів», суд

ВИРІШИВ :

В задоволені позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання недійсним кредитного договору, про визнання незаконними дій відповідача та зобов'язання здійснити перерахунок відсотків за кредитним договором - відмовити за безпідставністю.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Житомирської області через Радомишльський районний суд Житомирської області протягом десяти днів з моменту його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення виготовлено 13.03.2017 року.

Суддя /підпис/ ОСОБА_3

Згідно з оригіналом

Суддя Н. С. Сіренко

"___" _____ 20 __

(дата засвідчення копії)