Постанова № 65234304, 09.03.2017, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/3019/17

Провадження 2-а/127/285/17

П ОС Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09.03.2017 року Вінницький міський суд Вінницької області

в складі : головуючого судді Федчишена С.А.,

при секретарі Підвисоцькій О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, за участю третьої особи Головного управління пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження, -

встановив:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, за участю третьої особи Головного управління пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження. Позов мотивовано тим, що 27.01.2017року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Плахотнюк Наталею Юріївною винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №48910727 від 27.01.2017року, при примусовому виконанні виконавчого листа №2-а-78/11/0203 виданого 18.09.2015року Вінницьким апеляційним адміністративним судом, згідно якого зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області провести перерахунок та виплату додаткової пенсії ОСОБА_1 відповідно до ст.50 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок "Чорнобильської катастрофи" виходячи з розміру 75% мінімальної пенсії за віком з 13.04.2010 року з урахуванням" виплачених сум. Згідно викладеного в оскаржуваній постанові про закінчення виконавчого провадження старший державний виконавець вважає, що боржник з поважних причин не в змозі виконати рішення суду, а в державного виконавця відсутні підстави для застосування санкцій, передбачених статтею 75 Закону України "Про виконавче провадження". А поважність причин невиконання боржником рішення національного суду, яке набуло законної сили полягає у фактичній відсутності коштів у зв'язку з відсутністю відповідного фінансування на виконання судового рішення. Тому, керуючись статтею 75 Закону України "Про виконавче провадження", боржник з поважних причин не в змозі виконати рішення суду, а в державного виконавця відсутні підстави для застосування санкцій. Тому керуючись пунктом 2 частини першої статті 39, статті 40 ЗУ «Про виконавче провадження» постановлено закінчити виконавче провадження. З урахуванням позиції ВСУ викладеній в листі від 14.07.2006року № 1-5/400 головам апеляційного суду Автономної Республіки Крим, апеляційних судів областей, міст Києва і Севастополя, суд не приймає аргумент уряду, щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань. Тому державні виконавця раніше виконували свої обов'язки в повному обсязі та дотримувалися такої позиції, що державний орган не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням. Просить визнати дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Плахотнюк Н.Ю. протиправними та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження № 48910172 від 27.01.2017року.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав за обставин викладених в ньому, просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала заперечувала щодо його задоволення.

Представник третьої особи в судовому засіданні позов не визнала заперечувала щодо його задоволення.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши доказ в їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, з наступних підстав.

При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що рішенням Вінницького апеляційного адміністративного суду видано виконавчий лист № 2-а-78/11/0203 про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області провести перерахунок та виплату додаткової пенсії ОСОБА_1 відповідно до ст. 50 ЗУ «про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» виходячи з розміру 75% мінімальної пенсії за віком з 13.04.2010ркоу з урахуванням виплачених сум.

Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Плахотнюк Н.Ю. від 27.01.2017 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-а-78/11/0203 виданого Вінницьким апеляційним адміністративним судом 18.09.2015року закінчено.

Постанова державного виконавця мотивована тим, що боржником здійснено перерахунок пенсії згідно рішення суду, про що до відділу надіслано лист та додано копію розрахунку. Однак, в зв'язку зі вступом 23.7.2011 в закону силу Постанови КМУ № 745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», якою встановлено нові розміри зазначених виплат та прийняттям ЗУ 14.06.2011 «Про внесення змін до ЗУ «Про державний бюджет України на 2011 рік», в прикінцевих положеннях якого доповнено п. 4, який передбачає, що норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011рік відповідні виплати призупинено. Також, пункт 3 в прикінцевих положеннях Закону України «Про державний бюджет на 2012» та ЗУ «Про державний бюджет на 2013» передбачає, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», статей 5 та 6 ЗУ «Про

Соціальний захист дітей війни» застосовуються у порядку та розмірах встановлених КМУ, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2012 та 2013 роки. Згідно з підпунктом 1 пункту 1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах, затвердженого постановою правління ПФУ від 30 квітня 2002 року № 8-2 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21 травня 2002 року за № 442/6730, чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Положення), управління ПФУ у районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах (далі - Управління) є органами ПФУ, підпорядкованими відповідно головним управлінням ПФУ в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему територіальних органів ПФУ. Відповідно до підпункту 4 пункту 2.1 та підпункту 2 пункту 2.2 Положення основним завданням Управління, крім іншого, є забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів ПФУ та інших джерел, визначених законодавством. Управління відповідно до покладених на нього завдань планує доходи та видатки коштів ПФУ в районі (місті), у межах своєї компетенції забезпечує виконання бюджету ПФУ. На підставі аналізу зазначених норм права колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України в свої постановах зазначають, що невиконання судового рішення управлінням ПФУ в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів. (Постанови від 19.05.2015. від 24.03.2015). Як вбачається з вищевикладеного, боржник з поважних причин не в змозі виконати рішення суду, а в державного виконавця відсутні підстави для застосування санкцій, передбачених статтею 89 Закону України "Про виконавче провадження" (а.с.3).

Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Згідно з частиною 1 статті 255 КАС України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999року №606-XIV (станом на час виникнення спірних правовідносин).

Так, статтею 1 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною 1 статті 6 ЗУ «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Обов'язки і права державних виконавців визначені статтею 11 ЗУ «Про виконавче провадження».

Відповідно до частини 1статті 11 вказаного Закону державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Як вбачається зі змісту постанови державного виконавця Плахотнюк Н.Ю. від 27.01.2017р. про закінчення виконавчого провадження, виконавче провадження закінчено з посиланням на п. 11 ч. 1 ст. 39, ст. 40 ЗУ «Про виконавче провадження».

Однак, дані норми статей не передбачають закінчення виконавчого провадження, тому суд вважає, що державним виконавцем було допущено описку і не вірно вказано статті 39 (Порядок і строки зупинення виконавчого провадження), 40 (Оголошення розшуку), а мають бути ст. ст. 49 (Закінчення виконавчого провадження), 50 (Наслідки завершення виконавчого провадження) ЗУ «Про виконавче провадження».

Відповідно до пункту 11 частини 1 статті 49 ЗУ «Про виконавче провадження виконавче провадження підлягає закінченню у разі повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону.

В той же час, згідно із частинами першою та другою статті 75 ЗУ «Про виконавче провадження» після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, його виконання перевіряється не пізніше наступного робочого дня після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення.

Відповідно до частини першої статті 89 ЗУ «Про виконавче провадження» у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу - від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Частиною 2 статті 89 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

Поряд з цим, згідно з частиною 3 статті 75 ЗУ «Про виконавче провадження», у разі якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із Законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав.

Таким чином, Законом України «Про виконавче провадження» визначено послідовність дій державного виконавця, після вчинення яких останній виносить постанову про закінчення виконавчого провадження і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав. До таких дій, зокрема, відносяться: 1) накладення на боржника штрафу та перевірка стану виконання рішення (у разі невиконання вимог державного виконавця без поважних причин); 2) накладення штрафу в подвійному розмірі (у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин); 3) звернення до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

Як вбачається з пояснень представника відповідача, останнім не було накладено на божника штраф за невиконання вимог державного виконавця та не було звернення до правоохоронних органів з поданням про притягнення боржника до кримінальної відповідальності.

Натомість представник відповідача в судовому засіданні та в постанові про закінчення виконавчого провадження посилається а те, що божник з поважних причин не в змозі виконати рішення суду, а в державного виконавця відсутні підстави для застосування санкцій передбачених ст. 75 ЗУ «про виконавче провадження».

Однак, суд приходить до висновку, що у боржника без поважних причин не виконує рішення суду виходячи з наступного.

Листом Вищого адміністративного суду України №212/11/14-14 від 18.02.2014 року встановлено, що згідно зі статтею 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права. Європейський суд з прав людини в пункту 74 рішення у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії» зазначив, що орган державної влади не має права посилатися на брак коштів на виправдання неспроможності виконати судове рішення про виплату боргу.

Водночас статтею 6 Конвенції передбачено на справедливий суд.

Європейський суд з прав людини в пункті 40 рішення у справі «Горнебі проти Греції» зазначив, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов'язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечують стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі «Піалопулос та інші проти Греції», пункт 68).

Згідно зі статтею 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини в пункті 26 рішення у справі «Кечко проти України» від 08.11.2005року зазначив, що суд не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Частиною 1 ст. 181 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Частиною 1 ст.5 Закону передбачено, що державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд керувався критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи викладене та те, що державним виконавцем передчасно винесена постанова про закінчення виконавчого провадження з огляду на невжиття ним усіх передбачених законом заходів (накладення на боржника штрафу тощо) для належного виконання судового рішення, суд приходить до висновку що дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Плахотнюк Н.Ю. слід визнати протиправними та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження № 48910172 від 27.01.2017року.

Згідно ст. 94 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області на користь держави судовий збір в розмірі 640,00 грн.

На підставі викладеного, згідно ст. ст. 6, 11, 49, 75, 89 ЗУ «Про виконавче провадження», керуючись ст. ст. 2, 5, 71, 94, 158, 159, 160, 163, 181 КАС України, суд -

постановив:

Позов задовольнити.

Визнати дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Плахотнюк Н.Ю. протиправними та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження № 48910172 від 27.01.2017року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області на користь держави судовий збір в розмірі 640,00 грн.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення.

Суддя: