Рішення № 65232450, 23.02.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.02.2017Справа №910/24288/16

За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Страхова компанія «Київ Ре»

про стягнення 6 155,40 грн.

Суддя А.М. Селівон

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився;

В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ Ре» про стягнення коштів у розмірі 6 155,40 грн., а також стягнення судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 378,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що виплативши відповідно до умов Генерального договору добровільного страхування наземних транспортних засобів №28-0107-00265 від 25.06.2013 та страхового акту №ДККА-47856 від 24.11.2015 страхувальнику страхове відшкодування в сумі 6 155,40 грн., він набув згідно ст. ст. 993, 1191 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування» право регресної вимоги про стягнення виплаченого страхового відшкодування до відповідача у справі як особи, відповідальної за заподіяні збитки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.01.2017 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №910/24288/16 та призначено до розгляду на 02.02.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2017 розгляд справи відкладено на 23.02.2017.

Уповноважені представники сторін у судові засідання 02.02.2017 та 23.02.2017 не з'явилися.

Про дату, час і місце розгляду даної справи сторони повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №№ 0103040872853, 0103040872861, 0103040872870, 0103041738905, 0103041738913, 0103041738921.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 02.02.2017 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшли наступні документи: 1) клопотання №37 апс від 19.01.2017 про долучення документів до матеріалів справи; 2) клопотання №18 апс від 17.01.2017 про розгляд справи без участі представника; 3) пояснення №19/апс від 17.01.2017 по справі, в яких останнім зазначено про допущення у позовній заяві помилки у частині організаційно-правової форми відповідача. Вище перелічені документи долучено судом до матеріалів справи.

Також судом повідомлено, що до початку судового засідання 23.02.2017 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшли письмові пояснення №70апс від 20.02.2017, які судом долучено до матеріалів справи.

Крім того, до початку судового засідання 23.02.2017 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва представником позивача подано клопотання №71апс від 20.02.2017, в якому останній просив суд розглядати справу без участі його повноважного представника. Клопотання судом долучено до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних у матеріалах справи, на час проведення судових засідань позивачем суду не надано.

Про поважні причини неявки сторін у вказані судові засідання суд не повідомлено.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань до суду не надходило.

Документи, в т.ч. відзив на позовну заяву, витребувані ухвалами суду від 03.01.2017р. та 02.02.2017р., відповідачем суду не надані.

Відповідно до роз'яснень та рекомендацій Вищого господарського суду України, викладених зокрема у п. 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - Постанова №18), якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови №18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представників сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась, сторони не скористались належним їм процесуальним правом приймати участь у судовому засіданні, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Окрім того суд зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак неявка учасників(-а) судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторін (-они) про час і місце розгляду його позову, не є в подальшому підставою для скасування судового рішення, прийнятого за відсутності представника(-ів) сторони спору.

Враховуючи нез'явлення в судове засідання уповноважених представників сторін згідно ч. 8 ст. 81-1 ГПК судове засідання здійснювалось без фіксації технічними засобами. Судовий процес відображено у протоколах судових засідань.

Відводу судді сторонами не заявлено.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору та перевіривши надані сторонами докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно визначення ст. 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про страхування» добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. В силу п. 6 ч. 4 наведеної статті одним із видів добровільного страхування є страхування наземного транспорту.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 25 червня 2013 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Українська страхова група» (страховик за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» (страхувальник за договором) укладено Генеральний договір добровільного страхування наземних транспортних засобів №28-0107-00265 (далі - Договір страхування), предметом якого, є страхування майнових інтересів страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України, пов'язаних з володінням, користуванням і розпорядженням застрахованого транспортного засобом та додаткового обладнання - страхування наземного транспортного засобу (надалі - КАСКО).

Відповідно до умов Договору страхування та додатку до нього (реєстр застрахованих транспортних засобів №23) забезпечений транспортний засіб автомобіль марки Volkswagen Polo, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, 2013 року випуску.

Строк дії Договору страхування визначений з 01.06.2015 по 31.05.2016 включно.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором страхування, який підпадає під правове регулювання параграфу 2 глави 35 Господарського кодексу України, глави 67 Цивільного кодексу України та Закону України «Про страхування».

Відповідно до визначення частини 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Аналогічні визначення поняття «договір страхування» містяться в ст. 354 Господарського кодексу України та ст. 979 Цивільного кодексу України.

Відповідно до положень ст. 981 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 18 Закону України «Про страхування» договір страхування укладається в письмовій формі, а також може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

Страховим випадком, за визначенням ст. 8 Закону України «Про страхування», є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Згідно розгорнутої довідки №82888357 про дорожньо-транспортну пригоду, сформованої 11-ю ротою 4-го батальйону УПС МВС України в м. Києві, копія якої наявна в матеріалах справи, 19.11.2015 на вул. Героїв Дніпра (№43-В) у м. Києві відбулась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), за участю транспортного засобу марки Volkswagen Polo, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_2, та транспортного засобу марки Mazda 6, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3, у результаті якої автомобілі отримали механічні ушкодження.

Таким чином, в результаті ДТП було пошкоджено застрахований у Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «Українська страхова група» автомобіль марки Volkswagen Polo, державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

Згідно з визначенням Договору страхування страховий випадок - подія, передбачена договором, яка відбулась у період дії договору, і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування страхувальнику (вигодонабувачу).

Як вбачається з умов Договору страхування дана дорожньо-транспортна пригода визначена сторонами як страховий ризик, на випадок якого здійснювалось страхування.

Відповідно до пункту 3 частини 1 ст. 988 Цивільного кодексу України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

За змістом пункту 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування» до обов'язків страховика належить, зокрема, при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування, яке ч. 16 ст. 9 даного Закону визначено як страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Згідно частини 1 ст. 25 Закону України «Про страхування» виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 990 Цивільного кодексу України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

Так, 20.11.2015 страхувальник - Товариство з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» звернувся до страховика - Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» із заявою №ДККА-47856 про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування, копія якої наявна у матеріалах справи.

За умовами пункту 9.4.4 Договору страхування страховик зобов'язаний виплатити, у разі настання страхового випадку, страхове відшкодування згідно з умовами договору.

Розмір страхового відшкодування визначається виходячи з прямого розміру збитків, завданих з страхувальнику в результаті страхового випадку, на підставі даних огляду пошкодженого транспортного засобу та/або додаткового обладнання, документів , зазначених у розділі ІІ частини 2 договору. Розмір страхового відшкодування у будь-якому випадку не може перевищувати розмір страхової суми за відповідним видом страхування та відповідних лімітів, якщо такі встановлені (п. 12.1. Договору страхування).

При цьому, у разі настання страхових випадків по КАСКО страхове відшкодування розраховується за наступною формулою: СВ=(ВВР-ВДхЗЕ%)хПЗС+ДДВ-Фр-ВЗПО-НЧСП, де: СВ - сума страхового відшкодування, що підлягає виплаті; ВВР- вартість відновлювального ремонту, яка включає вартість деталей, вузлів, агрегатів, що замінюються, вартість робіт та витратних матеріалів (вартість відновлювального ремонту розраховується виходячи з цін, що діяли на дату настання страхового ви падку (або пізнішу дату, але не пізніше 10-ти календарних днів з моменту настання страхового випадку) відповідно до калькуляції СТО, рекомендованої або погодженої страховиком); ВД - вартість деталей, вузлів, агрегатів, що замінюються згідно з документом, який підтверджує ВВР; ЗЕ - експлуатаційний знос деталей, вузлів та агрегатів транспортного засобу, що підлягають заміні, за період з початку експлуатації транспортного засобу до дати настання страхового випадку; ПЗС - пропорційність зобов'язань страховика; ДВ - дійсна вартість застрахованого транспортного засобу та додаткового обладнання на момент настання страхового випадку, визначена на підставі акту товарознавчої експертизи; ДДВ - додаткові витрати страхувальника по КАСКО, спричинені страховим випадком по КАСКО; Фр - франшиза по КАСКО по ризиках інших ніж «Викрадення», зазначена в реєстрі застрахованих транспортних засобах до цього договору; ВЗПО - відшкодування збитків винною особою, а саме розмір збитків, відшкодованих страхувальнику у будь-якій формі, особою, винною у настанні страхового випадку; НЧСП - сума всіх несплачених частин страхової премії по конкретному застрахованому транспортному засобу згідно реєстру застрахованих транспортних засобів до цього договору.

Відповідно до рахунку №123025039 від 23.11.2015, копія якої надано позивачем, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу Volkswagen Polo, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, визначена ремонтним підприємством - Товариством з обмеженою відповідальністю «АвтоСоюз» у розмірі 6 155,40 грн.

Крім того, у матеріалах справи міститься ремонтна калькуляція №ДККА-47856 від 23.11.2015 складена на основі комп'ютерної програми Аudatex, яка рекомендована п. 59 додатку 8 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003, згідно якої вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу Volkswagen Polo, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, та використаних при цьому деталей, запасних частин та матеріалів становить 6 155,40 грн.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про страхування» франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Згідно умов Договору страхування та реєстру застрахованих транспортних засобів до цього договору за ризиком «ДТП» франшиза (безумовна) складає 0,00 грн.

Як свідчать матеріали справи, страховиком - Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Українська страхова група» складено страховий акт №ДККА-47856 від 24.11.2015, відповідно до якого вищевказана ДТП згідно Договору страхування кваліфікована як страховий випадок та прийнято рішення про виплату страхувальнику за Договором страхування - Товариству з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» страхового відшкодування у розмірі 6 155,40 грн., що становить різницю між визначеною у рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «АвтоСоюз» №123025039 від 23.11.2015 вартістю запчастин та відновлювального ремонту автомобіля - 6 155,40 грн. та франшизою за Договором страхування - 0,00 грн. (копії страхового акту та розрахунку суми страхового відшкодування залучено до матеріалів справи).

У відповідності до приписів чинного законодавства та умов Договору страхування сума страхового відшкодування у розмірі 6 155,40 грн. була перерахована Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Українська страхова група» на розрахунковий рахунок СТО - Товариства з обмеженою відповідальністю «АвтоСоюз», що підтверджується наявною у матеріалах справи копією платіжного доручення №21318 від 24.11.2015 на відповідну суму.

Заперечень щодо факту виплати страхового відшкодування за Договором страхування у вказаній сумі відповідачем суду не надано.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується виконання Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Українська страхова група» умов Договору страхування, а саме виплати страхового відшкодування у розмірі 6 155,40 грн. у зв'язку із настанням страхового випадку страхувальнику - Товариству з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд», шляхом перерахування вартості запчастин та відновлювального ремонту автомобіля Volkswagen Polo, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, на розрахунковий рахунок ремонтного підприємства - Товариства з обмеженою відповідальністю «АвтоСоюз», яке безпосередньо здійснювало ремонт вказаного пошкодженого транспортного засобу.

Суд звертає увагу, що згідно з пунктом 1.6. Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003, відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника (-ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу, згідно з п. 2.3. Методики - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.

Відповідно до ст. 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

Водночас, як зазначено в постановах Вищого господарського суду України від 23.08.2011 у справі №42/92, від 07.08.2012 у справі №2/22, від 01.03.2011 у справі №47/372, прийнятих за результатами перегляду справ даної категорії, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.

Крім того, листом від 19.07.2011 Верховним Судом України роз'яснено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Отже, наявність рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «АвтоСоюз» №123025039 від 23.11.2015 та платіжного доручення №21318 від 24.11.2015 є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП.

Пунктом 3 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Цивільним кодексом України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (ч. 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України).

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України).

Згідно частини 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Пунктом 1 частини 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Постановою Оболонського районного суду міста Києва від 05.02.2016 у справі №7596/272/16-п встановлено, що 19.11.2015 ОСОБА_3, керуючи автомобілем Mazda 6, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, у місті Києві по вул. Героїв Дніпра (буд. №43-В) перед початком руху не впевнився перед перестроюванням, що це буде безпечно і не створить перешкод для інших учасників руху, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем марки Volkswagen Polo, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, що призвело до пошкодження транспортних засобів. Зазначеною постановою громадянина ОСОБА_3 визнано винним у вчинені правопорушення, передбачене ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у зв'язку з чим до останнього застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340,00 грн.

За приписами частини 1 ст. 228 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.

Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з положеннями ст. 27 Закону України «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Підставою виплати страхового відшкодування є страховий випадок, тобто дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої відбулось пошкодження майна, із володінням та користуванням якого пов'язані майнові інтереси страхувальника, що є об'єктом майнового страхування за укладеним з страховиком договором.

Згідно з частиною 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

За таких обставин, в момент виплати страхового відшкодування у позивача - Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» виникло право зворотної вимоги (регресу) до власника джерела підвищеної небезпеки - транспортного засобу Mazda 6, державний реєстраційний номер НОМЕР_2.

У відповідності до ст. 5 Закону України «Про страхування» страхування може бути добровільним або обов'язковим. Одним із видів обов'язкового страхування, згідно п. 9 ч. 1 ст. 7 вказаного Закону, є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

Судом встановлено за матеріалами справи, що станом на дату вчинення ДТП 19.11.2015 цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу марки Mazda 6, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу застрахована страхувальником - ОСОБА_3 у Товаристві з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ Ре» за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АЕ/4771799 (далі - Поліс), з наступними умовами: ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю, становить 100 000,00 грн.; ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну - 50 000,00 грн.; франшиза - 0,00 грн.; забезпечений транспортний засіб марки Mazda 6, державний реєстраційний номер НОМЕР_2. Строк дії Полісу з 24.06.2015 по 23.06.2016 включно.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №15-рп/2002 від 9 липня 2002 року кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

З огляду на викладене, позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Відповідно до зазначених вище норм позивач - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група» може реалізувати своє право шляхом подачі відповідного позову до суду. Таку ж позицію підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного Суду України від 28.08.2012 у справі №23/279).

З огляду на вищевикладене, у Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група», як у страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором страхування, в межах виплаченої суми виникло право зворотної вимоги до відповідача - Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ Ре», як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, в межах ліміту відповідальності, визначеного Полісом.

Суд зазначає, що правила щодо відшкодування шкоди, заподіяної третій особі, встановлені статтею 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Згідно пункту 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

В силу ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Отже, оскільки згідно із даними Полісу та Договору страхування франшиза становить 0,00 грн. та 0,00 грн. відповідно, отже розмір страхового відшкодування, яке просить стягнути позивач, враховуючи розмір завданого застрахованому позивачем транспортному засобу Volkswagen Polo, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, матеріального збитку та розмір права зворотної вимоги, яке перейшло до позивача в межах ліміту відповідальності відповідача за даним Полісом за спірним страховим випадком, правомірно визначено у розмірі 6 155,40 грн.

Як вбачається із матеріалів справи та не заперечувалось представником відповідача у судових засіданнях, свої зобов'язання щодо відшкодування Приватному акціонерному товариству «Страхова компанія «Українська страхова група» в порядку регресу суми у розмірі 6 155,40 грн. всупереч вимогам чинного законодавства відповідач не виконав, у результаті чого утворилась заборгованість перед позивачем у зазначеному вище розмірі, яку останній просить стягнути у позовній заяві.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Доказів визнання недійсними чи розірвання Генерального договору добровільного страхування транспортних засобів №28-0107-00265 від 25.06.2013 та/або Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АЕ/4771799 або їх окремих положень суду не надано.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до рекомендацій Вищого господарського суду України, викладених у п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене та виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 124, 129 Конституції України та ст. ст. 4-2, 4-3, 32, 33, 34, 49, 69, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ Ре» (01033, м. Київ, вул. Тарасівська, буд. 38, код ЄДРПОУ 33442139) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» (03038, м. Київ, вул. Івана Федорова, буд. 32-А, код ЄДРПОУ 30859524) 6 155,40 грн. (шість тисяч сто п'ятдесят п'ять гривень сорок копійок) страхового відшкодування та 1 378,00 (одну тисячу триста сімдесят вісім гривень нуль копійок) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 10 березня 2017 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон