Рішення № 65232409, 15.02.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.02.2017Справа №910/23455/16

За позовом Науково-виробничого приватного підприємства "Пласт"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Колосс-Інвест"

про стягнення грошових коштів

Суддя Цюкало Ю.В.

У засіданні брали участь:

від позивача: Жигадло К.Є. - за довіреністю від 20.01.2017 року

від відповідача: Головіна О.О. - за довіреністю від 10.02.2017 року

В судовому засіданні 15 лютого 2017 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

У грудні 2016 року до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Науково-виробничого приватного підприємства "Пласт" (позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Колосс-Інвест" (відповідач) про стягнення 259 300,00 грн. безпідставно отриманих коштів та 1 083,96 грн. 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.12.2016 року суддею Цюкало Ю.В. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі №910/23455/16. Розгляд справи призначено на 25.01.2017 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2017 року розгляд справи було відкладено на 15.02.2017 року.

15.02.2017 року через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

В судове засідання, призначене на 15.02.2017 року, з'явились представники сторін, надали усні пояснення, відповіли на запитання суду.

Розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи з метою ознайомлення з матеріалами справи, суд його відхилив з огляду на наступне.

Відповідно до змісту ст. 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. При цьому, перелік таких обставин наведений у зазначеній статті Господарського процесуального кодексу України.

Так, суд звертає увагу відповідача на те, що суд обмежений строками вирішення спору по суті, встановленими приписами ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

З огляду на викладене, враховуючи те, що про день, час та місце проведення судового засідання відповідач був повідомлений належним чином та не був позбавлений права і можливості завчасно ознайомитись з матеріалами справи, суд дійшов висновку, що клопотання відповідача про відкладення розгляду справи підлягає відхиленню.

Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до платіжного доручення № 378_29 від 27.10.2016 року на суму 259 300,00 грн. Науково-виробничим приватним підприємством "Пласт" було перераховано на розрахунковий рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Колосс-Інвест" 259 300,00 грн. з призначенням платежу "фінансова допомога згідно договору №27-10/16-1 від 27.10.2016 року.

Як стверджує позивач в позовній заяві, між сторонами договір №27-10/16-1 від 27.10.2016 року не укладався, як і будь-які інші господарські договори, однак відповідач не повернув Науково-виробничому приватному підприємству "Пласт" безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 259 300,00 грн., які були помилково перераховані на розрахунковий рахунок відповідача.

Відповідач в судовому засіданні надав усні пояснення, відповідно до яких проти позову заперечував, однак письмового відзиву на позовну заяву не подав, жодним чином свою правову позицію не аргументував, будь-яких доказів не надав.

Оцінивши наявні в матеріалах справи документи та дослідивши в судовому засіданні докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Стаття 175 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Частина 2 вказаної статті вказує, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Аналогічні положення закріплені в ч. 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України, відповідно до яких зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно з ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Як вбачається із ст. 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами слід вчиняти у письмовій формі.

Разом з цим, доказів укладення між позивачем та відповідачем договору №27-10/16-1 від 27.10.2016 року суду не представлено.

Таким чином, суд дійшов висновку, що грошові кошти у розмірі 259 300,00 грн. були отримані відповідачем без достатньої правової підстави і є безпідставно набутим майном.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Згідно зі ст. 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Позивач звертався з листом №21/11-16 від 21.11.2016 року та вимогою №2/12-16 від 02.12.2016 року про повернення помилково перерахованих грошових коштів в сумі 259 300,00 грн. до відповідача, які останнім залишені без реагування та задоволення.

Відповідно до пункту 6 Указу Президента України від 16.03.1995 року № 227 "Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України" підприємства, незалежно від форми власності, мають повертати в 5-денний термін помилково зараховані кошти.

Згідно з пунктом 2.35 Постанови Національного банку України № 22 від 21.01.2004 року "Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті" кошти, що помилково зараховані на рахунок неналежного отримувача, мають повертатися ним у строки, установлені законодавством України, за порушення яких неналежний отримувач несе відповідальність згідно із законодавством України. У разі неповернення неналежним отримувачем за будь-яких причин коштів у зазначений строк, повернення їх здійснюється у судовому порядку.

У пункті 1.4. Постанови Національного банку України № 22 від 21.01.2004 року "Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті" визначено, що неналежний отримувач - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 190 Цивільного кодексу України, майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага (частина 1 статті 177 Цивільного кодексу України).

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, зобов'язання щодо повернення позивачу безпідставно набутих грошових коштів в сумі 259 300,00 грн. відповідачем не виконано.

Згідно зі ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень (стаття 33 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що оскільки позивачем відповідно до ст.ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України було перераховано на користь відповідача грошові кошти в сумі 259 300,00 грн. без достатньої правової підстави, а відповідачем вказані кошти не повернуті, що не було спростовано останнім, позовна вимога про стягнення 259 300,00 грн. безпідставно отриманих грошових коштів підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про стягнення 1 083,96 грн. 3% річних, суд повідомляє наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 5.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Таким чином, вимога про стягнення з відповідача 1 083,96 грн. 3% річних задоволенню не підлягає.

Судові витрати, відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Колосс-Інвест" (04060, м. Київ, вулиця Ризька, будинок 73-Б, ідентифікаційний код 37615626) на користь Науково-виробничого приватного підприємства "Пласт" (04107, м. Київ, вулиця Тропініна, будинок 1, ідентифікаційний код 14347180) грошові кошти: 259 300,00 грн. (двісті п'ятдесят дев'ять тисяч триста гривень) безпідставно одержаних коштів та 1 372,26 грн. (одна тисяча триста сімдесят дві гривні 26 копійок) судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 10.03.2017 року.

Суддя Ю.В. Цюкало