Постанова № 65231280, 09.03.2017, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" березня 2017 р. Справа № 924/1148/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Павлюк І. Ю.

суддя Крейбух О.Г. ,

суддя Савченко Г.І.

при секретарі Кушніруку Р.В.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: ОСОБА_1 - представник за довіреністю від 18.01.2016р. №18-01/16

від третьої особи: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Старокостянтинівський молочний завод", м.Старокостянтинів Хмельницької області

на рішення господарського суду Хмельницької області

від 11.01.17 р. у справі № 924/1148/16 (суддя Музика М.В.)

за позовом Комунального підприємства "Агенція з питань регіонального розвитку" Житомирської обласної ради, м.Житомир

до Дочірнього підприємства "Старокостянтинівський молочний завод", м.Старокостянтинів Хмельницької області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Житомирської обласної ради, м.Житомир

про стягнення 700 973,21 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 11.01.2017р. у справі №924/1148/16 позов Комунального підприємства "Агенція з питань регіонального розвитку" Житомирської обласної ради до Дочірнього підприємства "Старокостянтинівський молочний завод", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Житомирської обласної ради, про стягнення 700973,21грн. - задоволено частково.

Стягнуто з Дочірнього підприємства "Старокостянтинівський молочний завод" на користь Комунального підприємства "Агенція з питань регіонального розвитку" Житомирської обласної ради 578640,41грн. заборгованості по сплаті орендної плати, 23884,38грн. втрат від інфляції, 8561,00грн. 3% річних, 43942,63грн. пені, 9825,43грн. витрат по оплаті судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Дочірнє підприємство "Старокостянтинівський молочний завод" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати та прийняти нове, яким у позові відмовити в повному обсязі. Також, просить судові витрати по сплаті судового збору стягнути з позивача.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, зокрема, наступне:

- вважає рішення місцевого господарського суду незаконним та необґрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права та процесуального права;

- обґрунтовує, що позивач не вірно визначив предмет спору у даній справі, у зв'язку з тим, що факт оренди, користування приміщенням з 01.10.2015р. відсутній, тому у позовних вимогах потрібно відмовити в повному обсязі;

- звертає увагу суду, що обставини про припинення користування приміщенням та відсутності у приміщенні, яке орендувалось орендарем, майна, товару відповідача встановлені в постанові Рівненського апеляційного господарського суду від 15.07.2016р. у справі №906/116/16;

- констатує, що таким чином, у справі №924/1148/16 відсутній предмет спору щодо стягнення заборгованості по орендній платі, як заявлено позивачем, у зв'язку з тим, що зобов'язання по користуванню об'єктом оренди припинилися 01.10.2015р.;

- додає, що позивач, не надавши відповіді на лист від 27.08.2015р. №27/08-15 у встановлений термін, як передбачено договором та нормами чинного законодавства, не виконав зобов'язання, згідно з ст.610 ПК України;

- зазначає, що кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, та не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, тому боржник повинен звільнятися від відповідальності, але судом дані обставини не враховані;

- зауважує, що відповідач в судовому засіданні суду першої інстанції наголошував, що приміщення не використовувалося з вини позивача, у зв'язку тим, що позивач вчиняв протиправні дії та в позові слід відмовити, але суд першої інстанції не дослідив дані обставини;

- вказує, що відповідач в судовому засіданні наголошував, що позивач зловживав правом та здійснював дії, щодо сприяння збільшення розміру збитків апелянту. Скаржник зазначав, що порушення зобов'язання виникло з вини позивача у зв'язку з тим, що останній порушив строки на надання відповіді на лист від 27.08.2015р. №27/08-15;

- не погоджується з висновком суду першої інстанції, яким відмовлено у заяві про застосування строків позовної давності, щодо штрафних санкцій;

- звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що судом першої інстанції не вірно досліджено обставини справи, які в подальшому призвели до неправильної оцінки доказів апелянта. Також, винесене рішення від 11.01.2017р. у справі №924/1148/16 судом першої інстанції є упередженим, протиправним та таким, що суперечить ст.82 ГПК України.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи №924/1148/16 у складі: головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Демидюк О.О., суддя Крейбух О.Г..

У відповідності до розпорядження керівника апарату Рівненського апеляційного господарського суду від 21.02.2017р. №01-04/215 у зв'язку із перебуванням у відпустці судді-члена колегії по справі №924/1148/16 - ОСОБА_2 у період з 20.02.2017р. по 24.02.2017р. включно, відповідно до п.2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п.8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Рівненському апеляційному господарському суді, призначено повторний автоматизований розподіл справи №924/1148/16.

Згідно протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 21.02.2017р., у зв'язку із перебуванням у відпустці судді-члена колегії ОСОБА_2 і проведеної автоматичної зміни складу колегії суддів по справі №924/1148/16, визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Крейбух О.Г., суддя Савченко Г.І..

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 21.02.2017р. відновлено строк на подання апеляційної скарги, прийнято її до провадження та призначено до розгляду на 09.03.2017р..

02.03.2017р. на поштову адресу суду від Комунального підприємства "Агенція з питань регіонального розвитку" Житомирської обласної ради надійшов письмовий відзив від 28.02.2017р. №1007/12 на апеляційну скаргу, в якому останній просить рішення господарського суду Хмельницької області від 11.01.2017р. у справі №924/1148/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, а також, клопотання від 28.02.2017р. №1007/12, в якому просить розглядати справи за відсутності його представника.

Також, 09.03.2017р. до суду від Дочірнього підприємства "Старокостянтинівський молочний завод" надійшли пояснення від 07.03.2017р. до апеляційної скарги.

09.03.2017р. до суду від Дочірнього підприємства "Старокостянтинівський молочний завод" надійшло клопотання від 07.03.2017р. про фіксування судового процесу (засідань) технічними засобами звукозаписами, яке судом задоволено.

В судовому засіданні 09.03.2017р. представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги та надав пояснення в обґрунтування своєї позиції. Вважає рішення місцевого суду незаконним та необґрунтованим. Просить суд рішення господарського суду Хмельницької області від 11.01.2017р. у справі №924/1148/16 скасувати та прийняти нове, яким у позові відмовити в повному обсязі.

Третя особа не скористалися правом подачі письмового відзиву на апеляційну скаргу, що, у відповідності до ч.2 ст.96 ГПК України, не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

Позивач в судове засідання 07.03.2017р. не з'явився.

Третя особа в судове засідання 07.03.2017р. не з'явилась, про причини неявки суд не повідомила.

Враховуючи приписи ст.101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції та той факт, що неявка в засідання суду позивача та третьої особи, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого судового акту, судова колегія розглянула апеляційну скаргу за відсутності представників останніх.

При цьому, ухвалою суду від 21.02.2017р. про прийняття апеляційної скарги до провадження участь учасників судового процесу в судовому засіданні визначалась на власний розсуд, нові докази не витребовувались та повідомлено, що неявка уповноважених представників сторін в судове засідання не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги по суті за наявними у ній матеріалами.

У судовому засіданні складено протокол згідно ст.81-1 ГПК України, а фіксація його здійснювалася за допомогою технічних засобів.

Заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.06.2014р. між Комунальним підприємством "Агенція з питань регіонального розвитку" Житомирської обласної ради (орендодавець) та Дочірнім підприємством "Старокостянтинівський молочний завод" (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна №751 (далі договір), відповідно до п.1.1 якого, орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежилі приміщення в будівлі за адресою: м.Житомир, вул.Сингаївського, 3, що знаходиться на балансі Житомирського комунального комерціоналізованого підприємства "М'ясомолторг" Житомирської обласної ради, вартість яких визначена шляхом проведення незалежної оцінки і становить 2893080,00грн. без ПДВ, загальною площею 1847,80грн. Майно передано в оренду з метою розміщення складів (а.с.16-17, 18).

У відповідності до п.2.1 договору, вступ орендаря у користування приміщення настає одночасно з підписанням сторонами даного договору та акта приймання-передачі вказаного приміщення.

Приміщення вважається повернутим з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі (п.2.3 договору).

Орендар за користування обєктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності (п. 3.1 договору).

Відповідно до п.3.2 договору, орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду майна, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст області, затвердженої рішенням обласної ради, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (останній місяць, по якому є інформація про індекс інфляції) квітень 2014 року, 25,00грн. за 1 кв.м. (за домовленістю сторін). Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється в порядку, визначеному чинним законодавством. Орендна плата за перший місяць оренди червень 2014 року визначаться шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за травень, червень 2014 року.

Пунктом 3.3 договору сторонами обумовлено, що орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць та перераховується орендарем у розмірі 100% на розрахунковий рахунок орендодавця щомісячно не пізніше 10 числа наступного місяця.

Згідно п.3.4 договору, розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін. Розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї із сторін, якщо з незалежних від них обставин істотно змінився стан обєкта оренди, а також в інших випадках, встановлених законодавчими актами України.

У відповідності до п.3.5 договору, орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується з орендаря відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки, визначеної НБУ на дату нарахування пені, за кожний день прострочення, включаючи день сплати.

Орендна плата стягується орендарем по день фактичного повернення приміщення згідно з актом приймання-передачі (п.3.6 договору).

Відповідно до п.3.7 договору, орендар має право відмовитись від цього договору і вимагати повернення переданого в оренду майна, якщо орендар не вносить плату за користування зазначеним майном протягом трьох місяців підряд. У разі відмови орендодавця від договору оренди, договір є розірваним з моменту одержання орендарем повідомлення орендодавця про відмову від договору.

Пунктом 6.8 договору обумовлено, що орендар зобовязаний, зокрема, вносити орендну плату своєчасно та в повному обсязі; у разі припинення даного договору, повернути балансоутримувачу в 15-денний термін орендоване нерухоме майно в належному стані, не гіршому, ніж під час передачі його в оренду, що засвідчується актом приймання-передачі (п.6.15 договору).

За невиконання або неналежне виконання зобов'язань згідно з даним договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством (п.7.1 договору).

Договір діє з 05.06.2014р. по 04.05.2017р. включно (п.8.1 договору).

У відповідності до п.8.7 договору, договір оренди припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації обєкта оренди (за участю орендаря); банкрутства орендаря; загибелі обєкта оренди; ліквідації юридичної особи, яка була орендарем або орендодавцем.

У додатках до договору сторонами узгоджено розрахунок місячної орендної плати; акт приймання-передачі орендованого приміщення. Обовязок щодо складання акта приймання-передачі при передачі обєкта в оренду покладається на балансоутримувача, а при поверненні обєкта оренди на орендаря.

Договір оренди нерухомого майна від 05.06.2014р. №751 підписаний сторонами та скріплений відтисками їх печаток.

05.06.2014р. відповідно до акту приймання-передачі Комунальним підприємством "Агенція з питань регіонального розвитку Житомирської обласної ради" (орендодавцем) передано, а Дочірнім підприємством "Старокостянтинівський молочний завод" (орендарем) прийнято в строкове платне користування відповідно до договору оренди нерухомого майна від 05.06.2014р. №751 нежилі приміщення (морозильні камери інв.№3, 4, 6, 14; корисною площею 1223,60кв.м.; підсобні приміщення №№1, 2, 5, 16, 17, 18, 35, 36, 37, 38, 39; корисною площею 126,70кв.м.) в будівлі за адресою: м.Житомир, вул.Сингаївського, 3, загальною площею 1847,80кв.м., вартість яких визначена експертною оцінкою і становить 2893080,00грн., без ПДВ, станом на 30.04.2014р. (а.с.18 на звороті).

В подальшому, Комунальне підприємство "Агенція з питань регіонального розвитку Житомирської обласної ради" надіслало генеральному директору ДП "Старокостянтинівський молочний завод" листа №801/12 від 21.04.2016р., про що свідчить наявне у матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення, у якому просить останнього направити уповноваженого представника 26.04.2016р. для оформлення приймання передачі обєкта оренди по договору оренди нерухомого майна №751 від 05.06.2014р. у звязку із закінченням дії останнього (а.с.19, 20).

Надалі, 26.04.2016р. комісією по прийманню нерухомого майна від Дочірнього підприємства "Старокостянтинівський молочний завод" по договору оренди нерухомого майна від 05.06.2014р. №751 у складі представників Житомирського комунального підприємства "М'ясомолторг", комунального підприємства "Агенція з питань регіонального розвитку" Житомирської обласної ради та Житомирської обласної ради складено акт про те, що представниками баланстоутримувача, орендодавця та власника майна було знято пломби орендаря та збито замки для прийняття та передачі орендованого майна балансоутримувачу нежилі приміщення за адресою: м.Житомир, вул.Сингаївського, 3 (а.с.21-22).

Вказаний вище акт від 26.04.2016р. підписано представниками балансоутримувача та орендодавця та скріплено печатками останніх.

Водночас, договір оренди нерухомого майна №751 від 05.06.2014р. припинив свою дію шляхом розірвання з 25.04.2016р. (відповідно до рішення господарського суду Житомирської області від 08.09.2016р. у справі №906/116/16, яке набрало законної сили).

За вказаних обставин, враховуючи, що Дочірнє підприємство "Старокостянтинівський молочний завод" не сплачено орендну плату згідно договору оренди нерухомого майна від 05.06.2014р. №751, Комунальне підприємство "Агенція з питань регіонального розвитку" Житомирської обласної ради звернулося до господарського суду Хмельницької області з позовом, у якому просить стягнути з ДП "Старокостянтинівський молочний завод" 578640,41грн. заборгованості по орендній платі, 89887,42грн. пені, 23884,38грн. втрат від інфляції та 8561,00грн. 3% річних (а.с.2-8).

Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 29.11.2016р. прийнято позовну заяву, порушено провадження у справі №924/1148/16, та призначено її до розгляду, а також залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Житомирську обласну раду.

Позивач у судовому засіданні та у письмових поясненнях №980/12 від 06.01.2017р. вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі. Наголошує на обставинах, встановлених при розгляді справ №906/1775/15 та №906/116/16.

Відповідач в судовому засіданні, у відзиві на позов №15/11-12 від 15.12.2016р. та у письмових поясненнях до відзиву на позовну заяву від 10.01.2017р. вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Зазначає, що оскільки відповідач фактично не використовував майно з 01.10.2015р., то, відповідно, за зазначений позивачем період відсутні підстави для сплати орендної плати та нарахованих на цю суму пені, втрат від інфляції та 3% річних.

11.01.2017р. через канцелярію господарського суду Хмельницької області від відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності до штрафних санкцій, у якій ДП "Старокостянтинівський молочний завод" просить суд застосувати строк позовної давності до вимог КП "Агенція з питань регіонального розвитку" Житомирської обласної ради щодо стягнення з ДП "Старокостянтинівський молочний завод" пені в розмірі 89887,42грн., 23884,38грн. втрат від інфляції, 8561,00грн. трьох процентів річних за договором оренди нерухомого майна від 05.06.2014р. №751 та відмовити в даних вимогах в повному обсязі.

Як вже зазначалося, рішенням господарського суду Хмельницької області від 11.01.2017р. у справі №924/1148/16 позов задоволено частково (а.с.101-104).

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до п.2 ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

У відповідності до п.1 ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Як встановлено ст.67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.2 ст.180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 ГК України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 ст.628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст.530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.ст.610, 612 ЦК України).

Як свідчать матеріали справи, між сторонами виникли правовідносини по договору оренди нерухомого майна від 05.06.2014 року №751.

Відповідно до ст.759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Згідно ч.1 та 2 ст.283 ГК України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

У відповідності до ч.3 ст.283 ГК України, об'єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.

За приписами ст.3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 1 ст.286 ГК України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст.762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

У відповідності до ч.3 ст.285 ГК України, орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

У відповідності до п.3 ст.18, п.п.1, 3 ст.19 Закону України "Про орендну плату державного та комунального майна" орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Пунктом 3.3 договору оренди нерухомого майна від 05.06.2014р. №751 сторони передбачили внесення орендної плати в встановленому розмірі не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним. При цьому, положеннями п.3.6 договору погоджено сплату орендної плати орендарем по день фактичного повернення приміщення згідно з актом приймання-передачі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, рішенням господарського суду Житомирської області від 08.09.2016р. у справі №906/116/16, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 14.11.2016р., договір оренди нерухомого майна від 05.06.2014р. №751 достроково розірваний з 25.04.2016р., а предмет оренди приміщення за адресою: м.Житомир, вул.Сингаївського, 3, загальною площею 1847,80грн., в односторонньому порядку прийнято з оренди 26.04.2016р. (а.с.43-48, 88-91, 92-97).

В силу ч.2 ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду, за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідно до п.2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір.

Відповідно ч.5 ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно ч.2 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.

Згідно ст.4-5 Господарського процесуального кодексу України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України. Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України.

В силу ч.2 ст.101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Також, слід звернути увагу, що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Порушення п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод констатував Європейський суд з прав людини у справі "Устименко проти України".

Зокрема, Високий Суд вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (п.46 рішення).

Крім того, у Рішенні Європейського Суду з прав людини від 25.07.2002р. справа "Совтрансавто-Холдинг" проти України" суд зазначив, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Враховуючи вище викладене, а також преюдиціальне значення фактів, встановлених судовими рішеннями у справі №906/116/16, зокрема встановлення судами моменту розірвання договору та повернення орендованого майна саме 25.04.2016р., і також те, що умовами договору передбачено сплату орендної плати за час дії договору та до моменту повернення обєкта оренди, позивачем правомірно нараховано за період до 25.06.2016р. орендну плату на підставі договору оренди нерухомого майна від 05.04.2014р. №751.

Вказаним спростовуються заперечення ДП "Старокостянтинівський молочний завод" про зворотнє, в тому числі із покликанням на відповідні листи, оцінка яким була надана у справі №906/116/16.

Однак, відповідних доказів, які б свідчили про оплату заявленої до стягнення суми орендної плати в розмірі 578640,41грн. матеріали справи не містять та сторонами не надано, з огляду на що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з ДП "Старокостянтинівський молочний завод" 578640,41грн. заборгованості по орендній платі згідно договору оренди нерухомого майна №751 від 05.06.2014р..

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст.625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Водночас, обовязковою умовою для застосування відповідальності за неналежне виконання особою взятих на себе грошових зобов'язань є наявність прострочення боржником виконання такого зобов'язання.

Також, позивач за неналежне виконання відповідачем своїх зобовязань в частині сплати орендної плати просить суд стягнути з останнього 8561,00грн. 3% річних за період з 27.05.2016р. по 23.11.2016р. та втрати від інфляції за період з травня 2016 року по жовтень 2016 року в розмірі 23884,38грн..

Перевіривши, здійснений місцевим господарським судом розрахунок 3% річних за період з 27.05.2016р. по 23.11.2016р. та інфляційних втрат за період з травня 2016 року по жовтень 2016 року, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з його висновком та зазначає, що задоволенню підлягає вимога позивача про стягнення з відповідача 8561,00грн. 3% річних та 23884,38грн. втрат від інфляції за вказаний період.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають встановлені договором правові наслідки, зокрема сплата неустойки - штрафу, пені, які обчислюється відповідно до ст.549 цього Кодексу.

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч.2 ст.217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено, зокрема, пеню (ч.1 ст.230 ГК України).

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України встановлено, кредитор має право на стягнення неустойки у всіх випадках порушення боржником зобов'язання, незалежно від того, виникли чи ні у зв'язку з цим порушенням збитки на стороні кредитора.

У відповідності до ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч.4 ст.231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.6 ст.231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 ст.232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно ст.ст.1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Зі змісту вищезазначених нормативних приписів чинного законодавства вбачається, що обовязковою умовою для застосування відповідальності у вигляді стягнення, зокрема, пені, за неналежне виконання особою взятих на себе грошових зобов'язань є наявність прострочення боржником виконання такого зобов'язання.

Пунктом 3.5 договору оренди нерухомого майна від 05.06.2014р. №751 сторони узгодили, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується з орендаря відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки, визначеної НБУ на дату нарахування пені, за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Як розяснено у п.2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань" №14 від 17.12.2014р., що до стягнення пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

При цьому, з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п.1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань №14 від 17.12.2013р.).

Також, позивач за неналежне виконання відповідачем своїх зобовязань в частині сплати орендної плати здійснив нарахування пені в розмірі 89887,42грн. за період 27.05.2016р. по 23.11.2016р..

Перевіривши, здійснений місцевим господарським судом розрахунок пені, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з його висновком та зазначає, що позивачем не враховано наведені вище положення та здійснено нарахування пені поза межами шестимісячного строку, починаючи від дня, коли зобовязання мало бути виконано (з огляду на щомісячну черговість платежів), а тому до стягнення підлягає 43942,63грн. пені (за зобовязаннями листопада 2015 року за період з 27.05.2015р. по 10.06.2016р. на суму 92570,38грн. = 1365,79грн.; за зобовязаннями грудня 2015 року за період з 27.05.2016р. по 10.07.2016р. на суму 93218,37грн. = 3996,16грн.; за зобовязаннями січня 2016 року на за період з 27.05.2016р. по 10.08.2016р. на суму 93218,37грн. = 6535,47грн.; за зобовязаннями лютого 2016 року за період з 27.05.2016р. по 10.09.2016р. на суму 93218,37грн. = 9883,09грн.; за зобовязаннями березня 2016 року за період з 27.05.2016р. по 10.10.2016р. на суму 93218,37грн. = 11288,08грн.; за зобовязаннями квітня 2016 року за період з 27.05.2016р. по 10.11.2016р. на суму 80789,25грн. = 11774,04 грн.), а у стягненні 45944,79 грн. пені слід йому відмовити.

Відносно покликань у поданій відповідачем заяві про застосування строків позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, судом враховується, що відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України). Частина 2 ст.258 ЦК України передбачає спеціальну позовну давність тривалістю в один рік, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідач зазначає, що оскільки позивачу стало відомо про порушення свого права 01.10.2015р., з моменту припинення відповідачем використання приміщення, то початок перебігу строку позовної давності для звернення до суду із вимоги про стягнення штрафних санкцій слід рахувати саме з 01.10.2015р.. А оскільки позовна заява була сформована лише 23.11.2016р., з порушенням річного строку позовної давності, відповідач просить суд відмовити в стягненні пені, втрат від інфляції та 3% річних.

Стаття 230 ГК України відносить до штрафних санкцій пеню, штраф, неустойку, відтак, 3% річних та втрати від інфляції не можуть вважатися штрафними санкціями та на них, відповідно, не поширюється спеціальна позовна давність тривалістю в один рік.

Пунктом 4.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" розяснено, що у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане.

Як свідчать матеріали позовної заяви, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню за період з 27.05.2016р. по 23.11.2016р., нараховану за заборгованість по орендній платі до 26.04.2016р., тобто, період, за який нараховано пеню, в межах річного строку позовної давності, а тому у суду відсутні підстави для відмови в стягненні штрафних санкцій з мотивів пропуску строку позовної давності.

Отже, з огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги Комунального підприємства "Агенція з питань регіонального розвитку" Житомирської обласної ради підлягають частковому задоволенню.

Згідно з ч.1 ст.32, ч.1 ст.33 та ч.2 ст.34 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Наведена норма зобов'язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору, на основі вичерпних та достеменно підтверджених висновків, визначитись чи потребуються спеціальні знання для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору.

Доводи скаржника в апеляційній скарзі спростовуються наведеним вище, матеріалами справи та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства і висновків суду не спростовують.

За наведених обставин, рішення господарського суду Хмельницької області від 11.01.2017р. у справі №924/1148/16 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Старокостянтинівський молочний завод" без задоволення.

Керуючись ст.ст.101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Хмельницької області від 11.01.2017р. у справі №924/1148/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Старокостянтинівський молочний завод", м.Старокостянтинів Хмельницької області - без задоволення.

2. Справу №924/1148/16 повернути до господарського суду Хмельницької області.

Головуючий суддя Павлюк І. Ю.

Суддя Крейбух О.Г.

Суддя Савченко Г.І.

Віддрук. прим.:

1 до справи,

2 КП "Агенція з питань регіонального розвитку" Житомирської обласної ради

(10014, м.Житомир, майдан ім.С.П.Корольова, 12),

3 ДП "Старокостянтинівський молочний завод"

(31104, Хмельницька обл., м.Старокостянтинів, вул.І.Франка, 47),

4 Житомирській обласній раді (10014, м.Житомир, майдан ім.С.П.Корольова, 1),

5 в наряд.