Ухвала суду № 65230263, 09.03.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

0,2

УХВАЛА

про повернення позовної заяви

09.03.2017

Справа № 910/3533/17

Суддя Гумега О.В., розглянувши

позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Київспецтранс"

до відповідача-1: Київської міської ради, відповідача-2: Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), відповідача-3: Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), відповідача-4: Департаменту житлово-комунальної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), відповідача-5: Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс"

про визнання права володіння та користування майном, визнання незаконними рішень та дій

ВСТАНОВИВ:

Вивчивши подані матеріали, суд дійшов висновку, що позовна заява № 224/03 від 28.02.2017 (вх. № 3533/17 від 06.03.2017) і додані до неї документи повертаються позивачеві без розгляду з наступних підстав.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо не подано доказів сплати судового збору у встановлених порядку та розмірі.

Відповідно до п. 3 ч. ст. 57 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Частиною 2 статті 44 ГПК України передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України "Про судовий збір" за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством, передбачено справляння судового збору.

Відповідно до прохальної частини позовної заяви № 224/03 від 28.02.2017 позивач звернувся до суду з такими вимогами:

1) Визнати право володіння та користування майном територіальної громади міста Києва до 01.04.2021 року, яке належить Приватному акціонерному товариству "КИЇВСПЕЦТРАНС" за угодою на володіння та користування майном територіальної громади міста Києва від 31.05.2012 року № 14, Додатком №1 до Угоди на володіння та користування майном територіальної громади м. Києва від 31.05.2012 № 14, Додатком №2 до Угоди на володіння та користування майном територіальної громади м. Києва від 31.05.2012 № 14 (далі - Вимога 1);

2) Визнати незаконним та скасувати Розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Про закріплення майна територіальної громади міста Києва" від 29.12.2016 року № 1369 (далі - Вимога 2);

3) Визнати незаконними всі рішення та дії Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департаменту житлово-комунальної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс", їхніх посадових і службових осіб, щодо невизнання права володіння та користування майном територіальної громади міста Києва до 01.04.2021 року, яке належить Приватному акціонерному товариству "КИЇВСПЕЦТРАНС" за угодою на володіння та користування майном територіальної громади міста Києва від 31.05.2012 року № 14, Додатком №1 до Угоди на володіння та користування майном територіальної громади м. Києва від 31.05.2012 № 14,Додатком №2 до Угоди на володіння та користування майном територіальної громади м. Києва від 31.05.2012 № 14 (далі - Вимога 3).

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 № 1801-VIII, який набрав чинності 01.01.2017, прожитковий мінімум для працездатних осіб станом 01.01.2017 встановлено у розмірі 1600,00 грн.

Відповідно до п.п. 1, 2 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлена ставка судового збору – 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України "Про судовий збір" визначено, що за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

У якості доказу на підтвердження сплати позивачем судового збору за подання позовної заяви № 224/03 від 28.02.2017 з вищенаведеними вимогами 1, 2, 3, позивач подав платіжне доручення № 1728 від 23.02.2017 на суму 4800,00 грн. як за три вимоги немайнового характеру.

Проте, платіжне доручення № 1728 від 23.02.2017не може бути прийняте судом у якості належного доказу на підтвердження сплати позивачем судового збору за подання позовної заяви з вказаними вимогами, так як фактично Вимога 1 (про визнання правао володіння та користування майном) оплачена позивачем судовим збором виходячи зі ставки останнього за подання позовної заяви немайнового характеру, тоді як судовий збір з позовної заяви про визнання права володіння та користування майном повинен визначатись з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

Вищенаведене узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеною у п.п 2.2.1 п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", де зазначено, що судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, витребування або повернення майна у позадоговірних зобов'язаннях (у тому числі в зв'язку з вимогами, заснованими на приписах частини п'ятої статті 216, статті 1212 Цивільного кодексу України тощо), - як рухомих речей, так і нерухомості, - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру. При цьому суд не повинен визначати вартість майна за відповідними вимогами, оскільки за змістом пункту 3 частини другої статті 54 і статті 55 ГПК такий обов'язок покладається на позивача (в тому числі і в тих випадках, коли правові наслідки у вигляді повернення майна застосовуються з ініціативи господарського суду, наприклад, при визнанні договору недійсним - пункт 1 статті 83 ГПК). На виняток з цього правила лише у випадках неправильного зазначення ціни позову вона визначається суддею (частина третя статті 55 ГПК); з цією метою суд вправі витребувати додаткові документи і матеріали як в учасників даного судового процесу, так і в інших підприємств та організацій (стаття 38, пункт 4 статті 65 ГПК), а в разі необхідності призначити відповідну судову експертизу (проведення експертної оцінки майна), у випадку ж відмови позивача від здійснення оплати такої експертизи - залишити позов без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК.

Зокрема, згідно ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Разом з тим, зазначені повноваження (право володіння, користування та розпорядження) можуть належати і невласнику.

Отже, при зверненні з даним позовом до суду позивач повинен був сплатити судовий збір за вимоги немайнового характеру (Вимога 2 та Вимог 3) 3200,00 грн. (2 розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб ) та за вимогу майнового характеру (Вимога 1) - 1,5 відсотка ціни позову, але не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тоді як фактично відповідно до платіжного доручення № 1728 від 23.02.2017 позивач сплатив судовий збір лише у розмірі 4800,00 грн.

При цьому, як свідчить зміст позовної заяви № 224/03 від 28.02.2017, позивач не вказав вартість спірного майна територіальної громади міста Києва, право володіння та користування яким просить суд визнати належним позивачу, з урахуванням якої (вартості) і повинен був визначати розмір судового збору за відповідну вимогу майнового характеру.

За вказаних обставин, позивачем не подано доказів сплати судового збору у встановленому розмірі, а тому дана позовна заява підлягає поверненню позивачу на підставі п. 4 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, позовна заява № 224/03 від 28.02.2017 не може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню.

Разом з тим, повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення допущеного порушення (ч. 3 ст. 63 ГПК України).

Крім того, при можливому повторному зверненні до господарського суду з відповідною позовною заявою слід врахувати, що відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 54 ГПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог, якщо позов подано до кількох відповідачів, - зміст позовних вимог щодо кожного з них.

Водночас, Вимога 3 прохальної частини позовної заяви фактично не містить визначення, які саме рішення (ким прийняті, їх найменування, назва, номер, дата, тощо) та які саме дії відповідачів позивач просить суд визнати незаконними.

У п. 9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" від 23.03.2012 № 6 зазначено, що у резолютивній частині рішення має бути остаточна відповідь щодо усіх вимог, які були предметом судового розгляду.

Суд зазначає, що відповідно до п. 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення; підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Суд зазначає, що предмет позову повинен бути чітко визначений позивачем у прохальній частині позовної заяви, оскільки резолютивна рішення суду, по суті, відображає позовні вимоги, викладені у прохальній частині позовної заяви, та повинна викладатися чітко й безумовно. При цьому, визначаючи у позовній заяві декількох відповідачів, позивач повинен чітко визначити позовні вимоги до кожного з них.

Суд також звертає увагу, що додані позивачем до позовної заяви копії документів належним чином не засвідчені, оскільки не зазначено назву посади, прізвище та ініціали особи, що засвідчувала копії, а також не зазначено дату засвідчення копій.

Разом з тим, відповідно ч. 2 ст. 36 ГПК України письмові докази подаються в оригіналі, або в належним чином засвідченій копії.

Згідно із абз. 2, 4 п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", копії, які видаються органами державної влади України, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та їх об'єднаннями усіх форм власності, повинні бути засвідчені з додержанням вимог пункту 5.27 Національного стандарту України "Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003", затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики № 55 від 07.04.2003 р., а в разі якщо інструкціями з діловодства, які діють у відповідних органах, підприємствах, установах і організаціях установлено додаткові вимоги щодо оформлення копій, - також і цих вимог.

У разі невідповідності наданих суду копій документів згаданим вимогам вони не вважаються належними і допустимими доказами, якими позивач обґрунтовує заявлені позовні вимоги.

Відповідно до пункту 5.27 Національного стандарту України "Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003" відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії проставляють нижче реквізиту "підпис". Така відмітка проставляється на кожному аркуші засвідченої копії документа.

Керуючись п. 4 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України, -

УХВАЛИВ:

Позовні матеріали повернути без розгляду.

Суддя О.В. Гумега