Постанова № 65228913, 01.03.2017, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2017 року Житомир справа № 806/2234/16

категорія 12.3

Житомирський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Капинос О.В., суддів: Попової О.Г. , Шуляк Л.А.,

секретар судового засідання Бондаренко Д.А., Недашківська Н.В.,

за участю: позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України, Апеляційного суду Житомирської області, Державного казначейства України про визнання дій неправомірними, стягнення суддівської винагороди в розмірі 25329,05 грн. та середнього заробітку за весь час затримки,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України, Апеляційного суду Житомирської області, Державного казначейства України в якому просить:

- визнати дії відповідачів щодо зменшення виплати суддівської винагороди (заробітної плати) за серпень-грудень 2014 року та січень-березень 2015 року неправомірними.

- стягнути з відповідачів на її користь суддівську винагороду (заробітну плату) в розмірі 25 329,05 грн.

- стягнути з відповідачів на її користь середній заробіток за весь час затримки, починаючи з дня звільнення по день ухвалення рішення.

В обґрунтування позову зазначає, що наказом Апеляційного суду Житомирської області від 21.09.2016 її було звільнено з посади судді, у зв"язку з поданням заяви у відставку. Зазначає, що в порушення ст.116 КЗпПУ у день звільнення з нею не проведено розрахунок у повному обсязі, а саме, за період з серпня 2014 по березень 2015 не виплачено суддівську винагороду загальним розміром 25329,05 грн. Звернувшись до Апеляційного суду Житомирської області з проханням вплатити зазначені кошти, їй було відмовлено з посиланням на те, що Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" та листом ДСА України від 13.08.2014 було встановлено обмеження максимального місячного розміру суддівської винагороди. Крім того, з 01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність деяких законодавчих актів України", який обмежував розмір суддівської винагороди. Позивач вказує, що відповідачі протиправно не виконали вимоги чинного законодавства щодо забезпечення гарантій незалежності судової влади та безпідставно зменшили затверджені Державним бюджетом України на 2014-2015 рік видатки на виплату заробітної плати суддям. Вважає такі дії протиправними та просить стягнути суму невиплаченої суддівської винагороди.

Позивач в судовому засіданні позов підтримала, просила задовольнити.

Представник ДСА України в судовому засіданні позов не визнала з підстав, викладених у письмових запереченнях. В обґрунтування заперечень зазначає, що нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди за період з 03.08.2014 року по 31.12.2014 року була зумовлена обмеженнями, передбаченими Законом України від 31.07.2014 року "Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2014 рік", №76-VІІІ від 28 грудня 2014 року "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України". Одночасно Апеляційний суд Житомирської області, листом від 13.02.2017 року підтвердив, що після прийняття вказаного Закону зменшення видатків з фонду оплати праці Апеляційного суду Житомирської області не здійснювалося. Просить відмовити у позові.

Представник Апеляційного суду Житомирської області, в судове засідання не прибув, направив суду письмові заперечення проти позову та клопотання про розгляд справи без участі представника. В письмових запереченнях зазначено, що при звільненні позивача з посади судді Апеляційного суду Житомирської області проведено розрахунок в повному обсязі. Нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди за період з 03.08.2014 по 31.12.2014 була зумовлена обмеженнями, передбаченими Законом України від 31.07.2014 "Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2014 " та роз'ясненнями Державної судової адміністрації України, викладеними в листі від 13.08.2014 № 12-4002/14. З огляду на це, просить у позові відмовити.

Представник Міністерства фінансів України, в судове засідання не прибув, направив суду письмові заперечення проти позову та клопотання про розгляд справи без участі. В письмових запереченнях зазначено, що Законом України від 31.07.2014 "Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2014", що набрав чинності з 03.08.2014 було встановлено обмеження максимального місячного розміру суддівської винагороди 15 розмірами мінімальної заробітної плати до кінця 2014 року. Відповідно до положень Бюджетного кодексу України, як зазначено в письмових запереченнях, Міністерство фінансів України не несе відповідальності за нарахування та виплату суддівської винагороди. Тому, вважає позов безпідставним.

Представник Державної казначейської служби України, в судове засідання не з"явився. Про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, колегія суддів дійшла висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала на посаді судді Апеляційного суду Житомирської області з 05.02.2003 по 21.09.2016.

Постановою Верховної ОСОБА_3 України від 8 вересня 2016 року №1515-VIII "Про звільнення суддів" ОСОБА_1 звільнено із займаної посади у звязку з поданням заяви про відставку.

Наказом голови Апеляційного суду Житомирської області від 21 вересня 2016 року №189-к її відраховано зі штату Апеляційного суду Житомирської області та проведено розрахунок у день звільнення.(а.с.6)

Позивач, вважаючи, що з нею проведений розрахунок не у повному обсязі, звернулася із заявою до Апеляційного суду Житомирської області з проханням нарахувати та виплатити не донараховані при звільненні грошові кошти за період з серпня 2014 року по березень 2015 року у сумі 25329,05 грн.

12 жовтня 2016 року на адресу позивача від Апеляційного суду Житомирської області направлено відповідь №3-665/01-19/71/2016, якою у задоволенні заяви позивача було відмовлено та роз'яснено, що у звязку з прийняттям Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік", що набрав чинності 03 серпня 2014 року, абзацу 5 пункту 6-4 Прикінцевих положень зазначеного Закону та листа ДСА України від 13 серпня 2014 року №12-4002/14 було встановлено обмеження максимального місячного розміру суддівської винагороди 15 розмірами мінімальної заробітної плати до кінця 2014 року. З 1 січня 2015 року вступив в дію Закон України від 28 грудня 2014року №76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України", який обмежував розмір суддівської винагороди. Обмеження діяло до 31 березня 2015 року, а з 1 квітня 2015 року суддівська винагорода нараховується та виплачується відповідно до статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року №192-УІІІ). Лист ДСА України від 26 березня 2015 року №11- 5615/15 Щодо суддівської винагороди. Тому, підстав для виплати немає. (а.с.7).

Вважаючи дії відповідачів щодо невиплати суддівської винагороди у сумі 25329,05 грн. протиправними, позивач звернулася до суду для захисту порушеного права.

Вирішуючи даний спір, колегія суддів виходить з наступного.

Суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. (ст.143 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453)

Відповідно до пункту 14 ч. 1 ст. 92 Конституції України, матеріальне та соціально-побутове забезпечення суддів, які є складовими статусу суддів, визначаються виключно законами України.

Згідно з положеннями ч.ч.1,2 ст.129 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції з 01.05.2014 по 01.01.2015) суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України "Про Конституційний Суд України" та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Ця норма кореспондується із положеннями ч. 3 ст. 8 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 № 108/95-ВР, згідно з якими умови розміру оплати праці суддів визначаються законами.

Відповідно до ст.129 Закону №2453 суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці.

При цьому, посадові оклади інших суддів установлюються пропорційно до посадового окладу судді місцевого суду з коефіцієнтом, зокрема, судді апеляційного суду - 1,1.

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи до 5 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Отже, саме на реалізацію гарантій незалежності суддів у частині умов і розмірів оплати праці суддів спрямовано запровадження суддівської винагороди, яка регулюється Законами України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-VI, "Про Конституційний Суд України" від 16.10.1996 № 422/96-ВР та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 129 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

З огляду на викладене, суд зазначає, що на спірний період посадовий оклад судді апеляційного суду був встановлений у розмірі 10 мінімальних заробітних плат з коефіцієнтом 1,1, що становить 13398,00 грн.

У період серпень-грудень 2014 року доплата за вислугу років позивачу була встановлена у розмірі 40% посадового окладу, що складає 5359,20 грн., у період січень-березень 2015 року - 50% посадового окладу, що становить 6 699,00 грн.

Тобто, суддівська винагорода за повний відпрацьований місяць у серпні-грудні 2014 року мала становити 18757,20 грн., у січні-березні 2015 - 20097,00 грн.

Разом з тим, як стверджує позивач та вбачається з наявної у матеріалах справи довідки, їй суддівська винагорода за серпень 2014 була скорегована в сторону зменшення на загальну суму 462,84 грн., за вересень того ж року - на 442,91 грн., за жовтень - на 423,64 грн., за листопад - 292,32 грн., за грудень - на 487,20 грн., за січень 2015 на 7386,14 грн., за лютий 2015 на 7917,00 грн., за березень 2015 на 7917,00 грн., а всього на загальну суму 25329,05 грн. (а.с.13).

Судом встановлено, що Апеляційний суд Житомирської області відмовив позивачу у виплаті недонарахованих коштів, посилаючись на обмеження максимального місячного розміру суддівської винагороди 15 розмірами мінімальної заробітної плати, передбаченого Законом України від 31.07.2014 "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" та Закон України від 28.12.2014 №76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України".

Крім того, у листі ДСА України від 13.08.2014 №12-4002/14, який адресований Головам апеляційних, апеляційних спеціалізованих, місцевих судів та начальникам територіальних управлінь ДСАУ зазначено, що враховуючи зменшення затверджених Державним бюджетом України на 2014 рік видатків на оплату праці, рекомендовано з 03.08.2014 дотримуватись обмежень, встановлених Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік".

Відповідачами не заперечується, що позивачу нараховувалася та виплачувалася суддівська винагорода у спірний період з урахуванням обмеження максимального місячного розміру суддівської винагороди 15 розмірами мінімальної заробітної плати.

При цьому, суд погоджується з твердженнями позивача щодо відсутності правових підстав для обмеження розміру її суддівської винагороди за період серпень-грудень 2014 року та січень-березень 2015 року, з огляду на таке.

Як встановлено судом, Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" від 31.07.2014 № 1622-VII Прикінцеві положення доповнено п.6-4, згідно якого обмежено максимальний місячний розмір суддівської винагороди 15 розмірами мінімальної заробітної плати.

Як зазначено в ст.2 цього Закону № 1622-VII, Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

В повному обсязі Закон №1622-VII був опублікований 15.08.2014року в Офіційному віснику України, 2014, № 63, ст. 1733, а тому набув чинності лише з 16.08.2014. Опублікування тексту вказаного Закону №1622-VII 02.08.2014 в Голосі України (2014, 08, № 146) та 09.08.2014 в Урядовому кур'єрі ( 2014, 08, № 144) було лише частковим.

Водночас, суд зазначає, що таке обмеження розміру суддівської винагороди не узгоджується з положеннями ч.1 ст.129 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" ( у редакції з 01.05.2014 по 01.01.2015) якою встановлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України "Про Конституційний Суд України" та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Тобто, норми Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в даному випадку є спеціальними нормами, які регулюють оплату праці суддів у вигляді суддівської винагороди.

Крім того, суд зазначає, що у відповідності до п.5.4 рішення Конституційного суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 Конституція України не надає закону про Державний бюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Також, за період з 03.08.2014 по 31.12.2014 жодних змін до Закону N 2453-VI щодо розміру суддівської винагороди, яка підлягала виплаті саме в даний період 2014, не приймалося.

Тобто, з 03.08.2014 по 31.12.2014 були відсутні жодні підстави для обмеження позивачу розміру суддівської винагороди 15 розмірами мінімальної заробітної плати.

Суд враховує, що видатки Державного бюджету України на 2014 рік на оплату праці (загальний фонд та спеціальний фонд) для Апеляційного суду Житомирської області визначалися Законом України" Про Державний бюджет України на 2014".

Як зазначено в додатку № 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік "Розподіл видатків Державного бюджету України на 2014 рік на здійснення правосуддя в розрізі місцевих та апеляційних судів", розмір видатків загального фонду на оплату праці для Апеляційного суду Житомирської області на 2014 рік складав 13778,3тис.грн., а спеціального фонду - 905,0тис. грн. Вказаний розмір видатків був скорегований Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" від 27.03.2014 № 1165-VII лише в частині видатків загального фонду і складав 13640,9тис.грн.

В подальшому протягом 2014 року вказаний розмір видатків ні загального ні спеціального фонду не змінювався, в тому числі у зв'язку із прийняттям Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2014" від 31.07. 2014 №1622- VII.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що видатки на виплату суддівської винагороди Апеляційному суду Житомирської області протягом спірного періоду в 2014 році не зменшувалося, а тому доводи відповідачів в цій частині є необґрунтованими.

Що стосується недоплаченої суддівської винагороди за січень-березень 2015 суд зазначає таке.

Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що в тратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 №76-VII, який набрав чинності 01.01.2015 було внесено зміни до ст.129 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та виключено з частини 1 слова "та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами" та у абзаці першому частини 3 цифри "15" замінено цифрами "10" та виключено абзац шостий.

Тобто, даним Законом посадовий оклад судді місцевого суду був обмежений розміром 10 мінімальних заробітних плат.

Однак, вказані зміни не вплинули на розмір суддівської винагороди у січні-березні 2015 року, оскільки посадовий оклад судді апеляційного суду не змінився та залишився у розмірі 10 мінімальних заробітних плат з коефіцієнтом 1,1. Також не зазнали змін і інші складові суддівської винагороди.

Таким чином, суд зазначає, що у період січень-березень 2015 року інші положення статті 129 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", в частині розміру посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за доступ до державної таємниці залишилися незмінними та будь-яких законів та підзаконних актів, які б обмежували розмір суддівської винагороди у січні-березні 2015 прийнято не було.

Представник ДСА у свої запереченнях посилається на те, що нарахування та виплата суддівської винагороди суддям апеляційних судів у період серпень 2014 - березень 2015 проводилась відповідно до Закону України "Про державний бюджет України 2014".

Законом України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28.12.2014 р. № 79-VIII, що набрав чинності з 01.01.2015, розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України був доповнений пунктом 26, згідно якого норми і положення статті 129 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом ОСОБА_3 України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що будь-якого порядку у період січень 2015-березень 2015 на виконання цього, Кабінетом ОСОБА_3 України розроблено та прийнято не було.

Крім того, закон про Державний бюджет України, що прийнятий на відповідний рік, діє тільки протягом такого календарного року, на який його прийнято.

Тобто, посилання представника відповідача на виплату позивачу суддівської винагороди у 2015 році відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" є неправомірними.

Таким чином, суд вважає, що в період січень-березень 2015 суддівська винагорода підлягала нарахуванню і виплаті в розмірах, визначених, статтею 129 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", норми якої в даних правовідносинах є спеціальними.

Крім того, при вирішенні даного спору суд також враховує, що відповідно до вимог ст. 143, 129 Закону № 2453-VI суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Більш того, в ч.4 ст.142 Закону № 2453-VI зазначено, що видатки на утримання судів у Державному бюджеті України не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році.

Виходячи зі ст. 22 Бюджетного кодексу України Державна судова адміністрація у 2014-2015 була головним розпорядником бюджетних коштів, а Апеляційний суд Житомирської області є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Ст. 148 Закону №2453-VI визначено, що Державна судова адміністрація України є органом у системі судової влади, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Відповідно до п. 2 ч. 1 Положення "Про Державну судову адміністрацію України", затвердженого ОСОБА_4 суддів України від 22 жовтня 2010 року за №12, Державна судова адміністрація України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів, представляє суди у відносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування в межах повноважень, установлених законом.

Крім того, п. 16 ч. 4 Положення встановлено, що ДСА України відповідно до покладених на неї завдань здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції (крім Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, ДСА України та її територіальних управлінь.

Таким чином, Державна судова адміністрація України є головним розпорядником бюджетних коштів передбачених в Державному бюджеті на утримання суддів, то несе відповідальність за фінансове забезпечення кожного суду.

Виходячи з викладених норм, колегія суддів зазначає, що Державна судова адміністрація є головним розпорядником коштів та забезпечує фінансування судів, а суди в свою чергу здійснюють виплату таких нарахувань.

При розгляді вказаного спору суд також враховує Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України про офіційне тлумачення положень частин першої, другої статті 126 Конституції України та частини другої статті 13 Закону України "Про статус суддів" (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) від 1 грудня 2004 року N 19-рп/2004 (справа N 1-1/ 2004), в якому прямо зазначено, що незалежність суддів є невід'ємною складовою їхнього статусу, яка окрім іншого, забезпечується насамперед гарантуванням фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, їх правового і соціального захисту.

За приписами вказаного Рішення не допускається зниження рівня гарантій незалежності і недоторканності суддів в разі прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів

Неконституційним є також надання повноважень Кабінету ОСОБА_3 України здійснювати обмеження видатків з Державного бюджету України на утримання судових органів України без урахування передбачених статтею 130 Конституції України конституційних гарантій їх фінансування, про що прямо зазначено в Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 19, 42 Закону України "Про Державний бюджет України на 1999 рік" (справа про фінансування судів) від 24 червня 1999 року N 6-рп/99 (справа N 1-31/99).

Частиною 1 ст. 130 Конституції України передбачено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

З системного аналізу вищезазначених норм права, колегія суддів зазначає, що невиплата, або зменшення розміру заробітної плати суддів свідчить про звуження змісту і обсягу гарантій незалежності і недоторканості суддів та порушення конституційних гарантій, закріплених Основним Законом України.

Крім того, з принципів адміністративного судочинства є принцип верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (ч.1,2 ст.8 КАСУ).

Так, суд звертає увагу на те, що Європейський суд з прав люди у своєму рішенні "ОСОБА_5 проти України" від 09 січня 2013 року посилається на доповідь ОСОБА_6, Комісара з прав людини ОСОБА_3 Європи.

У вказаній доповіді зазначено, що незалежність судової системи, що також передбачає незалежність кожного окремого судді, повинна бути захищена як на законодавчому, так і на практичному рівні. Комісар відзначив, що судді в Україні не захищені від зовнішнього тиску, в тому числі і політичного. Для усунення тих чинників, які роблять суддів вразливими і послаблюють їхню незалежність, необхідні рішучі дії в кількох напрямках. Влада повинна розглядати будь-які заяви про випадки неприпустимого політичного або іншого втручання в роботу судових органів і забезпечити ефективні засоби правового захисту.

У Рекомендації Комітету ОСОБА_3 Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки від 17 листопада 2010 року № (2010)12 зазначено: "оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов'язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв'язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці" (пункт 54).

Зазначене свідчить про наявність порушеного права позивача на виплату щомісячної суддівської винагороди у розмірі 25 329,05 грн., за період серпень 2014 - березнь 2015 року.

З огляду на здійснений судом аналіз норм чинного законодавства, колегія суддів вважає, що порушені права позивача підлягають захисту виключно шляхом стягнення з Апеляційного суду Житомирської області на користь ОСОБА_1 25 329,05 грн. недоплаченої суддівської винагороди та зобов"язання Державної судової адміністрації України здійснити відповідне фінансування Апеляційного суду Житомирської області для проведення такої виплати.

Щодо позовних вимог до Міністерства фінансів України та Державної казначейської служби, то суд зазначає, що вказані суб"єкти владних повноважень безпосередньо в правовідносинах з позивачем щодо нарахування та виплати суддівської винагороди не перебували, а тому в цій частині позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

З огляду на викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Керуючись статтями 86,94,158-162,186,254 Кодексу адміністративного судочинства України,

постановив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Апеляційного суду Житомирської області на користь ОСОБА_1 25 329,05 грн. (двадцять п"ять тисяч триста двадцять дев"ять гривень п"ять копійок) недоплаченої суддівської винагороди.

Зобов"язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Апеляційного суду Житомирської області в сумі 25 329,05 грн. (двадцять п"ять тисяч триста двадцять дев"ять гривень п"ять копійок) для виплати ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд у порядку, визначеному статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя О.В. Капинос

Суддя О.Г. Попова

Суддя Л.А.Шуляк

Повний текст постанови виготовлено: 09 березня 2017 р.