Рішення № 6522885, 29.10.2009, Господарський суд Чернігівської області

29.10.09

УКРАЇНА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Чернігівської області

14000, м. Чернігів,                                                                                 тел. (462) 67-28-47

проспект Миру, 20                                                                      

Іменем України

РІШЕННЯ

“ 29 ” жовтня 2009 року справа № 18/141

За позовом Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13) в інтересах держави

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державне казначейство України

01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 6

До Відкритого акціонерного товариства „Ніжинський завод сільськогосподарського машинобудування „Ніжинсільмаш”

16600, м. Ніжин Чернігівської області, вул. Шевченка, 109

про стягнення 5466 грн. 93 коп. збитків

Суддя А.С. Сидоренко

Представники:

від позивача: Зенченко Н.В. –зав. сектору ГУ юстиції в Чернігівській області, дов. від 10.04.2009р. № 10-06/1124 (в судовому засіданні 22.10.2009р.)

від відповідача: Друзь Д.О. –юриск-т, дов. від 03.08.2009р. (в судовому засіданні 10.09.2009р.)

від третьої особи: не з’явився

Ухвалою голови господарського суду Чернігівської області від 05.10.2009р., на підставі ч. 3 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, строк вирішення спору продовжений на один місяць.

Рішення виноситься після перерви, оголошеної в судовому засіданні з 22.10.2009р. по 29.10.2009р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

СУТЬ СПОРУ:

Міністерством юстиції України (надалі –Позивач) в інтересах держави заявлено позов до Відкритого акціонерного товариства „Ніжинський завод сільськогосподарського машинобудування „Ніжинсільмаш” (надалі –Відповідач) про стягнення 5466,93 грн. збитків, завданих Державному бюджету України, внаслідок виплати відшкодування за рішенням Європейського суду з прав людини.

В обґрунтування заявленого позову Позивач посилається на те, що у відповідності до ст. 1191 Цивільного кодексу України та ст. 9 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, Позивач, як орган, відповідальний за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини (надалі –Європейський суд) та виконання його рішень, у зв’язку з фактичним виконанням державою рішення Європейського суду від 07.12.2006р. звертається до Відповідача з вимогою вішкодувати збитки.

На думку Позивача, з огляду на вищевказане судове рішення, Відповідач є винним у тривалому невиконанні судових рішень про стягнення з нього на користь гр. Рогожинської Н.Д. заборгованості по заробітній платі, що призвело до порушення Україною п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 1 Першого протоколу до неї, а отже, є винним у заподіянні державі матеріальних збитків. Тому це підприємство має відшкодувати державі виплачені нею кошти.

Відповідач позовні вимоги не визнає, мотивуючи свої заперечення відсутністю його вини у тривалому невиконанні судових рішень, прийнятих судом на користь гр. Рогожинської Н.Д. ВАТ „Ніжинсільмаш” є акціонерним товариством власником 99,995% корпоративних прав якого є держава в особі Фонду державного майна України. Впродовж 2000 –2003 років товариство знаходилося у вкрай важкому фінансовому становищі, всі активи перебували в податковій заставі. З метою проведення санації в листопаді 2004 року ВАТ „Ніжинсільмаш” звернулося до господарського суду із заявою про визнання його банкрутом. Відсутність необхідних обсягів виробництва за умови неможливості скорочення чисельності працюючих сприяла збільшенню заборгованості по заробітній платі. Неможливість скорочення чисельності працівників закріплена в колективному договорі підприємства та обумовлена вимогою власника підприємства –держави Україна, що діяла через виконавчий орган товариства, обраний на загальних зборах. Крім того, можливість погашення заборгованості по заробітній платі за рахунок майна підприємства була заборонена згідно Закону України „Про введення мораторію на примусову реалізацію майна”.

Відповідач в судові засідання, призначені на 01.10.2009р. та на 22.10.2009р., не з’явився, причини неявки до суду не повідомив.

Оскільки відповідач повідомлявся належним чином про дату, час і місце судового розгляду, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень № 1414092 та № 1356181, неявка його представника не перешкоджає розгляду справи.

Ухвалою господарського суду від 05.08.2009р. до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Позивача залучено Державне казначейство України.

Третя особа не скористалася своїм процесуальним правом щодо участі в судовому засіданні та надання пояснень.

Оскільки третя особа повідомлялася належним чином про дату, час і місце судового розгляду, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень № 1353123, № 1414106 та № 1356190, неявка її представника не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення повноважних представників сторін, з’ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд ВСТАНОВИВ:

Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Україною було ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі –Конвенція).

Відповідно до ст. 14 Закону України „Про міжнародні договори України” міжнародні договори набувають чинності для України після надання нею згоди на обов’язковість міжнародного договору відповідно до цього Закону в порядку та в строки, передбачені договором, або в інший узгоджений сторонами спосіб.

Статтею 15 названого Закону встановлено, що чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.

Згідно ст. 46 Конвенції, Високі Договірні Сторони (якою є Україна) зобов’язуються виконувати остаточне рішення Європейського суду у будь –якій справі, в якій вони є сторонами.

У зв’язку з обов’язком України виконувати рішення Європейського суду у справах проти України, Верховною Радою України 23 лютого 2006 року прийнято Закон України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”.

Статтею 2 вказаного закону встановлено, що рішення Європейського суду є обов’язковим для виконання Україною відповідно до ст. 46 Конвенції.

Згідно ст. ст. 3, 8 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, виконання рішення здійснюється за рахунок Державного бюджету України у тримісячний строк з моменту набуття рішенням статусу остаточного.

Слід зазначити, що названим Законом передбачено обов’язок Органу представництва звернутися до суду з позовом про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування стягувану (ч. 4 ст. 9).

Органом представництва, згідно ст. 1 названого Закону, є орган, відповідальний за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та виконання його рішень.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2006 року № 784 „Про заходи щодо реалізації Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” таким органом є Міністерство юстиції України.

Згідно рішення Європейського суду від 07 грудня 2006 року у справі № 2279/03 „Рогожинська проти України” держава Україна повинна виплатити Рогожинській Н.Д. 800 ЄВРО моральної шкоди з урахуванням будь –якого податку, який може бути стягнуто із зазначеної суми, у зв’язку з порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції, ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції.

Європейським судом були встановлені наступні обставини.

Рогожинська Ніна Дмитрівна (далі –заявниця) звернулась з позовною заявою до Ніжинського міського суду Чернігівської області про стягнення заборгованості по виплаті заробітної плати з її колишнього роботодавця –державного підприємства ВАТ завод „Ніжинсільмаш”.

03 жовтня 2000 року Ніжинський міський суд Чернігівської області задовольнив позов заявниці та зобов’язав ВАТ завод „Ніжинсільмаш” сплатити на користь заявниці заборгованість із заробітної плати у розмірі 501,49 грн.

23 жовтня 2000 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Ніжинського міського управління юстиції винесено постанову про відкриття провадження за виконавчим листом Ніжинського міського суду Чернігівської області від 03 жовтня 2000 року.

17 жовтня 2001 року виконавчий документ приєднано до зведеного виконавчого провадження.

Листом від 28 січня 2002 року відділ державної виконавчої служби Ніжинського міського управління юстиції повідомив про неможливість продажу власності боржника, оскільки Законом України „Про введення мораторію на примусову реалізацію майна” від 26 грудня 2001 року було накладено заборону на примусову реалізацію активів підприємств, державна частка у яких складає 25 % статутного фонду. У листі також зазначалось, що власність боржника перебувала під податковою заставою.

27 травня 2003 року на рахунок у Ніжинському відділенні ощадбанку платіжним дорученням № 60 були перераховані кошти для виплат стягувачам.

29 травня 2003 року виконавче провадження було закінчено у зв’язку з фактичним виконанням рішення суду.

У червні 2001 року заявниця звернулась з новою позовною заявою до того ж суду про стягнення з того ж самого підприємства подальших виплат та компенсації.

11 липня 2001 року рішенням Ніжинського міського суду Чернігівської області стягнуто з ВАТ заводу „Ніжинсільмаш” на користь заявниці 275 грн. середньомісячного розрахунку за час затримки виплати зарплати.

13 грудня 2001 року рішення Чернігівського апеляційного суду скасовано зазначене вище рішення суду першої інстанції і присуджено заявниці 440,24 грн.

07 червня 2001 року ухвалою Верховного суду України рішення апеляційного суду Чернігівської області від 13 грудня 2001 року залишено без змін.

У липні 2004 року рішення Чернігівського апеляційного суду від 13 грудня 2001 року було виконано.

При цьому, Європейським судом було встановлено, що рішення, винесені на користь заявниці, не виконувались протягом більше ніж двох років та семи місяців і двох років та шести місяців відповідно, у зв’язку з чим було порушено п. 1 ст. 6 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

З огляду на викладене, Європейський суд призначив виплатити заявниці 800 ЄВРО моральної шкоди, з урахуванням будь –якого податку, який може бути стягнуто із зазначеної суми.

На виконання рішення Європейського суду від 07 грудня 2006 року у справі за заявою № 2279/03 платіжним дорученням від 06 червня 2007 року № 393 на особистий рахунок Рогожинської Н.Д. перераховано 5466,93 грн. (еквівалент 800 Євро станом на 06.06.2007р.).

Враховуючи, що у відповідності з ч. 4 ст. 8 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, виплата відшкодування здійснюється з відповідної бюджетної програми Державного бюджету України, стягнута сума є збитками Державного бюджету України.

Відповідно до ст. 1191 Цивільного кодексу України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Необхідно зазначити, що саме на державу Україна покладено зобов’язання виконувати остаточне рішення Європейського суду у будь –якій справі, в якій вона є стороною, оскільки Відповідач, як юридична особа, взагалі не може бути суб’єктом порушення Конвенції.

Згідно ст. 2 Цивільного кодексу України, держава є учасником цивільних відносин. Відповідно до ст. 170 Цивільного кодексу України, держава набуває та здійснює цивільні права та обов’язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є, зокрема, рішення судів та інші юридичні факти.

Відповідно до ст. 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У відповідності з ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За рішенням Ніжинського міського суду Чернігівської області від 03 жовтня 2000 року та рішенням Чернігівського апеляційного суду від 13 грудня 2001 року обов’язок ВАТ „Ніжинський завод сільськогосподарського машинобудування „Ніжинсільмаш” полягав, по-перше, у своєчасній виплаті Рогожинській Н.Д. заборгованості із заробітної плати; по-друге, у виконанні судових рішень з моменту набрання ними законної сили; по-третє, цей обов’язок продовжував існувати до повного виконання судових рішень.

Відповідно до ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України. Згідно з ч. 2 ст. 11 Закону України „Про судоустрій”, судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об’єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України.

Суд зазначає, що дії державної виконавчої служби по примусовому виконанню судових рішень завжди є похідними від неналежного виконання рішень самим боржником (Відповідачем по справі) та обмежується чинним законодавством. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі „Рогожинська проти України” порушення Конвенції зумовлено саме фактичним невиконанням боржником рішень судів, а не процедурою примусового виконання рішень органами державної виконавчої служби.

В рішенні, зокрема, вказано: „Суд повторює, що він вже визнавав порушення п. 1 ст. 6 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до неї у справах, що стосувались питань, подібних до тих, що зазначені у даній заяві (див. серед іншого, цитоване вище рішення у справі „Ромашов проти України”, пункти 42 – 46; рішення у справі „Шмалько проти України” № 60750/00, пункти 55 –57, від 20 липня 2004 року)”.

Державні органи не можуть довільно посилатись на відсутність коштів як на виправдання невиконання зобов'язань за боргом, визначеним судовим рішенням. Проте затримка у виконанні рішення може бути виправдана за виняткових обставин. Але затримка не повинна бути такою, що позбавляє сутності право, яке захищається пунктом 1 статті 6 Конвенції (п. 43 рішення у справі „Ромашов проти України”).

Враховуючи ситуацію заявника, Суд вважає, що, не виконавши рішення Дніпропетровського обласного суду, державні органи тим самим позбавили заявника на визначений період часу можливості отримати всю належну йому суму боргу. Уряд не надав жодних виправдань за це порушення, а Суд вважає, що нестача бюджетних асигнувань на систему охорони здоров'я не може слугувати виправданням за його вчинення (п. 57 рішення у справі „Шмалько проти України”).

З зазначеного вбачається, що саме винні дії ВАТ „Ніжинський завод сільськогосподарського машинобудування „Ніжинсільмаш” призвели до визнанням Європейським судом порушення Україною п. 1 ст. 6 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно законодавства, яке діяло на момент виникнення спірних відносин, а саме ст. 32 Цивільного кодексу УРСР, засновник юридичної особи або власник її майна не відповідають за її зобов’язаннями, а юридична особа не відповідає за зобов’язаннями власника. Статтею 33 Цивільного кодексу УРСР зазначено, що держава не відповідає по зобов’язаннях державних організацій, які є юридичними особами, а ці організації не відповідають по зобов’язаннях держави. Відповідач вів власну господарську діяльність і самостійно розподіляв прибуток, який він отримував.

З підстав викладених вище, суд відхиляє заперечення Відповідача щодо відсутності його вини у тривалому невиконанні судових рішень.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги являються обґрунтованими і підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита. Витрати на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу при задоволенні позову покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 1167, 1191 Цивільного кодексу України, ст. ст. 3, 8, 9 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” ст. ст. 49, 82 –85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Ніжинський завод сільськогосподарського машинобудування „Ніжинсільмаш”, м. Ніжин, вул. Шевченка, 109 (код 14311643, відомості про розрахункові рахунки відсутні) в доход державного бюджету 5466 грн. 93 коп. в порядку регресу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Ніжинський завод сільськогосподарського машинобудування „Ніжинсільмаш”, м. Ніжин, вул. Шевченка, 109 (код 14311643, відомості про розрахункові рахунки відсутні) в доход державного бюджету (Отримувач: Державний бюджет м. Чернігова, код 22825965, рахунок 31111095700002 в ГУДК в Чернігівській області, МФО 853592, код платежу 22090200) 102 грн. 00 коп. держмита.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Ніжинський завод сільськогосподарського машинобудування „Ніжинсільмаш”, м. Ніжин, вул. Шевченка, 109 (код 14311643, відомості про розрахункові рахунки відсутні) в доход державного бюджету (Отримувач: Державний бюджет м. Чернігова, код 22825965, рахунок 31214259700002 в ГУДК в Чернігівській області, МФО 853592, код платежу 22050000) 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя (підпис) А.С.Сидоренко