Ухвала суду № 65228738, 21.02.2017, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без розгляду

21 лютого 2017 р. Справа № 805/3965/16-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голошивця І.О., суддів Волгіної Н.П., Кравченко Т.О., при секретарі Шташаліс О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної пенітенціарної служби України, Міністерства юстиції України про скасування наказу про звільнення, -

за участю:

представника позивача не зявився,

представника відповідача не зявився,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної пенітенціарної служби України, Міністерства юстиції України про скасування наказу Державного департаменту України з питань виконання покарань № 9 о/с від 27 лютого 2007 року, яким ОСОБА_1 був звільнений з посади начальника УДДУПВП в Донецькій області за п. 67 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України на підставі ухвали Апеляційного суду Донецької області від 17 січня 2007 року у звязку з засудженням за вчинення злочину.

Крім того, позивач у позовній заяві просив суд поновити строк звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Позивач та представник позивача у судове засідання не зявились, через відділ документообігу та архівної роботи суду представник позивача надав клопотання про розгляд справи без участі позивача та представника.

Представник відповідача 1 надав заперечення на позовну заяву відповідно до якого просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки оскаржуваний наказ був винесений правомірно, відповідно до норм чинного законодавства, а також звернув увагу суду на те, що строк оскарження наказу про звільнення сплинув, а причини пропущення строку позовної давності є не поважними та такими, що не можуть бути підставою для задоволення позову. А також просив суд розглядати справу без участі представника.

Представник відповідача 2 у судове засідання не зявився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача у попередньому судовому засіданні, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом до Державної пенітенціарної служби України про скасування наказу Державного департаменту України з питань виконання покарань № 9 о/с від 27 лютого 2007 року, яким ОСОБА_1 був звільнений з посади начальника УДДУПВП в Донецькій області за п. 67 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України на підставі ухвали Апеляційного суду Донецької області від 17 січня 2007 року у звязку з засудженням за вчинення злочину.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року залучено в якості другого відповідача по справі Міністерство юстиції України.

Ознайомившись з матеріалами справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно ч. 3 ст. 99 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2016 року суд зобовязував позивача надати письмові пояснення та докази, які свідчили про своєчасне звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом.

Письмових пояснень з приводу строків звернення до суду позивачем не надано. У позовній заяві позивач зазначає, що в період з 27 лютого 2007 року він не мав можливості оскаржити наказ про звільнення, оскільки кримінальна справа відносно ОСОБА_1 розглядалася судами різних інстанцій, тому вважає причини пропуску строку на звернення до суду поважними.

У судовому засіданні представником позивача надані пояснення з приводу пропуску строку звернення до суду та просив суд визнати причини пропуску строку звернення до суду з даним адміністративним позовом поважними. В обґрунтування пояснень зазначив, що позивач періодично знаходився на лікарняному після винесення вироку суду по кримінальній справі відносно нього, оскільки дана обставина значно вплинула на стан його здоровя, у звязку з чим він перебував як на стаціонарному так і на амбулаторному лікуванні, що не давало можливості йому звернутися до суду в строк, передбачений Кодексом адміністративного судочинства України. Як доказ, надав до суду копії лікарняних листків непрацездатності та копію медичної карти амбулаторного хворого. Також зазначив, що Вироком Калінінського районного суду м. Донецька від 07 квітня 2014 року ОСОБА_1 було повністю виправдано, апеляційної скарги не було, строк її подання сплинув 07 травня 2014 року, проте, у звязку з початком проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей з 14 квітня 2014 року та погіршенням стану здоровя не мав змоги звернутися до суду із даним позовом, оскільки проходив лікування у м. Донецьку.

Суд зазначає, що при визначенні початку перебігу строку до уваги береться момент, коли особа фактично дізналася про наявність відповідного порушення, а також, чи мала особа реальну можливість дізнатися про наявність порушення її прав, свобод та інтересів.

Початок перебігу строку звернення до суду, в адміністративному судочинстві розпочинається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення. Отже, законодавець передбачив, що в разі, якщо особа не знала про порушення, але з певної дати повинна була про нього дізнатись, перебіг строку обчислюється саме з моменту, коли особа повинна була дізнатись про відповідне порушення її прав.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обовязків.

З матеріалів справи, вбачається, що 27 лютого 2007 року Державним департаментом України з питань виконання покарань прийнято наказ № 9 о/с «По особовому складу», яким визначено: у відповідності з Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України звільнити у запас Збройних Сил України за п. 67 (у звязку з засудженням за вчинення злочину) полковника внутрішньої служби ОСОБА_1, начальника Управління Державного департаменту з питань виконання покарань у Донецькій області, з 18 січня 2007 року. Вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні становить 18 років 06 місяців 02 дні, у пільговому обчисленні 24 роки 01 місяць 21 день. Підстава: Ухвала Апеляційного суду Донецької області від 17.01.2007р. (а.с. 97).

Судом встановлено, що 08 вересня 2006 року Вироком Калінінського районного суду м. Донецька ОСОБА_1 визнано винним в скоєнні злочину, передбаченого ст. 190 ч. 1 Кримінального кодексу України та призначено покарання у вигляді двох років обмеження волі.

У відповідності до ст.ст. 75-76 Кримінального кодексу України звільнити засудженого ОСОБА_2 від відбування призначеного покарання з випробувальним терміном строком на два роки, якщо він протягом призначеного судом випробувального строку не скоїть новий злочин та виконає покладені на нього зобовязання: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органів кримінально виконавчої системи; повідомляти органам кримінально виконавчої системи про зміну місця проживання (а.с. 22-27).

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 17 січня 2007 року по справі № 11-57 апеляції державних обвинувачів та засудженого ОСОБА_1 на вирок Калінінського районного суду м. Донецька від 08 вересня 2006 року щодо засудженого ОСОБА_2 залишено без задоволення, а вказаний вирок без змін (а.с. 28-30).

Ухвалою Верховного суду України від 01 липня 2008 року касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, вирок Калінінського районного суду м. Донецька від 08 вересня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 17 січня 2007 року щодо ОСОБА_1 скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд у той же суд в іншому складі суду (а.с. 31-35).

Вироком Калінінського районного суду м. Донецька від 16 квітня 2010 року по справі № 46-2010 року визнано винним ОСОБА_1 у скоєнні злочину передбаченого ст. 368 ч. 2 Кримінального кодексу України, призначено йому покарання 7 років позбавлення воли, з позбавленням права займати посади, повязані з виконанням організаційно розпорядчих та адміністративно-господарських зобовязань в правоохоронних органах, а також державних органах по виконанню покарань строком на 3 роки з конфіскацією всього майна з позбавленням спеціального звання «підполковник внутрішньої служби».

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Донецької області від 03 березня 2011 року по справі № 11-1753/10 вирок Калінінського районного суду м. Донецька від 16 квітня 2010 року у відношенні ОСОБА_1 - змінено, перекваліфіковано дії по епізоду з ОСОБА_3 зі ст. 368 ч. 2 Кримінального кодексу України на ст. 190 ч. 1 Кримінального кодексу України та призначено покарання у вигляді 2 (двох) років обмеження волі (а.с. 44-48).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 жовтня 2011 року касаційну скаргу прокурора задоволено, ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Донецької області від 03 березня 2011 року щодо ОСОБА_1 скасовано, а справу направлено на новий апеляційний розгляд (а.с. 49-50).

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Донецької області від 03 лютого 2012 року апеляції прокурора та захисника задоволено частково, вирок Калінінського районного суду від 16 квітня 2010 року щодо ОСОБА_1 скасовано, а справу направлено прокурору Донецької області для проведення додаткового судового розслідування (а.с. 51-54).

Вироком Калінінського районного суду від 07 квітня 2014 року по справі № 0522/7500/34/2012 (провадження №1/0522/516/2012) ОСОБА_1 по частині 2 статті 368 Кримінального кодексу України виправдано, у звязку з відсутністю в діях підсудного ОСОБА_1 складу злочину (а.с. 58-59).

Позивач у позовній заяві посилається на те, що строк апеляційного оскарження вироку Калінінського районного суду м. Донецька від 07 квітня 2014 року сплинув 07 травня 2014 року. Однак на цей час на території м. Донецька склалася обстановка, за якою деякі державні органи, у тому числі судові припинили свою роботу. Позивач зазначає, що за період з квітня 2014 року по теперішній час жодних повідомлень щодо розгляду справи не отримував. Тому вважає, що усі розумні строки на оскарження вироку сплинули, а також що саме з цього часу виникло право звернення з позовом до суду.

З вищевикладеного вбачається, що позивач про порушення своїх прав, свобод та інтересів дізнався з прийняттям наказу про його звільнення №9о/с від 27.02.2007 року, тобто у лютому 2007 року.

Частиною 3 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено: для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Як зазначає позивач, 07 квітня 2014 року вироком Калінінського районного суду м. Донецька ОСОБА_1 виправдано, в звязку з відсутністю в діях підсудного складу злочину. Тобто, у нього була відсутня інформація щодо подальшого розгляду його справи у судах, в звязку з чим він не звертався до Донецького окружного адміністративного суду з позовом про скасування наказу від 27 лютого 2007 року № 9 о/с про звільнення його з займаної посади. Крім того вказує, що з квітня 2014 року у період проведення на території Донецької області антитерористичної операції державні органи та суди Донецької області припинили свою роботу, в звязку з чим, у нього була відсутня можливість звернутися до суду із позовом про скасування даного наказу.

З цього приводу, суд звертає увагу на те, що Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.

Колегія суддів вважає доцільним зазначити, що відповідно до Указу Президента України від 12 листопада 2014 року № 866/2014 «Про внесення змін до мережі адміністративних судів України» з метою забезпечення належних і безпечних умов для роботи, своєчасного розгляду справ Донецьким окружним адміністративним судом, Луганським окружним адміністративним судом та Донецьким апеляційним адміністративним судом, відповідно до пункту 23 частини першої статті 106 Конституції України та статті 19 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» постановлено Внести до додатка № 3 до Указу Президента України від 16 листопада 2004 року № 1417 «Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі» (зі змінами, внесено зміни: у розділі «Місцеві адміністративні суди» у позиції «Донецький окружний адміністративний суд» слова «м. Донецьк» замінено словами «м. Слов'янськ».

Згідно Розпорядження Вищого адміністративного суду України від 15 грудня 2014 року № 262 «Про відновлення роботи Донецького окружного адміністративного суду по здійсненню правосуддя у звязку із зміною місцезнаходження суду» відновлено роботу Донецького окружного адміністративного суду по здійсненню правосуддя з 22 грудня 2014 року за адресою: м. Словянськ, вул. Добровольського, 2.

Суд критично ставиться до доводів позивача, що не маючи інформації про розгляд своєї справи у Апеляційному суді Донецької області та інших судах, він не мав змоги звернутися за захистом своїх прав, свобод та інтересів до Донецького окружного адміністративного суду з позовом про скасування наказу Державного департаменту України з питань виконання покарань № 9 о/с від 27 лютого 2007 року.

Відтак, починаючи з 22 грудня 2014 року позивач мав всі підстави звернутися до Донецького окружного адміністративного суду з даним адміністративним позовом, однак, звернувся лише 27 жовтня 2016 року.

Крім того, суд зазначає, що згідно довідки від 18 листопада 2014 року №1413001653 про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції визначено, що ОСОБА_1 є особою, що перемістився з тимчасово окупованої території (району проведення антитерористичної операції) в м. Маріуполь Донецької області з 20 жовтня 2014 року.

На підставі вищевикладеного, суд зазначає, що посилання позивача на те, що розумні строки на оскарження вироку Калінінського районного суду м. Донецька сплинули саме на момент звернення до Донецького окружного адміністративного суду з даним позовом є необґрунтованим та безпідставним, оскільки позивачем не надано суду доказів неможливості звернення до суду ще у травні 2014 року, коли Донецький окружний адміністративний суд ще здійснював правосуддя, або вже безпосередньо після відновлення роботи суду, починаючи з грудня 2014 року.

В звязку з чим, суд дійшов висновку про те, що позивач знав про порушення своїх прав 07 квітня 2014 року, коли безпосередньо Калінінським районним судом м. Донецька винесено вирок, відповідно до якого ОСОБА_1 виправдано. Крім того, сам наказ про звільнення позивача № 9 о/с був винесений ще 27 лютого 2007 року, тобто фактично про порушення своїх прав, свобод та інтересів позивач знав ще у 2007 році.

Щодо посилання позивача на те, що з 2012 року по 2016 рік він перебував на лікарняному та не міг звернутися до суду з адміністративним позовом, суд зазначає наступне.

Відповідно до листка непрацездатності серії ААР № 748213, виданого ОСОБА_1 вбачається, що з 15 січня 2007 року по 25 січня 2007 року ОСОБА_1 перебував на амбулаторному режимі лікування.

З виписки з амбулаторної карти хворого наданої КУ «Центральна міська клінічна лікарня № 6 міста Донецька» встановлено, що за період з 2012 року по 2016 рік два рази на рік проходив лікування.

З інших медичних документів, наданих до суду позивачем не вбачається, що позивач постійно знаходився на стаціонарному лікуванні, проте, періодично проходив як амбулаторне, профілактичне, так і стаціонарне лікування в медичних установах. Крім того зазначається, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з вересня 2006 року перебуває під наглядом кардіолога КУ «Центральна міська клінічна лікарня № 6 міста Донецька». За даними медичної картки амбулаторного хворого у вказаний період спостерігалось погіршення самопочуття хворого. Проте, не зазначено, чи постійно позивач перебував на стаціонарному лікуванні та з яким саме діагнозом, що заважало позивачу самостійно, або за допомогою адвоката звернутися у строк з позовом до суду. Відповідно неможливо встановити обставини, що унеможливлювали своєчасно звернутися до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів, тому суд критично ставиться до доводів позивача про неможливість звернення до суду через хворобу.

Зазначені висновки з виписки медичної установи підтверджують висновок суду про можливість самостійного (або через представника) звернення до суду з метою оскарження наказу Державного департаменту України з питань виконання покарань № 9 о/с від 27 лютого 2007 року у строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України.

Також, суд зазначає, що пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «дізналася» та «повинна була дізнатися», що містяться в статті 99 КАС України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обовязку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 99 КАC України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Суд зазначає, що позивачем не доведено, що він не знав раніше, а саме з 2007 року, про порушення своїх прав, свобод та інтересів.

Крім того, в матеріалах справи наявні докази того, що позивач міг раніше дізнатися про порушення своїх прав, свобод та інтересів, навіть коли Ухвалою Верховного суду України від 01 липня 2008 року касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, вирок Калінінського районного суду м. Донецька від 08 вересня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 17 січня 2007 року щодо ОСОБА_1 скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд у той же суд в іншому складі суду (а.с. 31-35).

Тобто, саме з цього часу у позивача виникла можливість звернення до Донецького окружного адміністративного суду за захистом свого права щодо скасування наказу Державного департаменту України з питань виконання покарань від 27 лютого 2007 року №9 о/с «По особовому складу» щодо свого звільнення.

Відповідно до норм статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 155 КАС України суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо позовну заяву подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду і суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів зазначає про відсутність підстав для визнання поважними причин пропуску строку звернення позивача з даним адміністративним позовом до суду.

В звязку із чим, суд дійшов висновку, що позовна заява ОСОБА_1 до Державної пенітенціарної служби України, Міністерства юстиції України про скасування наказу про звільнення підлягає залишенню без розгляду.

Повний текст ухвали складено та підписано 24 лютого 2017 року.

Керуючись статтями 99, 100, 155, 160, 165, 185, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними відмовити.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Державної пенітенціарної служби України, Міністерства юстиції України про скасування наказу про звільнення - залишити без розгляду.

Ухвала прийнята у нарадчій кімнаті, її вступна та резолютивна частини проголошені у судовому засіданні 21 лютого 2017 року.

Повний текст ухвали складається у відповідності до ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. У разі якщо ухвалу було постановлено в письмовому провадженні або згідно з частиною третьою статті 160 цього Кодексу, або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Головуючий суддя Голошивець І.О.

Судді Волгіна Н.П.

ОСОБА_4