Ухвала суду № 65227595, 07.03.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2017 р. Справа № 876/214/17

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Гудима Л.Я.

суддів: Довгополова О.М., Святецького В.В.,

за участю секретаря судового засідання: Кудєрової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресурстехнобуд» до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

В жовтні 2016 року позивач - ТзОВ «Ресурстехнобуд» звернулося в суд з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (далі - ГУ ДФС у Львівській області), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Львівській області від 10.10.2016 року №0004071406 та №0004041406.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилалося на те, що 10.10.2016 року ГУ ДФС у Львівській області прийнято податкові повідомлення - рішення за №0004071406 та № 0004041406. Вказані податкові повідомлення - рішення позивач вважає протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки фінансово - господарські відносини між позивачем та «ТзОВ «ПГ Карпати» відбувалися повністю на законних підставах, були вчинені з наміром створення правових наслідків, які обумовлювалися правочином, а також були документально оформлені у повній відповідності до норм чинного законодавства.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2016 року адміністративний позов задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення, винесені Головним управлінням Державної фіскальної служби у Львівській області 10.10.2016 року №0004041406 та №0004071406.

Не погодившись із винесеним судовим рішенням, ГУ ДФС у Львівській області оскаржило його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з»ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що наявність формально складених, але недостовірних документів при відсутності факту придбання товарів чи послуг не є підставою для включення відповідних сум до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток підприємства, внаслідок чого позивачем завищено витрати у 2014 році на суму 3 154 349 грн. та завищено податковий кредит по операціях, що не проводились в межах господарської діяльності підприємства на загальну суму 630 870 грн.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшов переконання, що подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступних мотивів.

Як достовірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ГУ ДФС у Львівській області (далі - відповідач) проведено планову виїзну перевірку ТзОВ «Ресурстехнобуд» (ЄДРПОУ-36621754) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2013 року по 30.06.2016 року валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2013 року по 30.06.2016 року. За результатами перевірки складено акт від 26.09.2016 року за № 231/13-01-14-06/36621754.

Як вбачається з акта перевірки, податковим органом в ході перевірки встановлено порушення:

1) п. 44.1, п. 44.3 ст. 44, п. 138.1, п. 138.2, ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України занижено податок на прибуток всього на суму 567 783 грн., в т.ч. за 2014 рік на суму 567 783 грн.;

2) п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України підприємством занижено податок на додану вартість в сумі 630 870 грн., в тому числі у вересні 2014 року на суму 5 086 грн.; у жовтні 2014 року на суму 62 239 грн.; у листопаді 2014 року на суму 32 770 грн.; у грудні 2014 року на суму 530 775 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення - рішення форми «Р»:

- від 10.10.2016 року №0004071406, яким позивачу збільшено суму грошового зобов»язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 788 588 грн., за податковим зобов»язанням у розмірі 630 870 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 157 718 грн.

- від 10.10.2016 року №0004041406, яким позивачу збільшено суму грошового зобов»язання за платежем податок на прибуток у розмірі 709 729 грн., за податковим зобов»язанням у розмірі 567 783 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 141 946 грн.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що господарські відносини позивача між ТзОВ «Промислова група Карпати» документально підтверджені та мали реальний характер, а відповідачем не доведено обґрунтованість висновку про відсутність реально вчинених господарських операцій між позивачем та контрагентом, що призвело до порушення ним п. 44.1, п. 44.3 ст. 44, п. 138.1, п. 138.2, ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх вірними, такими що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов»язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов»язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).

Для цілей оподаткування платники податків зобов»язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов»язаних з визначенням об»єктів оподаткування та/або податкових зобов»язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов»язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством (абз. 1 п. 44.1 ст. 44 ПК).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об»єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов»язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України встановлено, що не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов»язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов»язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно із п.п. 198.1, 198.2 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійсненні операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї з подій, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 зазначеного Кодексу та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 Податкового кодексу України, протягом звітного періоду у зв»язку з придбанням або виготовленням товарів (в тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи товари/послуги та основні фонди почали використовуватись в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв»язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Зміст наведених норм свідчить про те, що наявність господарських операцій з придбання товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності є визначальною умовою для виникнення права на формування податкового кредиту.

Виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-ХІV обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно - правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб»єктів господарської діяльності, які зобов»язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Згідно із ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов»язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, згідно з вимогами п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Враховуючи наведене, слід зробити висновок, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи. Для з»ясування обставин реальності вчинення господарської операції належить ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або підтверджені іншими доказами.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як видно з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Промислова група Карпати» (Продавець) та ТзОВ «Ресурстехнобуд» (Покупець), було укладено договір купівлі - продажу товарів №23/09/14 від 23.09.2014 року, відповідно до якого Продавець зобов»язується передати у власність Покупцю товар згідно накладної, а Покупець зобов»язується прийняти даний товар і сплатити ціну, визначену у накладній відповідно до кожного конкретного факту поставки товару. Даний договір розповсюджуються на всі видаткові накладні «Продавця» для «Покупця». (т. 2, а.с. 64-65).

На підтвердження виконання умов договору позивачем надано податкові, видаткові накладні, платіжні доручення (т. 1, а.с. 178 - 250; т. 2, а.с. 1 - 63; т. 2, а.с. 230 - 242).

Транспортування товару здійснювалося власним транспортом позивача, що підтверджується подорожніми листами та свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів копії яких наявні в матеріалах справи. (т. 3 а.с. 6-13).

Також позивачем до матеріалів справи долучено документи про відповідність товару (продукції), сертифікати відповідності та висновки державної санітарно - епідеміологічної служби. (т. 2 а.с. 243-250; т. 3 а.с. 1-5.).

Крім цього, в матеріалах справи містяться документи, які підтверджують факт використання у господарській діяльності позивача будівельних матеріалів, куплених у контрагента ТзОВ «Промислова група Карпати», а саме будівельні матеріали позивач використав на будівельні роботи у Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» та ПАТ «Київметробуд». (т. 1, а.с. 76-177).

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п. 1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88.

Згідно з Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов»язкові реквізити, як: назва підприємства, установи, від імені яких складено документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам.

Отже, для надання первинним документам юридичної сили і доказовості, вони повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства.

Виходячи з вищенаведеного, що не спростовано податковим органом, долучені позивачем документи мають усі необхідні реквізити та відомості та відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та підпункту 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704, і в суду немає підстав ставити під сумнів їх достовірність.

Враховуючи вищенаведені обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що господарські відносини позивача між ТзОВ «Промислова група Карпати» документально підтверджені та мали реальний характер, а відповідачем не доведено обґрунтованість висновку про відсутність реально вчинених господарських операцій між позивачем та контрагентами, що призвело до порушення ним п. 44.1, п. 44.3 ст. 44, п. 138.1, п. 138.2, ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, через що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, а відтак підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2016 року у справі №813/3624/16 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя : Л.Я. Гудим

Судді: О.М. Довгополов

В.В. Святецький

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 09.03.2017 року.