Постанова № 65227060, 01.03.2017, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

"01" березня 2017 р. справа № 808/2185/16

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є.,

при секретарі судового засідання Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної судової адміністрації України

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 26.10.2016 р. у справі №808/2185/16

за позовом ОСОБА_1

до Апеляційного суду Запорізької області, Державної судової адміністрації України

третя особа - Державна казначейська служба України,

про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -

встановив:

У липні 2016 року позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України (далі - ДСА України) щодо не нарахування та невиплати позивачу вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою;

- зобов'язати ДСА України нарахувати позивачу вихідну допомогу судді у зв'язку з відставкою в розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою, шляхом перерахування цих додаткових коштів в розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою позивача, що складає загальну суму 257 686 грн., на рахунок Запорізького апеляційного суду, надавши останньому дозвіл на виплату цих коштів позивачу.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 26.10.2016р. позов задоволено. Постанова мотивована тим, що позивачу було неправомірно відмовлено у нарахуванні та виплаті вихідної допомоги при звільненні судді і позивач мав право на отримання цієї допомоги.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач - ДСА України оскаржила її в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі заявник посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Заявник, зокрема, зазначив, що положення Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" неконституційними не визнавалися. Крім того, на даний час норми Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України" №1166-VII від 27.03.2014 року, яким внесено зміни до ст.136 Закону

України "Про судоустрій і статус суддів" N2453-VI від 07.07.2010р., діють та є обовязковими для застосування.

Отже, суддям, які виходили у відставку після 31 березня 2014 року (починаючи з 01 квітня 2014 року) виплата вихідної допомоги законодавством передбачена не була.

У рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999р. №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч.1 ст.58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності й припиняється з втратою ним чинності. Тобто, до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Вказане спростовує аргументи суду першої інстанції відносно того, що позивач набув право на отримання вихідної допомоги судді у звязку із виходом у відставку задовго до фактичного виходу у відставку.

Отже, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною ОСОБА_2 України постанови про звільнення позивача.

Конституційний Суд України у справі № 1-1/2013 від 19.11.2013 року за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 103, 109, 131, 132, 135, 136, 137, підпункту 1 пункту 2 розділу XII "Прикінцеві положення", абзацу четвертого пункту 3, абзацу четвертого пункту 5 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" зазначив, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обовязків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.

Також заявник зазначив, що позивачу заробітна плата нараховувалася та виплачувалася апеляційним судом Запорізької області та розрахунок при виході у відставку, також здійснювався судом. Ані стаття 111 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" N2453-VI від 07.07.2010р., ані Закон України "Про Регламент Верховної ОСОБА_2 України" не визначають строки, у які має бути розглянута заява судді про звільнення у відставку. В матеріалах справи відсутні будь-які докази встановлення факту неправомірності (протиправності) дій (бездіяльності) Верховної ОСОБА_2 України під час прийняття рішення про звільнення судді позивача із займаної посади.

Просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову - про відмову в задоволенні позову.

Позивач надіслав апеляційному суду письмові заперечення, в яких просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, розглянути справу без його участі.

Представники сторін по справі, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явилися, що не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч.1 ст.41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що з 17.02.1987 року по квітень 2000 року позивач працював народним суддею Ленінського районного суду м. Запоріжжя. Постановою Верховної ради України від 02.03.2000р. позивача обрано суддею безстроково. З 10.04.2000 року позивач обіймав посаду судді Апеляційного суду Запорізької області.

У березні 2014р. позивач звернувся до ОСОБА_2 ради юстиції України (вх. №168/0/6-14 від 24.03.2014р.) та Верховної ради України, відповідно до п.9 ч.5 ст.126, ст.131 Конституції України та ст.109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" N2453-VI від 07.07.2010р, із заявою про звільнення з посади судді Апеляційного суду Запорізької області у звязку з відставкою.

Рішенням ОСОБА_2 юстиції України №16/0/12-15 від 19.08.2015р. внесено подання до Верховної ОСОБА_2 України про звільнення позивача з посади судді Апеляційного суду Запорізької області у звязку з поданням заяви про відставку.

12.11.2015р. відставка прийнята Верховною ОСОБА_2 України та постановою №778-VIII "Про звільнення суддів" позивача звільнили з посади судді у зв'язку з відставкою, про що видано наказ в.о. голови Апеляційного суду Запорізької області № 146-к від 25.11.2015р., і з цього часу позивач набув статусу судді у відставці.

25.12.2015р. позивач письмово звернувся до ДСА України із заявою про нарахування та виплати вихідної допомоги відповідно до вимог ст.136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", з урахуванням довідки про суддівську винагороду Апеляційного суду Запорізької області від 05.12.2015р.

Листом №Н1620-15-22/16 від 12.01.2016р. ДСА України відмовила позивачу у проведенні виплати вихідної допомоги. Відмова мотивована тим, що визначальною умовою для отримання суддею вихідної допомоги є дата виходу у відставку, а не факт подання заяви про відставку до ОСОБА_2 ради юстиції. Стаття 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", яка діяла на момент подання заяви про відставку, була виключена Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання".

Суд першої інстанції дійшов до висновку про задоволення позовних вимог позивача, оскільки:

- заява про відставку була подана 17.03.2014р., тобто на час, коли позивач мав право на отримання вихідної допомоги;

- в статті 47 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" чітко зазначено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді;

- згідно рішення Конституційного Суду України за №10-рп/2013 від 19.11.2013 (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України ст.ст.103, 109, 131, 132, 135, 136, 137, пп.1 п.2 розділу XII Прикінцеві положення, абз.4 п.3, абз.4 п.5 розділу XIII Перехідні положення Закону України "Про судоустрій і статус суддів") відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканості, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання;

- постанову "Про звільнення суддів", якою було звільнено позивача з посади судді Апеляційного суду Запорізької області, Верховною ОСОБА_2 України прийнято 12.11.2015р. з незалежних від позивача причин;

- незалежно від дати подання позивачем заяви про вихід у відставку та прийняття Верховною ОСОБА_2 України відповідного рішення про звільнення, у звязку з виходом у відставку, позивач має право на одержання вихідної допомоги, оскільки набув таке право до фактичного виходу у відставку і таке право позивачу гарантовано Законом України "Про судоустрій і статус суддів";

- позбавлення позивача права на отримання вихідної допомоги у зв'язку з відставкою, відповідно до ст.136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", який діяв на момент подання позивачем заяви про відставку від 17.03.2014р. та розгляду заяви ОСОБА_2 радою юстиції, є протиправним та таким, що не відповідає вимогам законодавства України, оскільки положеннями ст.22 Конституції України чітко визначено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Колегія суддів не погоджується і зазначеним висновком суду першої інстанції на підставі наступного.

З матеріалів справи вбачається, що позивач у грудні 2015 року звертався до ДСА України із заявою про виплату вихідної допомоги, як судді у відставці, у розмірі 10 місячних заробітних плат на підставі ст.136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" N2453-VI від 07.07.2010р. (далі - Закон України №2453-VI), яка була чинною на час подання позивачем заяви про відставку.

Відповідно до статті 100 Закону України №2453-VI (в редакції до 1 квітня 2014 року) суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, передбачених частиною п'ятою статті 126 Конституції України, за поданням ОСОБА_2 ради юстиції.

Згідно з положеннями частин 1, 3, 4 статті 109 Закону України №2453-VI суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до ОСОБА_2 ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання ОСОБА_2 рада юстиції повідомляє про це ОСОБА_2 кваліфікаційну комісію суддів України.

Суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

Частиною 6 статті 111 Закону України №2453-VI передбачено, що повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної ОСОБА_2 України.

Статтею 136 Закону України №2453-VI, в редакції до 1 квітня 2014 року, було передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Отже, за приписами Закону України №2453-VI, в редакції до 1 квітня 2014 року, виплата вихідної допомоги судді повязувалась законодавцем з фактом виходу судді у відставку, та не залежала від дати набуття права на відставку.

01 квітня 2014 року набрав чинності Закон України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року N 1166-VII, яким статтю 136 Закону України №2453-VI виключено.

У подальшому до Закону України №2453-VI неодноразово вносились зміни, у тому числі Законом України "Про забезпечення права на справедливий суд", який набрав чинності з 28 березня 2015 року та відповідно до якого Закон України №2453-VI викладено в новій редакції.

Статтею 111 Закону України №2453-VI передбачено, що суддя суду загальної юрисдикції може бути звільнений з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, визначених частиною пятою статті 126 Конституції України, за поданням ОСОБА_2 ради юстиції.

Згідно з приписами статті 120 Закону України №2453-VI суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Суддя має право у будь-який час перебування на посаді незалежно від мотивів подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням.

Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до ОСОБА_2 ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади.

Суддя здійснює свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

За суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку.

Частиною 3 статті 122 Закону України №2453-VI передбачено, що повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної ОСОБА_2 України.

Таким чином, з 1 квітня 2014 року відсутні законодавчі підстави для виплати вихідної допомоги суддям, які вийшли у відставку.

Отже, на час набрання постановою Верховної ОСОБА_2 України 12.11.2015р. №778-VIII законної сили та звернення позивача із заявою Законом України №2453-VI не було передбачено право позивача на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

При цьому, апеляційний суд керується положеннями Закону України №2453-VI, з урахуванням змін на час набрання постановою Верховної ОСОБА_2 України 12.11.2015р. №778-VIII законної сили та звернення позивача із заявою про отримання вихідної допомоги, оскільки цей закон прийнятий законодавчим органом (парламентом) і є обов'язковим до виконання, виходячи з позиції Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (Заяви №29458/04 та №29465/04), де Суд вказав: "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" (п.23 рішення).

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12 жовтня 2004 року. Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

При розв'язанні спірних правовідносин колегією суддів також враховується й правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена в ухвалі "Великода проти України" від 03.06.2014 р., в якому Суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Крім того, у зазначеному рішенні Європейський суд став на бік держави України та, між іншим, наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.

Посилання суду першої інстанції на порушення строків розгляду зави позивача про відставку, відповідно до ч.1, 4 ст.111 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та п.4 ч.4 ст.20 Закону України "Про Регламент Верховної ради України", на які посилається суду першої інстанції, на думку колегії суддів, не призвели до порушення законних прав позивача, оскільки Закон України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року N1166-VII набрав чинності 01 квітня 2014 року.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 13 Закону України "Про Конституційний Суд України" Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо констуційності законів та інших правових актів Верховної ОСОБА_2 України.

На день постановлення судового рішення у цій справі рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" в частині виключення статті 136 Закону України №2453-VI не приймалось, у звязку з чим відсутні підстави вважати Закон України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" таким, що не відповідає Конституції України.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З урахуванням викладеного, колегія суддів доходить висновку про відсутність правових підстав для виплати позивачу вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, позивачу правомірно було відмовлено у виплаті цієї допомоги, тому позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Також колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.1 ст.24 КАС України адміністративні справи, предметом оскарження в яких є рішення, дії чи бездіяльність Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Національного банку України, їхньої посадової чи службової особи, виборчої комісії (комісії з референдуму), члена цієї комісії розглядаються і вирішуються в окружному адміністративному суді колегією у складі трьох суддів.

У звязку з тим, що позивачем по справі оскаржується бездіяльність центрального органу виконавчої влади Державної судової адміністрації України, то справа мала бути розглянута судом першої інстанції колегією у складі трьох суддів. Проте, цю справу було розглянуто судом першої інстанції у складі одного судді, тобто неповноважним судом, що відповідно до п.4 ч.1 ст.202 КАС України також є підставою для скасування постанови суду першої інстанції.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції порушив норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи; висновки суду не відповідають цим обставинам, що є підставою для скасування постанови суду з ухваленням нового рішення відповідно до ст. 202 КАС України.

Керуючись ст.ст. 196, 198, 202 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України задовольнити.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 26.10.2016 р. у справі №808/2185/16 скасувати.

В позові відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку, визначеному ст.212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Панченко

Суддя:С.М. Іванов

Суддя:В.Є. Чередниченко